Міжнародні відносини XVIII ст.

У попередньому блозі ми дізналися, що друга половина XVII ст. не була спокійним періодом. В Західній Європі Франція веде активну експансію, утверджуючи себе в статусі провідної держави світу. Ось яке становище було на 1700р.:

В Західній Європі намічався новий великий конфлікт. Причиною був іспанський престол. Там правив король Карл ІІ (1665-1700), який від народження мав багато хвороб внаслідок того, що його батьки були близькими родичами. Оскільки в його не було спадкоємців, почтало питання хто ж буде новим іспанським королем. А претендувати було на що ― Іспанія, Південна Італія, південь Нідерландів і величезні колонії в Америці. 

Було кілька кандидатів на престол. По-перше, син Людовика XIV, якого також звали Людовик. Останній був сином сестри Карла ІІ. Другим кандидатом був імператор Священної Римської імперії Леопольд І, оскільки він був з роду Габсбурґів, як і Карл ІІ. Третім кандидатом був Йосиф Фердинанд Баварський, син баварського курфюрста з династії Віттельсбахів. Цього кандидата підтримали Англія і Голландія, оскільки його коронація не привела б до порушення балансу сил в Європі. Карл ІІ в своєму заповіті назвав Саме Йосифа своїм наступником, але в 1699 р. той помирає і іспанський престол заповіли Філіпу, внуку Людовика XIV.

Англія і Голландія спочатку були не проти передачі французам іспанського престолу. Була в них умова передачі Іспанських Нідерландів у ваолодіння Англії і Голландії, а всіх іспанських володінь в Італії ― до Австрії. Однак ці умови не були реалізовані. Вже 24 листопда 1700 р. внук Людовика XIV був коронований як Філіп V (1700-1746). 

Французький король після такого успіху забув про попередні договори. Він забронив Англії і Голландії торгувати з Іспанією, чим зашкодив їхнім економічним інтересам. Також віддавати австрійським Габсбурґам обіцяні володіння не збиралися. Все це привело до того, що Англія, Голландія і Австрія уклали союз проти Франції. Почалася війна за іспанську спадщину (1701-1714).

На боці Франції в цій війні виступили: Іспанія, Баварія, Кельн, Льєж, Мантуя. Проти Франції воювали: Австрійські Габсбурґи, Англія, Голландія, Ганновер, Данія, Савоя. Португалія на початку війни підтримала Францію, але англійський флот швидко "переконав" португальців прийняти "правильну сторону". Бойові дії велися по всій Західній Європі і Північній Америці. Для самої Іспанії ця війна стала катастрофою, оскільки держава розкололася: Кастилія і Наварра були за Філіпа V, а Араґон підтримав сина імператора Леопольда Карла, котрого антифранцузька коаліція проголосила легітимним іспанським королем.

А поки в Західній Європі ділили іспанську спадщину, в її східній частині йшла Велика Північна війна (1700-1721), в якій проти Швеції виступив союз держав, до якого входили: Московське царство, Данія, Річ Посполита, Саксонія. В 1707р. ці дві війни на деякий час перетнулися, коли шведський король Карл XII вторгся до Саксонії. Людовик XIV хотів направити шведську армію проти Австрії і вів про це переговори із Карлом XII. Втім, шведський король не бажав воювати за Францію, тому уклав з Габсбурґами угоду і пішов воювати на схід проти Московії.

А війна за іспанську спадщину вступила у фінальну стадію. Найбільша битва відбулася біля Мальплаке 11 вересня 1709р. Союзна армія розгромила французів, зазнали вдвічі більших втрат. Тому, союзникам ця перемога принесла мало користі. Більш того, серед ворогів Франції почалися суперечки. 

Спочатку в британців (з 1707 р. Англія, Шотладія і Вельс утворили єдину державу ― Велику Британію) через внутрішньополітині суперечності був відкликаний талановитий командувач Джон Черчілль (герцог Мальборо). В 1711р. помер імператор Йосиф І (1705-1711) і його наступником мав стати молодший брат Карл, той самий, якого висунули претендентом на іспанський престол. Об'єднання іспанський і німецьких володінь під владою Габсбурґів не входило в прали союзників. Тому, держави починають шукати виходу з війни.

11 квітня 1713 р. був підписаний Утрехтський мирний договір між Францією та Іспанією з одного боку та Великою Британією, Голландією, Пруссією, Португалією і Савоєю. За умовами договору Філіп V визнавався королем Іспанії, але за це він відрікався від прав на французький престол. Велика Британія отримала острів Ньюфаундленд, території навколо Гудзонової затоки, фортецю Ґібралтар, острів Менорка. Також британці отримали на 30 років "асьєнто" ― право на ввезення в іспанські колонії африканських рабів. Савоя торимувала графство Монферрат, частину Міланського герцогства і острів Сицилія. Голландська республіка отримала право тримати гарнізони в колишніх Іспанських Нідерландах. Франція та Іспанія, крім вищезазначених поступок, також зобов'язувалися передати Австрії Неаполь, Сардинію, Мілан та південні Нідерланди.

Сама ж Австрія підписала мирний договір 7 березня 1714р., який відомий як Раштаттський мир. 7 вересня 1714р. був укладений Баденський договір, який доповнив попередні угоди. Війна за іспанську спадщину була завершена. 

Людовик XIV помер 1 вересня 1715р. З його смертю завершилося "Велике століття" (Grand Siècle) Франції. Оскільки Людовик XIV прожив довге за тими мірками життя, він пережив всіх своїх дітей, а також всіх внуків, крім Філіпа V, короля Іспанії. Постало питання, хто буде наступником. Новим французьким королем став Людовик XV (1715-1774), правнук Людовика XIV. Оскільки новий король був малолітнім, регентом став герцог Філіп Орлеанський. 

