Походи вікінгів

Це було написаний мною ще восени 2008 року, коли я був на другому курсі. Цікаву я собі вибрав тему, навіть зараз можна почитати. Правда ілюстрації тут я додав недавно, зрештою це ж блог, а не реферат, будуть картинки для різноманіття. 

Вступ

 Напади норманів з перервами продовжувались майже три століття: з кінця VІІІ до другої половини ХІ століття. У Франції „північні люди” були відомі під іменем норманів, в Англії їх називали датчанами, незалежно від того, з Данії чи Норвегії вони припливали на своїх швидкохідних кораблях. В Ірландії їх називали фіннгалл („світлі чужоземці” – норвежці) і дубгалл („темні чужоземці” – данці),  в Німеччині – аскеманнами,  в Візантії  - варангами, на Русі – варягами. В самій же Скандинавії воїнів, які здійснювали походи в інші країни, називали вікінгами.  Жителі країн, що зазнавали нападів вікінгів, бачили їх зазвичай у кольчугах, з мечем або бойовою сокирою в руках, грабуючи ми і убиваючими, такими, що забирали в полон жінок і чоловіків, жорстокими і підступними, чужими християнству і милосердю. З такими рисами вікінги і ввійшли в історію.

    Про вікінгів історики могли судити тільки зі слів їх ворогів та жертв – середньовічних монахів та інших духовних осіб, які не могли не гніватися через причинені їм руйнування, адже вікінги були язичниками. У скандинавів цієї епохи не було писемності і вони не залишили письмових джерел. Усні розповіді про них — саги — були записані тільки в XIII ст. ВXIX ст. вчені почали досліджувати кургани вікінгів, в яких містилися їхні скарби, в Скандинавії та інших країнах. Але ці знахідки лише підтверджують вердикт: вікінги — це грабіжники й пірати.   

    Одною з причин нападу норманів  історики вважали слабкість західноєвропейських країн, викликаних феодальною роздробленістю в ІХ  і Х століттях, - скориставшись беззахисністю своїх сусідів, войовничі варвари нападали на них. Зміцнення в ХІ столітті королівської влади в Англії та інших європейських країнах поклало край цим розбійницьким набігам. Дала позитивні результати невтомна місіонерська діяльність католицького духовенства, які проповідували серед норманів учення Христа: скандинави хрестились, приймали християнство, їх походи завершились.

      Таке розуміння проблеми вікінгів в історії середньовічної Європи оставалось основним в науці  до недавнього часу. Хоча, серед частини істориків, особливо скандинавських, існував зовсім інший, романтичний погляд на діяння норманів. Ці історики прикрашали життя віддалених предків, теперішніх ісландців і данців, норвежців і шведів,  бачили в них казкових витязів і героїв, які втілювали в собі різні доблесті. Але подібні погляди викликали недовіру в дослідників.

      Проте слід зазначити, що деяких вчених дивувала одна обставина. Хроністи описували спустошення норманів і їх наслідки, але вони мало переймалися міжусобними війнами феодалів, які велися майже безперервно. Більше того, вони без осуду описували вбивства, грабежі, винищення населення під час хрестових походів проти мусульман, слов’ян, прибалтів та ін. На фоні цього діяння вікінгів не виглядають чимось винятковим.   

    Усвідомлення необхідності поглибити уявлення про епоху вікінгів і природі їх походів виникло давно. Істориками, археологами, нумізматами, мистецтвознавцями, лінгвістами, літературознавцями та іншими вченими за останні десятиліття зібрано багато даних, на основі яких можна скласти зовсім нову, більш правильну характеристику вікінгів.

  

Батьківщина вікінгів

Сучасний вигляд Скандинавії.

   

     Саги про древніх скандинавів розповідають, що, коли норвежці залишали батьківщину і  йшли в морські походи на пошуки нових земель ,то брали на борт своїх кораблів разом зі скарбом і різні  дерев’яні стовпи із зображенням древніх богів. Ці стовпи прикрашали господарське сидіння в домі: язичницькі боги охороняли будинок і його жителів від бід і злих сил –велетнів, чудовиськ та іншої нечисті. Наближаючись до берегів Ісландії, переселенець кидав ці стовпи в хвилі і висаджувався в тому місці, куди їх викидало хвилею. Тут він будував новий дім і встановлював старі стовпи біля свого почесного сидіння. Переселяючись на нові місця не тільки з домочадцями, рабами і скотом, але також із своїми богами, звичками і обрядами, норвежці шукали можливість продовжувати жити по законах предків.

