В наш час ми дивуємося, що вата не змінюється навіть за кордоном. Те, як вони вживають прийменники «в» та «на» це підтверджує. Але чи було колись по-іншому? Це навряд чи. Наведу я вам приклади з початку 50-х років ХХ ст., коли в еміграції було протистояння між українським визвольним рухом та російськими еміграційними організаціями. Тоді діячі з Московщини, серед яких активно діяв невдаха Керенський, створили СОНР (раду визволення народів Росії). В журналі «Визвольний шлях» за 1951 рік, номер 12, Євген Озерський точно зазначає з цього приводу: «Не існує ніякої боротьби за визволення «народів Росії», а існує боротьба поневолених народів за визволення їх від гнобителя – Росії всякої, большевицької, «демократичної», республіканської, монархічної, централістичної чи федералістичної і тому не має права ніхто, хто стоїть за волю людини і народів, перешкоджати тій визвольній боротьбі, яка йде за розподіл тюрми народів на національні держави».
А сам Керенський отримує справедливу оцінку від Є.Онацького: «Ми закидаємо Керенському так само, як Сталіну, расизм на зразок гітлерівського». Той діяч в 1917 році так активно протистояв національним визвольним рухам, але з більшовиками щось такої рішучості не проявив і просто втік. До речі, в 1968 році Керенський планував завітати до СРСР, визнавши всю правомірність більшовизму. Це не було реалізовано, але сам факт його готовності говорить багато що.
У номері 1 «Визвольного шляху» за 1952 рік викривається лицемірна позиція СОНР стосовно інших народів. «Керенський і Ко проголошують у «деклярації» «самоопреділення», під «самоопреділенням» розуміють «федерацію і культурно-національну автономію». Як бачите, у їх поглядах на той час нічого не змінилося з 1917 року. Ніяких прав інших народам, тільки якусь фіктивну «автономію». В принципі, це те саме, що робили більшовики. Хм, чому ж вони тоді називали себе «противниками більшовизму» – різниця ж невелика?
Все ще сиділа в них імперська ідея в головах. І це в той час, коли почалася деколонізація по всій планеті. Тому в тому самому номері говориться і про необхідність ліквідації і московського імперіалізму. «Розподіл російської імперії на суверенні національні держави некорисний тільки імперіялістичним цілям Росії, але відповідає вповні, як життєва конечність, інтересам усіх неросійських, тепер поневолених народів. Не має ніякої загрози в тому, що розподіл Росії спричинився б до «міжусобиць і братовбивчих війн», а навпаки, є всі дані твердити, що щойно тоді був би покладений кінець війнам на Сході Европи». Історія не раз підтверджувала правдивість цих міркувань. Не дали завершити розпад імперії в 1917 році – отримали на кілька десятиліть більшовицького монстра, який знищив десятки мільйонів людей і сіяв війни і терор по всьому світу. Відгодували їх «ніжками Буша» в 1991 році – самі знаєте, що отримали.
А діячі СОНР в той час висували ідею «Україна, але без Бандери або Лівицького». Ну зрозуміло, що на чолі української держави їх влаштував би тільки черговий «тупий хахол», який тільки б здавав їм національні інтереси. З того часу нічого в цьому плані не змінилося…
У номері 4 за 1952 рік «Визвольного шляху» в статті «На манівцях американської політики» говориться наступне: «Гітлер, шукаючи порятунку, хапався бритви. Так постав КОНР з Власовим на чолі. І Гітлер програв. Але політичні кола США нічого з того не навчилися. Вони почали свою політику від того, на чому провалився Гітлер – створили СОНР, замінивши Власова Керенським. Замість зговорення з національними представництвами поневолених Росією народів, почалось пошукування за агентурою і продажними елементами». Справжньою альтернативою тому СОНР був Антибільшовицький Блок Народів, який не був хворий на імперіалізм і почав свою активну діяльність. «Керенщина і керенщини – це ніщо іншого, як коляборація і коляборанти з Леніним. Керенський був тільки стремено держець Леніна». Враховуючи те, як просто він віддав владу більшовикам, останнє твердження має сенс.
В ще одній статті того номеру з назвою «Фронтом до фронту» говориться про певні позитивні зміни в громадській і політичній думці з приводу визволення народів. «Зимною водою обілляла їх заява Ечісона про п’ятисотлітню традицію російського імперіялізму. Дуже зтривожили їх виступи сенаторів Сміта, Едуарда де Конора, Чарльза Керстена і інших, а також пряма і правдива стаття англійського ген. Фуллера. Оті всі виступи і спротиви, особливо з боку самих поневолених Росією народів, – для росіян нанесли дуже болючих ударів, зокрема по їх лицемірній пропаґанді про те, що «СССР – не Росія, а русский народ – не большевики». У відповідь посипалися безпідставні звинувачення від тих «білоемігрантів» проти інших народів. Правда очі коле, як то кажуть. «Російська еміґрація почала ще більше посилювати свої дикі безвідповідальні напади на визвольні рухи поневолених народів, а в першу чергу на українців та козаків. Старим московським засобом – є брехня, яку вони всюди стосують, починаючи від найдавніших часів до сьогодні. На еміґрації вони не можуть застосувати випробуваного ними терору, тому стараються тероризувати брехнею». Що тоді, що в наші часи потік брехні від них не меншає.
В 1953 році почався в США проводитися Тиждень поневолених народів (Captive Nations Week), якому в 1959-му було надано офіційний статус Конгресом США. Ініціатором цих заходів був Лев Добрянський – представник української діаспори.
Немає коментарів:
Дописати коментар