Шкодринський пашалик у др. пол. ХVІІІ – пер. пол. ХІХ ст.

Крім Янінського пашалика було на території Албанії ще одне напівнезалежне утворення ― Шкодринський пашалик. 

В 1756р. владу в Шкодрі захопив Мехмед-бей Бушаті. Бушаті був знатний рід Північної Албанії, який походив від Дукагіні. Султан призначив Мехмед-бея пашою в Шкодрі. Мехмед-паша Бушаті зміг припинити чвари між феодалами і забезпечив відносний спокій на цій території. Потім він почав розширяти иежі свого пашалика за рахунок Дукагінського і Ельбасанського пашаликів. Зростання його могутності стривожило Порту і в 1775р. його отруїли турецькі агенти.

Але наступником Мехмед-бея став його син Махмуд. Він продовжив політику батька. В 1785р. він вторгся до Чорногорії, але підкорити цю країну не вдалося. Далі він напав на Бератський пашалик і завоював Ельбасан. Султан оголосив Махмуда бунтівником в 1787р. і сусіднім пашам сказали негайно виступити проти його в похід. Проти його спрямували значні сили. Махмуд після перших успіхів зазнав невдачі і турки зайняли більшість пашалика. Паша сховався в фортеці Розафат.

Врятувало Махмуд-пашу повстання, яке почалося 25 листопада 1787р. в Шкодрі. Паша перейшов в наступ і турки були розбиті. Після цієї перемоги були переговори з Росією. Однак в переовори втрутилась Австрія і Махмуд-паша уклав угоду з нею про спільні дії, оскільки в січні 1788р. почалася нова австро-турецька війна. Але угоду не реалізували через вбивство австрійських дипломатів по дорозі додому. Цим скористався султан і в 1789р. він пішов на примирення з Махмуд-пашою. Останнього визнали правителем Шкодринського пашалика і головнокомандуючого всіма силами в Албанії.

Але війна з Росією завершилась і в 1792р. султан знову оголосив Махмуд-пашу бунтівником. В 1793р. почалися воєнні дії. Махмуд знову сховався в фортеці Розафат. Турки не змогли здобути фортецю і невдовзі Махмуд-паша зробив вилазку і розбив їх. В березні 1795р. султан знову визнав за пашею його повноваження.

Шкодринський пашалик фактично став незалежним. Махмуд-паша мав свою армію і флот, сам збирав податки, був віротерпимий щодо християн. Розширяв він межі своїх володінь. В 1794р. він завоював Охридський і Ельбасанський санджаки. Восени 1795р. він завоював Косово. Але спроба підкорити Чорногорію завершилася невдачею: 3 жовтня 1796р. Махмуд-паша зазнав нищівної поразки і був вбитий.

Його наступником став брат Ібрагім-паша, який правив до 1809р. і був лояльним до султана. Шкодринський пашалик втрачав свій вплив. Виступ проти Янінського пашалика завершився поразкою під Охридом у вересні 1805р. Після смерті Ібрагіма до влади прийшов його племінник Мустафа.

Мустафа-паша спробував вести напівнезалежну політику. Він деякий час відмовлявся

посилати свої війська на допомогу султану. Під час російсько-турецької війни 1828-1829рр. він спробував вести переговори з російським командуванням.

В січні 1831р. султан наказав йому залишити Охрид, Ельбасан, Дібру, Дукагін, а в Шкодру мали ввести турецький гарнізон. Мустафа-паша спробував чинити опір. Він вирушив проти великого візира Мехмеда Решид-паші. Але 3 травня 1831р. незважаючи на величезну перевагу він був розбитий біля Бабуни. Мустафа-паша втік в фортецю Розафат, де вів оборону. За посередництвом Австрії почалися переговори. Мустафа-паша капітулював, його вивезли в Стамбул, де він помер через 30 років на посаді чиновника.

Янінський пашалик у др. пол. ХVІІІ – пер. пол. ХІХ ст.

Продовжуємо серію блоґів про Албанію. Дана публікація буде про той період, коли Османська імперія вступила в період занепаду і контроь султана над провінціями ослаб. Цим користувалися міцеві чиновники, які все більше стали вести самостійну політику. Яскравим прикладом цього є Янінський пашалик. (Пашалик - адміністративна одиниця Османської імперії)

Цей пашалик створив Алі-паша Тепелена (1740-1822). Його батько деякий час управляв Дельвінським санджаком. Після смерті батька Алі займався розбоєм. В 1782р. він розгромив Курд-пашу, намісника султана в Південній Албанії. Порта вирішила залучити Алі на свою сторону і в 1784р. його загін включили до складу турецької армії. В 1786р. він став правителем Триккальського санджаку в Фессалії. В 1787р. він став пашею в Південній Албанії.

Скориставшись відволіканням уряду на війну з Росією, Алі-паша в 1787р. здобув Яніну, зробивши її своєю столицею. Його володіння охопили Епір, Фессалію і частину Південної Албанії. В 1789р. проти його виступила коаліція албанських феодалів, але він переміг їх.

