Як вибір недосвідченого керівника може згубити державу. Юрій Хмельницький

У попередніх блоґах я писав міркування з приводу битви під Конотопом та чорної ради 1659 року. Там я проводив паралелі із сучасністю. Тут я приведу ще одне порівняння. І буде це Юрій Хмельницький.

Після того як повсталі козаки вигнали "злочинного шляхтича" Виговського, гетьманську булаву отримав син Богдана Хмельницького Юрій (1641-1685). Радості тих, хто повалив Виговського, напевно, не було меж. Як вдало вони скинули "злочинну владу" і привели "слугу народу".

Але ейфорія їх тривала недовго. Вже 17 жовтня 1659 року в Переяславі відбулася рада, яку організував московитський князь Алєксєй Трубєцкой. На раді були відсутні правобережні полковники, основну масу становила старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя. Гетьман мав малий супровід, тому козаки опинилися в оточенні 40-тисячного московського війська.

На тій раді затвердили нового гетьмана і запропонували йому підписати новий договір з Москвою. Трубєцкой заявляв, що то є ті самі "статті Богдана Хмельницького" 1654 року, але в реальності то був абсолютно інший договір. Враховуючи своє становище, Ю.Хмельницький пристав на умови Москви. Договір був підписаний.

Переяславські статті складалися з 19 пунктів, вони містили низку суворих обмежень самоврядування. Документ зміцнив позиції Московії в Україні. Статті передбачали:

• Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.
• Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московських урядом.
• Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.
• Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.
• Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.
• Скасування компанійських полків, гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку військового суду або згоди старшинської ради.
• Розквартирування московських гарнізонів і воєвод у Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.
• Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.

Ось такі були наслідки повстання проти гетьмана Івана Виговського. Борючись проти його та проти проєкту союзу з Річчю Посполитою, недолугі діячі втягнули Україну в рабство Москви. Хотіли "тільки б не цей шляхтич" ― отримали собі московського царя. Зробили в 1659-му себе разом. Минули століття з того часу, а в Україні нічому так і не навчилися.