Король іспанії Філіп V вважав себе більш законним претендентом на французький престол. Плюс, він хотів повернути втрачені іспанські володіння в Італії. Але це все могло порушити установлений мир в Європі. Задля захисту умов Утрехтського миру був створений Четверний альянс, до якого увійшли Велика Британія, Франція, Голландія і Австрія. Іспанія спробувала за опомогою армії повернути італійські володіння і всі чотири держави виступили проти неї. Почалася війна четвірного альянсу (1718-1720).

Очевидно, що шансів Іспанія не мала від слова "взагалі". 17 лютого 1720р. був підписаний Гаазький мирний договір. Філіп V відмовлявся від претензій на Італію, Австрія отримувала Сицилію, а Савоя ― Сардинію. 

В цей же час на сході Європи підходила до завершення Північна війна. 10 вересня 1721 р. був підписаний Ніштадський мирний договір. Московське царство закріплювало за собою вихід до Балтійського моря. Швеція втратила внаслідок війни статус великої держави. Завдяки перемозі у війні Московське царство в тому ж 1721-му проголосило себе "Російською імперією".

На деякий час між великими державами не було війн. Новим "яблуком розбрату" стане Річ Посполита. В 1733 р. помер король Август ІІ Сильний, який за сумісництвом був саксонським курфюрстом. Він хотів зробити свого сина Фрідріха Августа новим королем польським. Але більшість шляхти не хотіло мати корелем іноземця, тому Станіслав Лещинський, якого підтримувала Франція, був обраний на сеймі. Росія, Австрія і Саксонія не погодилися з цим рішенням. Російська армія вторглася до Речі Посполитої. Почалася війна за польську спадщину (1733-1735).

В самй Речі Посполитій між собою воювали прибічники Лещинського і прибічники Фрідріха Августа. Ця війна переросла у конфлікт між європейськими державами. На боці Лещинського були Франція, Іспанія, Сардинське королівство (Савоя). Їм протистояла коаліція Росії, Австрії, Саксонії і Пруссії. Російські сили швидко дійшли до Варшави і посадили на престол Августа ІІІ. С.Лещинський відступив до Гданська, де вів оборону. Сили були нерівні і Гданськ впав. В цей же час велися бойові дії в Італії та Німеччині, в яких Австрія зазнавала невдач. 

3 жовтня 1735р. у Відні було підписано попередній мирний договір. Остаточно було поставлено крапку у війні Віденським договором 18 листопада 1738 р. Франція визнавала Августа ІІІ польським королем. Станіслав Лещинський ставав герцогом Лотаринґії, яка після його смерті мала відійти до Франції. Іспанія отримувала від Австрії Сицилію і Південну Італію. Сардинське королівство отримало Новару. Таким чином, від війни за польську спадщину найбільше постраждала Австрія. Втім, її проблеми тільки починалися.

В 1740 р. помер імператор Карл VI. Оскільки синів він не мав, успадкувати його титули мала дочка Марія Терезія. Але окремі дежави використали це як привід для війни проти Габсбурґів. Король Пруссії Фрідріх ІІ почав вторгнення до австрійських володінь. Поступово до війни приєднуватимуться нові держави. Ця подія увійде в історію як війна за австрійську спадщину (1740-1748). 

Противники Габсбурґів висунули на імператорський престол баварського курфюрста із династії Віттельсбахів. В 1742 році правитель Баварії став імператором під іменем Карл VII (1742-1745).

На стороні Марії Терезії були: Велика Британія, Ганновер, Голландія. По іншу сторону були: Пруссія, Баварія, Франція, Іспанія, Пфальц та ін. Окремі держави встигли повоювати сочатку за одних, а потім перейти до інших, наприклад: Сардинія і Саксонія. Бойові дії велися в Європі, Північній Америці, Карибському морі і навіть в Індії. 

Бойові дії йшли з перемінним успіхом. Перевага постійно міняла сторону. Зрештою, Карл VII помер і Баварія уклала мир з Австрією, визнавши Марію Терезію в обмін на повернення захоплених австрійцями земель. Невдовзі і Пруссія уклала мир, за яким їй предавалася Сілезія. Бойові дії між Британією і Францією все ще тривали. Щоб посилити свої позиції, британці в червні 1747р. підписали з Росією субсидну конвенцію, за якою остання мала направити експедиційний корпус на захід в обмін на британські гроші. Це прискорило укладення мирного договору.

18 жовтня 1748 р. був укладений Аахенський мирний договір. За ним були підтверджені мирні договори, укладені під час війни. Марія Терезія визнавалася законноим наступником Габсбурґів. Формально імператором став її чоловік Франц Стефан Лотаринзький, але реальна влада була в її руках. Британія і Франція обмінювалися захопленими територіями і поверталися до передвоєнних кордонів.

Дипломатична революція
В середині XVIII ст., невдовзі після війни за австрійську спадщину, відбувається зміна альянсів в міжнародних відносинах. Велика Британія потребувала надійного союзника для захисту Ганноверу ― володіння в Німеччині. Оскільки Росія в новій субсидній конвенції, Петербурзькій 1755р., виставляла умову відправки екпедиційного корпусу лише у випадку нападу Пруссії. Від Франції обороняти Ганновер там не збиралися. В той же час Британія знайшла нового союзника.

Австрія, на думку британців, була занадто ослабленою після останньої війни. Тому, 19 січня 1756 р. Велика Британія і Пруссія уклали Вестмінстерський договір, чим започаткували новий альянс.

Австрія також часу не гаяла і 1 травня 1756 р. був укладений Версальський договір із Францією. Також Австрія мала союзні договори з Росією. Отже, карта двох альянсів тепер виглядала так: 👇

І не збуваймо, що англо-французьке протистояння, яке тривало вже півстоліття, мало рано чи пізно привести до нового конфлікту. Власне так і станеться невдовзі після дипломатичної революції.

