Роковини тріумфу зебілізму в Україні...

Прийшли мені спогади з 2019 року:

Написано було після виборів, коли в зебілів ще тривала ейфорія. Рік пройшов, а слова актуальності не втратили. Ось допис повністю:

В опозицію так в опозицію.

1) "Поважати вибір". Уявіть, що людина свідомо порушила правила і зчинила ДТП, вбивши людину. Чи можна знайти обставини, які б її виправдали? Наприклад, що був поганий настрій, не виспався, задумався... Людина зробила свідомий вибір і має нести за це відповідальність. А якщо вона ще й прийняла алкоголь чи наркотики? Це пом'якшувальні обставини чи обтяжуючі? Якщо людина безвідповідально голосує за "ніщо" із купою зашкварів за спиною? Я маю поважати її вибір, виправдовувати її, приєднуватися до неї. "73% зробили наїзд в нетверезому стані - приєднуйся"?

Дехто пише, що люди не винні, бо до них застосували маніпулятивну технологію. То це помягшувальні обставини чи обтяжуючі? Людина, яка не здатна опиратися технології, не може бути авторитетом щодо вибору. Я б таких взагалі позбавляв права обирати. Чому я повинен із ними погоджуватися?

2) "Не розколювати країну - ми один народ". Я вже десь чув про один народ. Той "один народ", що окупував частину моєї країни і вбив тисячі співгромадян. Ми лише одне населення. Я не можу вважати своїм народом колаборантів, совків і зажерливих хапуг, які ненавидять мою державу і аж пищать її знищити. Мене не цікавить скільки їх там відсотків. Вони зробили вибір проти держави, а я зробив вибір за. І я ніколи не визнаю чиєї б то було правоти, тільки тому що їх більше.

3) "Не можна фіксуватися на "25", бо це відштовхуватиме більшість і не дозволятиме розширювати електоральну базу". Я вчора бачив, як більшість політиків вилизували виборцям Зеленського, бо ці політичні флюгери орієнтовані на одне - набрати більше прихильників. Ці вибори показали, що більшість абсолютно не думаюча, яку розвести, як два пальці асфальтом. Тому, по перше, коли "проект Зе" зіткнеться із реальністю, то із 72% залишиться 20-30% фанатиків, решта ніколи в житті не визнають, що так голосували, а швиденько поодягають на аватарки наліпки "25%". Для цього потрібно лише продемонструвати що бути в "русі 25" це круто. По друге, більшість нестійка до маніпуляцій, тому не важливо, що ти подаєш, важливо як. Тому вони голосуватимуть відповідно до технологій маніпуляцій. "25" ті, що ведуть, це знак групування своїх. "75" ті, кого водять, як ними зманіпулюють так і голосуватимуть. Тому "25" могло б налаштувати проти себе думаючих, а там таких немає. Там, як їх налаштують, так вони і думатимуть. Можна було написати "ми здаємося на милість переможця і просимо на колінах вибачення", але ефект був би такий само.

4) Немає, не було і не буде політика Зеленського. Перестаньте аналізувати те, чого немає. Є актор найнятий виконувати роль. Причому актор низької проби із нікудишніми людськими якостями. Є політик Коломойський, який керує оцим балаганом. А Зеленський і уся його команда взагалі нічого не вирішують, лише пускають голосні пуки. Вони навіть не актори - це частина декорації. А драма розкручується навколо трьох гравців Коломойський, Путін і українські клани. Не важливо, що говорять найняті обізянки, важливо про що мовчить Коломойський, Путін і вожді олігархічних кланів.

5) Як взаємодіяти із більшістю. Я не сприймаю ні їхньої системи цінностей, ні економічних, ні політичних програм заявлених гравців. Чи повинен я їм підігрувати заради збереження країни? Заради збереження країни так, але вони цього не планують. За декораціями про державу і напрямки її руху знаходяться прості інтереси Коломойського, Путіна і кланів. І ці інтереси не збігаються ні з державними, ні з моїми. Я не завдаватиму навмисне шкоди державі. Я робитиму усе на користь державі, окрім тих місць, де моя робота капатиме на млин "досягнень команди Зеленського". Я в опозиції. Моя задача ловити моменти і тикати в них носом "переможців" Інакше, усе що вони робитимуть, мої дії легатимізують. Легітимізувати Коломойського, Путіна і українські олігархічні клани мені не хочеться.

П'ять років ми "25" тягнули на собі країну. Тепер їх 75% і нехай тепер вони тепер зроблять те що й ми. У них має вийти у тричі легше або у тричі більше. А ми подивимося. Якщо дитина розкидала іграшки і ризикує перечепитися та розбити носа, тупо весь час прибирати іграшки замість неї, нехай це зробить сама, бо так і залишиться безвідповідальним інфантілом. Щодо громадян: не справляються - геть від керма.

Ну от, що із сказаного виявилося невірним. Де всі ті колаборанти, совки, москвофіли та корисні ідіоти, які в минулому році ледь не на лоба клеїли собі наліпку "Зе"? Більшість з них зараз типу "внє палітікі". Залишилися лише ті самі зелені фанатики, які навіть в ті часи, коли в Україні настане колапс, кричатимуть "Зелєнін такой маладой". 

А що ж змінилося за цей рік? Що натворили всі ці клоуни, весільні фотографи, ґвалтівники, шахраї, "антикорупціонери", "анал-табу" та інші, хто звуть себе "слуги урода"? А ось що:

Ну як, задоволені?

Хто найстрашніший ворог України?

Здавалося, таке просте запитання. Але не все так просто, як здається. Як точно зазначив в своєму дописі Віктор Трегубов: найстрашніший ворог України ― це кугут.

Історія України це не раз підтверджувала. Чи ж не місцеві кугути звели нанівець перемогу під Конотопом? А потім під гаслами "геть злочинного шляхтича" позбавили гетьманства Івана Виговського. А замість досвідченого політика обрали невмілого гетьмана, який відразу ж повернув Україну під контроль Москви. Та й цього було мало, бо через кілька років кугути знайшли собі нового "слугу народу" зразка 1663 року. Загалом, робити висновки з власної історії народ не хоче. Тому й постійно стаємо на одні й ті ж граблі. Тепер ясно, де корінь невдач України протягом історії?

Читаємо і робимо висновки: 👇

Найстрашніший ворог України все таки не Фірташ, не Коломойський і навіть не Росія. Хоча вони всі стараються.

Найстрашніший ворог України - кугут.

Кугут сцикливий, але самовпевнений, дурний, але ініціативний, знає свої права, але не хоче знати обов'язки. Кугуту всі винні все, а він нікому нічого не винний. Кугут згадує про закон лише тоді, коли той на його боці, а про інших - лише тоді, коли щось від них можна взяти. Кугут косний та лінивий, але дуже, дуже пихатий.