У внутрішній політиці Алі-паша упорядкував систему управління і покращив становище християнського населення. Зовнішня політика: спробував заручитися підтримкою європейських держав. Вів переговори з Росією, однак підписати союзний договір не вдалося.

В 1797р. Алі-паша звернувся до Наполеона Бонапарта. Вони вели переговори. Через невдачу Наполеона в Єгипті і через створення нової антифранцузької коаліції Алі-паша вирішив підтримати султана у війні проти Франції. В 1798р. він захопив ряд міст на узбережжі. Продовжилось зміцнення Янінського пашалика.

В 1805р. проти Алі-паші виступив Ібрагім-паша Бушаті. Але під Охридом у вересні Алі-паша переміг. В 1806р. він спробував вести переговори з Росією, але на початку російсько-турецької війни виступив на боці султана. Після Тильзитського миру Франція отримала Іонічні острови. Також французи закріпились в Далмації, підступивши таким чином до кордонів Албанії. В 1808р. Наполеон почав вимагати порт Бутринт. Алі-паша різко виступив проти. Йому надала підтримку Велика Британія. Але він використав це для зміцнення свого впливу в Південній Албанії.

В 1809-1810рр. був завойований Бератський пашалик. 1 серпня 1811р. він завоював Вльору.

Згодом розбивши об’єднані сили південноалбанських феодалів, до весни 1812р. завоював всю південну частину Албанію. Султан визнав ці захоплення. Подальші спроби просування на північ були невдалими через опір Шкодринського пашалика і султана.

Після миру з Росією султан вирішив покінчити з непокірними васалами. Алі-паша спробував заручитися підтримкою Великобританії, але після 1815р. вона виступала за цілісність Османської імперії. Росія не збиралася починати нову війну з турками. Алі-паша обіцяв народу проведення реформ і навіть конституцію. Але всі його дії виявились безуспішними.

В червні 1820р. турецькі війська почали вторгнення. Алі-пашу зрадило багато прибічників. Він відступив до Яніни, де вів оборону. Лише в січні 1822р. Яніна впала. Алі-пашу стратили. Янінський пашалик припинив своє існування.

Ось так завершилася одна із спроб створити албанську державність в ХІХ ст. Внутрішні та зовнішні перешкоди заадили цьому. Втім, існування напівнезалежного Янінського пашалика в 1788-1822 рр. мало вплив на подальшу історію Албанії.

В той же час було ще одне подібне державне утворення на території Албанії...

Чого бідні - бо дурні. Або дивні вподобання "мудрого наріду"

Кілька тижнів тому були проведені соцопитування з приводу того, як оцінює народ президентів України. І ось вам результат:

І хто ж в нас на першому місці? ― Кучма. Так, Кучма, чорт забирай! Той самий, з яким пов'язано скільки скандалів, а також провалів у внутрійшній і зовнішній політиці. Це так "мудрий нарід" ненавидить олігархат і при цьому вважає його засновника найкращим президентом? Тепер розумієте, чому в України так туго йде з розвитком.

Але не лише в першому місці Кучми проблема ― подивіться, хто займає друге і третє місця в рейтингу. Нинішній промосковський клоун на другому місці, а стара комуняка Кравчук ― на третьому. А найменше набрав Віктор Ющенко ― перший по-справжньому український президент. Так, претензій до Ющенка було немало. Я, наприклад, по-справжньому оцінив його президенство лише через багато років. А більшість "наріду" ще й досі розповідає про "клятого пасічника".

Давайте пригадаємо, що ж було зроблено за часів президенства Віктора Ющенка. А допоможе нам в цьому дана публікація:

https://www.facebook.com/2306674846060629/posts/2997211793673594/?sfnsn=mo

Копіюю текст сюди: 👇

При Ющенкові було найвище зростання економіки за всю незалежність України.

При Ющенкові відкрили архіви КГБ. Ми зойкнули від жаху.

Ющенко вперше заговорив про відновлення Української Митрополії. Нашої Церкви, незалежної від фсбшної рпц.

Ющенко назвав на весь світ "голодування під час неврожаю 32-33 рр." - голодомором і геноцидом українського народу. Побудував меморіал пам'яті. Дав нам усвідомлення того, що "мышенебратья". Там вороги, які нас знищуюють. Вони несуть смерть. І через 10 років ми переконались.

Він дуже хотів, щоб в українців прокинулась національна ГІДНІСТЬ. Він рідко говорив про хліб. Він говорив про те, ЩО потрібно для хліба. Свобода, гідність і праця принесуть хліб.

Заговорили про НАТО, євроінтеграцію і національну ідентичність, українську культуру і т.д.

Підтримали Грузію під час вторгнення рф на територію Грузії.

Вперше Ющенко озвучив про газовий шантаж рф, про ринкову ціну на газ, про взаємовигідний газовий контракт.

Заговорили про корупцію. При Кучмі про корупцію НЕ говорили. Боялись, тряслись і несли самі.