Семилітня війна (1756-1763)
Цю війну Вінстон Черчілль в ХХ ст. пропонував назвати "першою світовою війною". І думка ця небезпідставна, якщо поглянути на карту з учасниками даної війни 👇

Головною причиною Семилітньої війни було англо-французьке суперництво за першість в світі. Це тривало вже кілька десятиліть. Іншою причиною була конкуренція Австрії і Пруссії за німецькі землі. 

Протягом 1754-1756рр. в Північній Америці йшли сутички між британськими і французькими колоністами. Зрештою, 17 травня 1756 р. Британія оголосила Франції війну. Конфлікт охопив Європу, Північну і Південну Америку, Карибське море, Індію, Далекий Схід. Велику Британію підтримали наступні держави: Пруссія, Ганновер, Брауншвейґ, Брунсвік, Гессен-Кассель, Португалія. На боці Франції воювали: Австрія, Саксонія, Росія, Іспанія, Швеція. Північноамериканські племена воювали по обидва боки в цій війні.

В Європі Пруссія змогла здобути ряд перемог над Австрією, але підійшли російські війська і перевага опинилася на іншому боці. Пруссія опинилася на межі зникнення. Але її врятувало диво ― на початку 1762 р. померла російська імператриця Єлизавета, а її наступник Петро ІІІ не бажав воювати проти Фрідріха ІІ Великого. 5 травня 1762 р. був укладений Петербурзький мирний договір, за яким Пруссії поверталися всі захоплені російськими військами території. Невдовзі після цього з війни проти Пруссії вийшла Швеція. Після цього Фрідріх ІІ завдав австрійціям і французам кілька поразок.

В цей же час британські сили упішно громили французів в Північній Америці та Індії. Не допоміг Франції навіть вступ Іспанії у війну. Все завершилося тим, що 10 лютого 1763 р. був підписаний Паризький мирний договір між Великою Британією і Португалією з одного боку і Францією та Іспанією з іншого. До Британії відходила більша частина французьких володінь в Північній Америці.

Решта французьких володінь на захід від Місіссіпі преходило до Іспанії. Також Франція втратила частину своїх володінь в Індії і тепер в тому регіоні Британія стала панівною державою. Іспанська Флорида ставала британською. 

15 лютого 1763 р. був укладений Губертусбурзький мирний договір між Пруссією, Австрією і Саксонією. Договір повертав довоєнні кордони. Цим договором остаточно завершилася Семилітня війна.

Які ж результати Семилітньої війни? Із всього вищесказаного можна зробити висновок, що найбільше виграла від війни Велика Британія, яка розширила свої володіння в Північній Америці і стала домінувати в Індії. Також британці розгромили свого основного суперника ― Францію, яка втратила більшість своїх колоніальних володінь. Аж до ХХ століття Велика Британія буде державою №1 в світі. 
Що ж до Пруссії, яка здавалося б в цій війні не отримала нічого, крім втрат, то ця держава закріпила себе серед провідних держав. І саме Пруссія, а не Австрія, через століття об'єднає всі німецькі землі. Ось такі були результати цієї "нульової світової війни".

А що ж далі? Після Семилітньої війни в на сході Європи відбуваються територіальні зміни. Ослабленим державам не пощастило. Першою стала Річ Посполита. Пруссія, Австрія і Росія шляхом укладання між собою угод почали ділити землі цієї держави. В 1772, 1793 і 1795 роках відбулися поіли Речі Посполитої. Ось їх результати 👇

Подібна доля спіткала б і Османську імперію, але проти поділу цієї держави виступали Франція і Велика Британія. Тому війни Росії в союзі з Австрією проти турків призвели до втрати Османами Північного Причорномор'я, але їх держава зберіглася. Втім, Османську імперію все більше ослаблювали кризові явища, тому вона все більше потрапляла в залежність від європейських держав.

Останньою подією, про яку варто тут згадати, буде війна за незалежність північноамериканських колоній 1775-1783 рр., в якій на боці новостворених США виступили Франція, Голландія та Іспанія. Велика Британія зазнала поразки і втратила великі володіння в Північній Америці. Втім, статус провідної держави світу британці зберегли. Ну а Франція, незважаючи на те, що отримала сатисфакцію від розгрому Британії, не змогла повернути втрачене в Семилітній війні. Кризові явища у французькому суспільстві збільшуватимуться і справа йтиме до революції. Велика французька революція значно змінить Європу. Але то вже зовсім інша історія...

Міжнародні відносини XVII ст.

В цьому блозі ми розглянемо особливості відносин між європейськими державами протягом XVII-XVIII ст. А почнемо із Вестфальського миру 24 жовтня 1648 р., який завершив Тридцятилітню війну. Цим договором було покладено початок нового типу іжнародних відносин ― відтепер національні держави ставали їх суб'єктами. Принцип суверенної держави зберігся аж до нашого часу. Крім принципу суверенітету, було проголошено ідею балансу сил, а також рівноправність держав і невтручання в їх внутрішні справи.

Ось карта Європи після у середині XVII ст. 👇

Хто ж мав найбільші вигоди від Вестфальського миру? Ну по-перше, це були Франція і Швеція. Перша отримала Ельзас і частину Лотаринґії, а друга ― Західну Померанію і контроль за важливими німецькими портами. Наступні пів століття Швеція намагатиметься розширити свій контроль за Балтійським морем і перетворити його на своє "внутрішнє озеро". Але про це поговоримо згодом.

Хто ж ще опинився у виграші? Варто згадати Голландську республіку і Швейцарію, незалежність яких була остаточно визнана. Також варто згадати курфюрство Бренденбурґ, яке скориставшись Тридцятилітньою війною отримало вихід до Балтійського моря і цим зміцнило свої позиції. 

