Занепад Угорщини наприкінці XV - на початку XVI ст.

В одному з попередніх блоґів ми дізналися, що в XIV-XVст. була доба могутності Угорського королівства, коли ця держава відігравала важливу роль в історії Східної Європи. Але з кінця XVст. починається процес занепаду цієї держави.

Постало питання хто ж стане наступним королем Угорщини. На престол претендував імператор Максиміліан І Габсбурґ, це обґрунтовувалося попередніми договорами між Матяшем Гуньяді і Фрідріхом ІІІ. Також претензії на трон мали Яґеллони, а саме король Чехії Владислав і спадкоємець польського престолу Ян Ольбрахт. Угорська знать обрала королем Владислава Яґеллона, оскільки під час свого правління Чехією він гарантував шляхті дотримання їх прав і вольностей. Таким чином Владислав став правити в Угорщині під іменем Уласло ІІ (1490-1516). Але зміна влади не пройшла безкровно.

Максиміліан І скористався ситуацією і відвоював Відень і частину Австрії. Пресбурзький мир 7 листопада 1491р. остаточно повернув Нижню Австрію Габсбурґам. Також цей договір містив пункт, якщо у Владислава не буде спадкоємця, угорський трон перейде до Габсбурґів. А поки йшла боротьба за престол, Османська імперія робила рейди на королівство і зрештою захопила частину Хорватії. Моравія і Сілезія, які Матяш Корвін колись захопив, переходили без викупу назад до Чехії. 

Таким чином, Угорщина внаслідок вищезгаданих подій втратила багато територій, а владу короля обмежила знать, позиції якої ставали впливовішими. Але не лише політична нестабільність стала причиною занепаду Угорщини.

Якраз в той час сталися великі зміни в Європі. Почалися великі географічні відкриття. Західна Європа відкрила нові джерела цінних металів і це послабило угорську економіку. Почався «розподіл праці» в Європі: Західна стала промисловим і торговим центром, а Центральна і Східна — постачальниками продовольства і ресурсів. «Революція цін» спричинила різке збільшення ціни на різні товари. Змінилися торгові шляхи. Все це сильно вдарило по Угорщині.

Все це спричинило соціально-політичну кризу в угорських землях. Магнати стали зацікавлені в збільшенні панщини, що і робилось. До всього цього додалися прикордонні сутички з турками. В 1514 р. мав відбутися хрестовий похід проти турків, але він не почався. Зібрані для походу селяни почали повстання, яке очолив Дьордь Дожа. Це повстання було жорстоко придушене. В 1516р. Владислав Яґеллон помер і королем Угорщини і Чехії став його 10-літній син Людовік, який в Угорщині став правити як Лайош ІІ (1516-1526). 

Скориставшись тим, що король неповнолітній, угорська знать ще більше укріпила своє становище. Коли Лайош досяг повноліття, вже мало що можна було вдіяти. Тому Угорщина виявилася нездатною протистояти Османській імперії, яка в цей час вела активну експансію. 

Тому протягом двох століть територія Угорщини стане ареною боротьби європейських держав і Османської імперії.

Золота доба Угорщини (XIV-XVст.)

XIV-XVст. для Угорського королівства був періодом розквіту. А чому так сталося, ми дізнаємося в блозі.

В 1301р. припинила своє існування династія Арпадів, яка правила Угорщиною з ІХ ст. Починається боротьба за владу. 

Карл Роберт Анжуйський з Неаполітанського королівства був запрошений до Угорщини і проголошений в 1301р. королем. Але магнати виступили проти і запросили на престол Вацлава з чеської династії Пржемисловичів. Але Вацлав реальної влади не мав і в 1305р. зрікся на користь Отто Віттельсбаха з Баварії. Але його вигнав Ласло Кан, воєвода Трансильванії,  і забрав всі королівські регалії. Карл Роберт нарешті зміг коронуватися в 1310р. і тепер вже остаточно став угорським королем. Йому довелося воювати з впливовими феодалами, наймогутнішим з яких був Мате Чак. Поступово Карл переміг кілька впливових родів до 1323р. 

