УГОРСЬКО-ОСМАНСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Занепад Угорщини призвів до того, що цим скористалися сусідні держави, особливо Османська імперія.

Після смерті Селіма І до влади прийшов Сулейман І Кануні (1520-1566). Угорські барони не відповіли на його пропозицію про мир і навіть заарештували його посла. У відповідь на це султан влітку 1521р. зайняв Шабац і Белград, чим відкрив дорогу на Угорську територію.

   В 1526 р. армія Сулеймана, набагато більша, ніж в 1521 р., вирушила в новий похід. Аж до червня в Угорщині не проводилось ніякої серйозної підготовки для відбиття наступу. Армія, яка дала бій туркам туркам 29 серпня 1526 р. біля міста Могач, складалася з військ південних гарнізонів під королівськими знаменами и з’єднань під знаменами баронів Південної Угорщини. Загальна численність цих військ не перевищувала 25 тис. солдат,  турецька армія мала майже трикратну перевагу. Найманці з Богемії, війська з Хорватії і армія воєводи Запольяї не змогли підійти вчасно. Битва була короткою і кривавою. Спочатку здавалось, що атака угорської легкої кінноти відтіснила турків, але вона захлинулась і була відбита. За дві години угорській армії і її командуванню був нанесений смертельний удар: як мінімум 10 тис. піхотинців, практично вся кавалерія и 35 прелатів и баронів впали на поле бою. Намагаючись врятуватись втечею, король в дуже важкій броні впав с коня в Дунай и потонув. Сулейман відкрив шлях на Буду.

   Через 12 днів  султан и його армія маршем ввійшли в Буду. Королева Марія разом з двором втекла в Пожонь. Султан також скоро покинув Буду, спаливши її і пограбувавши все на зворотному шляху. В середині жовтня він вернувся на Балкани з великою здобиччю.

   Угорський престол став вакантним.

   На державній раді в Секешфехерварі 11 листопада 1526 р., переважною більшістю голосів угорського дворянства королем був обраний Янош Запольяї.

   Його суперником став Фердинанд Габсбурґ, який мав серед магнатів невелику групу прибічників, об’єднаних навколо королеви Марії, яка відмовила Яношу в шлюбі і  вирішила визнати законним королем Фердинанда I, ерцгерцога Австрії, який і був 17 грудня того ж року вибраний прогабсбурзькою групою.

  Почалась боротьба за угорську корону.

  В 1527-1528рр.- Фердинанд зайняв володіння Запольяї.

  Бачачи, що співвідношення сил не на користь Запольяї, багато магнатів переметнулись до Фердинанда, підтримавши його кандидатуру на засіданні державних зборів в листопаді 1527р. в Секешфехерварі, в той час як король Янош  спочатку був вигнаний  в Трансильванію, а потім в Польщу.

   По договору, укладеному в Стамбулі в січні 1528 р., Янош був визнаний єдиним законним правителем землі, захопленої султаном, и йому була обіцяна підтримка.

1529, 1532 – походи Сулеймана проти Габсбургів.

22 липня  1533р.  – мирний договір в Константинополі. Фердинанд визнавав Яноша І правителем Угорщини. За Габсбургами залишили західну частину Угорщини в обмін на сплату 30 тис. флоринів на рік султану ( в якості “подарунків”).

   Янош Запольяї через деякий час вирішив передати свої землі в спадок Габсбурґам, які мали більше можливостей їх захистити. Тому 24 лютого 1538р. був Надьварадський договір Запольяї і Габсбурга. Фердинанд мав стати наступником Яноша, а його нащадки мали отримати щедру винагороду. Тоді ще Янош не мав дітей. Але через рік він одружився на дочці польського короля Сигізмунда Ізабеллі. В 1540р. народився Янош Жигмонд Запольяї, але через кілька місяців Янош І помер. Перед смертю він закликав знать не виконувати попередній договір. Почалась нова війна.

1541р. – Сулейман І захопив Буду і центральну частину Угорщини. В 1543р. впали Естергом, Секешфехевар, Тату, Печ і Шиклош.

1547, жовтень – договір в Адріанополі (Едірне). Фердинанд визнав завоювання турків. За собою він зберігав західну частину за 30тис. Флоринів щорічно.

   Договір не протримався довго. Вже з 1551р. починаються прикордонні сутички. Героїчною була оборона Егера в 1552р., коли невеликий гарнізон, який очолив Іштван Добо, зупинив турків.

1566р. – новий похід Сулеймана І. Облога Сіґетвара і смерть султана.

Його наступник Селім ІІ Софт не бажав продовжувати війну.

1568, 17 лютого – новий Адріанопольський договір між Максиміліаном ІІ і Селімом ІІ. Зберігали попередні кордони в Угорщині. Габсбурги продовжили платити 30 тис. флоринів за Західну Угорщину.