Ющенко перший президент демократ, інтелігентний, освічений. Такий західний, незрозумілий совкам. Мені часто говорили: "шо твій Ющ меле... нічого не зрозуміло".

Сьогодні соц. опитування показало найнижчий рейтинг його як президента.

Таки справа не в холодильнику. Справа в тупості, нас дебілізують газпромовські канали, справа в пропаганді, справа у діяльності московитських медіа і ЗМІ, журналюг-агентів типу Гордона, фсбшників з українським громадянством. Нас одурманюють серіалами і шоу.

У ВР ВІДКРИТО працюють московські ставленики. Вони не ховаються. Вся ригівська шобла продовжує працювати на кремль. І знущаються з нас, цинічно плюють нам в обличчя.

У нас всюди аж кишить тими вошами і гнидами. Вони вже пожирають нас. Це як грибок чи плісінь. А ми не боремося.

У Кравчука і Кучми високі рейтинги. Капець нації..

При цих жуліках-комуняках не було, що жерти. Нічого не було, навіть, трусів. При Кравчуку не було грошової одиниці. Не було Конституції України. Процвітав рекет. Зароджувалась мафія. Знищувались найбільші підприємства. Такі, як Чорноморське Морське Пароплавство і відповідно весь морегосподарський комплекс не тільки регіону, але і держави. Тупо продали і вкрали. Почав Кравчук, завершив Кучма.

Кучма побудував потужну мафіозну структуру, корупцію по всій владній вертикалі.

Мєнтовське і прокурорське свавілля. Маскі-шоу метались по містах і в прямому сенсі знімали ДАНИНУ. Податкова просто знущалась над бізнесом. Судівські безчинства. Рейдерські захоплення бізнесу, державних підприємств, в яких брали участь суди. Можу перераховувати безкінечно.

Дрібноті, наприклад, дільничим мєнтам давали можливість "заробити" і принести "заробок" слідчому, а далі судам. Наприклад, зупиняли круту молодь в Аркадії, заломали, в кишені наркоту і по 3000 доларів з батьків, щоб закрити справу.

Кучма абсолютно знищив свободу слова і демократичні вибори.

Сьогодні нарІт їх підняв на п'єдестал... Найвищі рейтинги.

Яу важко жити серед такої кількості дебілів. Вони досі не доросли до Ющенка. Вони ніхрена не зрозуміли. Що вже говорити про Порошенка.

Як бачите, цьому народу не вгодить такий президент, як Ющенко чи Порошенко. Їм більше довподоби різні бидлуваті діячі, від яких "мудрий нарід" в екстазі незважаючи на всі їх зашквари. І тому я за обмеження виборчого права через все вищезгадане.

І знову про важливість обмеження виборчого права в Україні

Продовжую публікувати блоґи про те, що для України загальне виборче право — це зло, яке може призвести до втрати державності. Так, я знаю, що "мудрий нарід" таких публікацій не оцінить, але то неваливо. 

Отже, почнемо із твіту:

Знаходиться він тут:

https://twitter.com/Jkth_G/status/1260145961151737856

Що ж тут ще додати, коли суть проблеми сучасності передана найточніше — Світ врятує не краса чи любов, а заборона голосувати дебілам! Повністю згоден із сказаним. 

Також в цьому ланцюжку твітів є трохи цікавих ідей, як вирішити дану проблему. Скопіюю їх сюди. 👇

Право голосу не повинно надаватись автоматично, як в переважній більшості світу, за правом громадянства, яке в свою чергу, дається за фактом народження.

Право голосу потрібно доводити. Оскільки це дуже відповідальний крок, то мають діяти фільтри на адекватність та свідомість вибору.

За аналогією з отриманням водійського посвідчення. Пройди платний(!) 3-місячний курс, де тобі розкажуть про основи економіки, історії держави основи бюджетної політики, основи міжнародного права, основи дипломатії, основи критичного мислення та протидії фейкам, основи конституції, знання державної мови, тощо...

Пройшовши такий курс, складаєш екзамен, де будуть питання зі всіх розділів.

За вдалого складання іспиту отримуєш право голосу на 10 років. Потім знову доводь свою здатність обирати.

За невдалого складання іспиту, отримуєш право через рік, знову пройшовши відповідні курси, здати іспит. Або просто не можеш голосувати.

Це й же принцип, лише з більш жорсткими вимогами слід застосовувати і для кандидатів всіх рівнів. Чим вище посада, тим вище і складніше повинен бути іспит. Тут ще можна включити частину професійних питань в залежності від сфери посади. Плюс перевірка кандидатів на корупцію

Все, аналогічно, як отримати водійські права. Кожен має право водити авто, але лише після іспиту. Чим вибір нашого майбутнього гірший?! Це слід прописати в Конституції.

Тепер про реальність цієї імплементації. Умовному "пересічному", який завжди "голосує серцем", і якому "всі винні", буде важко себе змусити витрачати 3 місяці часу і гроші на те щоб просто мати право обирати. Це відсіює переважну більшість "пересічних".