Своєю столицею з 1323р. Карл зробив Вишеград. Після цього він почав проводити реформи в різних сферах. Відтепер для знаті єдиною можливістю для зростання була служба королю. Реформували королівські суди, які Карл Роберт взяв під свій контроль. Впорядкована була податкова система. В часи його правління були відкриті поклади солі в Трансильванії, які стали важливим джерелом доходів. З 1320-х рр. Угорщина стала провідним постачальником дорогоцінних металів на ринок. В зовнішній політиці Карл Роберт встановив дружні відносини з Владиславом Локетеком (король Польщі) та Іоанном Люксембурзьким (король Чехії). В Сербії він завоював частину території, але спроба підкорити Валахію в 1330р. завершилась поразкою. Карл виступив посередником в переговорах між Казимиром Великим (король Польщі в 1340-1370) та Іоанном Люксембурзьким досягши їх примирення. 

В 1342р. королем став його син Лайош Великий. На початку його правління йому довелося воювати в Неаполітанському королівстві, де в 1345р. був вбитий його брат Ендре. В 1348р. Лайош здобув Неаполь і проголосив себе його королем. Але епідемія чуми змусила угорців залишити Італію. Невдовзі Іоанна, жінка Ендре, разом з новим чоловіком зайняли Неаполь. Походи 1349 і 1350рр. не принесли успіху. За договором 1352р. Лайош зрікся претензій на неаполітанський трон. В 1345р. Лайош підкорив Хорватію і отримав порт Задар, але це викликало війну з Венецією, яка завдала угорцям поразки. В 1356р. Лайош почав нову війну з Венецією. В 1357р. Далмація повстала і перейшла до Угорщини, що закріпив договір 1358р. Після цього експансія була спрямована на Балкани. Проти Сербії в 1359 і 1361 рр. були організовані походи і вони визнали себе васалами. В 1365р. бан Боснії Твртко став васалом Лайоша. Спроба підкорити Болгарію в 1369р. була невдалою. Всього Лайош провів 30 закордонних кампаній. Разом з цим з північними і західними сусідами Лайош проводив мирну політику.

Лише в 1370-х рр. Лайош почав активно проводити реформи у внутрішній політиці. Він реорганізував канцелярію і судову систему. Юриспруденція стала більш уніфікованою. В управлінні державою стала приймати участь королівська рада, яка складалася з найближчого оточення короля. Ще в 1365р. в місті Печ був відкритий університет. В соціально-економічній сфері почався процес збільшення залежності селян від феодалів. 

Лайош ІІ помер в 1382р. не залишивши сина. В його були дві дочки: Марія і Ядвіґа. Ядвіґа стала королевою в Польщі, а Марія успадкувала Угорщину. Марія була заручена з Сигізмундом Люксембурзьким, сином імператора Священної Римської імперії. Угорська знать була проти передачі престолу по жіночій лінії і претендентом на корону бачила Карла Дураццо, короля Неаполя і представника Анжуйської династії.

 Сигізмунд пришвидшив укладання шлюбу і був досягнутий компроміс. Але невдовзі Сигізмунда змусили тікати і королем 31 грудня 1385р. став Карл Дураццо. Але він проправив 39 днів і був вбитий. Сигізмунд за допомогою баронської ліги в березні 1387р. коронувався в Угорщині.

Однак за перемогу Сигізмунду довелось заплатити передавши значну частину королівських володінь магнатам. Віднині барони отримали можливість впливати на політику держави. В цей же час до кордонів Угорщини підступили турки. В 1395р. Сигізмунд повернув на волоський престол Мірчу Старого, якого скинули турки. В 1396р. Сигізмунд вирушив в хрестовий похід проти Османів, але під Нікополем був розбитий. В 1397р. проти короля повстали магнати, але виступ придушили. В 1399-1401рр. Сигізмунд був відсутній в Угорщині, бо поїхав до Чехії. Коли він повернувся, його затримали в замку Буди. Через деякий час його відпустили. 

Невдовзі магнати запросили на престол Владислава, сина Карла Дураццо і неаполітанського короля, на престол і в 1403р. підняли повстання. Однак барони діяли не маючи згоди між собою і швидко були розбиті. Владислав залишив Далмацію на свого боснійського васала Хрвою і відступив. В 1408р. Сигізмунд розгромив Хрвою. 

Через Далмацію почалася війна з Венецією, оскільки Владислав продав права на ці території Венеції. До 1420р. республіка завоювала всю Далмацію і договір 1433р. закріпив це. Після розгрому магнатів Сигізмунд став опиратися на нову аристократію, яка була йому віддана. Король намагався збільшити кількість укріплених міст. Ще в 1405р. були зібрані представники міст на асамблею, де вільні міста звільнялись від податків на місцеву торгівлю і отримали право на власне судочинство. Невдовзі розробили Кодекс Буди, який став новим міським законодавством. Зміцнив Сигізмунд контроль над церквою, з 1404р. жодне папське розпорядження в Угорщині не діяло без підтвердження короля. 

