Внутрішньопартійна боротьба між сталіністами і
прихильниками реформ розгорнулася після смерті Сталіна у 1953 році і посилилася
з початку 1956 року. Імре Надь, який займав посаду прем'єр-міністра 1953—1955
роках, був репресований за реформаторські погляди. 8 липня міністр держбезпеки
Ерне Гере зустрівся напряму з послом СРСР в Угорщині Юрієм Андроповим і
розповів «про наростання суспільно-політичної кризи в Угорщині». Теж саме член
Президії ЦК КПРС А. І. Мікоян в присутності Андропова почув і від Ракоші. 18
липня Ракоші був замінений на Гере на посту першого секретаря ЦК УПТ.
Відставка Ракоші, а також познанське повстання 1956
року в Польщі, призвели до зростання політичної активності серед студентства та
інтелігенції. З середини року почав активно діяти «Гурток Петефі», в якому
обговорювалися найгостріші проблеми, які тоді стояли перед Угорщиною. 6 жовтня
страчений урядом Ласло Райк був перепохований з почестями. Пізніше в цьому ж
місяці Імре Надь був реабілітований до повноправного членства в УПТ.
16 жовтня студенти університету в Сегеді
організовано вийшли з комуністичної «Демократичної спілки молоді» (угорського
аналога комсомолу) і відродили «Спілку студентів угорських університетів та
академій», яка після війни була розігнана урядом. Протягом декількох днів
відділення спілки з'явилися в Печі, Мишкольці та інших угорських містах. До
руху приєдналися студенти Будапештського університету будівельної промисловості
(тепер Будапештський Технологічний університет).
22 жовтня студенти сформулювали перелік з 16 вимог
до органів влади і запланували на 23 жовтня марш протесту від пам'ятника
національному герою Юзефу Бему до пам'ятника революційному поету Шандору
Петефі. Основними вимогами повстанців були:
- · Виведення радянських військ з країни
- · Вибори до Угорської партії трудящих
- · Нова влада на чолі з Імре Надєм
- · Всенародні вибори
- · Повна реорганізація економіки під керівництвом фахівців
- · Право на страйк
- · Повна ревізія індустріальних норм та негайне і радикальне врегулювання заробітної плати
- · Вільна преса і радіо
- · Скасування ÁVH(Управління державної безпеки)
Повстання розпочалося 23 жовтня 1956 року маршем
протесту студентів та представників інтелігенції в Будапешті, який переріс
спочатку в зіткнення, а потім в збройне протистояння між демонстрантами та
службою угорської держбезпеки ÁVH. Під владою повстанців опинилося багато
районів Угорщини та кілька урядових організацій, що дозволило їм ввести зміни в
закони на підконтрольних територіях.
В методах збройної та політичної боротьби серед
протестуючих не було одностайності. Наприклад, в питанні щодо агентів
спецслужб, помірковане крило повсталих (Рада робітників і рада студентів) було
налаштоване на судовому переслідуванні, а ультра-націоналістичні групи,
наприклад, група Йожефа Дудаша ) страчували їх на місці.
Під тиском вимог повсталих Угорська партія трудящих
(УПТ) поставила на місце прем'єр-міністра популярного опального реформатора
Імре Надя. Після домовленості з радянською стороною про припинення вогню, Надь
заявив про намір вийти з Варшавського Договору.
Радянські війська втручалися двічі, обидва рази для
допомоги комуністичного режиму, який притримувався курсу на збереження участі
Угорщини у Варшавському договорі. Вони підтримали як режим, скасований 23-го
жовтня, так і нове прорадянське керівництво, сформоване 3-го листопада.
Перший раз радянські війська були кинуті «для
наведення порядку» після того, як 23-го жовтня угорська ÁVH почала стріляти в
протестуючих. Озброєна протидія повстанців та знесилення Угорської партії
трудящих призвели до домовленості про припинення вогню між двома сторонами до
1-го листопада 1956 року.
Другий раз, в ніч на 4-е листопада, радянська армія,
узгодивши дії з новим урядом Яноша Кадара, почала артилерійський обстріл та
завдала авіаційного удару і піхотно-танкового нападу на Будапешт. Певною мірою
радянському втручанню допомогала реорганізована урядом Кадара. Повстання було
повністю придушене до січня 1957р.
Під час повстання загинули тисячі угорських
повстанців та сотні радянських військовослужбовців і значно більше отримали
поранення. Майже 200 000 мешканців покинуло Угорщину як біженці. Ця подія мала
тяжкі наслідки для комуністів західних країн. Багато тих, хто раніше
симпатизував Радянському Союзу, розпочали критику його дій.
Немає коментарів:
Дописати коментар