1570, 16 серпня – Шпейєрський договір між Максиміліаном ІІ і Яношем ІІ Жигмондом. Максиміліан був визнаний єдиним законним королем Угорщини. Також він отримав право на престол Трансільванії (це не було реалізовано). Цей договір став основою для подальших відносин між двома частинами Угорщини.

В результаті цих подій Угорщина виявилась поділеною на три частини:

·         Габсбурзька Угорщина
·         Османська Угорщина
·         Князівство Трансільванія

Кожна з цих земель мала свої особливості.

Габсбурзька Угорщина:

•         Фердинанд створив на цих землях свій уряд (губерніум), який очолював палатин. В разі його відсутності владу мав один з угорських єпископів.

•         З 1531р. в Пожоні створили Угорську палату.

•         Зберігали свою роль в цьому регіон угорські магнати. Вони відігравали важливу роль у внутрішньму житті. Представники знатних родів займали керівні посади в Пожоні, керували комітатами, мали чималі військові контингенти.

•         Король не міг ігнорувати угорські державні збори, без яких він не міг збільшувати податки.

•         Величезні кошти Габсбурги виділяли на зміцнення обороноздатності регіону. Для цього в німецьких землях брали додаткові податки. Доходи з угорських земель не покривали навіть половини цих витрат.

Османська Угорщина:

• Складалася з таких адміністративних одиниць: Будинський пашалик, Темешварський вілаєт і Сегединський санджак.
• Паша мав військову, адміністративну і судову владу тут. При йому було багато чиновників і дорадчий орган – діван. Всій їх призначали з Стамбула. За 145 років тут змінилося 99 пашів.
• Довгий час зберігалися угорські місцеві органи влади.
• З 1545р. На ці землі поширили османську податкову систему. Найцінніші джерела доходів були передані казначейству імперії, решту – в тимчасове володіння солдатам або чиновникам. В обох випадках податок був подвірним, також були різні повинності. Загалом податки і повинності були такими як в попередню добу.
• Знать емігрувала до Трансильванії або до Габсбургів, також мігрували міщани і селяни.

Князівство Трансільванія

Складалось з двох частин: власне Транисильванія і Парціум (Ресек) – східні території угорців.

Парціум — термін походить від титулу Яноша Жигмонда: Joannes Dei gratia princeps Transsylvaniae ac partium regni Hungariae.

Спочатку Парціум складався з комітатів Мармарош, Силадь, Біхар і регіон Ковар.

Столиця – Альба-Юлія.

Переважали тут угорці. Румуни в XVIст. становили тут третину населення, в основному це було залежне селянство. В наступному столітті кількість румунів дещо збільшиться. Було багато мігрантів з Європи, зокрема з Німеччини.

В 1571р. помер князь Янош Жигмонд Запольяї (1540 – 1571), в якого не було нащадків. До влади прийшов рід Баторі, який правив протягом 1571 – 1602 рр.

Довгий час Трансільванія була доволі розвиненою країною. Причинами цього були:

Ø  Багаті природні ресурси

Ø  Відсутність великих магнатських володінь

Ø  Офіційно встановлена віротерпимість (едикт в Турді 1568р.)

   Держава була виборною монархією, де князь обирався на засіданнях парламенту. Далі мала бути атнаме – грамота султана з затвердженням. Князі кілька разів на рік скликали парламент задля підтвердження своїх рішень.

   Незважаючи на статус васала Порти, князівство встановило відносини з багатьма державами (Франція, Англія, Швеція, Нідерланди та ін.).

Нове протистояння на угорських землях почалося в кінці XVIст. Війна знову почалася з прикордонних сутичок. Є різні погляди коли почалась війна — в 1591 або в 1593р., тому її називають П’ятнадцятилітньою або Тринадцятилітньою.

1591-1593рр. – сутички на кордоні.

1593-1596рр. – боротьба за прикордонні території.

1596, 25-26 жовтня – Керестецька битва, перемога турків.

1597-1606рр. – позиційна війна.

1606, 11 листопада – Житваторокський мир. Кордони фактично залишили без змін. Замість щорічних виплат Австрія повинна була сплатити одноразову компенсацію в 200 тис. флоринів за угорські землі.

Втрати серед угорського населення в війні були набагато більші, ніж в попередніх війнах 1521 – 1568рр. Війна завдала найбільшої шкоди центральним угорським землям.

   

Під час війни князівство Трансільванія вирішило скористатися нагодою і звільнитися від османської залежності.

Жигмонд Баторі (1588-1602) уклав угоду з Рудольфом Габсбургом (1576 – 1612) в 1595р.

1598р. - Баторі передав свої повноваження Рудольфу в обмін на компенсацію в якості князівства Опольського. Останнє не було виконано і через кілька місяців Жигмонд повернувся.

Союзник Габсбургів Міхай Хоробрий почав воєнні дії проти Баторі. В 1599р.  Міхай Хоробрий захопив Трансільванію. Однак місцева угорська знать була проти панування румунів тут і здійснила переворот. В результаті цього Баторі в 1601р. повертає собі престол.