Кугут миє бурштин та бере хабар з тих, хто миє бурштин. Кугут очолює райадміністрацію та робить лебедів з шин. Кугут палить траву та кидає бичок з вікна. Кугут дивиться "Сватів", слухає Алєгрову та ненавидить всіх, хто відрізняється від нього. Кугут викладає в школі та виховує нових кугутів, і це, можливо, найстрашніше.

Кугут не сплачує податки, але вимагає від держави гроші. Кугут саботує мобілізацію, але вважає себе зразком мужності. Кугут плює на закон просто тому, що може. Кугут вірить в себе, але не вірить в причинно-наслідкові зв'язки.

В тисячах міст, селищ та сел, поки батьки на заробітках, або просто заклопотані, зростають нові кугути, виховані Шарієм, вКонтактом, російським репом та Наталкою Мосійчук.

Саме тому я щиро зневажаю Зеленського, до речі. Бо він зробив ставку на кугутів. Він десятиріччями виховував їх своєю лайнотворчістю, а потім вони зробили його головним кугутом на сідалі. Саме у тому, що він переконав кугутів донести сраку до дільниць та проголосувати по приколу - секрет його тріумфу (і в першу чергу не над Порошенко, а над Тимошенко).

Перший крок до перемоги над кугутом - не бути ним.

А от з подальшими кроками може бути проблема.

Ось така вона гірка правда...

Міжнародні відносини XVIII ст.

У попередньому блозі ми дізналися, що друга половина XVII ст. не була спокійним періодом. В Західній Європі Франція веде активну експансію, утверджуючи себе в статусі провідної держави світу. Ось яке становище було на 1700р.:

В Західній Європі намічався новий великий конфлікт. Причиною був іспанський престол. Там правив король Карл ІІ (1665-1700), який від народження мав багато хвороб внаслідок того, що його батьки були близькими родичами. Оскільки в його не було спадкоємців, почтало питання хто ж буде новим іспанським королем. А претендувати було на що ― Іспанія, Південна Італія, південь Нідерландів і величезні колонії в Америці. 

Було кілька кандидатів на престол. По-перше, син Людовика XIV, якого також звали Людовик. Останній був сином сестри Карла ІІ. Другим кандидатом був імператор Священної Римської імперії Леопольд І, оскільки він був з роду Габсбурґів, як і Карл ІІ. Третім кандидатом був Йосиф Фердинанд Баварський, син баварського курфюрста з династії Віттельсбахів. Цього кандидата підтримали Англія і Голландія, оскільки його коронація не привела б до порушення балансу сил в Європі. Карл ІІ в своєму заповіті назвав Саме Йосифа своїм наступником, але в 1699 р. той помирає і іспанський престол заповіли Філіпу, внуку Людовика XIV.

Англія і Голландія спочатку були не проти передачі французам іспанського престолу. Була в них умова передачі Іспанських Нідерландів у ваолодіння Англії і Голландії, а всіх іспанських володінь в Італії ― до Австрії. Однак ці умови не були реалізовані. Вже 24 листопда 1700 р. внук Людовика XIV був коронований як Філіп V (1700-1746). 

Французький король після такого успіху забув про попередні договори. Він забронив Англії і Голландії торгувати з Іспанією, чим зашкодив їхнім економічним інтересам. Також віддавати австрійським Габсбурґам обіцяні володіння не збиралися. Все це привело до того, що Англія, Голландія і Австрія уклали союз проти Франції. Почалася війна за іспанську спадщину (1701-1714).

На боці Франції в цій війні виступили: Іспанія, Баварія, Кельн, Льєж, Мантуя. Проти Франції воювали: Австрійські Габсбурґи, Англія, Голландія, Ганновер, Данія, Савоя. Португалія на початку війни підтримала Францію, але англійський флот швидко "переконав" португальців прийняти "правильну сторону". Бойові дії велися по всій Західній Європі і Північній Америці. Для самої Іспанії ця війна стала катастрофою, оскільки держава розкололася: Кастилія і Наварра були за Філіпа V, а Араґон підтримав сина імператора Леопольда Карла, котрого антифранцузька коаліція проголосила легітимним іспанським королем.

А поки в Західній Європі ділили іспанську спадщину, в її східній частині йшла Велика Північна війна (1700-1721), в якій проти Швеції виступив союз держав, до якого входили: Московське царство, Данія, Річ Посполита, Саксонія. В 1707р. ці дві війни на деякий час перетнулися, коли шведський король Карл XII вторгся до Саксонії. Людовик XIV хотів направити шведську армію проти Австрії і вів про це переговори із Карлом XII. Втім, шведський король не бажав воювати за Францію, тому уклав з Габсбурґами угоду і пішов воювати на схід проти Московії.

А війна за іспанську спадщину вступила у фінальну стадію. Найбільша битва відбулася біля Мальплаке 11 вересня 1709р. Союзна армія розгромила французів, зазнали вдвічі більших втрат. Тому, союзникам ця перемога принесла мало користі. Більш того, серед ворогів Франції почалися суперечки. 

Спочатку в британців (з 1707 р. Англія, Шотладія і Вельс утворили єдину державу ― Велику Британію) через внутрішньополітині суперечності був відкликаний талановитий командувач Джон Черчілль (герцог Мальборо). В 1711р. помер імператор Йосиф І (1705-1711) і його наступником мав стати молодший брат Карл, той самий, якого висунули претендентом на іспанський престол. Об'єднання іспанський і німецьких володінь під владою Габсбурґів не входило в прали союзників. Тому, держави починають шукати виходу з війни.

11 квітня 1713 р. був підписаний Утрехтський мирний договір між Францією та Іспанією з одного боку та Великою Британією, Голландією, Пруссією, Португалією і Савоєю. За умовами договору Філіп V визнавався королем Іспанії, але за це він відрікався від прав на французький престол. Велика Британія отримала острів Ньюфаундленд, території навколо Гудзонової затоки, фортецю Ґібралтар, острів Менорка. Також британці отримали на 30 років "асьєнто" ― право на ввезення в іспанські колонії африканських рабів. Савоя торимувала графство Монферрат, частину Міланського герцогства і острів Сицилія. Голландська республіка отримала право тримати гарнізони в колишніх Іспанських Нідерландах. Франція та Іспанія, крім вищезазначених поступок, також зобов'язувалися передати Австрії Неаполь, Сардинію, Мілан та південні Нідерланди.

Сама ж Австрія підписала мирний договір 7 березня 1714р., який відомий як Раштаттський мир. 7 вересня 1714р. був укладений Баденський договір, який доповнив попередні угоди. Війна за іспанську спадщину була завершена. 