      Норвезькі емігранти, які залишились в Ісландії, на Оркнейських чи Фарерських островах, Ірландії чи Шотландії, віддавали перевагу поселенням в гірській місцевості, поблизу морських узбереж, в бухтах і фіордах. Але між іншим Данці, покинувши рівнинний Ютландський півострів, переселялись в рівнинні райони Нормандії і Східної Англії. Вихідці із Швеції шукали території з озерами і ріками, які нагадували їм їх рідний Меларен та інші озера Центральної Швеції.

       І це не дивно. В середині століття людина залежала від природи більше ніж тепер. Від природи залежало, як жити, де селитись, чим займатись. Люди повинні були швидше  призвичаюватись до її вимог. Ось чому, не знаючи своєрідних рис природи Скандинавії, неможливо зрозуміти життя середньовічних жителів.

      Скандинавський півострів, який витягнувся без малого на 2000 км, - найбільший у Європі. Його рельєф сформувався в результаті відступу та танення льодовика. Більша частина півострова – гориста. З південного-заходу на північний-схід простягаються масиви Скандинавських гір. Гранітні скелі оголені, але деякі з них вкриті вічними снігами і льодовиками. В утворених древнім льодовиком чашах блищать чисельні озера. Гори круто обриваються в Норвезьке море, яке врізається в береги багато чисельними вузькими і глибокими фіордами. Фіорди – заповнені морем величезні тріщини в кам’яному тілі півострова – тягнуться на десятки і сотні кілометрів. Гори Скандинавії густою сіткою прорізані короткими, але багатоводними і бистрими ріками з частими порогами та водоспадами. Біля берегів Норвегії налічується біля півтори тисячі островів, які тягнуться довгою вузькою смугою в західній і північній частині півострова. На схід Скандинавські гори поступово знижуються. Височини Північної Швеції нахилені на південь і поступово опускаються до Ботнічної затоки.

     Лише південний край Скандинавського півострова — Сконе — рівнинна з родючими ґрунтами. Рядом островів Сконе з’єднується з півостровом Ютландія, який також переважно рівнинний. Береги Ютландії порізані морем і оточені великою кількістю островів. В давнину більша частина обох півостровів була покрита лісами. Ліси тут різноманітні: хвойні — на півночі і мішані — на півдні.  

     Всі ці умови — гори, густі ліси, наявність холодних талих вод внаслідок весняного танення снігів, бідність ґрунтів і значна висота над рівнем моря — все це мало сприяло заняттю землеробством. І в наш час відсоток оброблюваних земель в Швеції і Норвегії незначний. Головним способом обробки землі був підсічно-вогневий. Згодом цей спосіб приведе до загибелі великих лісових масивів у XI-XIII ст. Біль розвиненим землеробство було в Сконі і Данії.

     Серед злакових культур тут переважали сорти вівса і ячменю, які швидко дозрівали. Жито і пшениця були поширені лише в південних районах. Але зростання населення не приводило до відповідного зростання землеробства, тому протягом середньовіччя держави Скандинавії змушені були ввозити зерно з інших держав (спочатку — з Англії, потім — з Німеччини).

     Більше було розвинене скотарство, великі можливості для чого давали гірські пасовища — сетери. Ними спільно користувались жителі кількох хуторів і цілих округ. Селянам доводилось найбільше турбуватися про заготовку фуражу на зиму. Кормів, як правило не вистачало. В приморських поселеннях одним з головних занять було рибальство. Здавна в Скандинавії був відомий китобійний промисел. На Півночі, за Полярним колом, добували тюленів. Також жителі тих місцевостей розводили оленів.

     Голод і його загроза був повсякденною реальністю скандинавів того часу. Вони змушені були час від часу залишати насиджені місця і переселятися в інші райони країни або взагалі покидати її.

     Ось такими в загальних рисах були умови проживання в Скандинавії, які значно впливали на господарство, культуру, релігію та ін.

От такий вигляд має Скандинавія зимою.

Передумови походів

Ліндисфарн, 793 рік

    Пограбування і зруйнування монастиря в Ліндисфарні в 793р. — один з перших епізодів довгої і кривавої історії походів вікінгів на Англію. З цього часу їхні походи перетворяться на постійне лихо країн Європи. Але експансія вікінгів фактично почалася ще задовго до цього. Вторгнення слід пов’язувати з внутрішньою колонізацією, яка йшла на Скандинавському півострові протягом кількох століть. Нестача зручних для обробітку земель внаслідок зростання населення штовхала селян (бондів) на освоєння незайнятих територій на півострові. Мешканці приморських регіонів Норвегії почали наприкінці VIII ст. переселятись на острови Північної Атлантики — Фарерські, Шетландські, Оркнейські і Гебридські. Тут були сприятливі умови для землеробства і вівчарства (Фарерські острови буквально означають — «Овечі»).

