На початку 20 століття з'явилася невелика книга, яка називалася "Самостійна Україна". Автором був Микола Міхновський.
Починається все із опису тодішньої ситуації в світі: підкорені народи вели боротьбу за визволення, а імперії протистояли між собою. Далі говориться, що українці є поневоленим народом і заслуговує на власну державу.
"Отже коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріяльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальности можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальности є метою, — тоді стане зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин."
На думку автора, занепад України почався із 1654 року, коли було укладено угоду з Московією. "З того часу українська нація політично і культурно помалу завмирає, старі форми життя зникають, республіканська свобода нівечиться, нація знесилюється, гине, але потім знов відроджується, з-під попелу старовини виникає ідея нової України, ідея, що має перетворитись у плоть і кров, прибрати конкретні форми."
Ставляться слушні запитання, на яких підставах царат проводить русифікацію України, експлуатує населення. Щоб спростувати аргументи про те, що не варто нарікати, оскільки Україна "добровільно" приєдналася до Московії в 1654 році, Міхновський аналізує ті угоди.
"Держава наших предків злучилася з московською державою "як рівний з рівним" і як "вільний з вільним", каже тогочасна формула, цебто дві окремі держави, цілком незалежні одна від другої щодо свойого внутрішнього устрою, схотіли з'єднатися для осягнення певних міжнародніх цілей."
На думку Міхновського, в 1654 році відбулася "спілка держав", за сучасною термінологією — конфедерація. Як зразки вищезгаданого наводяться Швейцарія, США і Німецька імперія, яка в той час була союзом 22 держав.
"Аналізуючи ці постанови Переяславської конституції, приходимо до висновку, що в ніч є всі прикмети, які характеризують "спілку держав". Таким чином, головніший закид, який роблять нам наші суперники, пильнуючи донести нам безвиглядність наших стремлінь, закид, ніби ми не ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави, — є тільки випливом неуцтва й незнання ані історії, ані права."
Після цього спростовується твердження, що козацька держава не була такою бо платила данину. Даний аргумент є безглуздим. Україна тоді вільно проводила свою зовнішню політику, чим не кожна залежна держава могла похвалитися. А з приводу сплати данини: "З цього погляду та "данина" має значення вкладу до спільної скарбниці, призначеної для міжнародних зносин спільної ваги".
Наголошується, що Переяславська угода була ствердження обома сторонами: царем і українським народом. Але царі не дотрималися угод, таким чином порушивши договір. Але: "Переяславська умова є обов'язкова для обох контрагентів: монархії московської і республіки української на підставі засади, що ніяка умова не може бути знищена або змінена однобічною волею одного контрагента без виразно висловленої згоди другого." Але, оскільки угода була порушена, то треба шукати вихід із даної ситуації. "Коли один із контрагентів, каже право, переступив контракт, то другому контрагентові лишається на вибір: або вимагати від свого контрагента виконання контракту в тому розмірі й напрямку, в якому він був прийнятий обома ними, або узнавши контракт зломаним у всіх його частинах, зірвати усякі зносини з контрагентом." Таким чином, оскільки Переяславська угода була порушена, Україна має повне право на свою незалежну державу. Міхновський обґрунтував все з юридичної точки зору.
Друга частина праці присвячена тому, як реалізувати все те, що було аргументовано в першій частині. А це не так вже й просто, враховуючи те, як імперський режим придушував все українське, як приклад згадаймо Емський указ. "Таким чином українська нація платить "данину" не тільки матеріяльними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови. Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. І через 247 років по Переяславській конституції "вільний і рівний" українець відграє ще гіршу ролю ніж колишній ілот, бо в ілота не вимагали принаймні інтелектуальної "данини", бо в ілота не вимагали любови й прихильности до своїх гнобителів, бо ілот розумів свій гніт, українець же тільки відчуває його."
І задається Міхновський питанням чи зможе народ все зробити. Народ автор визнає некультурним і неосвіченим. Але це не від хорошого життя прийшло. "Це правда, що нація наша в загальній культурно ті з часу конституції з 1654 року поступила дуже мало наперед, а з багатьох поглядів вона мусіла вернутись до нижчих форм життя, як політичного, так і соціяльного." Але дану некультурним можна використати як підставу для необхідності створення української державності. "Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі!?" Це завдання має виконати інтелігенція. Зауважу, що вжите в тексті це слово має дещо ширше значення, тому тут слід розуміти, що мається на увазі еліта.
А з елітою в Україні були проблеми. В 16-17 століттях українська знать прийняла польську ідентичність. Але невдовзі виникла нова еліта — козацтво. Правда у 18-19 столітті більшість козацької старшини стали вірнопідданими царів, зрадивши свій народ. Незважаючи на все це: "український народ здобув у собі досить сили, щоб навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтеліґенцію". Засновником нового політичного українства Міхновський вважав Шевченка. Але в той же час діяли так звані "українофіли", яких Міхновський зневажає за їхнє бутафорство і небажання боротися за визволення України. "Час вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться" — слушно зазначає автор.
Девізом українського визвольного руху Міхновський проголошує: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ". Досягнути цього можна тільки шляхом боротьби. "Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації".
І наостанок наведу ще одну цитату: "Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але відняти в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби".
Ось таке було сказано більше ста років тому. Багато чого з того ще й досі не було досягнуто. Але це не причина відмовлятися від подальшої розбудови української державності.