А в програші опинилися австрійські Габсбурґи, плани яких об'єднати під своєю владою німецькі землі тепер були остаточно зруйновані. Та й сама Німеччина була дуже спустошена внаслідок бойових дій.

Єдиною державою із Католицької ліги, яка не припинила воювати, була Іспанія. Вона продовжила боротьбу, чим все більше руйнувала свою економіку, що й так перебувала в поганому стані. Крім Франції, проти Іспанії вела війну за незалежність Португалія (1640-1668). Зрозумівши, що унія з іспанцями приносить їм тільки шкоду, вони повстали. Таким чином, в Західній Європі мир ще не настав.

В цей же час в Східній Європі також розгорілося полум'я. І здогадайтеся де це почалося? Ось вам підказка 👇

Так, в Україні почалася Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657). Не будемо зациклюватися на деталях, але що ж ця подія змінила? Ця війна змінила баланс сил в Східній Європі ― колись могутня Річ Посполита була ослаблена, а на її місце стали претендувати нові гравці, зокрема Швеція і Московія. Так званий "шведський потоп" (1655-1660) ледь не завершився повним знищенням Речі Посполитої. І тільки обмеженість ресурсів Швеції та втручання інших держав змогло завадити цьому.

Отже, що ми маємо станом на другу половину 50-х років XVII ст.? Західна і Східна Європа охоплені війнами. На заході Франція і Португалія б'ють Іспанію. До цього дійства невдовзі долучається Англія і вже проти іспанців троє ворогів. На сході ще "веселіше": Швеція, Бранденбурґ, Військо Запорізьке, Московія, Трансильванія б'ють Річ Посполиту, також воюючи й між собою (московсько-шведська війна 1656-1658). 

Війна між Францією та Іспанією завершилася Піренейським миром 7 листопада 1659 р. Франція отримала область Артуа в Іспанських Нідердандах та ряд фортець там, а також частину Каталонії ― Руссильйон.

Французький король Людовик XIV за умовами миру мав отримати в дружини іспанську принцесу Марію Терезію, а також великий посаг разом з нею. Якщо описати Піренейський мир коротко ― це був кінець "золотого віку" Іспанії, яка відтепер перестала бути великою державою відтепер.

Паралельно з цим на сході Європи укладалися мирні договори між учасниками Північної війни 1655-1660 рр. Війну Швеції проти Речі Посполитої завершив Олівський мир 3 травня 1660 р. Польський король Ян ІІ Казимир відрікався від претензій на шведський престол, а Річ Посполита відмовлялася від Лівонії та міста Рига. Курфюрство Бранденбурґ остаточно закріплювало за собою герцогство Пруссію, яке раніше було польським васалом. Завдяки цьому дана німецька держава значно посилилася і невдовзі зіграє для Речі Посполитої негативну роль.

6 червня 1660 р. був укладений Копенгаґенський мирний договір, який завершив війну між Швецією і Данією. Цей договір доповнив попередній Роскільський мир 1658р. Змінами було те, що Данії повернули зайняту шведами частину Норвегії, острів Борнгольм, а також знімалася заборона пускати кораблі небалтійських держав до Балтійського моря.

1 липня 1661 р. був укладений Кардіський мирний договір між Швецією і Московією. Остання повертала всі захоплені території і таким чином відновлювався кордон 1617р. 

Таким чином, Швеція забезпечила трьома вищезгаданими договорами панування на Балтиці. Тому даний період її історії називають "Шведська імперія". Ось якою була ця держава на вершині могутності 👇

В Західній Європі Франція мала великі амбіції на континенті. А на морі боролися за владу Англія і Голландія. Почалася Друга англо-голландська війна 1665-1667 рр. Бойові дії йшли з перемінним успіхом. Англія змогла захопити Новий Амстердам і прилеглі території, а голландці змогли завдати англійському флоту нищівних поразок. За умовами мирного договору Англія отримувала у володіння Новий Амстердам, що стане зватися Нью-Йорк, а Голландія отримувала англійську колонію Суринам.

Людовик XIV став нарешті правити самостійно. Скориставшись тим, що Іспанія була не в змозі виплатити посаг Марії Терезії, французький король вирішив забрати борг територіями. Компенсацією мали стати Іспанські Нідерланди. Тому Франція оголошує Іспанії війну, яка отримає назву Деволюційна (1667-1668). 👇

Ясно, що самостійно іспанці шансів проти Франції не мали. Але амбіції Людовика XIV налякали сусідні держави. Голландія виступила на підтримку Іспанії, тої самої, з якою кілька десятиліть боролася за незалежність. Але їх можна зрозуміти, оскільки кордон із ослабленою Іспанією був Голландській республіці набагато вигідніших, ніж кордон із сильною Францією. Не зацікавлена в надмірному посиленні Франції і Англія. Швеція виступала гарантом Вестфальського мирного договору, тому разом з Англією і Голландією уклала Троїстий альянс задля тиску на Фрнцію. Зрештою, Людовик XIV змушений був піти на поступки.

2 травня 1668 р. був укладний Аахенський мирний договір, який завершив Деволюційну війну. Франція отримувала невеликі території в Іспанських Нідердандах 👇

Решта окупованих територій поверталася Іспанії. Хоча Франція і перемогла, результати війни не влаштували французького короля. Тому, Людовик XIV став готувати нову війну. В Європі почали формуватися коаліції.

Франція уклала союз із Англією. Людовик XIV надав Карлу ІІ фінансову допомогу за підтримку у майбутній війні. Також було укладено угоду із Швецією. Німецькі держави Мюнстер і Кельн також були на боці Франції. В таких умовах почанається Голландська війна 1672-1678 рр. Французька армія разом із союзниками вторглася до Голландської республіки. Сили були нерівні і голландці змушені були затопити частину своєї держави щоб зупинити ворога.