Людовик XIV помер 1 вересня 1715р. З його смертю завершилося "Велике століття" (Grand Siècle) Франції. Оскільки Людовик XIV прожив довге за тими мірками життя, він пережив всіх своїх дітей, а також всіх внуків, крім Філіпа V, короля Іспанії. Постало питання, хто буде наступником. Новим французьким королем став Людовик XV (1715-1774), правнук Людовика XIV. Оскільки новий король був малолітнім, регентом став герцог Філіп Орлеанський. 

Король іспанії Філіп V вважав себе більш законним претендентом на французький престол. Плюс, він хотів повернути втрачені іспанські володіння в Італії. Але це все могло порушити установлений мир в Європі. Задля захисту умов Утрехтського миру був створений Четверний альянс, до якого увійшли Велика Британія, Франція, Голландія і Австрія. Іспанія спробувала за опомогою армії повернути італійські володіння і всі чотири держави виступили проти неї. Почалася війна четвірного альянсу (1718-1720).

Очевидно, що шансів Іспанія не мала від слова "взагалі". 17 лютого 1720р. був підписаний Гаазький мирний договір. Філіп V відмовлявся від претензій на Італію, Австрія отримувала Сицилію, а Савоя ― Сардинію. 

В цей же час на сході Європи підходила до завершення Північна війна. 10 вересня 1721 р. був підписаний Ніштадський мирний договір. Московське царство закріплювало за собою вихід до Балтійського моря. Швеція втратила внаслідок війни статус великої держави. Завдяки перемозі у війні Московське царство в тому ж 1721-му проголосило себе "Російською імперією".

На деякий час між великими державами не було війн. Новим "яблуком розбрату" стане Річ Посполита. В 1733 р. помер король Август ІІ Сильний, який за сумісництвом був саксонським курфюрстом. Він хотів зробити свого сина Фрідріха Августа новим королем польським. Але більшість шляхти не хотіло мати корелем іноземця, тому Станіслав Лещинський, якого підтримувала Франція, був обраний на сеймі. Росія, Австрія і Саксонія не погодилися з цим рішенням. Російська армія вторглася до Речі Посполитої. Почалася війна за польську спадщину (1733-1735).

В самй Речі Посполитій між собою воювали прибічники Лещинського і прибічники Фрідріха Августа. Ця війна переросла у конфлікт між європейськими державами. На боці Лещинського були Франція, Іспанія, Сардинське королівство (Савоя). Їм протистояла коаліція Росії, Австрії, Саксонії і Пруссії. Російські сили швидко дійшли до Варшави і посадили на престол Августа ІІІ. С.Лещинський відступив до Гданська, де вів оборону. Сили були нерівні і Гданськ впав. В цей же час велися бойові дії в Італії та Німеччині, в яких Австрія зазнавала невдач. 

3 жовтня 1735р. у Відні було підписано попередній мирний договір. Остаточно було поставлено крапку у війні Віденським договором 18 листопада 1738 р. Франція визнавала Августа ІІІ польським королем. Станіслав Лещинський ставав герцогом Лотаринґії, яка після його смерті мала відійти до Франції. Іспанія отримувала від Австрії Сицилію і Південну Італію. Сардинське королівство отримало Новару. Таким чином, від війни за польську спадщину найбільше постраждала Австрія. Втім, її проблеми тільки починалися.

В 1740 р. помер імператор Карл VI. Оскільки синів він не мав, успадкувати його титули мала дочка Марія Терезія. Але окремі дежави використали це як привід для війни проти Габсбурґів. Король Пруссії Фрідріх ІІ почав вторгнення до австрійських володінь. Поступово до війни приєднуватимуться нові держави. Ця подія увійде в історію як війна за австрійську спадщину (1740-1748). 

Противники Габсбурґів висунули на імператорський престол баварського курфюрста із династії Віттельсбахів. В 1742 році правитель Баварії став імператором під іменем Карл VII (1742-1745).

На стороні Марії Терезії були: Велика Британія, Ганновер, Голландія. По іншу сторону були: Пруссія, Баварія, Франція, Іспанія, Пфальц та ін. Окремі держави встигли повоювати сочатку за одних, а потім перейти до інших, наприклад: Сардинія і Саксонія. Бойові дії велися в Європі, Північній Америці, Карибському морі і навіть в Індії. 

Бойові дії йшли з перемінним успіхом. Перевага постійно міняла сторону. Зрештою, Карл VII помер і Баварія уклала мир з Австрією, визнавши Марію Терезію в обмін на повернення захоплених австрійцями земель. Невдовзі і Пруссія уклала мир, за яким їй предавалася Сілезія. Бойові дії між Британією і Францією все ще тривали. Щоб посилити свої позиції, британці в червні 1747р. підписали з Росією субсидну конвенцію, за якою остання мала направити експедиційний корпус на захід в обмін на британські гроші. Це прискорило укладення мирного договору.

18 жовтня 1748 р. був укладений Аахенський мирний договір. За ним були підтверджені мирні договори, укладені під час війни. Марія Терезія визнавалася законноим наступником Габсбурґів. Формально імператором став її чоловік Франц Стефан Лотаринзький, але реальна влада була в її руках. Британія і Франція обмінювалися захопленими територіями і поверталися до передвоєнних кордонів.

Дипломатична революція
В середині XVIII ст., невдовзі після війни за австрійську спадщину, відбувається зміна альянсів в міжнародних відносинах. Велика Британія потребувала надійного союзника для захисту Ганноверу ― володіння в Німеччині. Оскільки Росія в новій субсидній конвенції, Петербурзькій 1755р., виставляла умову відправки екпедиційного корпусу лише у випадку нападу Пруссії. Від Франції обороняти Ганновер там не збиралися. В той же час Британія знайшла нового союзника.

Австрія, на думку британців, була занадто ослабленою після останньої війни. Тому, 19 січня 1756 р. Велика Британія і Пруссія уклали Вестмінстерський договір, чим започаткували новий альянс.

Австрія також часу не гаяла і 1 травня 1756 р. був укладений Версальський договір із Францією. Також Австрія мала союзні договори з Росією. Отже, карта двох альянсів тепер виглядала так: 👇

І не збуваймо, що англо-французьке протистояння, яке тривало вже півстоліття, мало рано чи пізно привести до нового конфлікту. Власне так і станеться невдовзі після дипломатичної революції.

Семилітня війна (1756-1763)
Цю війну Вінстон Черчілль в ХХ ст. пропонував назвати "першою світовою війною". І думка ця небезпідставна, якщо поглянути на карту з учасниками даної війни 👇

Головною причиною Семилітньої війни було англо-французьке суперництво за першість в світі. Це тривало вже кілька десятиліть. Іншою причиною була конкуренція Австрії і Пруссії за німецькі землі. 