Підкупи в такій схемі не діють. Бо це треба заплатити "пересічному", змусити його пройти курси і ще й вдало скласти іспит. Те саме і з всякого роду фріками та виродками при владі. Спец. курси для кандидатів на виборні посади та їх перевірка перед балотуванням значно знизять відсоток фріків при владі. Або й унеможливлять їх. 

Весь цей процес треба оформити в пакет законів та змін до Конституції. Кандидатів мають перевіряти спеціальні комісії при ЦВК з громадським контролем. Курси для виборців може проводити будь-хто, але іспити, як  на ЗНО.

Можна ще довго обговорювати деталі, але ідея зрозуміла і вже далеко не нова, але ідея вже перезріла не лише у нас, а й у всьому світі.

І так - це істина демократія! Бо демократія - це перш за все відповідальність. А не право на безвідповідальність і хаос.

Подібного роду ідеї здаються утопічними, але, якщо все залишити, як є, то світ дуже скоро зкотиться в пекло популізму та непрофесійності. Такі тенденції ми вже спостерігаємо.

Загальне виборче право теж свого часу здавалось утопією. Настав час скорегувати розвиток людства.

Із всим вищезгаданим я згоден. Бо, як показали вибори-2019, більшість населення України не здатні мислити відповідально і обирають всяких блазнів-українофобів до влади. Тому й справді світ врятує заборона голосувати недалекоглядним людям!

Роковини тріумфу зебілізму в Україні...

Прийшли мені спогади з 2019 року:

Написано було після виборів, коли в зебілів ще тривала ейфорія. Рік пройшов, а слова актуальності не втратили. Ось допис повністю:

В опозицію так в опозицію.

1) "Поважати вибір". Уявіть, що людина свідомо порушила правила і зчинила ДТП, вбивши людину. Чи можна знайти обставини, які б її виправдали? Наприклад, що був поганий настрій, не виспався, задумався... Людина зробила свідомий вибір і має нести за це відповідальність. А якщо вона ще й прийняла алкоголь чи наркотики? Це пом'якшувальні обставини чи обтяжуючі? Якщо людина безвідповідально голосує за "ніщо" із купою зашкварів за спиною? Я маю поважати її вибір, виправдовувати її, приєднуватися до неї. "73% зробили наїзд в нетверезому стані - приєднуйся"?

Дехто пише, що люди не винні, бо до них застосували маніпулятивну технологію. То це помягшувальні обставини чи обтяжуючі? Людина, яка не здатна опиратися технології, не може бути авторитетом щодо вибору. Я б таких взагалі позбавляв права обирати. Чому я повинен із ними погоджуватися?

2) "Не розколювати країну - ми один народ". Я вже десь чув про один народ. Той "один народ", що окупував частину моєї країни і вбив тисячі співгромадян. Ми лише одне населення. Я не можу вважати своїм народом колаборантів, совків і зажерливих хапуг, які ненавидять мою державу і аж пищать її знищити. Мене не цікавить скільки їх там відсотків. Вони зробили вибір проти держави, а я зробив вибір за. І я ніколи не визнаю чиєї б то було правоти, тільки тому що їх більше.

3) "Не можна фіксуватися на "25", бо це відштовхуватиме більшість і не дозволятиме розширювати електоральну базу". Я вчора бачив, як більшість політиків вилизували виборцям Зеленського, бо ці політичні флюгери орієнтовані на одне - набрати більше прихильників. Ці вибори показали, що більшість абсолютно не думаюча, яку розвести, як два пальці асфальтом. Тому, по перше, коли "проект Зе" зіткнеться із реальністю, то із 72% залишиться 20-30% фанатиків, решта ніколи в житті не визнають, що так голосували, а швиденько поодягають на аватарки наліпки "25%". Для цього потрібно лише продемонструвати що бути в "русі 25" це круто. По друге, більшість нестійка до маніпуляцій, тому не важливо, що ти подаєш, важливо як. Тому вони голосуватимуть відповідно до технологій маніпуляцій. "25" ті, що ведуть, це знак групування своїх. "75" ті, кого водять, як ними зманіпулюють так і голосуватимуть. Тому "25" могло б налаштувати проти себе думаючих, а там таких немає. Там, як їх налаштують, так вони і думатимуть. Можна було написати "ми здаємося на милість переможця і просимо на колінах вибачення", але ефект був би такий само.

4) Немає, не було і не буде політика Зеленського. Перестаньте аналізувати те, чого немає. Є актор найнятий виконувати роль. Причому актор низької проби із нікудишніми людськими якостями. Є політик Коломойський, який керує оцим балаганом. А Зеленський і уся його команда взагалі нічого не вирішують, лише пускають голосні пуки. Вони навіть не актори - це частина декорації. А драма розкручується навколо трьох гравців Коломойський, Путін і українські клани. Не важливо, що говорять найняті обізянки, важливо про що мовчить Коломойський, Путін і вожді олігархічних кланів.