В 1414-1418рр. завдяки Сигізмунду в Констанці скликали собор, який завершив розкол католицької церкви. Це збільшило авторитет короля. В 1419р. він успадкував від свого брата Вацлава Чехію, але тут йому довелося воювати з гуситами, які в 1419-1434рр. вели успішні бойові дії. В 1433р. Сигізмунд став імператором. Гуситські війни зачепили і окремі угорські землі, а їх вплив доходив до віддалених районів. Розбудовував Сигізмунд фортеці на півдні держави для захисту від турків. Зіткнення з турками 1428р. завершилось поразкою короля. 

В 1437р. Сигізмунд помер і не залишив спадкоємця. Наступником мав стати Альбрехт Габсбурґ. Він успадкував від Сигізмунда не лише Угорщину, а й корону імператора Священної Римської імперії і Чехію. Щоб стати королем Угорщини Альбрехт змушений був піти на поступки магнатам. Це ослабило владу короля. Альбрехт помер у 1439р. готуючись до походу проти туків. 

До влади прийшов польський король Владислав Яґеллон, який правив в Угорщині під іменем Уласло І (1440-1444). Під владою даного монарха було два королівства. Владислав прийняв участь у хрестовому поході проти Османів і загинув в битві під Варною. На угорський престол зійшов син Альбрехта Габсбурґа Ладислав, який через те, що народився після смерті батька отримав прізвисько "Постум" (Посмертний). В Угорщині він правив під іменем Ласло V (1445-1457). Регентом став Янош Гуньяді.

Янош Гуньяді був знатним угорським магнатом, що служив ще Сигізмунду та був баном Сереня. Він командував угорською обороною від турків на півдні. Брав участь у поході на Варну. В 1448р. був похід проти турків, який завершився поразкою на Косовому полі. В 1452р. регентство завершилось, але свого впливу Гуньяді не втратив. В цей час султан Мехмед ІІ взяв Константинополь і став просуватися на захід. Янош Гуньяді 22 липня 1456р. під Белградом розбив його і турки були спинені. Але в наступ після цього угорці не перейшли. Янош невдовзі помер під час епідемії чуми. 

В Угорщині почалося протистояння між Ладиславом Постумом і родом Гуньяді, в результаті якого король змушений був тікати в Прагу. Там він і помер 23 листопада 1457р. у віці 17 років. Із смертю цього Габсбурґа на деякий час припинилися спроби створити в Центральній Європі сильну державу.

В 1458р. королем Угорщини став Матяш Корвін (1458-1490), син Яноша Гуньяді. Окремі магнати виступили проти і запросили на престол імператора Фрідріха ІІІ Габсбурґа, який в 1459р. почав вторгнення. Але Матяш вистояв і в 1463р. було укладено угоду за якою Фрідріх визнавав його королем за 80 тисяч флоринів із збереженням права Габсбурґів на угорський престол. Матяш змінив систему оподаткування, ввівши «надзвичайний податок» і скасувавши звільнення від податків. Це збільшило його доходи на рік в 4 рази. Більшість з отриманих коштів пішли на зміцнення армії. Тепер разом з феодальним ополченням діяло наймане військо Гуньяді. 

В 1463р. він здобув перемогу над турками в Боснії взявши замок Яйце. Після цього була створена друга лінія оборони в Угорщині, яка знаходилась південніше лінії побудованої Сигізмундом. Однак більші наступальні дії Матяш провадив на західних кордонах. В 1468-1469рр. він здійснив успішний похід на Чехію, де його проголосили королем. Однак це викликало опір сусідніх держав і чеська корона перейшла до Владислава Яґеллона в 1471р. Між ними почалася війна. За договором 1478р. Матяш отримував Моравію і Сілезію, а Владислав зберігав лише Чехію. В 1476р. Матяш одружився на Беатрисі, дочці неаполітанського короля Фердинанда І. Маючи союзників він вирішив поборотися за імператорську корону. В 1482 – 1487рр. він провів успішну війну проти Фрідріха ІІІ і захопив Штірію і Нижню Австрію. Своєю столицею Матяш Корвін зробив Відень. 

Матяш Хуньяді був відомим меценатом, на культуру і науку він виділяв великі кошти. Відомою була бібліотека Корвіна, де було зібрано більше 2 тисяч томів книжок. 