Протягом 1754-1756рр. в Північній Америці йшли сутички між британськими і французькими колоністами. Зрештою, 17 травня 1756 р. Британія оголосила Франції війну. Конфлікт охопив Європу, Північну і Південну Америку, Карибське море, Індію, Далекий Схід. Велику Британію підтримали наступні держави: Пруссія, Ганновер, Брауншвейґ, Брунсвік, Гессен-Кассель, Португалія. На боці Франції воювали: Австрія, Саксонія, Росія, Іспанія, Швеція. Північноамериканські племена воювали по обидва боки в цій війні.

В Європі Пруссія змогла здобути ряд перемог над Австрією, але підійшли російські війська і перевага опинилася на іншому боці. Пруссія опинилася на межі зникнення. Але її врятувало диво ― на початку 1762 р. померла російська імператриця Єлизавета, а її наступник Петро ІІІ не бажав воювати проти Фрідріха ІІ Великого. 5 травня 1762 р. був укладений Петербурзький мирний договір, за яким Пруссії поверталися всі захоплені російськими військами території. Невдовзі після цього з війни проти Пруссії вийшла Швеція. Після цього Фрідріх ІІ завдав австрійціям і французам кілька поразок.

В цей же час британські сили упішно громили французів в Північній Америці та Індії. Не допоміг Франції навіть вступ Іспанії у війну. Все завершилося тим, що 10 лютого 1763 р. був підписаний Паризький мирний договір між Великою Британією і Португалією з одного боку і Францією та Іспанією з іншого. До Британії відходила більша частина французьких володінь в Північній Америці.

Решта французьких володінь на захід від Місіссіпі преходило до Іспанії. Також Франція втратила частину своїх володінь в Індії і тепер в тому регіоні Британія стала панівною державою. Іспанська Флорида ставала британською. 

15 лютого 1763 р. був укладений Губертусбурзький мирний договір між Пруссією, Австрією і Саксонією. Договір повертав довоєнні кордони. Цим договором остаточно завершилася Семилітня війна.

Які ж результати Семилітньої війни? Із всього вищесказаного можна зробити висновок, що найбільше виграла від війни Велика Британія, яка розширила свої володіння в Північній Америці і стала домінувати в Індії. Також британці розгромили свого основного суперника ― Францію, яка втратила більшість своїх колоніальних володінь. Аж до ХХ століття Велика Британія буде державою №1 в світі. 
Що ж до Пруссії, яка здавалося б в цій війні не отримала нічого, крім втрат, то ця держава закріпила себе серед провідних держав. І саме Пруссія, а не Австрія, через століття об'єднає всі німецькі землі. Ось такі були результати цієї "нульової світової війни".

А що ж далі? Після Семилітньої війни в на сході Європи відбуваються територіальні зміни. Ослабленим державам не пощастило. Першою стала Річ Посполита. Пруссія, Австрія і Росія шляхом укладання між собою угод почали ділити землі цієї держави. В 1772, 1793 і 1795 роках відбулися поіли Речі Посполитої. Ось їх результати 👇

Подібна доля спіткала б і Османську імперію, але проти поділу цієї держави виступали Франція і Велика Британія. Тому війни Росії в союзі з Австрією проти турків призвели до втрати Османами Північного Причорномор'я, але їх держава зберіглася. Втім, Османську імперію все більше ослаблювали кризові явища, тому вона все більше потрапляла в залежність від європейських держав.

Останньою подією, про яку варто тут згадати, буде війна за незалежність північноамериканських колоній 1775-1783 рр., в якій на боці новостворених США виступили Франція, Голландія та Іспанія. Велика Британія зазнала поразки і втратила великі володіння в Північній Америці. Втім, статус провідної держави світу британці зберегли. Ну а Франція, незважаючи на те, що отримала сатисфакцію від розгрому Британії, не змогла повернути втрачене в Семилітній війні. Кризові явища у французькому суспільстві збільшуватимуться і справа йтиме до революції. Велика французька революція значно змінить Європу. Але то вже зовсім інша історія...

Міжнародні відносини XVII ст.

В цьому блозі ми розглянемо особливості відносин між європейськими державами протягом XVII-XVIII ст. А почнемо із Вестфальського миру 24 жовтня 1648 р., який завершив Тридцятилітню війну. Цим договором було покладено початок нового типу іжнародних відносин ― відтепер національні держави ставали їх суб'єктами. Принцип суверенної держави зберігся аж до нашого часу. Крім принципу суверенітету, було проголошено ідею балансу сил, а також рівноправність держав і невтручання в їх внутрішні справи.

Ось карта Європи після у середині XVII ст. 👇

Хто ж мав найбільші вигоди від Вестфальського миру? Ну по-перше, це були Франція і Швеція. Перша отримала Ельзас і частину Лотаринґії, а друга ― Західну Померанію і контроль за важливими німецькими портами. Наступні пів століття Швеція намагатиметься розширити свій контроль за Балтійським морем і перетворити його на своє "внутрішнє озеро". Але про це поговоримо згодом.

Хто ж ще опинився у виграші? Варто згадати Голландську республіку і Швейцарію, незалежність яких була остаточно визнана. Також варто згадати курфюрство Бренденбурґ, яке скориставшись Тридцятилітньою війною отримало вихід до Балтійського моря і цим зміцнило свої позиції. 

А в програші опинилися австрійські Габсбурґи, плани яких об'єднати під своєю владою німецькі землі тепер були остаточно зруйновані. Та й сама Німеччина була дуже спустошена внаслідок бойових дій.

Єдиною державою із Католицької ліги, яка не припинила воювати, була Іспанія. Вона продовжила боротьбу, чим все більше руйнувала свою економіку, що й так перебувала в поганому стані. Крім Франції, проти Іспанії вела війну за незалежність Португалія (1640-1668). Зрозумівши, що унія з іспанцями приносить їм тільки шкоду, вони повстали. Таким чином, в Західній Європі мир ще не настав.

В цей же час в Східній Європі також розгорілося полум'я. І здогадайтеся де це почалося? Ось вам підказка 👇

Так, в Україні почалася Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657). Не будемо зациклюватися на деталях, але що ж ця подія змінила? Ця війна змінила баланс сил в Східній Європі ― колись могутня Річ Посполита була ослаблена, а на її місце стали претендувати нові гравці, зокрема Швеція і Московія. Так званий "шведський потоп" (1655-1660) ледь не завершився повним знищенням Речі Посполитої. І тільки обмеженість ресурсів Швеції та втручання інших держав змогло завадити цьому.

Отже, що ми маємо станом на другу половину 50-х років XVII ст.? Західна і Східна Європа охоплені війнами. На заході Франція і Португалія б'ють Іспанію. До цього дійства невдовзі долучається Англія і вже проти іспанців троє ворогів. На сході ще "веселіше": Швеція, Бранденбурґ, Військо Запорізьке, Московія, Трансильванія б'ють Річ Посполиту, також воюючи й між собою (московсько-шведська війна 1656-1658). 