Невдовзі на стороні Голландії виступили австрійські Габсбурґи, Іспанія, Лотаринґія, Данія і Бранденбурґ. Війна стала загальноєвропейською. 

В 1673р. Мюнстер і Кельн вийшли з війни. В Англії парламент дізнавшись про те, що король Карл ІІ в секретній угоді з Людовиком XIV обіцяв прийняти католицизм, став виступати проти війни. Крім того, голландський флот завдав англійцям поразок і захопи Нью-Йорк. Зрештою, 19 лютого 1674 р. був підписаний Вестмінстерський договір, за яким завершувалася війна. Обидві сорони повертали окуповані території. Фактично, відновлювався status quo. 

Франція продовжила воювати самостійно. В 1674-1675 рр. її армія, яку очолив Анрі де Тюренн, вела бойові дії проти сил Габсбурґів, які очолив Раймунд Монтекуоллі. Незважаючи на кілька перемог, після загибелі свого командира, французи відступили. Швеція, що була в союзі з Францією, почала вторгнення в Бранденбурґ щоб вивести його з війни. Але курфюрст Фрідріх Вільгельм І завдав шведам поразки в 1675р. В наступному році Данія почала вторгнення до Швеції, тому цей союзник Франції не зміг би прийти на допомогу. І тим не менш французька армія здобувала перемоги над ворогами.

Почалися переговори, які завершилися підписанням Німвеґенських договорів 1678-1679 рр. Франція отримувала: частину Іспанських Нідерландів, Франш-Конте, Лотаринґія,  Фрайбурґ (від Габсбурґів). Голландії поверталися зайняті французами володіння в обмін не її нейтралітет. 

Можна вважати, що Людовик XIV отримав перемогу у війні. Після цього почалася "політика приєднання" (1679-1681), коли території Священної Римської імперії стали включатися до складу Франції. 👇

Ну а поки що відволічемося від Західної Європи і дізнаємося, що в ці часи відбувалося в її східній частині. Раніше було згадано, що Річ Посполита уклала мир зі Швецією. Це дало їй змогу вести далі війну проти Московії, яка завершилася Андрусівським перемир'ям 9 лютого 1667р., за яким Москва отримувала Лівобережну Україну і Смоленськ.

В цей же час на арену виходить новий гравець ― Османська імперія. В часи "епохи Кепрюлю" (1656-1710) вдалося стабілізувати становище в державі і вона змогла знову вести завоювання. Польсько-турецька війна 1672-1676рр. завершилася приєднанням Поділля до Османської імперії, а Правобережна Україна стала її васалом. Далі Османи вели війну з Московією (1676-1681), яка завершилася Бахчисарайським мирним договором 23 січня 1681 р. За Османською імперією залишалося Правобережжя, а за Московою ― Лівобережжя. Після цих перемог султан звертає увагу на захід.

Як відомо, у Франції з Османською імперією з  XVI ст. були союзницькі відносини, оскільки в них був спільний ворог ― Габсбурґи. В 1678 р. угорці повстали проти політики імператора Леопольда І. Очолив цей рух Імре Текелі. Людовик XIV таємно підтримував це повстання.  Французькому королю це було дуже вигідно, оскільки це відволікало Австрію. Бо на початку 1680-х років невдоволення серед німецьких держав "політикою приєднання" зростала і вони почали створювати антифранцузькі союзи. Людовик XIV за допомогою дипломатії намагався зруйнувати подібні коаліції, зокрема зміг за допомогою грошових субсидій перетягнути на свою сторону Бранденбурґ. 

Імператор Леопольд І в 1681р. пішов на поступки угорцям, але це не допомогло, бо Текелі уклав союз з Османською імперією, погодившись стати її васалом в обмін на допомогу. Справа йшла до нової війни. 

31 травня 1683 р. Габсбурґи отримали ноту про оголошення їм війни. Почалася Велика Турецька війна 1683-1699 рр. Великий візир Кара-Мустафа з великою армією підійшов до Відня. На допомогу австрійській столиці вирушили об'єднані німецько-польські сили, які 12 вересня 1683 р. завдали османській армії нищівної поразки під Віднем. 

А що ж в цей час Франція? Людовик XIV обмежився тільки словесною підтримкою християнських держав у боротьбі з Османами. Більш того, скориставшись тим, що німецькі держави були зайняті війною з турками, французький король оголосив Іспанії війну (1683-1684). Зрозуміло, що Франція мала абсолютну перевагу над ослабленою Іспанією. Тому, 15 серпня 1684 р. був підписаний Реґенсбурзький мир, який мав тривати 20 років. Франція закріплювала за собою всі попередні завоювання і відтепер стала контролювати важливі фортеці на Рейні. Це була кульмінація зовнішньополітичних успіхів французького короля. 

В тому ж 1684р. була сформована Священня ліга, до якої увійшли Священна Римська імперія, Річ Посполита, Венеція, Папська держава. Через два роки о цієї ліги приєднається Московське царство, чим порушить умови Бахчисарайського миру. Кампанія Священної ліги йшла успішно: в 1686 р. від турецьких сил була очищена Угорщина, 1687р. ― Османська імперія зазнала нищівної поразки біля Могача, в 1688 р. австрійці взяли Белград. Шлях на Константинополь був відкритий. Врятував Османську імперію новий конфлікт в Західній Європі.

У 1686 р. для протистояння Франції була створена Ауґсбурзька ліга, до якої увійшли Австрія, Баварія, Іспанія, Щвеція, а пізніше і Англія. Конфлікт почався через Пфальц ― німецьку державу на річці Рейн. Місцевий курфюрст помер бездітним. Його сестра була дружиною брата Людовика XIV, що й було використано останнім для оголошення претензій на Пфальц. У вересні 1686 р. французька армія увійшла до Пфальцу. Почалася війна, яка відома як Дев'ятилітня війна (1688-1697) або ж війна Ауґсбурзької ліги, або ж як війна за пфальцську спадщину. 

