Міжнародні відносини XVII ст.

В цьому блозі ми розглянемо особливості відносин між європейськими державами протягом XVII-XVIII ст. А почнемо із Вестфальського миру 24 жовтня 1648 р., який завершив Тридцятилітню війну. Цим договором було покладено початок нового типу іжнародних відносин ― відтепер національні держави ставали їх суб'єктами. Принцип суверенної держави зберігся аж до нашого часу. Крім принципу суверенітету, було проголошено ідею балансу сил, а також рівноправність держав і невтручання в їх внутрішні справи.

Ось карта Європи після у середині XVII ст. 👇

Хто ж мав найбільші вигоди від Вестфальського миру? Ну по-перше, це були Франція і Швеція. Перша отримала Ельзас і частину Лотаринґії, а друга ― Західну Померанію і контроль за важливими німецькими портами. Наступні пів століття Швеція намагатиметься розширити свій контроль за Балтійським морем і перетворити його на своє "внутрішнє озеро". Але про це поговоримо згодом.

Хто ж ще опинився у виграші? Варто згадати Голландську республіку і Швейцарію, незалежність яких була остаточно визнана. Також варто згадати курфюрство Бренденбурґ, яке скориставшись Тридцятилітньою війною отримало вихід до Балтійського моря і цим зміцнило свої позиції. 

А в програші опинилися австрійські Габсбурґи, плани яких об'єднати під своєю владою німецькі землі тепер були остаточно зруйновані. Та й сама Німеччина була дуже спустошена внаслідок бойових дій.

Єдиною державою із Католицької ліги, яка не припинила воювати, була Іспанія. Вона продовжила боротьбу, чим все більше руйнувала свою економіку, що й так перебувала в поганому стані. Крім Франції, проти Іспанії вела війну за незалежність Португалія (1640-1668). Зрозумівши, що унія з іспанцями приносить їм тільки шкоду, вони повстали. Таким чином, в Західній Європі мир ще не настав.

В цей же час в Східній Європі також розгорілося полум'я. І здогадайтеся де це почалося? Ось вам підказка 👇

Так, в Україні почалася Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657). Не будемо зациклюватися на деталях, але що ж ця подія змінила? Ця війна змінила баланс сил в Східній Європі ― колись могутня Річ Посполита була ослаблена, а на її місце стали претендувати нові гравці, зокрема Швеція і Московія. Так званий "шведський потоп" (1655-1660) ледь не завершився повним знищенням Речі Посполитої. І тільки обмеженість ресурсів Швеції та втручання інших держав змогло завадити цьому.

Отже, що ми маємо станом на другу половину 50-х років XVII ст.? Західна і Східна Європа охоплені війнами. На заході Франція і Португалія б'ють Іспанію. До цього дійства невдовзі долучається Англія і вже проти іспанців троє ворогів. На сході ще "веселіше": Швеція, Бранденбурґ, Військо Запорізьке, Московія, Трансильванія б'ють Річ Посполиту, також воюючи й між собою (московсько-шведська війна 1656-1658). 

Війна між Францією та Іспанією завершилася Піренейським миром 7 листопада 1659 р. Франція отримала область Артуа в Іспанських Нідердандах та ряд фортець там, а також частину Каталонії ― Руссильйон.

Французький король Людовик XIV за умовами миру мав отримати в дружини іспанську принцесу Марію Терезію, а також великий посаг разом з нею. Якщо описати Піренейський мир коротко ― це був кінець "золотого віку" Іспанії, яка відтепер перестала бути великою державою відтепер.

Паралельно з цим на сході Європи укладалися мирні договори між учасниками Північної війни 1655-1660 рр. Війну Швеції проти Речі Посполитої завершив Олівський мир 3 травня 1660 р. Польський король Ян ІІ Казимир відрікався від претензій на шведський престол, а Річ Посполита відмовлялася від Лівонії та міста Рига. Курфюрство Бранденбурґ остаточно закріплювало за собою герцогство Пруссію, яке раніше було польським васалом. Завдяки цьому дана німецька держава значно посилилася і невдовзі зіграє для Речі Посполитої негативну роль.

6 червня 1660 р. був укладений Копенгаґенський мирний договір, який завершив війну між Швецією і Данією. Цей договір доповнив попередній Роскільський мир 1658р. Змінами було те, що Данії повернули зайняту шведами частину Норвегії, острів Борнгольм, а також знімалася заборона пускати кораблі небалтійських держав до Балтійського моря.

1 липня 1661 р. був укладений Кардіський мирний договір між Швецією і Московією. Остання повертала всі захоплені території і таким чином відновлювався кордон 1617р. 

Таким чином, Швеція забезпечила трьома вищезгаданими договорами панування на Балтиці. Тому даний період її історії називають "Шведська імперія". Ось якою була ця держава на вершині могутності 👇

В Західній Європі Франція мала великі амбіції на континенті. А на морі боролися за владу Англія і Голландія. Почалася Друга англо-голландська війна 1665-1667 рр. Бойові дії йшли з перемінним успіхом. Англія змогла захопити Новий Амстердам і прилеглі території, а голландці змогли завдати англійському флоту нищівних поразок. За умовами мирного договору Англія отримувала у володіння Новий Амстердам, що стане зватися Нью-Йорк, а Голландія отримувала англійську колонію Суринам.

Людовик XIV став нарешті правити самостійно. Скориставшись тим, що Іспанія була не в змозі виплатити посаг Марії Терезії, французький король вирішив забрати борг територіями. Компенсацією мали стати Іспанські Нідерланди. Тому Франція оголошує Іспанії війну, яка отримає назву Деволюційна (1667-1668). 👇

Ясно, що самостійно іспанці шансів проти Франції не мали. Але амбіції Людовика XIV налякали сусідні держави. Голландія виступила на підтримку Іспанії, тої самої, з якою кілька десятиліть боролася за незалежність. Але їх можна зрозуміти, оскільки кордон із ослабленою Іспанією був Голландській республіці набагато вигідніших, ніж кордон із сильною Францією. Не зацікавлена в надмірному посиленні Франції і Англія. Швеція виступала гарантом Вестфальського мирного договору, тому разом з Англією і Голландією уклала Троїстий альянс задля тиску на Фрнцію. Зрештою, Людовик XIV змушений був піти на поступки.