5) Як взаємодіяти із більшістю. Я не сприймаю ні їхньої системи цінностей, ні економічних, ні політичних програм заявлених гравців. Чи повинен я їм підігрувати заради збереження країни? Заради збереження країни так, але вони цього не планують. За декораціями про державу і напрямки її руху знаходяться прості інтереси Коломойського, Путіна і кланів. І ці інтереси не збігаються ні з державними, ні з моїми. Я не завдаватиму навмисне шкоди державі. Я робитиму усе на користь державі, окрім тих місць, де моя робота капатиме на млин "досягнень команди Зеленського". Я в опозиції. Моя задача ловити моменти і тикати в них носом "переможців" Інакше, усе що вони робитимуть, мої дії легатимізують. Легітимізувати Коломойського, Путіна і українські олігархічні клани мені не хочеться.

П'ять років ми "25" тягнули на собі країну. Тепер їх 75% і нехай тепер вони тепер зроблять те що й ми. У них має вийти у тричі легше або у тричі більше. А ми подивимося. Якщо дитина розкидала іграшки і ризикує перечепитися та розбити носа, тупо весь час прибирати іграшки замість неї, нехай це зробить сама, бо так і залишиться безвідповідальним інфантілом. Щодо громадян: не справляються - геть від керма.

Ну от, що із сказаного виявилося невірним. Де всі ті колаборанти, совки, москвофіли та корисні ідіоти, які в минулому році ледь не на лоба клеїли собі наліпку "Зе"? Більшість з них зараз типу "внє палітікі". Залишилися лише ті самі зелені фанатики, які навіть в ті часи, коли в Україні настане колапс, кричатимуть "Зелєнін такой маладой". 

А що ж змінилося за цей рік? Що натворили всі ці клоуни, весільні фотографи, ґвалтівники, шахраї, "антикорупціонери", "анал-табу" та інші, хто звуть себе "слуги урода"? А ось що:

Ну як, задоволені?

Хто найстрашніший ворог України?

Здавалося, таке просте запитання. Але не все так просто, як здається. Як точно зазначив в своєму дописі Віктор Трегубов: найстрашніший ворог України ― це кугут.

Історія України це не раз підтверджувала. Чи ж не місцеві кугути звели нанівець перемогу під Конотопом? А потім під гаслами "геть злочинного шляхтича" позбавили гетьманства Івана Виговського. А замість досвідченого політика обрали невмілого гетьмана, який відразу ж повернув Україну під контроль Москви. Та й цього було мало, бо через кілька років кугути знайшли собі нового "слугу народу" зразка 1663 року. Загалом, робити висновки з власної історії народ не хоче. Тому й постійно стаємо на одні й ті ж граблі. Тепер ясно, де корінь невдач України протягом історії?

Читаємо і робимо висновки: 👇

Найстрашніший ворог України все таки не Фірташ, не Коломойський і навіть не Росія. Хоча вони всі стараються.

Найстрашніший ворог України - кугут.

Кугут сцикливий, але самовпевнений, дурний, але ініціативний, знає свої права, але не хоче знати обов'язки. Кугуту всі винні все, а він нікому нічого не винний. Кугут згадує про закон лише тоді, коли той на його боці, а про інших - лише тоді, коли щось від них можна взяти. Кугут косний та лінивий, але дуже, дуже пихатий.

Кугут миє бурштин та бере хабар з тих, хто миє бурштин. Кугут очолює райадміністрацію та робить лебедів з шин. Кугут палить траву та кидає бичок з вікна. Кугут дивиться "Сватів", слухає Алєгрову та ненавидить всіх, хто відрізняється від нього. Кугут викладає в школі та виховує нових кугутів, і це, можливо, найстрашніше.

Кугут не сплачує податки, але вимагає від держави гроші. Кугут саботує мобілізацію, але вважає себе зразком мужності. Кугут плює на закон просто тому, що може. Кугут вірить в себе, але не вірить в причинно-наслідкові зв'язки.

В тисячах міст, селищ та сел, поки батьки на заробітках, або просто заклопотані, зростають нові кугути, виховані Шарієм, вКонтактом, російським репом та Наталкою Мосійчук.

Саме тому я щиро зневажаю Зеленського, до речі. Бо він зробив ставку на кугутів. Він десятиріччями виховував їх своєю лайнотворчістю, а потім вони зробили його головним кугутом на сідалі. Саме у тому, що він переконав кугутів донести сраку до дільниць та проголосувати по приколу - секрет його тріумфу (і в першу чергу не над Порошенко, а над Тимошенко).

Перший крок до перемоги над кугутом - не бути ним.

А от з подальшими кроками може бути проблема.

Ось така вона гірка правда...

Міжнародні відносини XVIII ст.

У попередньому блозі ми дізналися, що друга половина XVII ст. не була спокійним періодом. В Західній Європі Франція веде активну експансію, утверджуючи себе в статусі провідної держави світу. Ось яке становище було на 1700р.:

В Західній Європі намічався новий великий конфлікт. Причиною був іспанський престол. Там правив король Карл ІІ (1665-1700), який від народження мав багато хвороб внаслідок того, що його батьки були близькими родичами. Оскільки в його не було спадкоємців, почтало питання хто ж буде новим іспанським королем. А претендувати було на що ― Іспанія, Південна Італія, південь Нідерландів і величезні колонії в Америці. 