     Мирна колонізація бондів водночас супроводжувалася з військовими набігами і піратством, яким займалися найбільш войовничі елементи в їх середовищі. Шетландські острови стануть сполучною ланкою між Скандинавією і Шотландією. Цим шляхом загони шукачів здобичі в кінці VIII ст. і досягли Шотландії, Англії, Ірландії.

 Експансія скандинавів здійснювалася в різних напрямках. Розглянемо їх окремо.

Карта походів вікінгів

Походи норвежців

     Норвежці просувалися в північно-західному напрямку, куди їх орієнтувало саме географічне положення Норвегії. Ні Англія, ні Шотландія, ні Ірландія не мали політичної єдності, а також в них не було боєздатного флоту. Тому, коли вікінги наблизились до Британських островів, вони не зустріли серйозного опору. Чвари серед англосаксів і кельтів сприяли тому, що норвежці змогли внаслідок набігів значні території на південному заході Шотландії і півночі Англії.

    Перше вторгнення норвежців в Ірландію сталося в 795р. Воно було таким же, як напад на Ліндисфарн в Англії. Згодом набіги ставали все частішими і частішими. Ірландці не змогли їх спинити. Пізніше набіги перетворилися на переселення в захоплені райони. В 839р. норвежець Турґейс прибув в Ірландію на чолі великого флоту і проголосив себе «конунгом над всіма чужоземцями в Ерін» (назва Ірландії). Завойовники стали будувати приморські форти, головним з яких став Дублін. Проте гноблення ірландців і прагнення насадити їм язичництво викликало в 844р. повстання. Норвезький правитель був втоплений у морі. Згодом сюди прибули данські вікінги, які уклали союз з ірландцями. Норвежці були розгромлені.

    Але скоро з Норвегії прибув новий флот на чолі з Олафом Білим. Він захопив Дублін і прогнав данців з острову. Гноблення населення ще більше посилилось. В кінці IX ст. між данськими і норвезькими вікінгами знову почалася боротьба. Внаслідок цього ірландці в 901р. знову звільнили Дублін.

     Крім Ірландії, норвежці здійснювали грабіжницькі походи на Англію і Північну Францію, а також рухались вздовж західного французького узбережжя і далі на південь — до арабської Іспанії і навіть в Середземне море. Перша спроба висадитися на узбережжі Піренейського півострова в 844р. не вдалася, але вікінги розграбували Лісабон, Кадіс і Севілью. Але більша частина флоту норманів була знищена після нападу арабів. Багато полонених після цього було страчено. В 859р. з Бретані на південь вийшов норвезький флот із 62 кораблів. Цей флот пройшов повз Іспанію, Марокко, Балеарські острови, гирло Рони, навіть піднявся по річці на 260км. В 860р. норвежці пограбували Пізу в Північній Італії. Їх вождь Гастинґ мріяв про захоплення Риму. В 862р. флот повернувся назад в Ірландію з багатою здобиччю. Після цього протягом століття не було набігів вікінгів в Південно-Західну Європу. Арабські держави були сильними в військовому і політичному відношеннях, тому вони здатні були відбити напади.

     Наприкінці IXст. Почалася колонізація Ісландії. На цей острів норвежці натрапляли кілька разів протягом IXст. Норвежець Наддодд назвав острів «Країною снігів», швед Гардар, який бував на острові пізніше, дав йому назву Гардасгольм. Все таки за островом закріпилася перша назва. Заселення Ісландії почалося близько 874р. Першим поселенцем був Інґольф Арнарсон. Норвегію він покинув через здійснене братом вбивство. Інґольф осів на південно-західному березі острову, поблизу гарячих джерел — в Рейк’явіку. Колоністи прибували переважно з Норвегії. Але було немало переселенців із норвезьких володінь в Ірландії і Шотландії. До 930р. всі зручні землі були заселені. Селилися поблизу моря. Внутрішні райони залишалися безлюдними.

