Переглядаючи свої файли на Google Drive я знайшов багато цікавого. Колись я вирішив зробити велике завантаження файлів туди - і правильно зробив, бо комп'ютер, на якому я зберігав все це, давно не працює.
Ось знайшов я один з рефератів. Тема його - життя Мартіна Лютера до початку Реформації. Метою було показати те, як формувався його світогляд, як змінювалися його погляди. Цікаво іноді почитати і пригадати те, що писав я колись - а написано все це було ще в 2009 році.
Вступ
В XV – XVIст. Католицтво перебувало в стані кризи. Римська
Церква щораз більше втрачала Євангельську правду. Священики вже не були більше
слугами своїх громад, а їх панами. Вони здебільшого провадили показове світське
життя. Біблія пішла в непам'ять. Замість науки Св. Писання подавано вірним
науку Церкви, повну блудів і людських постанов. Відправлювані чужою мовою
богослужіння були для людей незрозумілі. Замість служити Богові духом і
правдою, вірні почали займатися різними забобонами. Хоч дуже багато хрестів
Христових ставлено в домівках, при шляхах та на церквах, але в переважаючій
більшості ніхто з вірних не знав нічого про спасіння благодаттю Христовою.
Замість жити в святості й плекати правдиву побожність, вірні займалися
виконанням зовнішніх діл; отже, відмолювали вервиці, віддавали пересадну честь
мощам померлих, відбували далекі паломництва й уряджували парадні процесії.
Наука про індульгенції потягнула за собою велике замішання в релігійному житті.
Індульгенцією називається звільнення від церковних кар за складені грошові
пожертви. Та в дійсності продаж індульгенцій довів до того, що загальним
сталося переконання, що за гроші можна купити собі відпущення гріхів.
Таким чином у всьому затемнено
науку Євангелія, а на її місце поширилося мильне навчання про найсвятіші для
кожної людини справи. На місце Божої благодаті в Христі,Рим поставив Церкву з
її священиками; на місце розкаяння й віри - невільниче підкорення науці Церкви;
а на місце свободи дітей Божих заведено сліпий послух виконанню церковних
заповідей, а замість радісної Новини - Євангелія наново запанували невільничі
закони.
Та ніколи в Церкві не вигасло до
решти світло Євангелія. Рівночасно із звироднінням Церкви в її середині зростав
щораз сильніший опір. Даремно верховнікола Церкви старалися страшними
переслідуваннями (інквізицією) знищити цей опір і євангельські стремління в
Церкві. Мужі, освічені Духом Святим, щораз голосніше свідкували про правду. Від
XII століття почавши, майже в усіх краях Європи по черзі поставали реформатори,
котрі закликали Церкву, щоби вернулася вона до чистого Євангелія, яке
проголошували апостоли. Їх насильно усувано було з Церкви і зі світу.
ПетроВальдус, переслідуваний у Франції, мусив втекти до Чехії, де й помер у
1197 році. В Англії під папською клятвою помер Джон Вікліф в 1384 році, а його
тіло спалено після смерті. Ян Гус, реформатор чех, згорів на вогнищі в
Констанці 1415 року. В Італії спалено Саванаролу в 1498 році. Подібним чином
стерто зі світу багатьох інших свідків про правду. Та, незважаючи на це,
зближався час, вибраний Самим Богом, коли Церква мала звільнитися від кайданів
духової неволі. Тим знаряддям Божим для здійснення такої великої справи був
Мартін Лютер.
1. Дитинство і навчання в школі
Мартін
Лютер народився в місті Ейсбелені, що в Саксонії, 10 листопада 1483р. Але
впевненості в точності цієї дати немає. Лютер називав в якості дати 1483 або
1484 рік. Виходячи з цього його прибічники, в тому числі і найближчий прибічник
Меланхтон, були більш прихильні до другого варіанту. Просто Меланхтон
захоплювався астрологією, а в 1484р. було розташування небесних світил більш
«кращим» для доведення винятковості долі свого вчителя. Очевидно і Лютер з цієї
причини погоджувався з цією датою, але в ранній юності він заявляв, що
народився в 1483р.
Батьки
Мартіна — Ганс Лютер і Маргарита Циглер (або Линдеманн, що точно не
встановлено) — належали до тих пар, яких обставини позбавили рідних місць і
направили в нові місця шукати щастя. Обидва вони були з селян, які володіли
наділами в Мехрі, поблизу тюрингського міста Ейзенаха. Вони переїхали до
Ейсбелена восени 1483р., а в 1484р. — до Мансфельда. В цих містах розвивався
видобуток руди.