Війна між Францією та Іспанією завершилася Піренейським миром 7 листопада 1659 р. Франція отримала область Артуа в Іспанських Нідердандах та ряд фортець там, а також частину Каталонії ― Руссильйон.

Французький король Людовик XIV за умовами миру мав отримати в дружини іспанську принцесу Марію Терезію, а також великий посаг разом з нею. Якщо описати Піренейський мир коротко ― це був кінець "золотого віку" Іспанії, яка відтепер перестала бути великою державою відтепер.

Паралельно з цим на сході Європи укладалися мирні договори між учасниками Північної війни 1655-1660 рр. Війну Швеції проти Речі Посполитої завершив Олівський мир 3 травня 1660 р. Польський король Ян ІІ Казимир відрікався від претензій на шведський престол, а Річ Посполита відмовлялася від Лівонії та міста Рига. Курфюрство Бранденбурґ остаточно закріплювало за собою герцогство Пруссію, яке раніше було польським васалом. Завдяки цьому дана німецька держава значно посилилася і невдовзі зіграє для Речі Посполитої негативну роль.

6 червня 1660 р. був укладений Копенгаґенський мирний договір, який завершив війну між Швецією і Данією. Цей договір доповнив попередній Роскільський мир 1658р. Змінами було те, що Данії повернули зайняту шведами частину Норвегії, острів Борнгольм, а також знімалася заборона пускати кораблі небалтійських держав до Балтійського моря.

1 липня 1661 р. був укладений Кардіський мирний договір між Швецією і Московією. Остання повертала всі захоплені території і таким чином відновлювався кордон 1617р. 

Таким чином, Швеція забезпечила трьома вищезгаданими договорами панування на Балтиці. Тому даний період її історії називають "Шведська імперія". Ось якою була ця держава на вершині могутності 👇

В Західній Європі Франція мала великі амбіції на континенті. А на морі боролися за владу Англія і Голландія. Почалася Друга англо-голландська війна 1665-1667 рр. Бойові дії йшли з перемінним успіхом. Англія змогла захопити Новий Амстердам і прилеглі території, а голландці змогли завдати англійському флоту нищівних поразок. За умовами мирного договору Англія отримувала у володіння Новий Амстердам, що стане зватися Нью-Йорк, а Голландія отримувала англійську колонію Суринам.

Людовик XIV став нарешті правити самостійно. Скориставшись тим, що Іспанія була не в змозі виплатити посаг Марії Терезії, французький король вирішив забрати борг територіями. Компенсацією мали стати Іспанські Нідерланди. Тому Франція оголошує Іспанії війну, яка отримає назву Деволюційна (1667-1668). 👇

Ясно, що самостійно іспанці шансів проти Франції не мали. Але амбіції Людовика XIV налякали сусідні держави. Голландія виступила на підтримку Іспанії, тої самої, з якою кілька десятиліть боролася за незалежність. Але їх можна зрозуміти, оскільки кордон із ослабленою Іспанією був Голландській республіці набагато вигідніших, ніж кордон із сильною Францією. Не зацікавлена в надмірному посиленні Франції і Англія. Швеція виступала гарантом Вестфальського мирного договору, тому разом з Англією і Голландією уклала Троїстий альянс задля тиску на Фрнцію. Зрештою, Людовик XIV змушений був піти на поступки.

2 травня 1668 р. був укладний Аахенський мирний договір, який завершив Деволюційну війну. Франція отримувала невеликі території в Іспанських Нідердандах 👇

Решта окупованих територій поверталася Іспанії. Хоча Франція і перемогла, результати війни не влаштували французького короля. Тому, Людовик XIV став готувати нову війну. В Європі почали формуватися коаліції.

Франція уклала союз із Англією. Людовик XIV надав Карлу ІІ фінансову допомогу за підтримку у майбутній війні. Також було укладено угоду із Швецією. Німецькі держави Мюнстер і Кельн також були на боці Франції. В таких умовах почанається Голландська війна 1672-1678 рр. Французька армія разом із союзниками вторглася до Голландської республіки. Сили були нерівні і голландці змушені були затопити частину своєї держави щоб зупинити ворога.

Невдовзі на стороні Голландії виступили австрійські Габсбурґи, Іспанія, Лотаринґія, Данія і Бранденбурґ. Війна стала загальноєвропейською. 

В 1673р. Мюнстер і Кельн вийшли з війни. В Англії парламент дізнавшись про те, що король Карл ІІ в секретній угоді з Людовиком XIV обіцяв прийняти католицизм, став виступати проти війни. Крім того, голландський флот завдав англійцям поразок і захопи Нью-Йорк. Зрештою, 19 лютого 1674 р. був підписаний Вестмінстерський договір, за яким завершувалася війна. Обидві сорони повертали окуповані території. Фактично, відновлювався status quo. 

Франція продовжила воювати самостійно. В 1674-1675 рр. її армія, яку очолив Анрі де Тюренн, вела бойові дії проти сил Габсбурґів, які очолив Раймунд Монтекуоллі. Незважаючи на кілька перемог, після загибелі свого командира, французи відступили. Швеція, що була в союзі з Францією, почала вторгнення в Бранденбурґ щоб вивести його з війни. Але курфюрст Фрідріх Вільгельм І завдав шведам поразки в 1675р. В наступному році Данія почала вторгнення до Швеції, тому цей союзник Франції не зміг би прийти на допомогу. І тим не менш французька армія здобувала перемоги над ворогами.

Почалися переговори, які завершилися підписанням Німвеґенських договорів 1678-1679 рр. Франція отримувала: частину Іспанських Нідерландів, Франш-Конте, Лотаринґія,  Фрайбурґ (від Габсбурґів). Голландії поверталися зайняті французами володіння в обмін не її нейтралітет. 

Можна вважати, що Людовик XIV отримав перемогу у війні. Після цього почалася "політика приєднання" (1679-1681), коли території Священної Римської імперії стали включатися до складу Франції. 👇

Ну а поки що відволічемося від Західної Європи і дізнаємося, що в ці часи відбувалося в її східній частині. Раніше було згадано, що Річ Посполита уклала мир зі Швецією. Це дало їй змогу вести далі війну проти Московії, яка завершилася Андрусівським перемир'ям 9 лютого 1667р., за яким Москва отримувала Лівобережну Україну і Смоленськ.