Було кілька кандидатів на престол. По-перше, син Людовика XIV, якого також звали Людовик. Останній був сином сестри Карла ІІ. Другим кандидатом був імператор Священної Римської імперії Леопольд І, оскільки він був з роду Габсбурґів, як і Карл ІІ. Третім кандидатом був Йосиф Фердинанд Баварський, син баварського курфюрста з династії Віттельсбахів. Цього кандидата підтримали Англія і Голландія, оскільки його коронація не привела б до порушення балансу сил в Європі. Карл ІІ в своєму заповіті назвав Саме Йосифа своїм наступником, але в 1699 р. той помирає і іспанський престол заповіли Філіпу, внуку Людовика XIV.

Англія і Голландія спочатку були не проти передачі французам іспанського престолу. Була в них умова передачі Іспанських Нідерландів у ваолодіння Англії і Голландії, а всіх іспанських володінь в Італії ― до Австрії. Однак ці умови не були реалізовані. Вже 24 листопда 1700 р. внук Людовика XIV був коронований як Філіп V (1700-1746). 

Французький король після такого успіху забув про попередні договори. Він забронив Англії і Голландії торгувати з Іспанією, чим зашкодив їхнім економічним інтересам. Також віддавати австрійським Габсбурґам обіцяні володіння не збиралися. Все це привело до того, що Англія, Голландія і Австрія уклали союз проти Франції. Почалася війна за іспанську спадщину (1701-1714).

На боці Франції в цій війні виступили: Іспанія, Баварія, Кельн, Льєж, Мантуя. Проти Франції воювали: Австрійські Габсбурґи, Англія, Голландія, Ганновер, Данія, Савоя. Португалія на початку війни підтримала Францію, але англійський флот швидко "переконав" португальців прийняти "правильну сторону". Бойові дії велися по всій Західній Європі і Північній Америці. Для самої Іспанії ця війна стала катастрофою, оскільки держава розкололася: Кастилія і Наварра були за Філіпа V, а Араґон підтримав сина імператора Леопольда Карла, котрого антифранцузька коаліція проголосила легітимним іспанським королем.

А поки в Західній Європі ділили іспанську спадщину, в її східній частині йшла Велика Північна війна (1700-1721), в якій проти Швеції виступив союз держав, до якого входили: Московське царство, Данія, Річ Посполита, Саксонія. В 1707р. ці дві війни на деякий час перетнулися, коли шведський король Карл XII вторгся до Саксонії. Людовик XIV хотів направити шведську армію проти Австрії і вів про це переговори із Карлом XII. Втім, шведський король не бажав воювати за Францію, тому уклав з Габсбурґами угоду і пішов воювати на схід проти Московії.

А війна за іспанську спадщину вступила у фінальну стадію. Найбільша битва відбулася біля Мальплаке 11 вересня 1709р. Союзна армія розгромила французів, зазнали вдвічі більших втрат. Тому, союзникам ця перемога принесла мало користі. Більш того, серед ворогів Франції почалися суперечки. 

Спочатку в британців (з 1707 р. Англія, Шотладія і Вельс утворили єдину державу ― Велику Британію) через внутрішньополітині суперечності був відкликаний талановитий командувач Джон Черчілль (герцог Мальборо). В 1711р. помер імператор Йосиф І (1705-1711) і його наступником мав стати молодший брат Карл, той самий, якого висунули претендентом на іспанський престол. Об'єднання іспанський і німецьких володінь під владою Габсбурґів не входило в прали союзників. Тому, держави починають шукати виходу з війни.

11 квітня 1713 р. був підписаний Утрехтський мирний договір між Францією та Іспанією з одного боку та Великою Британією, Голландією, Пруссією, Португалією і Савоєю. За умовами договору Філіп V визнавався королем Іспанії, але за це він відрікався від прав на французький престол. Велика Британія отримала острів Ньюфаундленд, території навколо Гудзонової затоки, фортецю Ґібралтар, острів Менорка. Також британці отримали на 30 років "асьєнто" ― право на ввезення в іспанські колонії африканських рабів. Савоя торимувала графство Монферрат, частину Міланського герцогства і острів Сицилія. Голландська республіка отримала право тримати гарнізони в колишніх Іспанських Нідерландах. Франція та Іспанія, крім вищезазначених поступок, також зобов'язувалися передати Австрії Неаполь, Сардинію, Мілан та південні Нідерланди.

Сама ж Австрія підписала мирний договір 7 березня 1714р., який відомий як Раштаттський мир. 7 вересня 1714р. був укладений Баденський договір, який доповнив попередні угоди. Війна за іспанську спадщину була завершена. 