Прибуття Інґольфа Арнарссона в Ісландію

    Причини колонізації острова довгий час були предметом дискусій. В ісландських сагах XIII ст.  говориться про ворожнечу між знаттю Норвегії і її правителем — конунгом Гаральдом Прекрасноволосим. Не бажаючи підкорятися йому, частина знаті змушена була покинути Норвегію. Однак тут не збігаються дата початку заселення острова і дата перемоги Гаральда над суперниками (бл.900р.), а ісландські саги характеризуються негативним відношенням до норвезьких королів, які прагнули підкорити Ісландію. Без сумніву, що деякі знатні люди тікали в Ісландію не бажаючи підкорятися конунгу. Але селянська колонізація з Норвегії, а також з Ірландії і Шотландії, пояснюється простою необхідністю в нових землях.

    В 930р., коли колонізація була в основному завершена, було створено загальні для всього острову збори — альтинг, і прийняли перші закони. Писемності в вікінгів тоді ще не було і закони необхідно було зберігати в пам’яті. Для цього створили виборну посаду  закономовця. Альтинг мав законодавчі і судові функції.Острів був поділений в судовому відношенні на «чверті» — області, до яких входило по три тинґових округи. Управління в округах здійснював ґоді, який був жрецем і керівником місцевого тинґу. Таким чином в Ісландії не була створена державна влада.

    В 80-ті рр. X ст. Норвежці і ісландці відкрили Ґренландію. Її першовідкривач Ейрік Рудий покинув Ісландію після того, як здійснив вбивство і його поставили поза законом (до речі, його батько через таку ж причину покинув Норвегію). Він вирушив на захід і відкрив нову землю. Щоб привабити колоністів він назвав її «Зелена земля». Через нестачу землі частина ісландців переселилася в Ґренландію, де були засновані Східне і Західне поселення (проіснували до XIV ст.).

    Після цього вікінги рушили далі на захід і наблизилися до Америки. Історія відкриття ними нових земель міститься в ісландських сагах. Близько 986р. Б’ярні Гер’юльфссон під час плавання з Ісландії на Ґренландію збився з курсу. Запливши на захід він побачив землі, але не причалив до них. Через кілька років син Ейріка Рудого Лейф вирушив на пошуки цих земель. Після довгого плавання він знайшов землю, яку він назвав Геллюланд— «Країна плоского каміння». Потім він побачив вкриту лісом землю, яка відповідно була названа Маркланд («Лісова земля»). Через два дні було відкрито Вінланд (за однією з версій перекладається як «Земля вина»). Перезимувавши на Вінланді, Лейф повернувся в Ґренландію. Після цього плавання Лейфа прозвали «Щасливим».

Лейф Ерікссон відкриває Америку

    В сагах говориться, що після цього було ще кілька подорожей на ці землі, під час яких відбулися контакти з туземцями. За найпоширенішою версією, вікінги відкрили Баффінову землю (Геллюланд), Лабрадор (Маркланд) і Ньюфаундленд (Вінланд). Правда, існує версія, що вони висадилися південніше — в районі нинішнього Бостона. Однак колонізації цих земель не відбулося. Судячи за наявними даними, вікінги не здійснили цього, можливо, через опір туземців (які в сагах називаються скрелінґами). Крім того, нові землі знаходилися надто далеко.

  

Походи шведів

    Шведи в VII ст. перетинають балтійське море, плавання через яке було відносно легким, і засновують опорні пункти на південному узбережжі. Звідси вони по Західній Двіні рухались до Дніпра і по ньому в Чорне море, в Візантію. Інші йшли в східному     напрямку — через Фінську затоку, по Неві, в Ладозьке озеро, звідси — до верхів’їв Волги, далі по ній лежав шлях до Арабського халіфату. Інший шлях йшов по Волхову в Новгород (який в скандинавських джерелах називали Гольґард), а з нього — до Полоцька, де відкривалась дорога до Дніпра, Західної Двіни і Волги.

Маршрути варягів у Східній Європі

   Шведська експансія на Схід мала деякі особливості в порівнянні з норвезькою чи данською на Заході. Одним з найбільших занять тут була торгівля. Немало рунічних записів свідчать про поїздки і походи на Схід — в Південну Прибалтику, на Русь (Ґардар), в Константинополь (Мікліґард) і Серкланд — країну сарацинів, арабський Халіфат. Звісно, і на Сході скандинави шукали здобичі і захоплювали її часто силою. Намагаючись підкорити собі племена Східної Європи, вони обкладали їх даниною. Вони ставали найманцями слов’янських князів і візантійських імператорів — під іменем варангів (варягів). Більше того, від вихідців зі Скандинавії вели свій рід князі Київської Русі. Легенда про «покликання варягів» на Русь явно не достовірна, легендарний, можливо, і сам Рюрик. Але перші правителі Русі — Олег, Ігор і Ольга разом з частиною приближених і дружинників були скандинавами.