Головні сили французів рушили на німецькі землі. Цим скористався штатгальтер Голландії Вілгельм ІІІ Оранський, давній ворог Людовика XIV, і висадився в Англії, де відбулася "Славна революція". Англійці відмовилися підтримати короля Якова ІІ, який був католиком, і проголосили Вільгельма своїм королем. Завдяки цьому антифранцузька коаліція розширилася і Франція опинилася в оточенні.

Війна велася не тільки в Європі, а й в колоніях. Австрійці зняли сили з турецького фронту і направили їх проти Франції. Цим скористалася Османська імперія, яка змогла в 1690 р. повернути Белград. Але розвинути успіх турки не мали сил. В цей же час війна з Францією велася мляво через ослаблення сторін. Тому супротивники почали переговори в голландському місті Рейсвейк (Рісвік). 

20 вересня 1697 р. був підписаний Рейсвейкський мирний договір. Франція повертала Фрайбурґ та ще кілька фортець Священній Римській імперії, Люксембурґ, Монс і Куртре ― Іспанії. Лотаринґія отримувала незалежність від Франції. Людовик XIV визнавав Вільгельма Оранського королем Англії і зобов'язався не втручатися у справи Пфальцу. В той же час, за Францією зберігався Страсбурґ, її поверталися колонії Пондішері (в Індії), Акадія (в Канаді), а також остаточно визнано французьким Сан-Домінґо (західні частина острова Гаїті). Як бачимо, це бу перший договір, за яким Людовик XIV пішов на територіальніі поступки.

Завдяки завершенню війни з Францією, Габсбурґи змогли направити на Балкани нові війська. Османська імперія зазнала нової нищівної поразки біля Зенти. У жовтні 1698 р. у Каровицях почався конгрес. 26 січня 1699 р. був підписаний Карловицький мирний договір. Османська імперія втратила Угорщину, Трансильванію, Далмацію, Поділля і Правобережжя. 

Після цього оговору починається поступовий занепад Османської держави, яка відтепер буде постійно втрачати території і не зможе подолати кризові явища у внутрішній політиці.

Таким чином, протягом XVII ст. в Європі відбувалася боротьба між державами за домінування. Тридцятилітня війна створила нових лідерів, таких як Франція і Швеція. Ці держави будуть розширювати свій вплив, що в свою чергу викликатиме опір інших держав. Коли амбіції однієї з держав заходитили занадто далеко, проти них формувалися коаліції. Яскравий приклад цього ― Франція, експансіонізм якої призвів до того, що більшість європейських держав об'єдналися проти неї. Також відбувалося формування нових провідних держав. Зокрема, Англія і Бранденбурґ. Англійці після кількох конфліктів з Голландією, а потім і з Францією все більше утверджувалися як провідна морська держава. В той же час Голландська республіка, незважаючи на те, що змогла вистояти у війнах, понесла такі втрати, що в подальшому втратить статус однієї з провідних держав. Австрійські Габсбурґи завдяки перемогам над Османами змогли відновити свій авторитет, послаблений Тридцятилітньою війною. Але в німецьких землях в них з'явився конкурент ― курфюрство Бранденбурґ. В подальшому це суперництво посилюватиметься. 

Загалом, станом на 1700 р. карта Європи виглядатиме так 👇

Хоча дві великі війни нещодавно завершилися, наближалися два нові конфлікти, які охоплять Європу і не тільки. Але про це вже в наступному блозі.

Берлінська криза 1948 - 1949 років та її наслідки

Як відомо Німеччина зазнала поразки в Другій світовій війні в травні 1945 року. У ході війни вона зазнала тяжких втрат: 13 млн загиблих (18% населення), промислове виробництво скоротилося до 30% порівняно з довоєнним рівнем, висока інфляція. Постало питання про подальшу долю цієї держави. Різні бачення цього були в держав переможців. Уряд Німеччини, який після Гітлера очолив адмірал Карл Деніц протримався до 23 травня 1945 року, коли їх всіх заарештували союзники.

За рішеннями Ялтинської і Потсдамської конференцій Німеччину було поділено на 4 зони окупації, а Берлін на 4 сектори. Верховна влада належала урядам СРСР, США, Великої Британії, Франції. З командувачів окупаційних військ було утворено Контрольну Раду, яка у своїй діяльності керувалася союзницькими угодами та рішеннями Потсдамської конференції.

Карта поділу Німеччини. Також тут показано Сілезію і Східну Померанію, що передали Польщі, Східну Пруссію, що була розділена між СРСР і Польщею. На заході можна побачити протекторат Саар (прапор з білим хрестом), який належав Франції до 1957 року.

Поділ Берліна на сектори

Але, з історії відомо, союзники швидко перестали такими бути і це цілком закономірно, враховуючи що спільні вороги вже були розбиті. Влітку 1946 року виявилися принципові розбіжності між західними державами і СРСР у вирішенні питання про майбутнє Німеччини. В грудні 1946 року між Великою Британією і США була укладена угода про об'єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія (тобто «дві зони»). 

Карта Бізонії

У лютому 1948 року до цієї угоди приєдналася Франція, і Бізонія трансформувалася в Тризонію.

Тризонія

На окупованих територіях проводилась денацифікація. Крім Нюрнберзького трибуналу було багато подібних процесів над членами Третього Рейху. Становище населення залежало від зони окупації. Не важко здогадатися, що найгірше було в радянській зоні. Там були найбільші руйнування і розграбування. У французькій зоні ситуація теж була не дуже, враховуючи одвічне франко-німецьке протистояння. Відносно кращим було становище в британській і американській зонах.