Про своє
походження Лютер писав в листах:
Він
[Георг Саксонський] вирішив принизити
мене на новий манер, назвавши мене дияволеням і сином банщиці…Я ж заявляю, що я
— син селянина з Мери, розташованої поблизу Ейзенаха, а до того ж — і доктор
Святого Писання, і супротивник папства.»
(квітень
1538р.)
Я
— селянський син; мої прадід, дід, батько були справжніми селянами. А я повинен
був би, як казав [Філіпп Меланхтон], стати сільським старостою або якимось
іншим сільським начальником, яким-небудь старшим слугою, який стоїть на чолі
інших слуг. Потім мій батько перебрався в Мансфельда і став там рудокопом…
(очевидно,
тридцяті роки)
Згодом
наймач Ганса Лютера, Ганс Люттіх обдарував його різними милостями і навіть
зробив співвласником кількох копалень. Так Ганс Лютер із селянина і робітника
перейшов до стану бюргерів. Про те, що батько став заможним Мартін писав:
Коли
я повинен був служити першу месу, мій батько послав для [монастирської]
трапезної двадцять гульденів, приїхав з двадцятьма знайомими і пригощав їх.
(травень
1532)
З
тодішніми звичаями і батько, і мати виховували його суворо, навіть дуже суворо.
Потім він про це згадуватиме:
Не
можна карати дітей сильно суворо. Одного разу мій батько висік мене різками так
сильно, що я втік від його, а потім при вигляді його здригався від страху, поки
він [поступово] не привчив мене до себе.
(травень
1532)
Мої
батьки тримали мене в суворості, яка доходила до залякування. Мати за незначну
провину сікла мене до крові. І таким суворим вихованням загнали вони мене
врешті решт в монастир; хоча через простоту душевну вони хотіли лише тримати
мене в страху. Вони не могли поєднувати [заохочення] природних можливостей
[дитини] і покарання. Необхідно карати так, щоб поряд з різкою лежало яблуко.
(березень—травень
1537)
Але
все-таки Лютер був вдячний батькам за таке виховання:
Все
змінюється. Якщо б я міг ще раз прийти в батьків дім, то багато що показалося в
іншому світлі, ніж раніше. Краще, що дісталося мені з батькового спадку, — це
те, що він виховав мене.
(вересень—листопад
1532)
Приблизно
весною 1488р. він пішов до школи в Мансфельді. Програма навчання тут була як в
типовій середньовічній школі. Спочатку йшли письмо і читання, потім — латина,
мова міжєвропейського спілкування, мова вищої освіти і духовного життя, якою
користувалася не лише церква, а судді, адвокати, медики і весь діловий світ. На
протязі першого року діти вивчали відміни, розбирали прості і повчальні тексти:
десять заповідей, щоденні молитви.
Основні
положення релігії, написані латинською, містилися в катехізисі, який Лютер
засвоїв дуже швидко. Велике значення для тренування пам’яті мали і співи на
латинській мові, завдяки яким встановлювався безпосередній зв’язок між церквою
і школою. Граматика допомагала краще осягнути значення літургії, і навпаки,
релігія і освіта вдало доповнювали один одного.
Але разом
з всім цим тут панувала жахлива педагогіка, яка зводила на ні всі перечисленні
достоїнства навчання. Мансфельдський наставник суворо карав всіх за найменшу
провину чи помилку. Втім це було звичним явищем для тодішньої Німеччини. В
своїх «Застольних промовах» Лютер згадує, як одного разу в один і той же день
за різні вчинки 15 разів був підданий «вихованню палицями». Хоча далі він
говорить:
Ніякої
вини з мого боку не було. Мене примусили провідміняти і спряжити, хоча ми цього
ще не проходили.
З його
спогадів видно, що в світогляді відігравали немалу роль уявлення про диявола і
відьом. Далі йдеться, що церква з її дарами викликала відчуття безпеки. Христос
уявлявся далеким, невблаганним суддею, який стоїть над людьми:
З
дитинства я тремтів від страху при одній лише згадці імені Христа. Мене вчили
лише одному: я повинен вважати Його суворим , грізним суддею.