6 квітня 1490р. Матяш Корвін і угорський престол став вакантним. Із його смертю завершується "золота доба Угорщини".

Лайош Кошут - борець за незалежність Угорщини. Його життєвий шлях та діяльність

Лайош Кошут (19 вересня 1802 , Монок, Боршод-Абауй-Земплен - 20 березня 1894, Турин) - видатний угорський державний діяч, революціонер і юрист, прем'єр-міністр і правитель-президент Угорщини в період Угорської революції 1848 - 1849.

Лайош Кошут народився в невеликому містечку Моноке (комітат Земплін) і був старшим з чотирьох дітей. Рід Кошута відомий з XIII століття, коли його предки отримали маєтку в Західній Словаччини. Очевидно, весь рід Кошута по батьківській лінії був слов'янського походження, ставлячись до числа етнічних словаків. Навіть рідний дядько Кошута, Юрай Кошут, був затятим словацьким націоналістом. Мати Кошута, Кароліна Вебер, походила з німецьких лютеран.

У спадок від батьків Кошут отримав лише невеликий малоприбутковий клаптик землі. В 1824р. Кошут закінчив курс навчання в реформатської протестантської колегії в Шарошпатак, незабаром поступив в університет Пешта і став працювати адвокатом в комітаті Земплен. Його чудове красномовство, вміння швидко аналізувати величезний фактичний матеріал, здатність грати на багатьох психологічних аспектах, разом з безумовною чесністю і непідкупністю, з першого ж року перебування у Пешті  забезпечили молодому юристу популярність і солідну практику.

Однак сам Лайош Кошут бачив своє майбутнє в політичній діяльності. Спроби зайняти місце в адміністрації не увінчалися успіхом, так як радикальні демократичні та націонал-патріотичні переконання Кошута були загальновідомі і не віталися австрійської адміністрацією. Тим не менш, Кошут все ж був призначений депутатом аристократичного парламенту Угорщини, що збирався в 1825 - 1827 і 1832 - 1836 роках в Прессбурзі (нині Братислава). У 1830-х роках Кошут почав видавати газету, присвячену переважно роботі парламенту і комітатського зборів. Нарешті, в 1837 уряд заарештував Кошута разом з кількома його товаришами. Через два роки він постав перед судом, який засудив його до 4-річного тюремного ув'язнення "за державну зраду". З в'язниці Кошут був звільнений в 1840.

Лайош Кошут 3 березня 1848 закликав до революційних змін в Австрійській імперії. 15 березня 1848 угорський парламент відправив імператору адресу з вимогою установи відповідального міністерства для Угорщини, свободи преси, суду присяжних, рівноправності віросповідань і національної системи навчання. Депутація, на чолі якої стояв сам ініціатор пропозиції, Кошут, прибула до Відня у вельми зручний момент, і Угорщині було "даровано" самоврядування, що дозволило створити уряд. На чолі його офіційно стояв ліберальний граф Лайош Баттяні, але істинним натхненником був саме Кошут, що отримав посаду міністра фінансів. Угорська революція почалася.

У вересні 1848 року Баттяні вийшов у відставку. Сформувався новий однорідний кабінет, на чолі якого стояв сам Кошут, але імператор не затвердив цього кабінету. Вступивши в міністерство, Кошут застав адміністрацію в хаотичному стані. Почалася палка реформаторська діяльність, яка торкнулася всіх сторін державного життя Угорщини. Головна заслуга цього міністерства і, отже, Кошута - остаточне скасування кріпосного права. Передчуваючи боротьбу, яка неминуче повинна була розгорітися з хорватами і австрійським урядом, Кошут зажадав і отримав від парламенту кредит в 42 млн гульденів на військові цілі та організацію міліції в 200 тис. чоловік. Імператор оголосив розпуск угорського парламенту, який відповідав призначенням Кошута президентом комітету національної оборони. На Угорщину рушили австрійські війська князя Віндішгреца і хорватське ополчення під начальством бана Елачича. Однак Кошут діяв блискавично, створивши в найкоротші терміни боєздатну і потужну угорську армію, головнокомандувачем якої призначив Гергея. 14 квітня 1849 Кошут проголосив незалежність Угорщини, скинення династії Габсбургів, республіку, а себе - її диктатором (президентом-регентом, або правителем-президентом). Діяльність Кошута була вражаюча: він завідував фінансами, сам командував загоном війська, вів переговори з Англією і Францією, протестуючи проти втручання Росії, говорив промови і писав прокламації до народу. Але тривала війна виснажила країну, а Гергей, заздрив Кошуту, став явно протидіяти йому. Кошут, вважаючи свої незгоди з Гергея однією з причин невдач, добровільно склав з себе владу і передав її честолюбному генералові.