Вже на початку 1947 року стало очевидно, що політичний діалог союзників про шляхи розвитку Німеччини остаточно зайшов у глухий кут. У ході Московської сесії РМЗС (рада міністрів закордонних справ - орган створений колишніми союзниками для вирішення повоєнних питань), що проходила в березні-квітні 1947 року, радянська делегація відновила вимоги щодо організації постачання поточної продукції в рахунок репарацій. Її опоненти наполягали на припиненні репараційних вилучень і надання німцям можливості відновити економічну систему.

Дискусія не призвела до якого-небудь конкретного результату. Зірвалася і спроба проведення наради представників усіх німецьких земель, присвяченої виробленню єдиної стратегії відновлювальних заходів. Наступна Лондонська сесія РМЗС, що відбулася в листопаді-грудні 1947 року, завершилася також безрезультатно, навіть без узгодження місця та часу наступної зустрічі.

В той же час в США була прийнята "доктрина Трумена" - зовнішньополітична програма уряду, яка передбачала допомогу тим країнам, що боролись з комунізмом. Причиною такого кроку стали територіальні претензії СРСР щодо Туреччини, а також громадянська війна в Греції, де уряду протистояли повсталі комуністи. Постало питання забезпечення стабільності в повоєнній Західній Європі. Одним з перших кроків на цьому шляху стала розробка програми «відновлення і розвитку Європи» (план Маршалла). Прийнятий у червні 1947 року і розглянутий на Паризькій конференції в липні 1947 року, цей план був затверджений в якості закону США в квітні 1948 р. Спочатку ні Німеччина в цілому, ні її західні зони не розглядалися в якості учасника програми економічної допомоги.

Але ситуація змінилася в січні 1948 року, коли на нараді міністрів було прийнято рішення про проведення комплексу заходів з підготовки економічної реформи на території Бізонії. Створювалися верховний суд і центральний банк, розширювалися функції Економічної ради і центральних управлінь; об'єднаних в директорат. Був, досягнутий компроміс, з французьким урядом. Після передачі під французьке управління Саарської області в заставу репараційних виплат, Франція погодилася на приєднання своєї окупаційної зони до англо-американської. Так, в лютому 1948 року була утворена Тризонія. Саар знаходився під контролем Франції до повернення до складу ФРН в 1957 році У лютому-червні 1948 року відбулося два раунди Лондонській конференції по німецькому питанню, на якій вперше не було радянської делегації, але зате брали участь представники Бельгії , Голландії і Люксембурга. Конференція прийняла рішення про скликання Установчих зборів для вироблення конституції нової німецького держави. У той же період американська адміністрація ухвалила рішення про поширення плану Маршалла на західні окупаційні зони Німеччини. В угоді з цього приводу обмовлялося, що відродження економіки Західної Німеччина є частиною плану європейського розвитку на принципах індивідуальної свободи, вільних установ, побудові "здорових економічних умов, міцних міжнародних зв'язків, забезпечення фінансової стабільності". Забезпечувалися умови контролю американських спеціальних органів над ходом економічної реформи, зняття митних обмежень німецького ринку, продовження політики демонополізації. За перший рік реалізації плану Маршалла Західна Німеччина отримала від США 2,422 млрд. доларів (майже стільки ж, скільки Великобританія і Франція разом узяті, і майже у три з половиною рази більше, ніж Італія). Але оскільки частина німецької продукції відразу почала надходити в США в рахунок погашення боргу, то в підсумку на долю Німеччини припала не найбільша частина американської допомоги - в цілому близько 10% (6,7 млрд. марок).

Ключовою проблемою для розгортання економічної реформи в Німеччині було створення «твердих грошей», ліквідація згубних наслідків гіперінфляції. У Економічній раді ще з 1947 року тривала активна дискусія прихильників створення централізованого планового господарства і монетної системи. Група експертів під керівництвом Людвіга Ерхарда підготувала проект фінансової реформи, покликаної позбутися величезної маси знецінених грошей. Сам Ерхард вважав, що проведення такої реформи слід поєднувати із заходами по активному стимулюванню виробництва та захисту найбільш уразливих груп споживачів, поруч додаткових заходів щодо стабілізації споживчого ринку та активізації споживчої та виробничої мотивації. Початкові пропозиції американської адміністрації з проведення реформи у всіх чотирьох зонах окупації до 1948 року виявилися нереалістичні, і передбачувані заходи готувалися лише в межах Тризонії.

Людвіг Ерхард

Грошова реформа в західних зонах почалася 20 червня 1948 року. Офіційне співвідношення обміну було встановлено у пропорції 10 рейхсмарок за одну, нову німецьку марку (крім того, кожна людина могла обміняти 40 марок за курсом 1:1). Пенсії, заробітна плата, допомоги перераховувалися в співвідношенні 1:1. Всі старі державні зобов'язання анулювалися. Таким чином, величезна грошова маса ліквідувалася. Поява «твердих грошей» знищило «Чорний ринок» і підірвало систему бартерних угод. 

Успішна економічна реформа 1948 року супроводжувалася загостренням політичної ситуації в Німеччині. Незважаючи на наявність відомостей про підготовку обміну грошових купюр у західних зонах (західні губернатори офіційно сповістили радянську сторону про майбутню реформу тільки за два дні до її проведення, але оперативні дані дозволяли простежити весь хід підготовки) радянська окупаційна адміністрація не зробила будь-яких заходів, що попереджають появу в Східної Німеччини маси знецінених старих марок, здатної підірвати споживчий ринок. Правда, закритий ще з 30 червня 1946 року міжзональний кордон створював певну перешкоду, але винятком залишався Берлін, розділений на чотири сектори. 24 червня радянські війська блокували Західний Берлін, перервавши всі комунікації з західними зонами. Ця акція мала більшою мірою політичний характер. Саме 24 червня в радянській зоні була здійснена власна реформа, в ході якої на старі марки були наклеєні особливі купони. Економічна небезпека припливу грошової маси з Заходу була, таким чином, значною мірою знята. Блокада ж Західного Берліна була засобом тиску на західні держави з метою змусити їх до поступок на переговорах. Підсумок акції виявився зворотним. 