В цей же час на арену виходить новий гравець ― Османська імперія. В часи "епохи Кепрюлю" (1656-1710) вдалося стабілізувати становище в державі і вона змогла знову вести завоювання. Польсько-турецька війна 1672-1676рр. завершилася приєднанням Поділля до Османської імперії, а Правобережна Україна стала її васалом. Далі Османи вели війну з Московією (1676-1681), яка завершилася Бахчисарайським мирним договором 23 січня 1681 р. За Османською імперією залишалося Правобережжя, а за Московою ― Лівобережжя. Після цих перемог султан звертає увагу на захід.

Як відомо, у Франції з Османською імперією з  XVI ст. були союзницькі відносини, оскільки в них був спільний ворог ― Габсбурґи. В 1678 р. угорці повстали проти політики імператора Леопольда І. Очолив цей рух Імре Текелі. Людовик XIV таємно підтримував це повстання.  Французькому королю це було дуже вигідно, оскільки це відволікало Австрію. Бо на початку 1680-х років невдоволення серед німецьких держав "політикою приєднання" зростала і вони почали створювати антифранцузькі союзи. Людовик XIV за допомогою дипломатії намагався зруйнувати подібні коаліції, зокрема зміг за допомогою грошових субсидій перетягнути на свою сторону Бранденбурґ. 

Імператор Леопольд І в 1681р. пішов на поступки угорцям, але це не допомогло, бо Текелі уклав союз з Османською імперією, погодившись стати її васалом в обмін на допомогу. Справа йшла до нової війни. 

31 травня 1683 р. Габсбурґи отримали ноту про оголошення їм війни. Почалася Велика Турецька війна 1683-1699 рр. Великий візир Кара-Мустафа з великою армією підійшов до Відня. На допомогу австрійській столиці вирушили об'єднані німецько-польські сили, які 12 вересня 1683 р. завдали османській армії нищівної поразки під Віднем. 

А що ж в цей час Франція? Людовик XIV обмежився тільки словесною підтримкою християнських держав у боротьбі з Османами. Більш того, скориставшись тим, що німецькі держави були зайняті війною з турками, французький король оголосив Іспанії війну (1683-1684). Зрозуміло, що Франція мала абсолютну перевагу над ослабленою Іспанією. Тому, 15 серпня 1684 р. був підписаний Реґенсбурзький мир, який мав тривати 20 років. Франція закріплювала за собою всі попередні завоювання і відтепер стала контролювати важливі фортеці на Рейні. Це була кульмінація зовнішньополітичних успіхів французького короля. 

В тому ж 1684р. була сформована Священня ліга, до якої увійшли Священна Римська імперія, Річ Посполита, Венеція, Папська держава. Через два роки о цієї ліги приєднається Московське царство, чим порушить умови Бахчисарайського миру. Кампанія Священної ліги йшла успішно: в 1686 р. від турецьких сил була очищена Угорщина, 1687р. ― Османська імперія зазнала нищівної поразки біля Могача, в 1688 р. австрійці взяли Белград. Шлях на Константинополь був відкритий. Врятував Османську імперію новий конфлікт в Західній Європі.

У 1686 р. для протистояння Франції була створена Ауґсбурзька ліга, до якої увійшли Австрія, Баварія, Іспанія, Щвеція, а пізніше і Англія. Конфлікт почався через Пфальц ― німецьку державу на річці Рейн. Місцевий курфюрст помер бездітним. Його сестра була дружиною брата Людовика XIV, що й було використано останнім для оголошення претензій на Пфальц. У вересні 1686 р. французька армія увійшла до Пфальцу. Почалася війна, яка відома як Дев'ятилітня війна (1688-1697) або ж війна Ауґсбурзької ліги, або ж як війна за пфальцську спадщину. 

Головні сили французів рушили на німецькі землі. Цим скористався штатгальтер Голландії Вілгельм ІІІ Оранський, давній ворог Людовика XIV, і висадився в Англії, де відбулася "Славна революція". Англійці відмовилися підтримати короля Якова ІІ, який був католиком, і проголосили Вільгельма своїм королем. Завдяки цьому антифранцузька коаліція розширилася і Франція опинилася в оточенні.

Війна велася не тільки в Європі, а й в колоніях. Австрійці зняли сили з турецького фронту і направили їх проти Франції. Цим скористалася Османська імперія, яка змогла в 1690 р. повернути Белград. Але розвинути успіх турки не мали сил. В цей же час війна з Францією велася мляво через ослаблення сторін. Тому супротивники почали переговори в голландському місті Рейсвейк (Рісвік). 

20 вересня 1697 р. був підписаний Рейсвейкський мирний договір. Франція повертала Фрайбурґ та ще кілька фортець Священній Римській імперії, Люксембурґ, Монс і Куртре ― Іспанії. Лотаринґія отримувала незалежність від Франції. Людовик XIV визнавав Вільгельма Оранського королем Англії і зобов'язався не втручатися у справи Пфальцу. В той же час, за Францією зберігався Страсбурґ, її поверталися колонії Пондішері (в Індії), Акадія (в Канаді), а також остаточно визнано французьким Сан-Домінґо (західні частина острова Гаїті). Як бачимо, це бу перший договір, за яким Людовик XIV пішов на територіальніі поступки.

Завдяки завершенню війни з Францією, Габсбурґи змогли направити на Балкани нові війська. Османська імперія зазнала нової нищівної поразки біля Зенти. У жовтні 1698 р. у Каровицях почався конгрес. 26 січня 1699 р. був підписаний Карловицький мирний договір. Османська імперія втратила Угорщину, Трансильванію, Далмацію, Поділля і Правобережжя. 

Після цього оговору починається поступовий занепад Османської держави, яка відтепер буде постійно втрачати території і не зможе подолати кризові явища у внутрішній політиці.

Таким чином, протягом XVII ст. в Європі відбувалася боротьба між державами за домінування. Тридцятилітня війна створила нових лідерів, таких як Франція і Швеція. Ці держави будуть розширювати свій вплив, що в свою чергу викликатиме опір інших держав. Коли амбіції однієї з держав заходитили занадто далеко, проти них формувалися коаліції. Яскравий приклад цього ― Франція, експансіонізм якої призвів до того, що більшість європейських держав об'єдналися проти неї. Також відбувалося формування нових провідних держав. Зокрема, Англія і Бранденбурґ. Англійці після кількох конфліктів з Голландією, а потім і з Францією все більше утверджувалися як провідна морська держава. В той же час Голландська республіка, незважаючи на те, що змогла вистояти у війнах, понесла такі втрати, що в подальшому втратить статус однієї з провідних держав. Австрійські Габсбурґи завдяки перемогам над Османами змогли відновити свій авторитет, послаблений Тридцятилітньою війною. Але в німецьких землях в них з'явився конкурент ― курфюрство Бранденбурґ. В подальшому це суперництво посилюватиметься. 

Загалом, станом на 1700 р. карта Європи виглядатиме так 👇

Хоча дві великі війни нещодавно завершилися, наближалися два нові конфлікти, які охоплять Європу і не тільки. Але про це вже в наступному блозі.