1602р. – зречення Жигмонда на користь Габсбургів. Він переїхав до їх володінь де і помер.

Через деякий час проти австрійців повстала угорська знать. Причиною було негативне ставлення до протестантів, а також збільшення податків з угорських земель. Очолив повстання Іштван Бочкаї в 1604р. Він здобув кілька перемог.

1605р. – Бочкаї став князем Трансильванії.

1606, 23 червня – Віденський мир. Угорцям гарантували дотримання їх прав.

Трансільванія в часи найбільшого процвітання

Іштван Бочкаї невдовзі після укладення миру. Деякий час князі змінювалися дуже швидко.

   Нарешті в 1613р. престол отримав Габор Бетлен, який правив в 1613 – 1629рр. Змінив гайдуків постійною армією. Впорядкував податкову систему, чим збільшив доходи до 1 млн. форинтів. Відновив трансільванську економіку після війни. Трансільванія стала посередником в торгівлі між Європою і Османською імперією.

   Зміцнивши державу він воював з Габсбургами за об'єднання угорських земель. Спочатку він уклав союз з чехами і почав наступ, дійшовши до Відня.

1620, 25 серпня  – був проголошений державними зборами угорським королем. Однак невдовзі чехи були розбиті. Тому Бетлен зрікся корони за  Мікуловським миром 1621р.

В 1623 – 1624 і 1626р. він провів ще ряд походів, завдавши поразки Валленштейну, і захопив ряд угорських земель. Порта виступала проти цих дій.

1626р. – Пожонський мир затвердив його завоювання.

В 1628р. він вів переговори з Швецією. Однак згодом він помер.
   Його наступником став Дьйордь І Ракоці, який правив в 1630 – 1648рр. Продовжив політику Бетлена. Здійснював набіги на землі Габсбургів. Уклав союз з Швецією і Францією і в 1644р. Почав війну. Захопив Верхню Угорщину. Османська імперія знову втрутилась і в 1645р. уклали Лінцський мир. Ракоці отримав 7 угорських комітатів.

   Наступним правителем став його син Дьйордь ІІ Ракоці – князь в 1648 – 1660рр. Воював проти Молдавії в 1653р. Уклав союз з Швецією і Б.Хмельницьким проти Речі Посполитої.

1657р. – похід на Варшаву всупереч наказу Порти про невтручання. Зазнав поразки.

1658р. – вторгнення турків. Поразка Ракоці. Втрата Парціуму.

   В результаті цього конфлікту Трансільванія зазнала великих втрат. Зрештою новим  князем став  Міхай І Апафі, який правив в 1661 – 1690рр. Він проводив дуже обережну зовнішню політику.

Угорські землі в 60 – 70 рр. XVII століття.

   Австрія надавала допомогу Ракоці і його наступнику Яношу Кемені (1660 – 1662).

1663р. – вторгнення турків в Верхню Угорщину. 1664, 1 серпня – битва при Сент-Готтарді. Нищівна поразка Османської імперії. 1664, 10 серпня – Вашравський мир. Status quo.

   Наслідком стала змова хорватських і угорських магнатів. Сюди входили палатин Вешшелені, архієпископ Ліппаї, верховний суддя Надашді, а також Ференц Ракоці. Змова була розкрита і придушена в 1671р. Репресії проти угорських дворян і протестантського духовенства. Після цього Леопольд І ліквідував рештки угорської автономії і запровадив тут імперську систему управління.

   Були розформовані угорські гарнізони в фортецях. Через це збільшилась кількість втікачів. Згодом вони створили збройні загони для боротьби. Очолив цей рух Імре Текелі. 1678р. – початок повстання. 1681р. – Леопольд І пішов на поступки: ліквідував губерніум, протестантам дозволив власне богослужіння, призначив палатина в Угорщині. Куруци від миру відмовилися.

   Імре Текелі уклав союз з Портою, яка в 1682р. Дала йому титул князя Верхньої Угорщини.

1683р. – турецьке вторгнення в Австрію.

12 вересня 1683р. – битва під Віднем.

1683р. – здобуття Естергома.

1684-1685рр. – захоплені більшість замків куруців.

1686р. – звільнення Буди.

1687, 12 серпня – битва при Могачі (Надьхаршані), розгром турків. Звільнення Угорщини. На з'їзді в Пожоні знать визнала за Габсбургами право на угорську корону.

27 жовтня 1687р. трансільванський князь Міхай І Апафі (1661-1690) визнав себе васалом Габсбургів.

Після смерті Міхая І Імре Текелі спробував зайняти престол Трансільванії. Після кількох перемог він зазнав поразки і назавжди залишив Угорщину.

26 січня 1699р. – Карловицький мирний договір. Османська імперія відмовилась від Угорщини і Трансільванії, зберігаючи лише Темешварський вілаєт.