2 травня 1668 р. був укладний Аахенський мирний договір, який завершив Деволюційну війну. Франція отримувала невеликі території в Іспанських Нідердандах 👇

Решта окупованих територій поверталася Іспанії. Хоча Франція і перемогла, результати війни не влаштували французького короля. Тому, Людовик XIV став готувати нову війну. В Європі почали формуватися коаліції.

Франція уклала союз із Англією. Людовик XIV надав Карлу ІІ фінансову допомогу за підтримку у майбутній війні. Також було укладено угоду із Швецією. Німецькі держави Мюнстер і Кельн також були на боці Франції. В таких умовах почанається Голландська війна 1672-1678 рр. Французька армія разом із союзниками вторглася до Голландської республіки. Сили були нерівні і голландці змушені були затопити частину своєї держави щоб зупинити ворога.

Невдовзі на стороні Голландії виступили австрійські Габсбурґи, Іспанія, Лотаринґія, Данія і Бранденбурґ. Війна стала загальноєвропейською. 

В 1673р. Мюнстер і Кельн вийшли з війни. В Англії парламент дізнавшись про те, що король Карл ІІ в секретній угоді з Людовиком XIV обіцяв прийняти католицизм, став виступати проти війни. Крім того, голландський флот завдав англійцям поразок і захопи Нью-Йорк. Зрештою, 19 лютого 1674 р. був підписаний Вестмінстерський договір, за яким завершувалася війна. Обидві сорони повертали окуповані території. Фактично, відновлювався status quo. 

Франція продовжила воювати самостійно. В 1674-1675 рр. її армія, яку очолив Анрі де Тюренн, вела бойові дії проти сил Габсбурґів, які очолив Раймунд Монтекуоллі. Незважаючи на кілька перемог, після загибелі свого командира, французи відступили. Швеція, що була в союзі з Францією, почала вторгнення в Бранденбурґ щоб вивести його з війни. Але курфюрст Фрідріх Вільгельм І завдав шведам поразки в 1675р. В наступному році Данія почала вторгнення до Швеції, тому цей союзник Франції не зміг би прийти на допомогу. І тим не менш французька армія здобувала перемоги над ворогами.

Почалися переговори, які завершилися підписанням Німвеґенських договорів 1678-1679 рр. Франція отримувала: частину Іспанських Нідерландів, Франш-Конте, Лотаринґія,  Фрайбурґ (від Габсбурґів). Голландії поверталися зайняті французами володіння в обмін не її нейтралітет. 

Можна вважати, що Людовик XIV отримав перемогу у війні. Після цього почалася "політика приєднання" (1679-1681), коли території Священної Римської імперії стали включатися до складу Франції. 👇

Ну а поки що відволічемося від Західної Європи і дізнаємося, що в ці часи відбувалося в її східній частині. Раніше було згадано, що Річ Посполита уклала мир зі Швецією. Це дало їй змогу вести далі війну проти Московії, яка завершилася Андрусівським перемир'ям 9 лютого 1667р., за яким Москва отримувала Лівобережну Україну і Смоленськ.

В цей же час на арену виходить новий гравець ― Османська імперія. В часи "епохи Кепрюлю" (1656-1710) вдалося стабілізувати становище в державі і вона змогла знову вести завоювання. Польсько-турецька війна 1672-1676рр. завершилася приєднанням Поділля до Османської імперії, а Правобережна Україна стала її васалом. Далі Османи вели війну з Московією (1676-1681), яка завершилася Бахчисарайським мирним договором 23 січня 1681 р. За Османською імперією залишалося Правобережжя, а за Московою ― Лівобережжя. Після цих перемог султан звертає увагу на захід.

Як відомо, у Франції з Османською імперією з  XVI ст. були союзницькі відносини, оскільки в них був спільний ворог ― Габсбурґи. В 1678 р. угорці повстали проти політики імператора Леопольда І. Очолив цей рух Імре Текелі. Людовик XIV таємно підтримував це повстання.  Французькому королю це було дуже вигідно, оскільки це відволікало Австрію. Бо на початку 1680-х років невдоволення серед німецьких держав "політикою приєднання" зростала і вони почали створювати антифранцузькі союзи. Людовик XIV за допомогою дипломатії намагався зруйнувати подібні коаліції, зокрема зміг за допомогою грошових субсидій перетягнути на свою сторону Бранденбурґ. 

Імператор Леопольд І в 1681р. пішов на поступки угорцям, але це не допомогло, бо Текелі уклав союз з Османською імперією, погодившись стати її васалом в обмін на допомогу. Справа йшла до нової війни. 

31 травня 1683 р. Габсбурґи отримали ноту про оголошення їм війни. Почалася Велика Турецька війна 1683-1699 рр. Великий візир Кара-Мустафа з великою армією підійшов до Відня. На допомогу австрійській столиці вирушили об'єднані німецько-польські сили, які 12 вересня 1683 р. завдали османській армії нищівної поразки під Віднем. 

А що ж в цей час Франція? Людовик XIV обмежився тільки словесною підтримкою християнських держав у боротьбі з Османами. Більш того, скориставшись тим, що німецькі держави були зайняті війною з турками, французький король оголосив Іспанії війну (1683-1684). Зрозуміло, що Франція мала абсолютну перевагу над ослабленою Іспанією. Тому, 15 серпня 1684 р. був підписаний Реґенсбурзький мир, який мав тривати 20 років. Франція закріплювала за собою всі попередні завоювання і відтепер стала контролювати важливі фортеці на Рейні. Це була кульмінація зовнішньополітичних успіхів французького короля. 

В тому ж 1684р. була сформована Священня ліга, до якої увійшли Священна Римська імперія, Річ Посполита, Венеція, Папська держава. Через два роки о цієї ліги приєднається Московське царство, чим порушить умови Бахчисарайського миру. Кампанія Священної ліги йшла успішно: в 1686 р. від турецьких сил була очищена Угорщина, 1687р. ― Османська імперія зазнала нищівної поразки біля Могача, в 1688 р. австрійці взяли Белград. Шлях на Константинополь був відкритий. Врятував Османську імперію новий конфлікт в Західній Європі.