Занепад Угорщини наприкінці XV - на початку XVI ст.

В одному з попередніх блоґів ми дізналися, що в XIV-XVст. була доба могутності Угорського королівства, коли ця держава відігравала важливу роль в історії Східної Європи. Але з кінця XVст. починається процес занепаду цієї держави.

Постало питання хто ж стане наступним королем Угорщини. На престол претендував імператор Максиміліан І Габсбурґ, це обґрунтовувалося попередніми договорами між Матяшем Гуньяді і Фрідріхом ІІІ. Також претензії на трон мали Яґеллони, а саме король Чехії Владислав і спадкоємець польського престолу Ян Ольбрахт. Угорська знать обрала королем Владислава Яґеллона, оскільки під час свого правління Чехією він гарантував шляхті дотримання їх прав і вольностей. Таким чином Владислав став правити в Угорщині під іменем Уласло ІІ (1490-1516). Але зміна влади не пройшла безкровно.

Максиміліан І скористався ситуацією і відвоював Відень і частину Австрії. Пресбурзький мир 7 листопада 1491р. остаточно повернув Нижню Австрію Габсбурґам. Також цей договір містив пункт, якщо у Владислава не буде спадкоємця, угорський трон перейде до Габсбурґів. А поки йшла боротьба за престол, Османська імперія робила рейди на королівство і зрештою захопила частину Хорватії. Моравія і Сілезія, які Матяш Корвін колись захопив, переходили без викупу назад до Чехії. 

Таким чином, Угорщина внаслідок вищезгаданих подій втратила багато територій, а владу короля обмежила знать, позиції якої ставали впливовішими. Але не лише політична нестабільність стала причиною занепаду Угорщини.

Якраз в той час сталися великі зміни в Європі. Почалися великі географічні відкриття. Західна Європа відкрила нові джерела цінних металів і це послабило угорську економіку. Почався «розподіл праці» в Європі: Західна стала промисловим і торговим центром, а Центральна і Східна — постачальниками продовольства і ресурсів. «Революція цін» спричинила різке збільшення ціни на різні товари. Змінилися торгові шляхи. Все це сильно вдарило по Угорщині.

Все це спричинило соціально-політичну кризу в угорських землях. Магнати стали зацікавлені в збільшенні панщини, що і робилось. До всього цього додалися прикордонні сутички з турками. В 1514 р. мав відбутися хрестовий похід проти турків, але він не почався. Зібрані для походу селяни почали повстання, яке очолив Дьордь Дожа. Це повстання було жорстоко придушене. В 1516р. Владислав Яґеллон помер і королем Угорщини і Чехії став його 10-літній син Людовік, який в Угорщині став правити як Лайош ІІ (1516-1526). 

Скориставшись тим, що король неповнолітній, угорська знать ще більше укріпила своє становище. Коли Лайош досяг повноліття, вже мало що можна було вдіяти. Тому Угорщина виявилася нездатною протистояти Османській імперії, яка в цей час вела активну експансію. 

Тому протягом двох століть територія Угорщини стане ареною боротьби європейських держав і Османської імперії.

Золота доба Угорщини (XIV-XVст.)

XIV-XVст. для Угорського королівства був періодом розквіту. А чому так сталося, ми дізнаємося в блозі.

В 1301р. припинила своє існування династія Арпадів, яка правила Угорщиною з ІХ ст. Починається боротьба за владу. 

Карл Роберт Анжуйський з Неаполітанського королівства був запрошений до Угорщини і проголошений в 1301р. королем. Але магнати виступили проти і запросили на престол Вацлава з чеської династії Пржемисловичів. Але Вацлав реальної влади не мав і в 1305р. зрікся на користь Отто Віттельсбаха з Баварії. Але його вигнав Ласло Кан, воєвода Трансильванії,  і забрав всі королівські регалії. Карл Роберт нарешті зміг коронуватися в 1310р. і тепер вже остаточно став угорським королем. Йому довелося воювати з впливовими феодалами, наймогутнішим з яких був Мате Чак. Поступово Карл переміг кілька впливових родів до 1323р. 

Своєю столицею з 1323р. Карл зробив Вишеград. Після цього він почав проводити реформи в різних сферах. Відтепер для знаті єдиною можливістю для зростання була служба королю. Реформували королівські суди, які Карл Роберт взяв під свій контроль. Впорядкована була податкова система. В часи його правління були відкриті поклади солі в Трансильванії, які стали важливим джерелом доходів. З 1320-х рр. Угорщина стала провідним постачальником дорогоцінних металів на ринок. В зовнішній політиці Карл Роберт встановив дружні відносини з Владиславом Локетеком (король Польщі) та Іоанном Люксембурзьким (король Чехії). В Сербії він завоював частину території, але спроба підкорити Валахію в 1330р. завершилась поразкою. Карл виступив посередником в переговорах між Казимиром Великим (король Польщі в 1340-1370) та Іоанном Люксембурзьким досягши їх примирення. 

В 1342р. королем став його син Лайош Великий. На початку його правління йому довелося воювати в Неаполітанському королівстві, де в 1345р. був вбитий його брат Ендре. В 1348р. Лайош здобув Неаполь і проголосив себе його королем. Але епідемія чуми змусила угорців залишити Італію. Невдовзі Іоанна, жінка Ендре, разом з новим чоловіком зайняли Неаполь. Походи 1349 і 1350рр. не принесли успіху. За договором 1352р. Лайош зрікся претензій на неаполітанський трон. В 1345р. Лайош підкорив Хорватію і отримав порт Задар, але це викликало війну з Венецією, яка завдала угорцям поразки. В 1356р. Лайош почав нову війну з Венецією. В 1357р. Далмація повстала і перейшла до Угорщини, що закріпив договір 1358р. Після цього експансія була спрямована на Балкани. Проти Сербії в 1359 і 1361 рр. були організовані походи і вони визнали себе васалами. В 1365р. бан Боснії Твртко став васалом Лайоша. Спроба підкорити Болгарію в 1369р. була невдалою. Всього Лайош провів 30 закордонних кампаній. Разом з цим з північними і західними сусідами Лайош проводив мирну політику.

Лише в 1370-х рр. Лайош почав активно проводити реформи у внутрішній політиці. Він реорганізував канцелярію і судову систему. Юриспруденція стала більш уніфікованою. В управлінні державою стала приймати участь королівська рада, яка складалася з найближчого оточення короля. Ще в 1365р. в місті Печ був відкритий університет. В соціально-економічній сфері почався процес збільшення залежності селян від феодалів. 