   Скандинавські назви носили деякі дніпровські пороги, які перечислив Константин VII Багрянородний в творі «Про управління імперією». Це ще раз підтверджує значущість дніпровського шляху для вікінгів. Але дані топоніміки свідчать про не чисельність їх на Русі (особливо, якщо порівнювати її зі скандинавською топонімікою на Британських островах). Полюддя являє собою давньоскандинавському збору податків — вейцлі. Це говорить про однаковий рівень соціально-економічного розвитку і схожість умов життя в Скандинавії і на Русі в той період.

    Хоча варяги і зіграли роль в зміцненні князівської влади, але не вони  створили основи Давньоруської держави. Рання форма держави в східних слов’ян виникла, як і в інших народів, не в результаті завоювання чи «викликання князів», а внаслідок досягнення певного рівня соціально-економічного і політичного розвитку. Нормани, які захопили владу спочатку в Новгороді, а потім в Києві, внаслідок експансії, включилися в ті процеси, які вже йшли на цих землях. Також слід зазначити, що варяги, які становили незначну групу а порівнянні зі слов’янським населенням, згодом розчинилися серед місцевих жителів. Вже син Ольги мав слов’янське ім’я Святослав. Також, слід зазначити, що договори Русі з Візантією були написані на грецькій і слов’янській мові. Писемність, право, культура Русі була слов’янською, а не скандинавською. Таким чином заперечується норманська теорія виникнення Київської Русі.

    Норманські найманці грали немалу роль в житті Візантійської імперії X-XI ст. Серед них особливою популярністю користувався Гаральд Сиґурдарсон — майбутній правитель Норвегії. Про його подвиги складали пісні і легенди в Візантії, Русі, Південній Італії, на Близькому Сході та багатьох інших країнах. Скандинавські воїни добиралися до Афін. На мармуровому зображенні лева в Піреї варяги вирізали рунічні символи. Про походи шведів на Серкланд говорить сага про Інгвара-Мореплавця, який водив великий загін на Схід і там помер. На багатьох пам’ятних каменях в Швеції є рунічні надписи з іменами воїнів, які ходили в похід під керівництвом Інгвара.   

Походи данців

    Географічне положення Ютландії відкривало шлях місцевим вікінгам в західному, південному і східному напрямках. Але в основному їх набіги були направлені на південь. Походи данського конунга Ґодфреда проти слов’ян-ободритів на початку IX ст. привели його до зіткнення з Франкською імперією Карла Великого. Підкоривши саксів, Карл прагнув поширити свою владу на ободритів ті інші слов’янські племена. Саме в ці роки почалася побудова в південній Ютландії Данського валу. Очевидно, що Ґодфред боявся франкського вторгнення і готувався до оборони. Почалися напади данського флоту на фризьке узбережжя, тут були розгромлені гарнізони і обкладені міста даниною. Загроза для держави і торгівлі фризьких купців була цілком реальною. Карлу довелося будувати укріплення і готувати кораблі для боротьби. В розпалі протистояння Ґодфрід був вбитий власним воїном. Скориставшись міжусобною боротьбою між його наступниками, Людовік Благочестивий, син Карла Великого, перейшов в наступ на Данію. Ініціатива в війні переходила від однієї сторони до іншої, але тимчасово Людовік зупинив піратів.

    Проте після смерті Карла Великого його держава почала йти до розпаду. Боротьба між Людовіком і його синами дала можливість норманам безперешкодно нападати на колись могутнього сусіда. В 833 і 834рр. їм вдалося пограбувати важливий торговий пункт Північної Європи — Дорестад (в гирлі Рейну). Місто, однак ще проіснувало три десятиліття і загинуло в результаті стихійних лих 864р.: штормів з повенями, а також зміни гирла Рейну. А тим часом данці продовжили свої набіги. Вони здійснили напад на острів Вальхерен в гирлі Шельди, неодноразово атакували англійські береги. В 841р. вони піднялися по Сені майже до самого Парижа. В 842р. вони захопили важливий пункт торгівлі з Англією — Квентовик, а в 843р. — Нант. Одночасно нормани закріпилися на острові Нуармутьє в гирлі Луари, взявши під контроль франкську торгівлю вином і сіллю. Так вікінги вперше утвердилися на території Франції.