Людовик XIV помер 1 вересня 1715р. З його смертю завершилося "Велике століття" (Grand Siècle) Франції. Оскільки Людовик XIV прожив довге за тими мірками життя, він пережив всіх своїх дітей, а також всіх внуків, крім Філіпа V, короля Іспанії. Постало питання, хто буде наступником. Новим французьким королем став Людовик XV (1715-1774), правнук Людовика XIV. Оскільки новий король був малолітнім, регентом став герцог Філіп Орлеанський. 

Король іспанії Філіп V вважав себе більш законним претендентом на французький престол. Плюс, він хотів повернути втрачені іспанські володіння в Італії. Але це все могло порушити установлений мир в Європі. Задля захисту умов Утрехтського миру був створений Четверний альянс, до якого увійшли Велика Британія, Франція, Голландія і Австрія. Іспанія спробувала за опомогою армії повернути італійські володіння і всі чотири держави виступили проти неї. Почалася війна четвірного альянсу (1718-1720).

Очевидно, що шансів Іспанія не мала від слова "взагалі". 17 лютого 1720р. був підписаний Гаазький мирний договір. Філіп V відмовлявся від претензій на Італію, Австрія отримувала Сицилію, а Савоя ― Сардинію. 

В цей же час на сході Європи підходила до завершення Північна війна. 10 вересня 1721 р. був підписаний Ніштадський мирний договір. Московське царство закріплювало за собою вихід до Балтійського моря. Швеція втратила внаслідок війни статус великої держави. Завдяки перемозі у війні Московське царство в тому ж 1721-му проголосило себе "Російською імперією".

На деякий час між великими державами не було війн. Новим "яблуком розбрату" стане Річ Посполита. В 1733 р. помер король Август ІІ Сильний, який за сумісництвом був саксонським курфюрстом. Він хотів зробити свого сина Фрідріха Августа новим королем польським. Але більшість шляхти не хотіло мати корелем іноземця, тому Станіслав Лещинський, якого підтримувала Франція, був обраний на сеймі. Росія, Австрія і Саксонія не погодилися з цим рішенням. Російська армія вторглася до Речі Посполитої. Почалася війна за польську спадщину (1733-1735).

В самй Речі Посполитій між собою воювали прибічники Лещинського і прибічники Фрідріха Августа. Ця війна переросла у конфлікт між європейськими державами. На боці Лещинського були Франція, Іспанія, Сардинське королівство (Савоя). Їм протистояла коаліція Росії, Австрії, Саксонії і Пруссії. Російські сили швидко дійшли до Варшави і посадили на престол Августа ІІІ. С.Лещинський відступив до Гданська, де вів оборону. Сили були нерівні і Гданськ впав. В цей же час велися бойові дії в Італії та Німеччині, в яких Австрія зазнавала невдач. 

3 жовтня 1735р. у Відні було підписано попередній мирний договір. Остаточно було поставлено крапку у війні Віденським договором 18 листопада 1738 р. Франція визнавала Августа ІІІ польським королем. Станіслав Лещинський ставав герцогом Лотаринґії, яка після його смерті мала відійти до Франції. Іспанія отримувала від Австрії Сицилію і Південну Італію. Сардинське королівство отримало Новару. Таким чином, від війни за польську спадщину найбільше постраждала Австрія. Втім, її проблеми тільки починалися.

В 1740 р. помер імператор Карл VI. Оскільки синів він не мав, успадкувати його титули мала дочка Марія Терезія. Але окремі дежави використали це як привід для війни проти Габсбурґів. Король Пруссії Фрідріх ІІ почав вторгнення до австрійських володінь. Поступово до війни приєднуватимуться нові держави. Ця подія увійде в історію як війна за австрійську спадщину (1740-1748). 

Противники Габсбурґів висунули на імператорський престол баварського курфюрста із династії Віттельсбахів. В 1742 році правитель Баварії став імператором під іменем Карл VII (1742-1745).

На стороні Марії Терезії були: Велика Британія, Ганновер, Голландія. По іншу сторону були: Пруссія, Баварія, Франція, Іспанія, Пфальц та ін. Окремі держави встигли повоювати сочатку за одних, а потім перейти до інших, наприклад: Сардинія і Саксонія. Бойові дії велися в Європі, Північній Америці, Карибському морі і навіть в Індії. 

Бойові дії йшли з перемінним успіхом. Перевага постійно міняла сторону. Зрештою, Карл VII помер і Баварія уклала мир з Австрією, визнавши Марію Терезію в обмін на повернення захоплених австрійцями земель. Невдовзі і Пруссія уклала мир, за яким їй предавалася Сілезія. Бойові дії між Британією і Францією все ще тривали. Щоб посилити свої позиції, британці в червні 1747р. підписали з Росією субсидну конвенцію, за якою остання мала направити експедиційний корпус на захід в обмін на британські гроші. Це прискорило укладення мирного договору.

18 жовтня 1748 р. був укладений Аахенський мирний договір. За ним були підтверджені мирні договори, укладені під час війни. Марія Терезія визнавалася законноим наступником Габсбурґів. Формально імператором став її чоловік Франц Стефан Лотаринзький, але реальна влада була в її руках. Британія і Франція обмінювалися захопленими територіями і поверталися до передвоєнних кордонів.