Однак 13 серпня 1849 Гергей з основною частиною угорської армії капітулював у Вілагоше перед російськими військами Паскевича. Кошут із загоном в 5 тис. чоловік емігрував до Туреччини, де якийсь час жив на березі Мармурового моря. Австрійське та російське уряду вимагали його видачі, але султан відповів, що релігія забороняє видати гостя. Через деякий час Кошут покинув Туреччину, якраз тоді, коли австрійські влади заочно засудили його до смертної кари через повішення. Він попрямував до Франції, але уряд Наполеона III відмовилося прийняти відомого революціонера. В Англії йому була влаштована урочиста зустріч. Живучи в Англії, він часто відвідував США; скрізь він звертався до урядів та до громадської думки, просячи про допомогу своїй батьківщині. Скоро Кошут переселився в Турин, де і прожив вигнанцем, з невеликими перервами, близько 40 років. В 1859 він сформував угорський легіон і боровся разом з Джузеппе Гарібальді. Він писав статті (жив він у цей час літературною працею), мови, намагаючись діяти на користь Угорщини.

В 1867 він протестував проти "Угоди" Австрії з Угорщиною і тоді ж відмовився скористатися амністією, поки Угорщина буде під ярмом Австрії. Імператор Франц-Йосиф бажав змусити його прийняти амністію і повернутися на батьківщину, де він став би, ймовірно, менш небезпечний, ніж у вигнанні, але Кошут не бажав відректися від своїх ідеалів. В 1879 уряд, бажаючи подіяти на Кошута, провело закон, за яким емігрант втрачав права угорського громадянина, якщо протягом 10 років не користувався ними. Радикальна опозиція протестувала проти закону, створеного виключно заради загрози Кошуту, але закон був все-таки прийнятий. За цей період Кошут неодноразово обирався депутатом від різних округів Угорщині, але жодного разу він не побажав скористатися обранням.

В 1876 ​​, під час порушення Східного питання, Кошут написав ряд різких статей проти політики Росії. В 1892 по всій Угорщині відбувалося урочисте святкування 90-ї річниці народження Кошута. Місто Пешт переважною більшістю голосів дав йому почесне громадянство, послав йому адресу і назвав його ім'ям одну зі своїх вулиць. Прикладу Пешта пішли багато інших міст Угорщини. Всюди відбувалися народні збори, на яких виголошувалися промови на честь Кошута. Безліч депутацій з різних місць країни вирушили до нього в Турин.

Лайош Кошут помер 20 березня 1894. Угорський парламент ухвалив влаштувати йому урочистий похорон; імператор Франц-Йосиф не наважився відмовити своєму непримиренному ворогові в останньому земному притулок, і тіло великого політика було перевезено до Угорщини, щоб бути відданим рідній землі. Кошут похований на будапештському кладовищі Керепеші.

УГОРСЬКО-ОСМАНСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Занепад Угорщини призвів до того, що цим скористалися сусідні держави, особливо Османська імперія.

Після смерті Селіма І до влади прийшов Сулейман І Кануні (1520-1566). Угорські барони не відповіли на його пропозицію про мир і навіть заарештували його посла. У відповідь на це султан влітку 1521р. зайняв Шабац і Белград, чим відкрив дорогу на Угорську територію.

   В 1526 р. армія Сулеймана, набагато більша, ніж в 1521 р., вирушила в новий похід. Аж до червня в Угорщині не проводилось ніякої серйозної підготовки для відбиття наступу. Армія, яка дала бій туркам туркам 29 серпня 1526 р. біля міста Могач, складалася з військ південних гарнізонів під королівськими знаменами и з’єднань під знаменами баронів Південної Угорщини. Загальна численність цих військ не перевищувала 25 тис. солдат,  турецька армія мала майже трикратну перевагу. Найманці з Богемії, війська з Хорватії і армія воєводи Запольяї не змогли підійти вчасно. Битва була короткою і кривавою. Спочатку здавалось, що атака угорської легкої кінноти відтіснила турків, але вона захлинулась і була відбита. За дві години угорській армії і її командуванню був нанесений смертельний удар: як мінімум 10 тис. піхотинців, практично вся кавалерія и 35 прелатів и баронів впали на поле бою. Намагаючись врятуватись втечею, король в дуже важкій броні впав с коня в Дунай и потонув. Сулейман відкрив шлях на Буду.