    В 845р. данцями був розгромлений Гамбурґ. Одночасно легендарний вікінг Раґнар (чи Реґнар) Лодброґ вторгся в Північну Францію і захопив Париж. На цей час імперія вже розпалася за Верденським договором 843р. Західнофранкському королю Карлу Лисому довелося відкуплятися від норманів. Так почалося збирання «данських грошей» з країн Заходу. Частину грошей давали монастирі, інші збиралися в вигляді податку з населення, причому їх збір супроводжувався зловживаннями феодалів.

Раґнар Лодброґ

    Для походів першої половини IX ст. характерні неузгоджені між собою набіги загонів шукачів поживи. Такими були перші два покоління вікінгів. Проте правителі європейських держав були не здатні протистояти неорганізованим нападам вікінгів, загони яких були не дуже чисельні.

     З другої половини IX ст. походи вікінгів починають набирати іншої форми. Їхні вожді стали відчувати потребу об’єднувати свої сили для нападів. Можливо, на це штовхав опір, який став зростати в спустошуваних країнах. Так, в 851р. король Вессексу Етельвульф зібрав велику армію і завдав серйозної поразки вікінгам, які вже розграбували Кентербері і Лондон. В 854р. внаслідок міжусобиць загинули всі члени королівської сім’ї в Данії і держава розпалася. Відсутність політичної єдності не завадила новим походам, а скоріше навпаки: окремі правителі, які правили на своїх територіях, вже не стримувалися владою конунга і з новою силою рушили на Англію і Францію.

     В цей час почалася боротьба за острів Жефосс на Сені (північніше Парижа), коли Карл Лисий обороняв його від вікінгів. В цьому епізоді проявилася головна причина слабкості франків — роздробленість. Коли Лотар допомагав своєму брату Карлу, на Францію напав інший брат — Людовік Німецький і вони змушені були відступити. Карл змушений був найняти одного з вождів вікінгів для того, щоб він вигнав своїх земляків. З цього часу починається використання норманських найманців для захисту від набігів.

    З середини IX ст. нормани починають будувати опорні пункти на узбережжях і з них починають спустошувати внутрішні райони країн. В якості таких для нападів на Англію вони використовували острови Тенет і Шеппей. Але після поразки 851р. вони пішли іншим шляхом — через Східну Англію. Тут в 865р. висадилось величезне данське військо. Легенди говорять, що військом керували сини Раґнара Лодборґа — найзнаменитішого данського вікінга. На відміну від попередників, це військо вирушило вглиб Англії, спустошуючи її. В 866р. була окупована Східна Англія і Йорк. Так було знищено Нортумбрію — королівство на Півночі Англії. Скоро загинув і король Східної Англії Едмунд. В 870р. данське військо вторгнулося в Вессекс. Військові дії йшли з перемінним успіхом, хоча його правителі, брати Етельвульф і Альфред, завдали вікінгам поразки, становище було дуже складним.

    В 871р., після смерті брата, Альфред став правити більша частина Англії була окупована. Довелося платити загарбникам  велику данину. В 878р. він розгромив данців в битві при Единґтоні в Вілширі. Їхній керівник Ґутрум покинув землі Вессексу і прийняв християнство. Але ця перемога не позбавила англосаксів від небезпеки. В тому ж році в гирло Темзи прибув новий флот з великою армією норманів, яку прозвали «велике військо». Частина його згодом відплила на континент і висадилася в нижній течії Шельди. Почалась облога Ґента, а після неї — тринадцятирічне панування данців в Фландрії. Правда, в 881р. син Карла Лисого, Карл Заїка, завдав поразки їм на Соммі, але облогу Парижа нормани зняли після виплати контрибуції. Лише в 892р. «велике військо» через голод і хвороби покинуло Францію і поплило в Англію.

    В цей час на окуповані вікінгами території було створене Денло — область данського права. Тут почалася норманська колонізація. Альфред в цей час продовжував боротьбу. В 886р. був звільнений Лондон. Приблизно, десь в цей час було укладено договір, за яким проводився кордон між володіннями англосаксів і норманів по Темзі. В 892р. Альфред відбив новий напад вікінгів, перед цим провівши ряд реформ, які зміцнили державу. Однак в східній частині острова нормани досить сильно укріпилися, тому вона ще довго перебувала під їх владою.

