пʼятниця, 15 лютого 2019 р.

УНР і Антанта наприкінці 1917 - на початку 1918


Після перегляду фільму «Крути», про що я вже писав, в мене виникла нова тема для блоґу – про відносини УНР і Антанти в 1917-1918 роках. У тому фільмі говориться, що західні держави вже були готові визнавати УНР. Але це було не так, автори фільму вводять глядачів в оману такими заявами. Особливо тих, хто мало на цьому знається.

Антанта звернула увагу на українське питання ще влітку 1917 р., коли на східному фронті імперська армія зазнала поразок, а найбільш дисциплінованими частинами стали окремі національні відділи. В серпні 1917 р. до Києва прибув з напівофіційною місією Жан Пелісьє, який інформував французький уряд про події в Україні.

9 жовтня 1917 р. французький генерал Табуї, який був представником союзників при Південно-Західному фронті, прибув до Києва. Були переговори з С.Петлюрою. Але справжня активізація перемовин почалася після захоплення влади більшовиками і падіння Тимчасового уряду. Як відомо, 3 грудня 1917 р. була захоплена в Могилеві більшовиками Ставка верховного головнокомандуючого. Місії союзників, які були там, переїхали до Києва. Це були делегації від Великої Британії, Франції, Італії, Японії, Румунії, Сербії і Бельгії. Сталося це 5 грудня 1917 р.

Невдовзі французький і британський представники видадуть заяви українському уряду. З їх текстами можна познайомитися в праці Дмитра Дорошенка «Історія України 1917 — 1923 рр.». Документи були французькою мовою, але там є їх переклад.

Ось що писав Табуї до Винниченка 18 грудня 1917 р.:
Союзні Держави ще не прийняли офіціяльного рішення щодо України, але мені вже було доручено передати п. Шульгину симпатію союзників до зусиль, які робить Українське Правительство з метою установити порядок, відновити силу оборони і залишитись вірним союзникам.
Я вважав за свій обов’язок не дожидатись офіціяльного мандату і прохати побачення з Вами, щоб не губити дорогоцінного часу, щоб не бути захопленими несподівано, коли б настав час діяти, і значить приготовити матеріял для евентуальної розмови про фінансову й технічну допомогу, яку б союзники могли дати Україні, щоб помогти їй в її велетенській організаційній праці. Я щасливий виявити цю ініціятиву, бо вчора увечері я дістав наказ запросити вас з огляду на фінансову й технічну допомогу, яку б Франція могла дати Україні, зазначити точно й передати до французького посольства якнайскорше програм, який Український уряд думає реалізувати, та відповідні потреби.
З цього мого заходу, я к и й я роблю перший, Ви можете здати собі справу, що симпатії до Вас з боку Франції є реальними й дійсними.

А ось нота, яку невдовзі надав британський представник Піктон Баґґе:
Я маю честь повідомити Вас, що Правительство Його Британської Величности призначило мене телеграфічною дорогою, єдино в даний момент можливою, представником Великої Британії на Україні.
Моє Правительство доручило мені дати Вам запевнення в його добрій волі. Воно підтримуватиме всіма своїми силами українське Правительство в заходах, які воно розпочало задля створення доброго правління, підтримання ладу й поборювання Центральних Держав, ворогів Демократії й Людськости.
Що торкається мене особисто, я маю честь, Пане Президенте, запевнити Вас у повній моїй відданосте задля здійснення нашого спільного ідеалу.

3 січня 1918 р. Табуї офіційно сповістив, що Франція призначила його своїм комісаром при уряді України. 4 січня 1918 р. відбувся офіційний прийом делегації у Винниченка. Таким чином були встановлені напівофіційні зв'язки з провідними державами Антанти. Втім, це мало що давало. Повного визнання фактично не було. Обіцяну допомогу доставити практично було неможливо. А гарантій на майбутнє від Антанти не було. І не забуваємо, що німецька армія Східного фронту була напоготові. Тому паралельно велися переговори з Четверним союзом.

І всі знають, яким був вибір УНР – Берестейський мирний договір з Центральними Державами. Так, Антанта через це розірвала контакти з Україною. Але яка була альтернатива? Що хотіли від України останні? Якщо коротко, то продовження війни з Четверним союзом щоб відтягнути на себе частину сил, в той час як на Західному фронті змогли б розгорнутися свіжі сили із США. Україна б зазнала поразки і була б окупована. А чи згадали б держави Антанти про Україну після своєї перемоги над Німеччиною? Хтось може навести приклад Румунії, яка капітулювала перед Четверним союзом, але після завершення Першої світової війни її дозволили збільшити свою територію вдвічі. Але є одне «але» – Румунія була визнаною на той час державою, тому їм було простіше. А що було б з УНР? Чи згадали б держави Антанти заслуги України у війні? Виглядає малоймовірно. Згадуємо історію з Арабським повстанням 1916-1918 років, коли араби допомогли Британії перемогти Османську імперію на Близькому Сході. А після війни не дотрималися обіцянок і звільнені від турків території поділені між Британією і Францією. А з Україною, скоріш за все, відбулося після війни те саме – держави Антанти заявили б, що не визнають права України на самовизначення і виступають за відновлення колишньої імперії. Цим вони взагалі то й займалися в 1919-1920 роках. Тому вибір УНР на користь мирного договору з Центральними Державами був кращим із можливих варіантів.

Ось про ці перипетії могли автори фільму «Крути 1918» розповісти, замість всієї тієї шпигунської маячні.

Немає коментарів:

Дописати коментар