Генрі Робінсон Люс народився в
1898р. в Китаї в родині пресвітеріанського місіонера. В п'ятнадцять років він
переїхав до США, навчався в Коннектикуті. Люс продовжив свою освіту в Єльському
університеті. Після Єльського університету
Люс вивчав історію в Оксфорді, працював репортером в «Chicago Daily
News», а з грудня 1921р. майже рік пропрацював в газеті «The Baltimore News». У
1922р. Генрі Люс і Брайтон Хедден заснували компанію «Time Inc» для видання
журналу під назвою «Time» - першого щотижневого журналу новин в США. Перший
номер журналу з'явиться 3 березня 1923р. Хедден зайняв пост головного
редактора, а Люс зосередився на фінансовій стороні видання. Після смерті
Хеддена в 1929р. Люс сам очолив журнал і залишався його редактором до 1964р.
Генрі Люс брав активну участь у
політичному житті своєї країни, був відомий як активний прихильник
Республіканської партії і стійкий супротивник ідей ізоляціонізму, в
прихильності яким він неодноразово звинувачував президента США Франкліна Делано
Рузвельта.
У 1927р. Люс реалізував у своєму тижневику ідею, якій судилося стати
візитною карткової журналу на довгі роки і привернути до нього увагу всього
світу. У тому році американський авіатор Чарльз Ліндберг вперше в історії зміг
перелетіти Атлантику. Генрі Люс вирішив зробити Ліндберга людиною року. З тих
пір і виникла традиція проголошувати різних діячів «людиною року».
У лютому 1930р. Люс запустив свій
новий видавничий проект — діловий журнал «Fortune». В 1936р. з'явився новий
видавничий проект Генрі Люса – ілюстрований журнал «Life».
У післявоєнні роки Люс створив ще
кілька вдалих проектів, одним з яких став запущений в серпні 1954р. «Sports
Illustrated» — щотижневий спортивний журнал, який отримав велику популярність.
Помер Генрі Люс в 1967р. Невдовзі
президент США Ліндон Джонсон заявив, що журнали, які видавав Генрі Люс,
були частиною життя Америки.
В номері журналу "Life" 17 лютого 1941 року він видав статтю з назвою "Американське століття" (American century). В цій статті відображалися погляди багатьох діячів США на місце своєї держави в світі. Не забуваймо, що на той час це були сміливі ідеї, оскільки позиції ізоляціоністів все ще були сильними. В цій статті або ж есе автор аргументовано розповідає про перспективи своєї держави. І це не лише через її економічний потенціал чи військову силу. Розповімо далі детальніше за текстом.
 |
| От така обкладинка того випуску журналу. :-) |
АНАЛІЗ ТЕКСТУ ЕСЕ
З його творів має велике значення
стаття «Американське століття» («American Century»). В цій статті «американська
мрія» зазнала серйозних змін, причому формулювання Джефферсона про «прагнення
до щастя» була піддана Люсом кардинального перегляду:
«Ми, американці, не відчуваємо себе щасливими. Ми не
відчуваємо щастя, думаючи про Америку. Ми нещасливі у відношенні самих себе в
тій мірі, в якій це стосується Америки. Ми стурбовані, чи сумні, або байдужі.
Дивлячись на решту світу, ми відчуваємо збентеження; ми
не знаємо, що робити. «Надавати допомогу Великобританії, не вступаючи у війну»
- лозунг, типовий для наполовину надій і половинчастих заходів ».
Далі він порівнював становище у
Великій Британії з американським станом справ. Люс описав те в якому стані
перебувало британське суспільство. Тут він підкреслював психологічну стійкість
британців під час протистояння з Німеччиною, пояснюючи це так:
«Англійці спокійні духом не тому, що їм нема чого
втрачати, а тому, що вони борються за своє життя. Вони прийняли рішення. І у
них немає іншого виходу».
Разом з тим він говорив і про США:
«Перед нами стоїть інше завдання. Нас не чекає напад
завтра або післязавтра. І все ж нам треба дещо майже настільки складне. Нам
належить прийняти великі рішення».
Г.Люс говорить, що війна є і
американською проблемою, яка потребує вирішення, а в разі ухилення від
цього «ми будемо блукати протягом
двадцяти або тридцяти гірких років в умовах низки непередбачених і безглуздих
лих». Автор статті зазначає, що фактично США вже знаходяться в стані війни,
про що Гітлер краще знає ніж американські громадяни. Війна з Німеччиною, на його
думку, припиниться хіба що в разі капітуляції Британії. Однак при цьому слід
було враховувати можливість нападу Японії. Американський народ хоче перемоги
британців і поразки Гітлера більше ніж перебувати в стані війни. Ця війна в
якій США беруть фактично участь є оборонною.