Весною
1496р. Мартін, згідно з тодішньою традицією,
разом з Гансом Райнеке, сином
мансфельдського плавильника, вирушає до Магдебурга. Там діяли одразу дві
латинські школи — францисканська і лоллардська. Лоллардами в народі називали
монахів з Віндешейму, які підкорялися статуту ордену св. Августина. Суть
їхнього духовного вчення полягала в тому, що вони відмовилися від складних
розумоглядних будов, які спиралися перш за все на розум, і проповідували просте,
не ускладнене розмірковуваннями, богошанування, вільне від суворих настанов.
Саме до них і поступив навчатися Мартін Лютер.
Однак
через рік він повернувся додому. Причини цього не відомі. Згодом він став
навчатися в школі св. Георгія в місті Ейзенах. Він ходив на заняття в
Тривіалшул, де вивчали граматику, риторику і діалектику. Методика вивчення мов
тут була іншою: замість застосування раніше відомих правил учням пропонувалось
самостійно відкривати філологічні закони. Ця методика викликала інтерес до
гуманітарних наук. Саме за нею вчився Еразм Роттердамський.
В курсі
вивчали стилістичні фігури і просодію. Для співів церковних літургій часу
відводилося менше. При всій насиченості програми учням вистачало часу і для
відпочинку. Лютер полюбляв ходити в вільний час в церкву св. Марії, де зустрів
Ганса Брауна, що навчив його музики. Бував він і у францисканському монастирі,
який знаходився біля підніжжя замку Вартбург, який ще відіграє роль в житті
Лютера.
Весною 1501р. Мартін завершив своє навчання в
Ейзенаху.
2. Ерфуртський університет
В 1501р.
Ганс Лютер став одним з наймайстерніших ливарів в Мансфельді і зайняв пост
одного з міських магістратів. Тепер ніщо не заважало йому піклуватися про
блискучу кар’єру для сина, яка могла б зробити його багатієм. Для цього Мартіна
відправили навчатися до Ерфуртського університету.
Прибувши
туди Лютер спочатку до корпорації, яка називалася Бурсою. Членство в ній давало
великі переваги. Курс навчання був таким, як під час створення університету в
1392р. Всі студенти обов’язково записувалися на факультет мистецтв, який був
свого роду підготовчим. На цьому етапі навчання вони вивчали світову культуру,
знайомилися з філософськими вченнями і покращували вміння володіти латинською
мовою. Лютер зразу зарекомендував себе блискучим учнем, оскільки він вивчив
латину ще в Ейзенаху. Восени 1502р. він отримав ступінь бакалавра мистецтв.
Учбова програма на факультеті мистецтв
відрізнялася енциклопедичною широтою, оскільки володар диплому перед тим, як
перейти на один з «професійних» факультетів, мав освоїти все багатство світової
культури. До «тривіуму» тут додавався «квадрівіум»: геометрія, арифметика,
астрономія і музика. Філософія пронизувала всю програму як в «тривіумі», так і
в «квадрумі». Так почалося з тих пір, коли в Європі познайомилися з творами
Аристотеля. Ступінь магістра мистецтв і наступні ступені ліценціата і магістра
насправді відповідала диплому філософа.
Збереглися міркування Лютера щодо вчення Аристотеля:
Твори
Аристотеля про фізику, метафізику і про душу є його найкращими книгами. Я можу
судити про них, тому що розумію їх. «Метафізика» говорить про буття, «Фізика»—
про становлення; в розумінні цих двох [предметів] і полягає вчення Аристотеля.
(листопад—грудень
1531)
Різниця
між етикою Аристотеля і проповідника [Соломона] полягає в тому, що Аристотель
мірою значення життя вважав розум, який приписує найкраще, а проповідник
[Соломон] — послух заповідям Бога.
(листопад—грудень
1531)
Правда є і деякі негативні оцінки окремих поглядів
Аристотеля:
Аристотель
не вірить, що Бог піклується про людські справи, чи, якщо він допускає це, то
вважає, що Бог управляє світом так, як спляча мати гойдає [колиску] своєї
дитини.
(літо—осінь
1542)
Філософія
Аристотеля говорить: вимий мені шкіру не намочивши мене.
(грудень
1531—січень 1532)
Хоча
Лютер пізніше критично відносився до схоластики, результати ерфуртського
періоду його життя були немалими. В той час він познайомився з філософською
думкою, засвоїв багато знань, які він використовуватиме в подальшому житті.
Високо він оцінював математику і астрономію:
Я
люблю астрономію і математику, які перебувають в області доведеного; про
астрологію я цього сказати не можу.