Англія в кінці VIII - на початку IX століть. Жовтим виділено територію, що контролювалась вікінгами (Денло)

Походи і створення держав

    В Xст. В Норвегії за правління Гаральда Прекрасноволосого почалося об’єднання окремих областей, фюльків. Таким чином Гаральд створив своє королівство. Однак це об’єднання було ще не повним, адже ворогували його сини, які правили в окремих областях, самостійність яких  не могла бути легко подоланою. Після смерті Гаральда (близько 940р.) почав правити його син Ейрік Кривава Сокира. Проте згодом він був вигнаний і престол зайняв молодший син Гаральда — Гакон, який отримав прізвисько Добрий. За його правління були введені нові судові збори в областях, організовано форму ополчення, була спроба ввести християнство. Згодом він загинув і конунгом став син Ейріка Кривавої Сокири, Гаральд Сірий Плащ.

   Данія в цей час переживала часи занепаду. В 90-х рр. IX ст.  вона після поразок опинилася не в силах протистояти шведам. Шведський конунг Олаф захопив південну частину Ютландії. Правління шведів в південній Данії тривало до 934р., коли німецький король Генріх Птахолов завдав поразки конунгу Ґнупі і примусив його прийняти хрещення.

    Тим часом нормани активно діяли в Північній Франції. В 885р. вони вкотре підійшли до Парижа. Ціллю цього походу було, очевидно, захоплення нових земель. В 887р. в Франції була скинена династія Каролінгів. Тим часом нормани на чолі з вождем Роллоном  закріпилися на острові Котантен. В 911р. Роллон отримав в лен частину території в Північній Франції, а в наступному році — прийняв католицтво. Формально він став одним із васалів короля, зобов’язаним обороняти Францію від вікінгів. Він робив це, правда, виходячи з власних інтересів. Новоутворене герцогство, яке отримало назву Нормандія, було фактично незалежним від слабких французьких королів. Тут склалася досить міцна центральна влада.

Герцогство Нормандія в 911 - 1050 роках

    В Ірландії, як вже згадувалось, норвежці втратили в 901р. Дублін і їх становище похитнулося. Визвольна боротьба продовжилась. В 980р. вікінги знову були розбиті. Ірландський вождь Бору Бріан об’єднав південну частину острова. 23 квітня 1014р. при Клонтарфі (на північ від Дубліна) відбулася вирішальна битва. Незважаючи на загибель Бріана, ірландці перемогли. Однак переможці не змогли повністю об’єднати Ірландію і вигнати норвежців. Навпаки, сюди прибували нові переселенці.

    В Англії продовжувала існувати область данського права. В 910р. вессекський король завдав данцям сильної поразки. Цим скористалися норвежці і захопили в 919р. Йорк. Король Етельстан пізніше захопив Йорк і поширив свою владу на всю Англію. Також він встановив дружні відносини з норвезьким конунгом Гаральдом Прекрасноволосим. Після смерті Етельстана норвежці тимчасово повернули собі Йорк, але були знову вигнані в середині 40-х рр. X ст. Остаточно вікінги були вигнані в 954р.

     Тим часом в Данії до влади прийшла нова династія. Першим її представником був Ґорм Старий, який правив в 40-х рр. X ст. При ньому почався процес консолідації. Наступником його був Гаральд Синьозубий. Близько 960р. під тиском короля Оттона I він прийняв християнство. Далі він здійснив похід на Норвегію, який завершився невдало, після чого норвежці пограбували Ютландію. Але врешті, скориставшись невдоволенням в Норвегії синами Ейріка Кривавої Сокири, близько 970р. Гаральд став конунгом як Данії, так і Норвегії. Через деякий час прийшов кінець його могутності. Проти його повстала Норвегія, а також загострилися відносини з власним сином, Свейном Вилобородим. Гаральд втік з Данії (середина 80-х рр. X ст.).

    Свейн, на відміну від батька, був язичником, але терпимо ставився до католицького духовенства, шукаючи в йому опори. Спроба повернути Норвегію була невдалою: в морській битві він був розбитий. Не вдалося також захопити Швецію, тому він направив свої інтереси в бік Англії. Англія на той час була ослаблена боротьбою за престол і непопулярним правлінням Етельреда II, якого прозвали Нездатним. Крупні феодали не надавали підтримки королю, а скандинавське населення не бажало визнавати його владу.

    Восени 991р. на південно-східному узбережжі Англії висадилася армія. В битві під Меллоном нормани розгромили англосаксів. Згодом було укладено договір. Переможці отримали великий викуп. Серед норманських вождів найбільш відомим був Олаф Тюґгвасон, який згодом стане королем Норвегії. В 994р. він разом з Свейном напав на Англію, і тільки суперечності між керівниками врятували країну. Олаф повернувся в Норвегію, де став конунгом. Під його впливом норвезький альтинг близько 1000р. прийняв рішення, що норвежці мають охреститися. Однак це викликало повстання, в якому Олаф загинув. Норвегія знову опинилася під владою Данії.