У 1686 р. для протистояння Франції була створена Ауґсбурзька ліга, до якої увійшли Австрія, Баварія, Іспанія, Щвеція, а пізніше і Англія. Конфлікт почався через Пфальц ― німецьку державу на річці Рейн. Місцевий курфюрст помер бездітним. Його сестра була дружиною брата Людовика XIV, що й було використано останнім для оголошення претензій на Пфальц. У вересні 1686 р. французька армія увійшла до Пфальцу. Почалася війна, яка відома як Дев'ятилітня війна (1688-1697) або ж війна Ауґсбурзької ліги, або ж як війна за пфальцську спадщину. 

Головні сили французів рушили на німецькі землі. Цим скористався штатгальтер Голландії Вілгельм ІІІ Оранський, давній ворог Людовика XIV, і висадився в Англії, де відбулася "Славна революція". Англійці відмовилися підтримати короля Якова ІІ, який був католиком, і проголосили Вільгельма своїм королем. Завдяки цьому антифранцузька коаліція розширилася і Франція опинилася в оточенні.

Війна велася не тільки в Європі, а й в колоніях. Австрійці зняли сили з турецького фронту і направили їх проти Франції. Цим скористалася Османська імперія, яка змогла в 1690 р. повернути Белград. Але розвинути успіх турки не мали сил. В цей же час війна з Францією велася мляво через ослаблення сторін. Тому супротивники почали переговори в голландському місті Рейсвейк (Рісвік). 

20 вересня 1697 р. був підписаний Рейсвейкський мирний договір. Франція повертала Фрайбурґ та ще кілька фортець Священній Римській імперії, Люксембурґ, Монс і Куртре ― Іспанії. Лотаринґія отримувала незалежність від Франції. Людовик XIV визнавав Вільгельма Оранського королем Англії і зобов'язався не втручатися у справи Пфальцу. В той же час, за Францією зберігався Страсбурґ, її поверталися колонії Пондішері (в Індії), Акадія (в Канаді), а також остаточно визнано французьким Сан-Домінґо (західні частина острова Гаїті). Як бачимо, це бу перший договір, за яким Людовик XIV пішов на територіальніі поступки.

Завдяки завершенню війни з Францією, Габсбурґи змогли направити на Балкани нові війська. Османська імперія зазнала нової нищівної поразки біля Зенти. У жовтні 1698 р. у Каровицях почався конгрес. 26 січня 1699 р. був підписаний Карловицький мирний договір. Османська імперія втратила Угорщину, Трансильванію, Далмацію, Поділля і Правобережжя. 

Після цього оговору починається поступовий занепад Османської держави, яка відтепер буде постійно втрачати території і не зможе подолати кризові явища у внутрішній політиці.

Таким чином, протягом XVII ст. в Європі відбувалася боротьба між державами за домінування. Тридцятилітня війна створила нових лідерів, таких як Франція і Швеція. Ці держави будуть розширювати свій вплив, що в свою чергу викликатиме опір інших держав. Коли амбіції однієї з держав заходитили занадто далеко, проти них формувалися коаліції. Яскравий приклад цього ― Франція, експансіонізм якої призвів до того, що більшість європейських держав об'єдналися проти неї. Також відбувалося формування нових провідних держав. Зокрема, Англія і Бранденбурґ. Англійці після кількох конфліктів з Голландією, а потім і з Францією все більше утверджувалися як провідна морська держава. В той же час Голландська республіка, незважаючи на те, що змогла вистояти у війнах, понесла такі втрати, що в подальшому втратить статус однієї з провідних держав. Австрійські Габсбурґи завдяки перемогам над Османами змогли відновити свій авторитет, послаблений Тридцятилітньою війною. Але в німецьких землях в них з'явився конкурент ― курфюрство Бранденбурґ. В подальшому це суперництво посилюватиметься. 

Загалом, станом на 1700 р. карта Європи виглядатиме так 👇

Хоча дві великі війни нещодавно завершилися, наближалися два нові конфлікти, які охоплять Європу і не тільки. Але про це вже в наступному блозі.

Занепад Угорщини наприкінці XV - на початку XVI ст.

В одному з попередніх блоґів ми дізналися, що в XIV-XVст. була доба могутності Угорського королівства, коли ця держава відігравала важливу роль в історії Східної Європи. Але з кінця XVст. починається процес занепаду цієї держави.

Постало питання хто ж стане наступним королем Угорщини. На престол претендував імператор Максиміліан І Габсбурґ, це обґрунтовувалося попередніми договорами між Матяшем Гуньяді і Фрідріхом ІІІ. Також претензії на трон мали Яґеллони, а саме король Чехії Владислав і спадкоємець польського престолу Ян Ольбрахт. Угорська знать обрала королем Владислава Яґеллона, оскільки під час свого правління Чехією він гарантував шляхті дотримання їх прав і вольностей. Таким чином Владислав став правити в Угорщині під іменем Уласло ІІ (1490-1516). Але зміна влади не пройшла безкровно.

Максиміліан І скористався ситуацією і відвоював Відень і частину Австрії. Пресбурзький мир 7 листопада 1491р. остаточно повернув Нижню Австрію Габсбурґам. Також цей договір містив пункт, якщо у Владислава не буде спадкоємця, угорський трон перейде до Габсбурґів. А поки йшла боротьба за престол, Османська імперія робила рейди на королівство і зрештою захопила частину Хорватії. Моравія і Сілезія, які Матяш Корвін колись захопив, переходили без викупу назад до Чехії. 

Таким чином, Угорщина внаслідок вищезгаданих подій втратила багато територій, а владу короля обмежила знать, позиції якої ставали впливовішими. Але не лише політична нестабільність стала причиною занепаду Угорщини.

Якраз в той час сталися великі зміни в Європі. Почалися великі географічні відкриття. Західна Європа відкрила нові джерела цінних металів і це послабило угорську економіку. Почався «розподіл праці» в Європі: Західна стала промисловим і торговим центром, а Центральна і Східна — постачальниками продовольства і ресурсів. «Революція цін» спричинила різке збільшення ціни на різні товари. Змінилися торгові шляхи. Все це сильно вдарило по Угорщині.

Все це спричинило соціально-політичну кризу в угорських землях. Магнати стали зацікавлені в збільшенні панщини, що і робилось. До всього цього додалися прикордонні сутички з турками. В 1514 р. мав відбутися хрестовий похід проти турків, але він не почався. Зібрані для походу селяни почали повстання, яке очолив Дьордь Дожа. Це повстання було жорстоко придушене. В 1516р. Владислав Яґеллон помер і королем Угорщини і Чехії став його 10-літній син Людовік, який в Угорщині став правити як Лайош ІІ (1516-1526). 

Скориставшись тим, що король неповнолітній, угорська знать ще більше укріпила своє становище. Коли Лайош досяг повноліття, вже мало що можна було вдіяти. Тому Угорщина виявилася нездатною протистояти Османській імперії, яка в цей час вела активну експансію. 

Тому протягом двох століть територія Угорщини стане ареною боротьби європейських держав і Османської імперії.

Золота доба Угорщини (XIV-XVст.)

XIV-XVст. для Угорського королівства був періодом розквіту. А чому так сталося, ми дізнаємося в блозі.

В 1301р. припинила своє існування династія Арпадів, яка правила Угорщиною з ІХ ст. Починається боротьба за владу. 

Карл Роберт Анжуйський з Неаполітанського королівства був запрошений до Угорщини і проголошений в 1301р. королем. Але магнати виступили проти і запросили на престол Вацлава з чеської династії Пржемисловичів. Але Вацлав реальної влади не мав і в 1305р. зрікся на користь Отто Віттельсбаха з Баварії. Але його вигнав Ласло Кан, воєвода Трансильванії,  і забрав всі королівські регалії. Карл Роберт нарешті зміг коронуватися в 1310р. і тепер вже остаточно став угорським королем. Йому довелося воювати з впливовими феодалами, наймогутнішим з яких був Мате Чак. Поступово Карл переміг кілька впливових родів до 1323р. 

Своєю столицею з 1323р. Карл зробив Вишеград. Після цього він почав проводити реформи в різних сферах. Відтепер для знаті єдиною можливістю для зростання була служба королю. Реформували королівські суди, які Карл Роберт взяв під свій контроль. Впорядкована була податкова система. В часи його правління були відкриті поклади солі в Трансильванії, які стали важливим джерелом доходів. З 1320-х рр. Угорщина стала провідним постачальником дорогоцінних металів на ринок. В зовнішній політиці Карл Роберт встановив дружні відносини з Владиславом Локетеком (король Польщі) та Іоанном Люксембурзьким (король Чехії). В Сербії він завоював частину території, але спроба підкорити Валахію в 1330р. завершилась поразкою. Карл виступив посередником в переговорах між Казимиром Великим (король Польщі в 1340-1370) та Іоанном Люксембурзьким досягши їх примирення. 

В 1342р. королем став його син Лайош Великий. На початку його правління йому довелося воювати в Неаполітанському королівстві, де в 1345р. був вбитий його брат Ендре. В 1348р. Лайош здобув Неаполь і проголосив себе його королем. Але епідемія чуми змусила угорців залишити Італію. Невдовзі Іоанна, жінка Ендре, разом з новим чоловіком зайняли Неаполь. Походи 1349 і 1350рр. не принесли успіху. За договором 1352р. Лайош зрікся претензій на неаполітанський трон. В 1345р. Лайош підкорив Хорватію і отримав порт Задар, але це викликало війну з Венецією, яка завдала угорцям поразки. В 1356р. Лайош почав нову війну з Венецією. В 1357р. Далмація повстала і перейшла до Угорщини, що закріпив договір 1358р. Після цього експансія була спрямована на Балкани. Проти Сербії в 1359 і 1361 рр. були організовані походи і вони визнали себе васалами. В 1365р. бан Боснії Твртко став васалом Лайоша. Спроба підкорити Болгарію в 1369р. була невдалою. Всього Лайош провів 30 закордонних кампаній. Разом з цим з північними і західними сусідами Лайош проводив мирну політику.

Лише в 1370-х рр. Лайош почав активно проводити реформи у внутрішній політиці. Він реорганізував канцелярію і судову систему. Юриспруденція стала більш уніфікованою. В управлінні державою стала приймати участь королівська рада, яка складалася з найближчого оточення короля. Ще в 1365р. в місті Печ був відкритий університет. В соціально-економічній сфері почався процес збільшення залежності селян від феодалів. 

Лайош ІІ помер в 1382р. не залишивши сина. В його були дві дочки: Марія і Ядвіґа. Ядвіґа стала королевою в Польщі, а Марія успадкувала Угорщину. Марія була заручена з Сигізмундом Люксембурзьким, сином імператора Священної Римської імперії. Угорська знать була проти передачі престолу по жіночій лінії і претендентом на корону бачила Карла Дураццо, короля Неаполя і представника Анжуйської династії.

 Сигізмунд пришвидшив укладання шлюбу і був досягнутий компроміс. Але невдовзі Сигізмунда змусили тікати і королем 31 грудня 1385р. став Карл Дураццо. Але він проправив 39 днів і був вбитий. Сигізмунд за допомогою баронської ліги в березні 1387р. коронувався в Угорщині.

Однак за перемогу Сигізмунду довелось заплатити передавши значну частину королівських володінь магнатам. Віднині барони отримали можливість впливати на політику держави. В цей же час до кордонів Угорщини підступили турки. В 1395р. Сигізмунд повернув на волоський престол Мірчу Старого, якого скинули турки. В 1396р. Сигізмунд вирушив в хрестовий похід проти Османів, але під Нікополем був розбитий. В 1397р. проти короля повстали магнати, але виступ придушили. В 1399-1401рр. Сигізмунд був відсутній в Угорщині, бо поїхав до Чехії. Коли він повернувся, його затримали в замку Буди. Через деякий час його відпустили. 

Невдовзі магнати запросили на престол Владислава, сина Карла Дураццо і неаполітанського короля, на престол і в 1403р. підняли повстання. Однак барони діяли не маючи згоди між собою і швидко були розбиті. Владислав залишив Далмацію на свого боснійського васала Хрвою і відступив. В 1408р. Сигізмунд розгромив Хрвою. 

Через Далмацію почалася війна з Венецією, оскільки Владислав продав права на ці території Венеції. До 1420р. республіка завоювала всю Далмацію і договір 1433р. закріпив це. Після розгрому магнатів Сигізмунд став опиратися на нову аристократію, яка була йому віддана. Король намагався збільшити кількість укріплених міст. Ще в 1405р. були зібрані представники міст на асамблею, де вільні міста звільнялись від податків на місцеву торгівлю і отримали право на власне судочинство. Невдовзі розробили Кодекс Буди, який став новим міським законодавством. Зміцнив Сигізмунд контроль над церквою, з 1404р. жодне папське розпорядження в Угорщині не діяло без підтвердження короля. 

В 1414-1418рр. завдяки Сигізмунду в Констанці скликали собор, який завершив розкол католицької церкви. Це збільшило авторитет короля. В 1419р. він успадкував від свого брата Вацлава Чехію, але тут йому довелося воювати з гуситами, які в 1419-1434рр. вели успішні бойові дії. В 1433р. Сигізмунд став імператором. Гуситські війни зачепили і окремі угорські землі, а їх вплив доходив до віддалених районів. Розбудовував Сигізмунд фортеці на півдні держави для захисту від турків. Зіткнення з турками 1428р. завершилось поразкою короля. 

В 1437р. Сигізмунд помер і не залишив спадкоємця. Наступником мав стати Альбрехт Габсбурґ. Він успадкував від Сигізмунда не лише Угорщину, а й корону імператора Священної Римської імперії і Чехію. Щоб стати королем Угорщини Альбрехт змушений був піти на поступки магнатам. Це ослабило владу короля. Альбрехт помер у 1439р. готуючись до походу проти туків. 

До влади прийшов польський король Владислав Яґеллон, який правив в Угорщині під іменем Уласло І (1440-1444). Під владою даного монарха було два королівства. Владислав прийняв участь у хрестовому поході проти Османів і загинув в битві під Варною. На угорський престол зійшов син Альбрехта Габсбурґа Ладислав, який через те, що народився після смерті батька отримав прізвисько "Постум" (Посмертний). В Угорщині він правив під іменем Ласло V (1445-1457). Регентом став Янош Гуньяді.

Янош Гуньяді був знатним угорським магнатом, що служив ще Сигізмунду та був баном Сереня. Він командував угорською обороною від турків на півдні. Брав участь у поході на Варну. В 1448р. був похід проти турків, який завершився поразкою на Косовому полі. В 1452р. регентство завершилось, але свого впливу Гуньяді не втратив. В цей час султан Мехмед ІІ взяв Константинополь і став просуватися на захід. Янош Гуньяді 22 липня 1456р. під Белградом розбив його і турки були спинені. Але в наступ після цього угорці не перейшли. Янош невдовзі помер під час епідемії чуми. 

В Угорщині почалося протистояння між Ладиславом Постумом і родом Гуньяді, в результаті якого король змушений був тікати в Прагу. Там він і помер 23 листопада 1457р. у віці 17 років. Із смертю цього Габсбурґа на деякий час припинилися спроби створити в Центральній Європі сильну державу.

В 1458р. королем Угорщини став Матяш Корвін (1458-1490), син Яноша Гуньяді. Окремі магнати виступили проти і запросили на престол імператора Фрідріха ІІІ Габсбурґа, який в 1459р. почав вторгнення. Але Матяш вистояв і в 1463р. було укладено угоду за якою Фрідріх визнавав його королем за 80 тисяч флоринів із збереженням права Габсбурґів на угорський престол. Матяш змінив систему оподаткування, ввівши «надзвичайний податок» і скасувавши звільнення від податків. Це збільшило його доходи на рік в 4 рази. Більшість з отриманих коштів пішли на зміцнення армії. Тепер разом з феодальним ополченням діяло наймане військо Гуньяді. 

В 1463р. він здобув перемогу над турками в Боснії взявши замок Яйце. Після цього була створена друга лінія оборони в Угорщині, яка знаходилась південніше лінії побудованої Сигізмундом. Однак більші наступальні дії Матяш провадив на західних кордонах. В 1468-1469рр. він здійснив успішний похід на Чехію, де його проголосили королем. Однак це викликало опір сусідніх держав і чеська корона перейшла до Владислава Яґеллона в 1471р. Між ними почалася війна. За договором 1478р. Матяш отримував Моравію і Сілезію, а Владислав зберігав лише Чехію. В 1476р. Матяш одружився на Беатрисі, дочці неаполітанського короля Фердинанда І. Маючи союзників він вирішив поборотися за імператорську корону. В 1482 – 1487рр. він провів успішну війну проти Фрідріха ІІІ і захопив Штірію і Нижню Австрію. Своєю столицею Матяш Корвін зробив Відень. 

Матяш Хуньяді був відомим меценатом, на культуру і науку він виділяв великі кошти. Відомою була бібліотека Корвіна, де було зібрано більше 2 тисяч томів книжок. 

6 квітня 1490р. Матяш Корвін і угорський престол став вакантним. Із його смертю завершується "золота доба Угорщини".

Реформи австрійського абсолютизму в другій половині XVIII ст.

У XVIII ст. на хвилі Просвітництва стала популярною ідея, що мудрий монарх на престолі зможе стати гарантом проведення реформ в державі. Це отримало назву "освічений абсолютизм". Яскравим прикладом цього є реформи в Австрійській імперії.

Реформи в даній державі пов'язують з такими правителями як Марія-Терезія та Йосиф ІІ. 

З чого ж все почалося? Імператор Карл VI Габсбурґ (1711-1740) не мав синів, тому він видав "прагматичну санкцію" ― документ, який дозволяв передавати його титули по жіночій лінії. Тому, після його смерті успадкувати все мала дочка, яку звали Марія-Терезія. Але багато держав цього не визнали і почалася війна за австрійську спадщину (1740-1748). Зрештою, сторони домовилися, що за Габсбурґами збережеься імператорська корона, але вони втрачали Сілезію. Формально імператором був чоловік Марії-Терезії Франц Стефан Лотаринзький (1745-1765), але реальна влада була в неї. Подібна ситуація була і тоді, коли імператором став їхній син Йосиф ІІ (1765-1790), бо Марія-Терезія зберігала за собою владу аж до смерті в 1780р.

Реформи Марії-Терезії почалися ще під час війни за австрійську спадщину і тривали аж до її смерті. 

Адміністративні реформи
Заради посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд. Щоб покращити облік державних і адміністративно-правових грамот і актів, заснували центральний палацовий, надвірний і державний архіви.

Військова реформа
Для успішного ведення війни проти ворогів провели військову реформу, за якою остаточно відмовлялися від найманців і замінили їх рекрутськими наборами. Рекрутська служба ставала пожиттєвою. Набори до армії відбувалися в окремих округах в основному з бідних станів населення.

Судова реформа
Суди переходили під контроль держави, феодали втратили врлив на судочинство. В 1768 р. було розроблено новий кримінальний та цивільний кодекси. Було обмежено смертну кару та заборонено тортури. 

Податкова реформа
Все населення було обкладено податками, навіть дворяни і духовенство. Провели перепис населення та стали вести облік майна, що перебувало у власності. Внутрішні мита скасували. Разом з тим підвищили зовнішні мита, щоб захистити власне виробництво від іноземних товарів. Патент (так називався імператорський указ тоді) 1772 р. Марії-Терезії започаткував укладання інвентарів. У 1775 р. був введений "рустикальний" податок, тобто посімейний податок на кожне селянське господарство. Патентом 1775 р. Марія-Тереза забороняла панам вимагати у селян більше того, що зазначалось в інвентарях.

Церковна реформа
Імператори намагалися взяти церкву під контроль держави. Почали обмежувати діяльність монастирів та ордеру єзуїтів. Шлюб відокремили від церкви і держава взяла на себе функцію їх реєстрації. Подібне сталося із освітою.

Коли Йосиф ІІ нарешті став правити самостійно (1780-1790), реформи тільки посилилися. 

Адміністративна сфера
В 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосиф II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів. Проводилася уніфікація доволі строкатої Австрійської імперії. Йосиф ІІ намагався створити ефективний бюрократичний апарат в імперії.

Церковна сфера
1781р. ― патент про віротерпимість, яким гарантувалася свобода віросповідання та громадянська рівність християн-некатоликів з католицькою більшістю. На той час таке мало де можна було зустріти.
Провели секуляризацію ― в церкви забрали земельні володіння. Також було закрито багато монастирів. На колишніх монастирських землях утворилися домінії, підпорядковані віденському уряду.

Економічна сфера
Йосиф ІІ продовжив політику протекціонізму і намагався створити єдиний внутрішній ринок.

Судова сфера
Відбулося скасування смертної кари, яка була замінена іншими методами покарання. 

Соціальна сфера
1781р. ― скасування кріпацтва і заміна його "підданством". Селянам надавалися такі особисті свободи, як право одружуватися без дозволу пана, віддавати своїх дітей до школи або ремесла, право вільно пересуватися, шукати вільних заробітків. Патентом 1785 р. усі землі, що знаходились у користуванні селян, проголошувалися рустикальними, тобто селянськими, а решта – домініальними. Поміщики не мали права переділяти чи скорочувати селянські земельні наділи. Рустикальні землі переходили у спадкове користування. В селах організовувалися громади зі своїми виборними представниками.
Під кінець правління Йосиф ІІ хотів повністю звільнити селянство, але не встиг цього зробити.
Євреї хоч і не отримали через окреме розпорядження повного зрівняння в громадянських правах, все ж набули значних прав, в яких їм досі відмовляли — їх допустили до ремесел, промислів, промислової діяльності та здобуття вищої освіти, було скасовано дискримінаційні приписи щодо одягу. 

Реформи в Австрії і Україна
Як відомо, з 1772р. після першого поділу Речі Посполитої, Галичина перейшла під владу Габсбурґів. Тому, реформи стосувалися і тих українських земель. Спроби скасувати кріпосне право мали позитивне значення, оскільки вони послаблювали владу шляхти, яка була в більшості польського походження, над українським селянством.

Важливе значення для подальшого розвитку Галичини мала церковна реформа, запроваджена австрійським урядом. Перше, що зробив австрійський уряд, це зрівняв у правах і статусі уніатську та католицьку церкви, від чого тривалий час відмовлявся польський уряд. У 1774 р. Марія-Тереза запровадила нову офіційну назву уніатської церкви – греко-католицька, чим стверджувалася ідея рівності грецького і католицького віросповідання. 

Для підвищення рівня духовної освіти Марія-Тереза у 1774 р. при церкві св. Варвари у Відні заснувала Барберіум – семінарію для уніатів, яка у 1784 р. була перенесена до Львова, і стала головною з підготовки греко-католицького духовенства в Австрійської монархії. 

Згортання реформ
Після смерті Йосифа ІІ в 1790р. на престол зійшов його рат Леопольд ІІ (1790-1792). Реформи починають уповільнюватися. А коли імператорм став Франц ІІ, син Леопольда ІІ ― реформи починають згортатися і відбуваться повернення до старих порядків.

Таким чином, в Австрійській імперії в другій половині  XVIII ст. було проведено ряд прогресивних реформ. Вони мали змінити державу і зробити її більш розвиненою. Однак, внутрішній спротив змінам та міжнародна нестабільність призвели до їх сповільнення, а потім і до згортання. Через це держава Габсбурґів буде все більше відставати від провідних держав у ХІХ ст. 

Утворення єдиної англійської держави та її боротьба з вікінгами в IX – XI ст.

На початку IXст. В Англії було 7 англосакських королівств: Нортумбрія, Мерсія, Східна Англія, Вессекс, Ессекс, Суссекс, Кент. В 829р. король Вессексу Екберт (802 – 839) об’єднав всі ці королівства. 

Однак саме в цей час вікінги починають робити свої набіги на Англію. Почалася боротьба англійців з вікінгами, які переважно були з Данії. В 851р. король Вессексу Етельвульф зібрав велику армію і завдав серйозної поразки вікінгам, які вже розграбували Кентербері і Лондон. З середини IX ст. нормани починають будувати опорні пункти на узбережжях і з них починають спустошувати внутрішні райони країн. В якості таких для нападів на Англію вони використовували острови Тенет і Шеппей. Але після поразки 851р. вони пішли іншим шляхом — через Східну Англію. 

Тут в 865р. висадилось величезне данське військо. Легенди говорять, що військом керували сини Раґнара Лодборґа — найзнаменитішого данського вікінга. На відміну від попередників, це військо вирушило вглиб Англії, спустошуючи її. В 866р.була окупована Східна Англія і Йорк. Так було знищено Нортумбрію — королівство на Півночі Англії. Скоро загинув і король Східної Англії Едмунд. В 870р. данське військо вторгнулося в Вессекс. Військові дії йшли з перемінним успіхом, хоча його правителі, брати Етельвульф і Альфред, завдали вікінгам поразки, становище було дуже складним.   

 В 871р., після смерті брата, Альфред став правити більша частина Англії була окупована. Довелося платити загарбникам  велику данину. В 878р. він розгромив данців в битві при Единґтоні в Вілширі. Їхній керівник Ґутрум покинув землі Вессексу і прийняв християнство. Але ця перемога не позбавила англосаксів від небезпеки. В тому ж році в гирло Темзи прибув новий флот з великою армією норманів, яку прозвали «велике військо». Частина його згодом відплила на континент і висадилася в нижній течії Шельди.    В цей час на окуповані вікінгами території було створене Денло — область данського права. Тут почалася норманська колонізація.

 Альфред в цей час продовжував боротьбу. В 886р. був звільнений Лондон. Приблизно, десь в цей час було укладено договір, за яким проводився кордон між володіннями англосаксів і норманів по Темзі. В 892р. Альфред відбив новий напад вікінгів, перед цим провівши ряд реформ, які зміцнили державу: військова, освітня та ін. Альфред Великий створив флот. Було проведено кодифікацію права. Однак в східній частині острова нормани досить сильно укріпилися, тому вона ще довго перебувала під їх владою. В 910р. вессекський король завдав данцям сильної поразки. Цим скористалися норвежці і захопили в 919р. Йорк. Король Етельстан пізніше захопив Йорк і поширив свою владу на всю Англію. Також він встановив дружні відносини з норвезьким конунгом Гаральдом Прекрасноволосим. Після смерті Етельстана норвежці тимчасово повернули собі Йорк, але були знову вигнані в середині 40-х рр. X ст. Остаточно вікінги були вигнані в 954р.

    Восени 991р. на південно-східному узбережжі Англії висадилася армія. В битві під Меллоном нормани розгромили англосаксів. Згодом було укладено договір. Переможці отримали великий викуп. Серед норманських вождів найбільш відомим був Олаф Тюґгвасон, який згодом стане королем Норвегії. В 994р. він разом знов напав на Англію.

В 997р. данське військо знову вторглося в Англію і спустошувало її протягом кількох років. Далі йшло вторгнення 1003-1005 і 1009-1012рр. В 1013р. почався новий похід. Свейн захопив Денло, але на початку 1014р. помер. Етельред спробував відвоювати втрачене. Однак син Свейна, Кнуд  почав проти його воєнні дії, під час яких Етельред помер в 1016р., а його син Едмунд був розбитий і згодом помер. Таким чином Кнуд став королем всієї Англії. 

Через два роки він став королем Данії. Але центром його держави залишилася Англія, а Данією правили його намісники, які не раз бунтували, використовуючи норвезького конунга Олафа Гаральдссона. На боці Олафа був шведський конунг Анунд Якоб. Обидва вони хотіли напасти на Данію. Але в 1028р. Кнуд напав на Норвегію і підкорив її. Спроба Олафа повернути престол завершилася поразкою 29 липня 1030р. в битві при Стиклестаді, де він і загинув.

Після смерті Кнуда в 1035р. його держав розпалася. В Норвегії обрали конунгом сина Олафа — Маґнуса, якого викликали з Києва. В Англії сини Кнуда були скинуті з престолу і королем в 1042р. став Едвард Сповідник — син Ельреда II. Данію підкорив норвезький конунг Маґнус. Він прагнув відродити державу Кнуда і готувався до походу на Англію, але під час приготувань в 1047р. він помер. Норвегією став правити Гаральд Сіґурдарссон, який отримав прізвисько Гардрода (Жорстокий). Він воював проти данського конунга Свейна Естридссона і розгромив його. Після смерті Едварда Сповідника в 1066р. Гаральд вирушив в похід на Англію, але був розбитий новим королем Гарольдом під Стемфорбріджем 25 вересня 1066р. Серед норвежців загинув і їх конунг, останній вікінг на норвезькому престолі. Син загиблого, Олаф, поклявся ніколи не нападати на Англію. Дійсно, після цього  вікінги більше не нападали на Англію.

Походження румун. Виникнення князівств Валахії і Молдавії у ХІІІ- ХІV ст.

Походження румунів — це дискусійне питання, оскільки існують дві теорії їх походження: автохтонна і міграційна.

Прибічники міграційної версії вважають, що місцеве гето-дакійське населення було винищене Траяном і провінція була заселена римськими колоністами. Під тиском варварів в ІІІ ст. римляни евакуювали їх в сусідню Мезію. Там сформувалася східнороманська спільність, яка під тиском Другого Болгарського царства знову перейшла на лівий берег Дунаю в XII-XIIIст.. Підтвердженням цього використовують те, що в письмових джерелах до XIIIст. Згадок про романське населення на північ від Дунаю. Також наводять ідентичність східнороманських мов по обидва береги Дунаю.