Важливими питаннями, що описує
автор статті є причини антивоєнних настроїв в суспільстві. Однією з них є відраза
до війни і кровопролиття. Але більш важливою причиною є побоювання, що війна
стане причиною занепаду демократії. Економічні труднощі можуть стати причиною
встановлення тоталітарного режиму і ці побоювання на думку Люса не
безпідставні.
Для перемоги необхідно знати за що
народ воює. Люс зазначає далі такі позиції:
«У американців склалося враження, що, співпрацюючи з
Великобританією, ми ніби граємо в
англійську гру, а не в нашу власну. При всьому тому, що в такому погляді на
ситуацію міг бути якийсь сенс у минулому, сьогодні він є неосвіченим і дурним.
При будь-якому виді співпраці з Британською імперією Великобританія щиро бажає,
щоб Сполучені Штати Америки взяли на себе роль старшого партнера. У середовищі
серйозно мислячих англійців основна скарга на Америку (і, між іншим, найкраще
алібі для них самих) фактично зводилася до того, що Америка відмовлялася від
можливості лідирувати в світі».
Люс далі наголошує, що це не чужа
війна. США, які стали «арсеналом демократії» перш за все мають стати арсеналом
самої Америки, а також її союзників. Після цього він виступає проти
ізоляціонізму, наводячи при цьому приклади з недавньої історії Америки:
« наша держава стала в XX столітті наймогутнішою і самої
енергійної нацією в світі, американці не змогли духовно і практично
пристосуватися до цієї реальності. У результаті вони зазнали невдачі у
виконанні ролі світової держави - невдачу, наслідки якої були згубні як для
самих американців, так і для всього людства.»
Шанс отримати світове лідерство
виник в 1919р., але Вільсону не вдалося його реалізувати. Можна було здобути
провідні позиції і в 20-х роках, але цю можливість не використали. Вже в
кризові 30-ті шанс був втрачений. Цю помилку, на думку Люса, необхідно
виправити шляхом виконання свого обов’язку як наймогутнішої держави. Не слід
повторювати тих помилок, які зробили президенти-республіканці в 1921-1933 рр.,
а також Франклін Делано Рузвельт. Останнього Люс називав найбільшим
ізоляціоністом, набагато більшим за республіканців. Рузвельт за два
президентські терміни виключав можливість активної міжнародної співпраці.
Рузвельт отримав можливість стати одним з найвеличніших президентів США, а
суспільство, на думку Люса, мало допомогти йому в цьому.(«Рузвельт повинен
досягти успіху там, де зазнав невдачі Вільсон»)
Відштовхуючись від всього
вищезгаданого Генрі Люс переходить до
побудови концепції «американського століття», в якому пропоновані США цінності
стають домінуючими у всьому світі. ХХ століття він назвав американським,
оскільки США стали найрозвиненішою державою в світі.
Для цього потрібна нова ідеологія.
Тому Люс говорить про інтернаціоналізм:
«Безглуздо говорити, що ми відкидаємо ізоляціонізм і
визнаємо логіку інтернаціоналізму... Але якого роду інтернаціоналізм можемо
запропонувати ми, американці?».
Порівнюючи американський інтернаціоналізм з інтернаціоналізмами, які мали
місце в різні епохи і в різних держав, Люс наголошує на таких рисах:
«Він повинен бути продуктом уяви безлічі людей. Він
повинен прийматися всіма людьми образом
нашого Білля про права, нашої Декларації незалежності, нашої Конституції, нашої
чудової промисловості, нашого технічної майстерності. Він повинен бути
інтернаціоналізмом народу, волею народу і для народу».
Фактично інтернаціоналізм вже існував на той час, про що говорять наступні
аргументи:
«Американський джаз, голлівудські фільми, американський
сленг, американські машини і патентовані продукти — це фактично єдині у світі
речі, визнані людськими спільнотами всюди, від Занзібару до Гамбурга. Невидимо,
ненавмисно, випадково і в дійсності мимо нашої волі ми вже стали світовою
державою у всіх тривіальних, загальнолюдських сенсах цього слова. Але це далеко
не все. Америка вже є інтелектуальною, науковою і культурною столицею світу.