   Через 12 днів  султан и його армія маршем ввійшли в Буду. Королева Марія разом з двором втекла в Пожонь. Султан також скоро покинув Буду, спаливши її і пограбувавши все на зворотному шляху. В середині жовтня він вернувся на Балкани з великою здобиччю.

   Угорський престол став вакантним.

   На державній раді в Секешфехерварі 11 листопада 1526 р., переважною більшістю голосів угорського дворянства королем був обраний Янош Запольяї.

   Його суперником став Фердинанд Габсбурґ, який мав серед магнатів невелику групу прибічників, об’єднаних навколо королеви Марії, яка відмовила Яношу в шлюбі і  вирішила визнати законним королем Фердинанда I, ерцгерцога Австрії, який і був 17 грудня того ж року вибраний прогабсбурзькою групою.

  Почалась боротьба за угорську корону.

  В 1527-1528рр.- Фердинанд зайняв володіння Запольяї.

  Бачачи, що співвідношення сил не на користь Запольяї, багато магнатів переметнулись до Фердинанда, підтримавши його кандидатуру на засіданні державних зборів в листопаді 1527р. в Секешфехерварі, в той час як король Янош  спочатку був вигнаний  в Трансильванію, а потім в Польщу.

   По договору, укладеному в Стамбулі в січні 1528 р., Янош був визнаний єдиним законним правителем землі, захопленої султаном, и йому була обіцяна підтримка.

1529, 1532 – походи Сулеймана проти Габсбургів.

22 липня  1533р.  – мирний договір в Константинополі. Фердинанд визнавав Яноша І правителем Угорщини. За Габсбургами залишили західну частину Угорщини в обмін на сплату 30 тис. флоринів на рік султану ( в якості “подарунків”).

   Янош Запольяї через деякий час вирішив передати свої землі в спадок Габсбурґам, які мали більше можливостей їх захистити. Тому 24 лютого 1538р. був Надьварадський договір Запольяї і Габсбурга. Фердинанд мав стати наступником Яноша, а його нащадки мали отримати щедру винагороду. Тоді ще Янош не мав дітей. Але через рік він одружився на дочці польського короля Сигізмунда Ізабеллі. В 1540р. народився Янош Жигмонд Запольяї, але через кілька місяців Янош І помер. Перед смертю він закликав знать не виконувати попередній договір. Почалась нова війна.

1541р. – Сулейман І захопив Буду і центральну частину Угорщини. В 1543р. впали Естергом, Секешфехевар, Тату, Печ і Шиклош.

1547, жовтень – договір в Адріанополі (Едірне). Фердинанд визнав завоювання турків. За собою він зберігав західну частину за 30тис. Флоринів щорічно.

   Договір не протримався довго. Вже з 1551р. починаються прикордонні сутички. Героїчною була оборона Егера в 1552р., коли невеликий гарнізон, який очолив Іштван Добо, зупинив турків.

1566р. – новий похід Сулеймана І. Облога Сіґетвара і смерть султана.

Його наступник Селім ІІ Софт не бажав продовжувати війну.

1568, 17 лютого – новий Адріанопольський договір між Максиміліаном ІІ і Селімом ІІ. Зберігали попередні кордони в Угорщині. Габсбурги продовжили платити 30 тис. флоринів за Західну Угорщину.

1570, 16 серпня – Шпейєрський договір між Максиміліаном ІІ і Яношем ІІ Жигмондом. Максиміліан був визнаний єдиним законним королем Угорщини. Також він отримав право на престол Трансільванії (це не було реалізовано). Цей договір став основою для подальших відносин між двома частинами Угорщини.

В результаті цих подій Угорщина виявилась поділеною на три частини:

·         Габсбурзька Угорщина
·         Османська Угорщина
·         Князівство Трансільванія

Кожна з цих земель мала свої особливості.

Габсбурзька Угорщина:

•         Фердинанд створив на цих землях свій уряд (губерніум), який очолював палатин. В разі його відсутності владу мав один з угорських єпископів.

•         З 1531р. в Пожоні створили Угорську палату.

•         Зберігали свою роль в цьому регіон угорські магнати. Вони відігравали важливу роль у внутрішньму житті. Представники знатних родів займали керівні посади в Пожоні, керували комітатами, мали чималі військові контингенти.