(січень
1532)
Втім під
час навчання Мартін задоволеним себе не відчував. Більш того, його внутрішня
тривога посилилася. Про це говориться в «Застольних бесідах». Ми дізнаємось, що
через деякий час він впав в депресію, яка була викликана почуттям страху перед
Божим гнівом. Його постійно переслідувала одна і та ж думка: Бог ненавидить
грішників, а раз він являється грішником, то Бог ненавидить його. Пізніше він
заявить, що сатана, який побачив в йому рятівника церкви, намагався відвернути
його від майбутньої місії. Втіхою для його було спілкування з друзями, читання
Біблії і музика.
Незважаючи
на все це, 6 січня 1505р. Лютер успішно здав екзамени і отримав ступінь
магістра мистецтв. З 17 студентів він завершив курс другим. Після цього він
записався на юридичний факультет. Та згодом стануться події, які радикально
змінять його життя.
3. Серед духовенства
2 липня
1505р. Мартін Лютер повертався додому провідати родичів. Тільки він минув село
Штоттернхейм, як почалася гроза. Одна блискавка вдарила біля його ніг,
поваливши його на землю. Від жаху він звернувся до св. Анни і сказав, що стане
монахом, якщо вона його врятує. Згодом гроза припинилася. Незважаючи на
невдоволення батька, він вступив до чернечого ордену августинців.
Випробувальний термін тривав рік. Умови проживання були дуже простими. Його
привчили до чернецького способу життя.
Восени
1506р. він остаточно був прийнятий в орден. Старання Лютера в чернечому послуху
відразу ж привернули увагу його керівників. Згодом його стали готувати до
вступу в стан священників. В 1506 – 1507рр. він прийняв три посвячення, які
підтвердили його готовність здійснювати церковні священнодії. 2 травня 1507р.
він відслужив свою першу месу.
Відразу ж
після першої меси він отримав нове призначення: він мав зайнятися вивченням
теології. Орден августинців поряд з теологічним факультетом володів в Ерфурті
ще і особливою «головною школою» — особливим монастирським учбовим закладом, в
якому заняття вели університетські викладачі. В цій школі центральне місце на
теологічних заняттях займало Святе Писання і віросповідання церкви. До жовтня
1508р. Лютер прослухав ряд лекцій про Старий і Новий Заповіт і великий
спеціальний курс про Сентенції Петра Ломбардського. Після цього його перевели
до Віттенберга, де орден забезпечував викладачами кафедру моральної філософії
на артистичному факультеті університету. Він одночасно і викладав філософію, і
навчався на теологічному факультеті. В 1509 – 1510рр. він викладав в Ерфурті
релігійне вчення Петра Ломбардського. В цей час він став вивчати Августина.
Завдяки підручнику Рейхліна він вивчав давньогрецьку і єврейську мови.
В 1510р.
в Ерфурті був так званий «безумний рік». Це було повстання ремісників, які були
в відчаї під податковим тиском, проти міської ради. Стара рада була скинута.
Згодом було зруйновано будівлю університетського колегіуму і знищено багато
книг. Лютер різко засуджував події «безумного року»:
Йому
[Ерфурту] не вистачає не грошей, мудрості. Є таке прислів’я: три речі згубили
Рим і Трою — несправжня мужність, таємна заздрість, дитяча рада.
(січень—березень
1532)
Але і в самому
августинському ордені не було єдності. Існувало протистояння між прибічниками
«м’яких» орденських правил і прихильниками «суворого» статуту — обсервантами.
Обсерванти звинуватили свого вікарія Штаупіца в зреченні від їхніх особливих
правил. Діло зайшло так далеко, що було вирішено направити в Рим делегацію.
Лютер супроводжував одного з орденських братів. Було це в 1510р.
Спочатку
він вітав священне місто:
В
1510р., коли я вперше побачив [це] місто, я розпростерся на землі і крикнув:
«Будь благословенний, священний Рим, воістину священний, освячений кров’ю
святих мучеників, пролитою тут.
(очевидно,
тридцяті роки)
Та згодом
його чекало велике розчарування: священики були неспроможні виконувати свої
обов’язки, святі таїнства зневажалися, над набожністю насміхалися. Зрештою він
напише:
Якщо
існує пекло, то Рим переважає його.
(травень
1532)
В квітні
1511р. він повертається назад. В травні 1512 р. відбулася конгрегація в Кельні.