Американці, а саме американці з Середнього Заходу, є найменш провінційним
народом світу. Вони більше подорожували і знають про світ більше, ніж
представники народів інших країн. Американський світовий досвід у торгівлі
набагато солідніше того, що більшість з нас може собі уявити».
Але, крім всіх
вищезгаданих ознак американського інтернаціоналізму, Генрі Люс головним в цьому
вважає престиж. Цей престиж визначається
вірою в добрі наміри і в значний потенціал американського народу. Для
підтримки інтернаціоналізму необхідно щоб більшість населення втілювало образ
Америки як світової держави.
Далі автор наводить своє бачення
нової епохи. В Американському столітті
тільки США повинні визначити, якою мірою
економічний порядок, що відповідає вимогам свободи і прогресу, буде чи
не буде переважати в цьому столітті.
Важливим є забезпечення свободи мореплавства. Наступною важливою сферою
є поширення прогресивних досягнень Америки по всьому світу:
«Інженери, вчені, лікарі, кінематографісти, представники
індустрії розваг, творці авіаліній, будівельники доріг, вчителі, просвітителі -
по всьому світу відчувається необхідність у цих спеціальностях, цих знаннях, в
цьому лідерстві. І наших людей будуть всюди енергійно вітати, якщо тільки в нас
вистачить розуму визнати це, а також вистачить щирості і доброї волі для створення
світу XX століття».
Третьою важливою сферою є допомога
різним народам і людям, що зазнали біди. Люс назвав це необхідністю «стати
добрими самаритянами для всього світу». Необхідно допомогти голодуючим
народам, а також надавати різну гуманітарну допомогу людям по всьому світу.
Для того, щоб все це здійснилося
треба дотримуватися американських ідеалів.
«Є в нашій країні деякі речі, які нескінченно дорогі нам
і властиві лише американцям: любов до свободи, відчуття рівності можливостей,
традиція покладатися на себе, незалежність, а також співпраця. На додаток до
ідеалів і понять, властивих виключно американцям, ми є спадкоємцями всіх
великих ідеалів західної цивілізації - перш за все дотримання Справедливості,
любові до Істини, Благодійності».
Виходячи з цього Генрі Люс ставив
перед американцями таке завдання:
«Для нас настав час стати тим джерелом енергії, від якого
ці ідеали будуть поширюватися по всьому світу ».
На його думку, кожен в міру своїх
можливостей має сприяти побудові нового Американського століття.
ВИСНОВКИ
Таким чином Генрі Люс зміг обґрунтувати
своє бачення ролі США в світі. Його погляди на той час були радикально
відмінними від поглядів більшості американців. Люс розкритикував ізоляціонізм
20-30-х рр., використовуючи при цьому серйозні аргументи. Він вважав що це
призвело до втрати великого шансу, який випав США ще після Першої світової
війни. Відмова від світового лідерства тоді стала причиною всіх наступних
невдач в міжнародній політиці.
Але через те, що в світі почалася
війна, США мають виправити всі попередні помилки. Від цієї війни не вдасться
сховатися за будь-яких обставин. Тому США мають, на думку Генрі Люса, покінчити
з ізоляцією і взяти на себе роль світового лідера. Це мало свої підстави. США
були вже тоді провідною економікою світу. Але для Люса не лише економіка мала
значення. Він приділяв важливу роль у поширенні американського впливу масовій
культурі (кінематографу, музиці та ін.). Це вже в той час працювало на користь
США, а в майбутньому мало стати ще більше.
Замість ізоляціонізму, який на
думку Люса зазнав невдачі, мав прийти американський інтернаціоналізм, який буде
значно відрізнятися від інтернаціоналізму попередніх епох. США мають
скористатися попередніми досягненнями в різних сферах для зміцнення своїх
позицій серед народів світу. Американська наука, культура, промисловість вже
мала успіхи в цій сфері, але ці успіхи необхідно розвивати.
США для побудови Американського
століття мали здійснити заходи з побудови нової економічної моделі світу,
поширювати передові досягнення американської промисловості, науки, культури та
ін. серед народів світу, а також надавати допомогу цим народам.
Втім ще однією важливою
складовою в побудові нового століття є американські цінності, які на думку Люса
мали стати світовими і США мають докласти зусиль для досягнення цього.
Ознайомитись із самою статтею (скріншоти з цитатами я брав звідти) можна за посиланням:
