На сторінках журналу «Визвольний шлях» в номерах 6 і 7 за 1951 рік є цікава стаття з назвою «Де закопано власовського пса?». Автор – Михайло Трихрест. Він показує важливий аспект діяльності генерала Власова – нівелювання визвольного руху народів.
«Варто підкреслити також розуміння патріотизму по-московському. Збереження за всяку ціну «єдіной неділімой» – цієї колись білої, а тепер червоної в’язниці народів – і є патріотизмом москаля, без огляду на політичну барву. Патріотизм по-московському, це перш за все імперіалістична тямка (категорія)».
Далі М.Трихрест обмірковує чи справді Власов був повішений. Втім, це не так вже й важливо, що з ним сталося після війни, тому не будемо відволікатися.
14 листопада 1944 року в Празі власовці створили КОНР (комітет визволення народів росії). Це, на думку М.Трихреста, значно послабило визвольну боротьбу народів проти більшовизму.
«Уявім собі, що мільйонові маси совєтських полонених з поневолених народів одержали б можливість до зав’язків їх збройних сил, чим була УПА чи відповідні національні відділи. Уявім собі, що ці, під національним проводом і прапорами, мільйони рушили б на Москву… Але підприємство – власовщина відвернула від неї цю смертельну небезпеку. Зі створенням «Комітету» ці мільйони потрапили в залежність від Москви через Власова, який все зробив, щоб цю силу «заквасити».
Зазначається, що КОНР виник після РОА, бо стало зрозуміло, що та армія не буде ефективною силою в боротьбі з більшовизмом. Це пояснюється так:
«Москалі самі не валитимуть большевизму, бо це, як сказав їхній письменник М.Горький «єсть чісто русскоє явлєніє». Большевики – це були і є якраз москалі, які із свойого центру – Москви люто придушували і придушують протибольшевицькі визвольні рухи інших народів».
В тодішніх умовах зміна імперсько-шовіністичного курсу Третього Рейху змогла б врятувати Східну Європу від більшовицького загарбання.
«В міру того, як з-під Німеччини вислизав ґрунт, думка про використання національних сил інших народів набирала дедалі більшого поширення. Немає сумніву, що для Москви був це критичний період. Якби Німеччина тоді, хоч це вже й було трохи запізно, справді пішла назустріч поневоленим народам, доля Москви була б припечатана. Повне виявлення сил цих народів мало б напевно більшу вагу, ніж «нова зброя», без огляду на те, що сама Німеччина війни на Заході вже не виграла б».
Але німці зробили ставку на Власова, бо «все ще не могли позбутися уяви про «лебенсравм» на Сході з московським жандармом-наглядачем».
З представниками інших народів справа йшла не так добре, тому останніх «прийшлося ловити прямо на вулиці». Український представник там, Ю.Я.Музиченко, за словами автора, «відданий куди більше пляшці, ніж своїй батьківщині».
«Власовщина, як і слід було чекати, боротьбу з большевизмом у її залежності від поневолених народів, звела майже нанівець». Ось такий висновок робить автор. Ясно, що різні народи не захотіли б воювати за будь-яку "Росію" – неважливо хто б там був при владі. Що "червоні", що "білі" – такі само імперіалісти.
Немає коментарів:
Дописати коментар