Капітул конгрегації показав, що більшість притримувалось поглядів Штаупіца.
Його знову обрали на пост вікарія єпископа. Зберіг за собою місце настоятеля
Віттенбергського монастиря Венцеслав Лінк. Лютер, який зарекомендував себе
прихильником ідей вікарія, призначили помічником настоятеля в тому ж
Віттенберзі. 4жовтня 1512р. він отримав ступінь ліценціата богослов’я, а вже 19
жовтня йому присвоїли докторську ступінь.
4. Перед Реформацією
В 1512р.
почався новий період життя Мартіна Лютера. Подорож в Рим справила великий вплив
на його. Змінивши на університетській кафедрі Штаупіца він повинен був взяти на
себе тлумачення Біблії. Було опубліковано кілька творів: 1514р. — «Диктанти з
Псалтиря», 1516р. — «Коментар до Послання Римлянам», 1517р. — «Коментар до
Послання євреям». Доводилося йому читати і проповіді. Спочатку на них були
тільки ченці, але з 1516р. на них почали приходити прихожани Віттенбергської
церкви. Перший цикл проповідей був присвячений Святому Писанню. Загалом можна
сказати, що він в цей час займався читанням, письменництвом, проповідництвом і
написанням листів. Також в 1515р. він став вікарієм одного з округів, до якого
входило 11 монастирів. Через велику кількість обов’язків, які він взяв на себе,
не було можливості в усьому дотримуватися монастирського статуту. Він писав
Лангу:
Мені
рідко вдається виділити час, щоб як треба читати і служити месу.
В цей час
він намагається розібратися з проблемою спокути гріхів перед Богом. Говорячи
про розкаяння, він має на увазі страх перед Божим судом, але ніяк порив любові
до невинно постраждалого Ісуса Христа, який прийняв смерть за людські гріхи.
Він прийшов до висновку, що людина назавжди буде гріховною через свою натуру.
Зрештою він зрозумів, що своїм спасінням людина зобов’язана Христу.
Можна
сказати, що на протязі кількох років Мартін Лютер розумом і словом сповідував
католицизм. Але до 1514р. він вже формулював ці істини «крізь зуби». В 1515р.
все для нього вирішилось. Надія перемогти власну гріховність впала остаточно і
безповоротно. Він говорить, що Бог вимагає від нас неможливого. Тому він став
шукати вихід з цієї ситуації. В 1515 – 1516рр. він детально вивчав Послання
апостола Павла до римлян, на основі якого побудував курс лекцій і прочитав ряд
проповідей. Він прийшов до висновку, що Бог не стане карати його за гріхи. І не
тому, що людина робить їх не з власної волі, а тому, що Бог після спокути
взагалі пробачив йому всі гріхи. Бог перестав бути караючим Богом, бо Ісус
Христос раз і назавжди втамував Божий гнів на людей.
Після
цього Лютер, за словами Люсьєна Февра,
«здійснив стрибок від най похмурішого песимізму до найтвердішого
оптимізму». З цього моменту він починає проповідувати це в підпорядкованих йому
монастирях, в університеті, а також серед народу. Таким чином вчення Лютера
повністю сформувалось.
Висновок
Таким
чином ми розглянули життя Мартіна Лютера від народження до початку Реформації.
Як видно з всього вищесказаного, його погляди формувалися протягом всього
життя. Складне дитинство, навчання в школі і університеті, а згодом і прийняття
чернецтва допомогли йому познайомитися з багатьма християнськими творами, на
основі яких він будуватиме своє вчення. Після подорожі до Риму він розчарувався
в багато чому, адже він побачив занепад центру католицької віри. Після цього
він став переосмислювати все те, що він знав до того. З часом відбувся перехід
від песимістичних до оптимістичних поглядів на людину. Вивчаючи християнські
твори, він, зрештою, створює нову систему поглядів в християнстві на
спокутування людьми своїх гріхів. Це викликало вже тоді певні дискусії. Однак
Лютер використавши своє високе становище в духовній ієрархії починає поширювати
свої погляди серед прихожан. Тому, коли почалася Реформація, Лютер мав
сформоване вчення, яке згодом стане поширюватися в Європі.
Література
- Фаусель Генрих: «Мартин Лютер. Жизнь и дело» — Т.1 — Харьков, 1995
- Гобри Иван: «Лютер» — М., 2000
- Голубкин Ю.А.: «Из любви к истине».
Немає коментарів:
Дописати коментар