•         Король не міг ігнорувати угорські державні збори, без яких він не міг збільшувати податки.

•         Величезні кошти Габсбурги виділяли на зміцнення обороноздатності регіону. Для цього в німецьких землях брали додаткові податки. Доходи з угорських земель не покривали навіть половини цих витрат.

Османська Угорщина:

• Складалася з таких адміністративних одиниць: Будинський пашалик, Темешварський вілаєт і Сегединський санджак.
• Паша мав військову, адміністративну і судову владу тут. При йому було багато чиновників і дорадчий орган – діван. Всій їх призначали з Стамбула. За 145 років тут змінилося 99 пашів.
• Довгий час зберігалися угорські місцеві органи влади.
• З 1545р. На ці землі поширили османську податкову систему. Найцінніші джерела доходів були передані казначейству імперії, решту – в тимчасове володіння солдатам або чиновникам. В обох випадках податок був подвірним, також були різні повинності. Загалом податки і повинності були такими як в попередню добу.
• Знать емігрувала до Трансильванії або до Габсбургів, також мігрували міщани і селяни.

Князівство Трансільванія

Складалось з двох частин: власне Транисильванія і Парціум (Ресек) – східні території угорців.

Парціум — термін походить від титулу Яноша Жигмонда: Joannes Dei gratia princeps Transsylvaniae ac partium regni Hungariae.

Спочатку Парціум складався з комітатів Мармарош, Силадь, Біхар і регіон Ковар.

Столиця – Альба-Юлія.

Переважали тут угорці. Румуни в XVIст. становили тут третину населення, в основному це було залежне селянство. В наступному столітті кількість румунів дещо збільшиться. Було багато мігрантів з Європи, зокрема з Німеччини.

В 1571р. помер князь Янош Жигмонд Запольяї (1540 – 1571), в якого не було нащадків. До влади прийшов рід Баторі, який правив протягом 1571 – 1602 рр.

Довгий час Трансільванія була доволі розвиненою країною. Причинами цього були:

Ø  Багаті природні ресурси

Ø  Відсутність великих магнатських володінь

Ø  Офіційно встановлена віротерпимість (едикт в Турді 1568р.)

   Держава була виборною монархією, де князь обирався на засіданнях парламенту. Далі мала бути атнаме – грамота султана з затвердженням. Князі кілька разів на рік скликали парламент задля підтвердження своїх рішень.

   Незважаючи на статус васала Порти, князівство встановило відносини з багатьма державами (Франція, Англія, Швеція, Нідерланди та ін.).

Нове протистояння на угорських землях почалося в кінці XVIст. Війна знову почалася з прикордонних сутичок. Є різні погляди коли почалась війна — в 1591 або в 1593р., тому її називають П’ятнадцятилітньою або Тринадцятилітньою.

1591-1593рр. – сутички на кордоні.

1593-1596рр. – боротьба за прикордонні території.

1596, 25-26 жовтня – Керестецька битва, перемога турків.

1597-1606рр. – позиційна війна.

1606, 11 листопада – Житваторокський мир. Кордони фактично залишили без змін. Замість щорічних виплат Австрія повинна була сплатити одноразову компенсацію в 200 тис. флоринів за угорські землі.

Втрати серед угорського населення в війні були набагато більші, ніж в попередніх війнах 1521 – 1568рр. Війна завдала найбільшої шкоди центральним угорським землям.

   

Під час війни князівство Трансільванія вирішило скористатися нагодою і звільнитися від османської залежності.

Жигмонд Баторі (1588-1602) уклав угоду з Рудольфом Габсбургом (1576 – 1612) в 1595р.

1598р. - Баторі передав свої повноваження Рудольфу в обмін на компенсацію в якості князівства Опольського. Останнє не було виконано і через кілька місяців Жигмонд повернувся.

Союзник Габсбургів Міхай Хоробрий почав воєнні дії проти Баторі. В 1599р.  Міхай Хоробрий захопив Трансільванію. Однак місцева угорська знать була проти панування румунів тут і здійснила переворот. В результаті цього Баторі в 1601р. повертає собі престол.

1602р. – зречення Жигмонда на користь Габсбургів. Він переїхав до їх володінь де і помер.

Через деякий час проти австрійців повстала угорська знать. Причиною було негативне ставлення до протестантів, а також збільшення податків з угорських земель. Очолив повстання Іштван Бочкаї в 1604р. Він здобув кілька перемог.