Для порятунку населення Західного Берліна США організували "повітряний міст". 

Засновником повітряного моста вважається глава американської адміністрації в Німеччині генерал Люсіус Клей.

Люсіус Клей

Протягом наступних 324 днів з інтервалом у кілька хвилин транспортні літаки приземлялися на посадкову смугу аеродрому Темпельхоф. Щодня в місто доставлялося 13 тис. тонн продовольства. Західні держави ввели ембарго на поставки товарів у радянську зону. Після складних переговорів 30 серпня 1948 року була досягнута домовленість про вилучення західної марки з Берліна. Але реалізація її затягнулася з технічних причин, а в міру оформлення західнонімецької державності виявилася неможливою. Тому блокада тривала аж до 11 травня 1949 року.

У розпал Берлінської кризи з 15 по 22 липня 1948 р. в Рюдесхайм відбулася нарада міністрів-президентів західних земель, в ході якого берлінський обер-бургомістр Ернст Рейтер закликав до якнайшвидшого створення західнонімецької держави-«ядра» із включенням до нього Західного Берліна. Учасники наради підтвердили рішення про скликання Установчих зборів до 1 вересня 1948 року, потім терміни «Установчі збори» і «конституція» були зняті щоб уникнути дискусій про сепаратизм. З представників земельних ландтагів була сформована Парламентська рада, яка отримала повноваження з розробки Основного закону західнонімецької держави як тимчасової конституції, покликаної діяти до остаточного вирішення питання про возз'єднання Німеччини.

Ернст Рейтер

У квітні 1949 року Парламентській раді був переданий розроблений трьома державами «Окупаційний статут», що закріплював контроль США, Великобританії і Франції над зовнішньою політикою Західної Німеччини, її зовнішньою торгівлею і зарубіжними активами, системою безпеки, а також конституційний контроль. (в 1951 році цей статут був переглянутий і відбулися послаблення: був знятий контроль над федеральним і земельним законодавством, урядовим органам ФРН були передані деякі повноваження у сфері зовнішньої торгівлі та валютного регулювання, в тому числі і в питаннях грошової емісії.)

23 травня 1949 вважається днем утворення держави ФРН. Інститут військових губернаторів був перетворений в інститут "військових комісарів" західних держав у Німеччині. 14 серпня 1949 були проведені перші вибори в бундестаг, 12 вересня 1949 створений бундесрат, через три дні обрані президент і федеральний канцлер.

Источник:http://www.zen.in.ua/nov%D1%96tn%D1%96j-chas/n%D1%96mechchina/osv%D1%96ta-frn-okupac%D1%96jnij-statut) 8 травня 1949 року  Парламентська рада прийняла Основний закон Федеративної Республіки Німеччини, схвалений військовими губернаторами 12 травня (за збігом в той же день набула чинності угода про припинення блокади Берліна і західної контрблокади). Урочистий акт оприлюднення Основного закону 23 травня став днем утворення ФРН. Перетворення інституту військових губернаторів в інститут Верховних комісарів західних держав у Німеччині 20 червня закріпило надання Західній Німеччині обмеженого суверенітету.

Одночасно з цим відбувалося і становлення східнонімецької держави. Ще в 1947 року в радянській зоні почав функціонувати Німецький народний конгрес (ННК). У ході його першого засідання у грудні 1947 р. було поставлено завдання щодо розгортання широкого народного руху за єдину Німеччину. Другий ННК у березні 1948 р. висунув ініціативу проведення референдуму у всіх німецьких землях з приводу прийняття закону про єдність Німеччини. Але одночасно був утворена Німецька народний рада, який отримав повноваження з підготовки проекту конституції східнонімецького держави. Такий проект був підготовлений представниками СЄПН (соціалістична єдина партія Німеччини) і прийнятий на засіданні Німецького народного ради 19 березня 1949 року. Третій ННК, що відбувся 29 - 30 травня 1949 року, затвердив конституцію Німецької Демократичної Республіки і проголосив провідною політичною силою міжпартійний Національний фронт демократичної Німеччини. 7 жовтня 1949 року, коли була утворена тимчасова Народна палата, стало офіційним днем утворення НДР. Розкол Німеччини завершився. Остання Паризька сесія РМЗС, що працювала в травні-червні 1949 р., не запобігла цьому процесу. Німецьке питання перетворилося в одну з найбільш складних міжнародних проблем повоєнної історії.

Таким чином Берлінська криза стала серйозним протистоянням в холодній війні, що в той час починалася. Комуністам не дали отримати контроль над всім містом. Також, це був вдалий приклад реалізації "доктрини стримування", що запропонував американський дипломат Дж.Кеннан. Головними її принципами було необхідність проявляти рішучість у відносинах з Москвою і активно протидіяти її крокам, при цьому вступати у війну необов'язково. Західні держави змогли відстояти Західний Берлін, який ще деякий час був для жителів Східної Німеччини шляхом для порятунку. Протягом 50-х років мільйони німців змогли переїхати до ФРН завдяки цьому. Криза сприяла завершенню окупаційного режиму в Німеччині. Звісно, протягом 1949-1990 років існували дві німецькі держави, які входили до протилежних військово-політичних блоків. Але створена в західнонімецьких землях ФРН змогла швидко відновити економіку і стала розвиватися. В той час як східна частина таким похвалитися не змогла. Зрештою ФРН змогла приєднати НДР, коли СРСР зазнав поразки в холодній війні (так, це було саме приєднання, а не "об'єднання - східні землі були просто включені в ФРН без збереження старого устрою).