Прибічники автохтонної теорії говорять про непереривність (континуїтет) проживання тут романізованого гето-дакійського населення. Відсутність письмових згадок пояснюється тим, що в часи переселень різних народів автохтони проживали в горах і не привертали до себе уваги.

Проміжною є теорія про те, що частина романізованого населення після евакуації тут залишилась і продовжила жити тут. Потім, в VII або в XII-XIIIст. Вони поповнилися новими романськими переселенцями з-за Дунаю. Археологічні дані підтверджують проживання романізованого населення тут після припинення римського панування. Мали вплив на етногенез і слов’яни. Їх взаємодія мала різний характер залежно від регіону. На північ від Дунаю стали переважати романи, яких поповнили переселенці з правого берега Дунаю, а на півдні стало переважати слов’яни. Слов’яни також вплинули на формування мови, оскільки в румунській мові є багато запозичень.

Виникнення князівства Валахія

В XII-XIIIст. відбувається заселення рівнинних територій на лівому березі Дунаю. Цей процес проходив довго через те, що тут проживали половці, а з середини XIIIст. ці території опинились під контролем Золотої Орди. Після ослаблення монгольського впливу заселення продовжилось. Починають виникати невеликі державні утворення — кнезати.

В боротьбі з болгарами і ординцями Угорщина поступово здобула вплив на ці території. Угорці почали проводити колонізацію цих земель. В 1300р. центром угорського намісника стало місто Кимпулунг. Через деякий час починає формуватися Волоське князівство, яке очолив воєвода Басараб. Скориставшись вдалою міжнародною обстановкою Басараб об’єднав кнезати, встановив відносини з Золотою Ордою. Але його посилення привело до зіткнення з Угорщиною. Король Карл Роберт в 1330р. вирушив в похід, але під Посадом був розбитий. Ця перемога зміцнила владу Басараба. В 1344р. Лайош І затвердив його воєводою Валахії на правах васала і передав йому Кимпулунг.

Його наступник Ніколае Александру (1352-1364) розширив межі князівства. В 1359р. Валахія отримала свою власну митрополію. Владислав Вайку (1364-1377) продовжив зміцнення князівства. Але це не влаштувало Угорщину і у війні з нею Владислав загинув. Його наступники Раду І (1377-1383) і Дан І (1383-1386) продовжили боротьбу, але безуспішно — Валахія залишилась угорським васалом.

Створення князівства Молдавія

В результаті перемог Угорщини над татарами Східне Прикарпаття опинилося в складі королівства. Цими землями управляли намісники. Місцеве населення було незадоволене політикою угорців і коли почалося повстання в Марамуреші то Східне Прикарпаття підтримало його. Очолив повстання воєвода Богдан. В 1359р. він переселився з Марамуреша на схід і витіснив звідти угорського намісника Балка і проугорську знать. Розгромити Богдана угорцям не вдалося. Він скоро об’єднав все Східне Прикарпаття і в 1365р. домігся визнання незалежності. 

В Молдавії виникла сильна влада господаря. Князі діяли в напрямку централізації держави, спираючись на військово-служилий стан, який теж був зацікавлений у зміцнення князівської влади. Міста підтримували боротьбу з великими феодалами.

В 1387р. господар Петро І Мушат (1374-1392), засновник династії Мушатинів, визнав себе васалом Польського королівства. На ціле століття Молдавія стане польським васалом. 

Консолідація Молдовського князівства відбулася за воєводи Романа, який правив тут в 1392-1394рр. Він зміг розширити територію за рахунок колишніх золотоординських земель. Господарю Александру Доброму (1400-1432) вдалося забезпечити стабільність в державі. Він завоював порт Кілія. Правління виявилося відносно мирним. Але після його смерті почалася анархія в державі, яка тривала до 1457р. і за цей час змінилося 15 господарів.

Т чи Ф — що правильніше?

Зараз, у зв’язку із можливими змінами в українському правописі, можна зустріти чимало істерик з цього приводу. А одним з найбільших приводів для суперечок є те, що на думку тих, хто галасує з цього приводу, є хибна думка, що в нас хочуть виключити букву «Ф» з алфавіту. По-перше, цього ніхто не збирався робити. По-друге, зміна в написанні окремих слів повністю логічна. Розберемо все це детальніше.

Вся суть в одній літері з давньогрецького алфавіту. Ось вона – θ. Називається вона «тета» (θητα – theta). В стародавні часи вона читалася, як міжзубна «с», так як в англійській мові th. Коли римляни познайомилися з давньогрецькою мовою, то зрозуміли, що не всі звуки вони зможуть передати латинською мовою. Тому вони стали шукати замінники. Тому літера θ стала записуватися як th і читалася як «т». Кілька прикладів: Αθος – Athos, Κόρινθος – Corinthus, Αθηναι – Athenae, μυθος – mythos. Так виникло правило передавати ту букву як «т», що перейшло до інших європейських мов.

Але ж звідки тоді взялося все це «ф»? Причиною цього стали зміни у вимові літер у грецькому алфавіті в часи середньовіччя. Так β тепер стала читатися як «в», а не «б», η – як «і», а не «е». Ну а θ, як можна зрозуміти, стали читати як «ф». Це при тому, що стара літера φ (в латинській її записували як ph) зберегла свою вимову, таким чином звук «ф» стали передавати дві літери. А через Візантію дійшло все це до нас.

Втім, західноєвропейські впливи в Україні дали своє. Тому в працях столітньої давнини можна зустріти написання слів через «т»: патос, Атени, аритметика та ін. Це збереглося в середовищі української діаспори. В самій же Україні більшовики почали підлаштування української мови під московитську з ідеологічних причин. Ось так і нав’язали нам літеру «ф», де мали б говорити «т».

Ось чому зміни до правопису – це не забаганки окремих людей, а нормальне прагнення виправити помилки минулого. Тому не варто робити неправильних висновків, не розібравшись в чому суть цієї справи.