1605р. – Бочкаї став князем Трансильванії.

1606, 23 червня – Віденський мир. Угорцям гарантували дотримання їх прав.

Трансільванія в часи найбільшого процвітання

Іштван Бочкаї невдовзі після укладення миру. Деякий час князі змінювалися дуже швидко.

   Нарешті в 1613р. престол отримав Габор Бетлен, який правив в 1613 – 1629рр. Змінив гайдуків постійною армією. Впорядкував податкову систему, чим збільшив доходи до 1 млн. форинтів. Відновив трансільванську економіку після війни. Трансільванія стала посередником в торгівлі між Європою і Османською імперією.

   Зміцнивши державу він воював з Габсбургами за об'єднання угорських земель. Спочатку він уклав союз з чехами і почав наступ, дійшовши до Відня.

1620, 25 серпня  – був проголошений державними зборами угорським королем. Однак невдовзі чехи були розбиті. Тому Бетлен зрікся корони за  Мікуловським миром 1621р.

В 1623 – 1624 і 1626р. він провів ще ряд походів, завдавши поразки Валленштейну, і захопив ряд угорських земель. Порта виступала проти цих дій.

1626р. – Пожонський мир затвердив його завоювання.

В 1628р. він вів переговори з Швецією. Однак згодом він помер.
   Його наступником став Дьйордь І Ракоці, який правив в 1630 – 1648рр. Продовжив політику Бетлена. Здійснював набіги на землі Габсбургів. Уклав союз з Швецією і Францією і в 1644р. Почав війну. Захопив Верхню Угорщину. Османська імперія знову втрутилась і в 1645р. уклали Лінцський мир. Ракоці отримав 7 угорських комітатів.

   Наступним правителем став його син Дьйордь ІІ Ракоці – князь в 1648 – 1660рр. Воював проти Молдавії в 1653р. Уклав союз з Швецією і Б.Хмельницьким проти Речі Посполитої.

1657р. – похід на Варшаву всупереч наказу Порти про невтручання. Зазнав поразки.

1658р. – вторгнення турків. Поразка Ракоці. Втрата Парціуму.

   В результаті цього конфлікту Трансільванія зазнала великих втрат. Зрештою новим  князем став  Міхай І Апафі, який правив в 1661 – 1690рр. Він проводив дуже обережну зовнішню політику.

Угорські землі в 60 – 70 рр. XVII століття.

   Австрія надавала допомогу Ракоці і його наступнику Яношу Кемені (1660 – 1662).

1663р. – вторгнення турків в Верхню Угорщину. 1664, 1 серпня – битва при Сент-Готтарді. Нищівна поразка Османської імперії. 1664, 10 серпня – Вашравський мир. Status quo.

   Наслідком стала змова хорватських і угорських магнатів. Сюди входили палатин Вешшелені, архієпископ Ліппаї, верховний суддя Надашді, а також Ференц Ракоці. Змова була розкрита і придушена в 1671р. Репресії проти угорських дворян і протестантського духовенства. Після цього Леопольд І ліквідував рештки угорської автономії і запровадив тут імперську систему управління.

   Були розформовані угорські гарнізони в фортецях. Через це збільшилась кількість втікачів. Згодом вони створили збройні загони для боротьби. Очолив цей рух Імре Текелі. 1678р. – початок повстання. 1681р. – Леопольд І пішов на поступки: ліквідував губерніум, протестантам дозволив власне богослужіння, призначив палатина в Угорщині. Куруци від миру відмовилися.

   Імре Текелі уклав союз з Портою, яка в 1682р. Дала йому титул князя Верхньої Угорщини.

1683р. – турецьке вторгнення в Австрію.

12 вересня 1683р. – битва під Віднем.

1683р. – здобуття Естергома.

1684-1685рр. – захоплені більшість замків куруців.

1686р. – звільнення Буди.

1687, 12 серпня – битва при Могачі (Надьхаршані), розгром турків. Звільнення Угорщини. На з'їзді в Пожоні знать визнала за Габсбургами право на угорську корону.

27 жовтня 1687р. трансільванський князь Міхай І Апафі (1661-1690) визнав себе васалом Габсбургів.

Після смерті Міхая І Імре Текелі спробував зайняти престол Трансільванії. Після кількох перемог він зазнав поразки і назавжди залишив Угорщину.

26 січня 1699р. – Карловицький мирний договір. Османська імперія відмовилась від Угорщини і Трансільванії, зберігаючи лише Темешварський вілаєт.