Лайош ІІ помер в 1382р. не залишивши сина. В його були дві дочки: Марія і Ядвіґа. Ядвіґа стала королевою в Польщі, а Марія успадкувала Угорщину. Марія була заручена з Сигізмундом Люксембурзьким, сином імператора Священної Римської імперії. Угорська знать була проти передачі престолу по жіночій лінії і претендентом на корону бачила Карла Дураццо, короля Неаполя і представника Анжуйської династії.

 Сигізмунд пришвидшив укладання шлюбу і був досягнутий компроміс. Але невдовзі Сигізмунда змусили тікати і королем 31 грудня 1385р. став Карл Дураццо. Але він проправив 39 днів і був вбитий. Сигізмунд за допомогою баронської ліги в березні 1387р. коронувався в Угорщині.

Однак за перемогу Сигізмунду довелось заплатити передавши значну частину королівських володінь магнатам. Віднині барони отримали можливість впливати на політику держави. В цей же час до кордонів Угорщини підступили турки. В 1395р. Сигізмунд повернув на волоський престол Мірчу Старого, якого скинули турки. В 1396р. Сигізмунд вирушив в хрестовий похід проти Османів, але під Нікополем був розбитий. В 1397р. проти короля повстали магнати, але виступ придушили. В 1399-1401рр. Сигізмунд був відсутній в Угорщині, бо поїхав до Чехії. Коли він повернувся, його затримали в замку Буди. Через деякий час його відпустили. 

Невдовзі магнати запросили на престол Владислава, сина Карла Дураццо і неаполітанського короля, на престол і в 1403р. підняли повстання. Однак барони діяли не маючи згоди між собою і швидко були розбиті. Владислав залишив Далмацію на свого боснійського васала Хрвою і відступив. В 1408р. Сигізмунд розгромив Хрвою. 

Через Далмацію почалася війна з Венецією, оскільки Владислав продав права на ці території Венеції. До 1420р. республіка завоювала всю Далмацію і договір 1433р. закріпив це. Після розгрому магнатів Сигізмунд став опиратися на нову аристократію, яка була йому віддана. Король намагався збільшити кількість укріплених міст. Ще в 1405р. були зібрані представники міст на асамблею, де вільні міста звільнялись від податків на місцеву торгівлю і отримали право на власне судочинство. Невдовзі розробили Кодекс Буди, який став новим міським законодавством. Зміцнив Сигізмунд контроль над церквою, з 1404р. жодне папське розпорядження в Угорщині не діяло без підтвердження короля. 

В 1414-1418рр. завдяки Сигізмунду в Констанці скликали собор, який завершив розкол католицької церкви. Це збільшило авторитет короля. В 1419р. він успадкував від свого брата Вацлава Чехію, але тут йому довелося воювати з гуситами, які в 1419-1434рр. вели успішні бойові дії. В 1433р. Сигізмунд став імператором. Гуситські війни зачепили і окремі угорські землі, а їх вплив доходив до віддалених районів. Розбудовував Сигізмунд фортеці на півдні держави для захисту від турків. Зіткнення з турками 1428р. завершилось поразкою короля. 

В 1437р. Сигізмунд помер і не залишив спадкоємця. Наступником мав стати Альбрехт Габсбурґ. Він успадкував від Сигізмунда не лише Угорщину, а й корону імператора Священної Римської імперії і Чехію. Щоб стати королем Угорщини Альбрехт змушений був піти на поступки магнатам. Це ослабило владу короля. Альбрехт помер у 1439р. готуючись до походу проти туків. 

До влади прийшов польський король Владислав Яґеллон, який правив в Угорщині під іменем Уласло І (1440-1444). Під владою даного монарха було два королівства. Владислав прийняв участь у хрестовому поході проти Османів і загинув в битві під Варною. На угорський престол зійшов син Альбрехта Габсбурґа Ладислав, який через те, що народився після смерті батька отримав прізвисько "Постум" (Посмертний). В Угорщині він правив під іменем Ласло V (1445-1457). Регентом став Янош Гуньяді.

Янош Гуньяді був знатним угорським магнатом, що служив ще Сигізмунду та був баном Сереня. Він командував угорською обороною від турків на півдні. Брав участь у поході на Варну. В 1448р. був похід проти турків, який завершився поразкою на Косовому полі. В 1452р. регентство завершилось, але свого впливу Гуньяді не втратив. В цей час султан Мехмед ІІ взяв Константинополь і став просуватися на захід. Янош Гуньяді 22 липня 1456р. під Белградом розбив його і турки були спинені. Але в наступ після цього угорці не перейшли. Янош невдовзі помер під час епідемії чуми. 

В Угорщині почалося протистояння між Ладиславом Постумом і родом Гуньяді, в результаті якого король змушений був тікати в Прагу. Там він і помер 23 листопада 1457р. у віці 17 років. Із смертю цього Габсбурґа на деякий час припинилися спроби створити в Центральній Європі сильну державу.

В 1458р. королем Угорщини став Матяш Корвін (1458-1490), син Яноша Гуньяді. Окремі магнати виступили проти і запросили на престол імператора Фрідріха ІІІ Габсбурґа, який в 1459р. почав вторгнення. Але Матяш вистояв і в 1463р. було укладено угоду за якою Фрідріх визнавав його королем за 80 тисяч флоринів із збереженням права Габсбурґів на угорський престол. Матяш змінив систему оподаткування, ввівши «надзвичайний податок» і скасувавши звільнення від податків. Це збільшило його доходи на рік в 4 рази. Більшість з отриманих коштів пішли на зміцнення армії. Тепер разом з феодальним ополченням діяло наймане військо Гуньяді. 

В 1463р. він здобув перемогу над турками в Боснії взявши замок Яйце. Після цього була створена друга лінія оборони в Угорщині, яка знаходилась південніше лінії побудованої Сигізмундом. Однак більші наступальні дії Матяш провадив на західних кордонах. В 1468-1469рр. він здійснив успішний похід на Чехію, де його проголосили королем. Однак це викликало опір сусідніх держав і чеська корона перейшла до Владислава Яґеллона в 1471р. Між ними почалася війна. За договором 1478р. Матяш отримував Моравію і Сілезію, а Владислав зберігав лише Чехію. В 1476р. Матяш одружився на Беатрисі, дочці неаполітанського короля Фердинанда І. Маючи союзників він вирішив поборотися за імператорську корону. В 1482 – 1487рр. він провів успішну війну проти Фрідріха ІІІ і захопив Штірію і Нижню Австрію. Своєю столицею Матяш Корвін зробив Відень. 

Матяш Хуньяді був відомим меценатом, на культуру і науку він виділяв великі кошти. Відомою була бібліотека Корвіна, де було зібрано більше 2 тисяч томів книжок. 

6 квітня 1490р. Матяш Корвін і угорський престол став вакантним. Із його смертю завершується "золота доба Угорщини".