     В той час Свейн не залишив планів підкорення Англії. В 997р. данське військо знову вторглося в Англію і спустошувало її протягом кількох років. Далі йшло вторгнення 1003-1005 і 1009-1012рр. В 1013р. почався новий похід. Свейн захопив Денло, але на початку 1014р. помер. Етельред спробував відвоювати втрачене. Однак син Свейна, Кнуд  почав проти його воєнні дії, під час яких Етельред помер в 1016р., а його син Едмунд був розбитий і згодом помер. Таким чином Кнуд став королем всієї Англії. Через два роки він став королем Данії. Але центром його держави залишилася Англія, а Данією правили його намісники, які не раз бунтували, використовуючи норвезького конунга Олафа Гаральдссона. На боці Олафа був шведський конунг Анунд Якоб. Обидва вони хотіли напасти на Данію. Але в 1028р. Кнуд напав на Норвегію і підкорив її. Спроба Олафа повернути престол завершилася поразкою 29 липня 1030р. в битві при Стиклестаді, де він і загинув.

Держава Кнуда Великого. Червоним виділено держави, де він був королем, помаранчевим - васальні держави, жовтим - союзники.

    Після смерті Кнуда в 1035р. його держав розпалася. В Норвегії обрали конунгом сина Олафа — Маґнуса, якого викликали з Києва. В Англії сини Кнуда були скинуті з престолу і королем в 1042р. став Едвард Сповідник — син Ельреда II. Данію підкорив норвезький конунг Маґнус. Він прагнув відродити державу Кнуда і готувався до походу на Англію, але під час приготувань в 1047р. він помер. Норвегією став правити Гаральд Сіґурдарссон, який отримав прізвисько Гардрода (Жорстокий).Він воював проти данського конунга Свейна Естридссона і розгромив його. Після смерті Едварда Сповідника в 1066р. Гаральд вирушив в похід на Англію, але був розбитий новим королем Гарольдом під Стемфорбріджем 25 вересня 1066р. Серед норвежців загинув і їх конунг, останній вікінг на норвезькому престолі. Син загиблого, Олаф, поклявся ніколи не нападати на Англію. Дійсно, після цього норвезькі вікінги більше не нападали на Англію. Але вже 14 жовтня Гарольд був розбитий Вільгельмом Завойовником під Гастинґсом, після чого останній став королем. В 1069р. данський конунг Свейн напав на східне англійське узбережжя, але через рік за викуп повернувся назад. Походи вікінгів на той час вже припинилися. Правда, в   80-ті рр. XІ ст. данський конунг Кнуд ІІ готувався до нового завойовницького походу в Англію, але в самій Данії проти нього почалося повстання, під час якого він загинув.

Висновок

    Походи вікінгів стали останнім в Європі зіткненням варварства і цивілізації. Як і варвари під час Великого переселення народів, нормани завоювали окремі території і здійснили вплив на їх устрій. Завдяки їм були створені герцогство Нормандія, яке невдовзі завоює Англію і дасть початок новій епосі в історії цієї держави, королівство Обох Сицилій, яке виникло на звільнених нащадками нормандців від мусульман територій Південної Італії, ну і звісно Ісландія. Це не говорячи про власне скандинавські країни, які теж зазнали великих змін під впливом походів вікінгів: змінилась релігія, державний і суспільний устрій та ін..  Також мали вплив вікінги на державотворчі процеси в Київській Русі – правда на цій темі занадто спекулюють прибічники норманської теорії, яка перебільшує вплив прибулих і принижує слов’янські племена.

Після завершення норманських набігів в Західній Європі стало набагато спокійніше, хоча все одно мирним наступні періоди не назвеш. Залишились перекази про завойовників з півночі, часто перебільшені і з різними вигадками. Це звісно не виправдовує розбійницький характер походів вікінгів, але й не слід їх перебільшувати. Слід пам’ятати, що в той час жителям Європи було непросто: з півдня тиснули араби, зі сходу – угорці, а в  самих європейських державах набували могутності місцеві феодали.

Завдяки походам вікінгів були відкриті нові землі, нові торгові маршрути. Вже доведено, що першими європейцями, які висадились в Америці були саме вікінги. Загалом, походи предків нинішніх данців, шведів, норвежців, ісландців займають важливе місце в європейській історії.