Дипломатична революція
В середині XVIII ст., невдовзі після війни за австрійську спадщину, відбувається зміна альянсів в міжнародних відносинах. Велика Британія потребувала надійного союзника для захисту Ганноверу ― володіння в Німеччині. Оскільки Росія в новій субсидній конвенції, Петербурзькій 1755р., виставляла умову відправки екпедиційного корпусу лише у випадку нападу Пруссії. Від Франції обороняти Ганновер там не збиралися. В той же час Британія знайшла нового союзника.

Австрія, на думку британців, була занадто ослабленою після останньої війни. Тому, 19 січня 1756 р. Велика Британія і Пруссія уклали Вестмінстерський договір, чим започаткували новий альянс.

Австрія також часу не гаяла і 1 травня 1756 р. був укладений Версальський договір із Францією. Також Австрія мала союзні договори з Росією. Отже, карта двох альянсів тепер виглядала так: 👇

І не збуваймо, що англо-французьке протистояння, яке тривало вже півстоліття, мало рано чи пізно привести до нового конфлікту. Власне так і станеться невдовзі після дипломатичної революції.

Семилітня війна (1756-1763)
Цю війну Вінстон Черчілль в ХХ ст. пропонував назвати "першою світовою війною". І думка ця небезпідставна, якщо поглянути на карту з учасниками даної війни 👇

Головною причиною Семилітньої війни було англо-французьке суперництво за першість в світі. Це тривало вже кілька десятиліть. Іншою причиною була конкуренція Австрії і Пруссії за німецькі землі. 

Протягом 1754-1756рр. в Північній Америці йшли сутички між британськими і французькими колоністами. Зрештою, 17 травня 1756 р. Британія оголосила Франції війну. Конфлікт охопив Європу, Північну і Південну Америку, Карибське море, Індію, Далекий Схід. Велику Британію підтримали наступні держави: Пруссія, Ганновер, Брауншвейґ, Брунсвік, Гессен-Кассель, Португалія. На боці Франції воювали: Австрія, Саксонія, Росія, Іспанія, Швеція. Північноамериканські племена воювали по обидва боки в цій війні.

В Європі Пруссія змогла здобути ряд перемог над Австрією, але підійшли російські війська і перевага опинилася на іншому боці. Пруссія опинилася на межі зникнення. Але її врятувало диво ― на початку 1762 р. померла російська імператриця Єлизавета, а її наступник Петро ІІІ не бажав воювати проти Фрідріха ІІ Великого. 5 травня 1762 р. був укладений Петербурзький мирний договір, за яким Пруссії поверталися всі захоплені російськими військами території. Невдовзі після цього з війни проти Пруссії вийшла Швеція. Після цього Фрідріх ІІ завдав австрійціям і французам кілька поразок.

В цей же час британські сили упішно громили французів в Північній Америці та Індії. Не допоміг Франції навіть вступ Іспанії у війну. Все завершилося тим, що 10 лютого 1763 р. був підписаний Паризький мирний договір між Великою Британією і Португалією з одного боку і Францією та Іспанією з іншого. До Британії відходила більша частина французьких володінь в Північній Америці.

Решта французьких володінь на захід від Місіссіпі преходило до Іспанії. Також Франція втратила частину своїх володінь в Індії і тепер в тому регіоні Британія стала панівною державою. Іспанська Флорида ставала британською. 

15 лютого 1763 р. був укладений Губертусбурзький мирний договір між Пруссією, Австрією і Саксонією. Договір повертав довоєнні кордони. Цим договором остаточно завершилася Семилітня війна.

Які ж результати Семилітньої війни? Із всього вищесказаного можна зробити висновок, що найбільше виграла від війни Велика Британія, яка розширила свої володіння в Північній Америці і стала домінувати в Індії. Також британці розгромили свого основного суперника ― Францію, яка втратила більшість своїх колоніальних володінь. Аж до ХХ століття Велика Британія буде державою №1 в світі. 
Що ж до Пруссії, яка здавалося б в цій війні не отримала нічого, крім втрат, то ця держава закріпила себе серед провідних держав. І саме Пруссія, а не Австрія, через століття об'єднає всі німецькі землі. Ось такі були результати цієї "нульової світової війни".

А що ж далі? Після Семилітньої війни в на сході Європи відбуваються територіальні зміни. Ослабленим державам не пощастило. Першою стала Річ Посполита. Пруссія, Австрія і Росія шляхом укладання між собою угод почали ділити землі цієї держави. В 1772, 1793 і 1795 роках відбулися поіли Речі Посполитої. Ось їх результати 👇

Подібна доля спіткала б і Османську імперію, але проти поділу цієї держави виступали Франція і Велика Британія. Тому війни Росії в союзі з Австрією проти турків призвели до втрати Османами Північного Причорномор'я, але їх держава зберіглася. Втім, Османську імперію все більше ослаблювали кризові явища, тому вона все більше потрапляла в залежність від європейських держав.

Останньою подією, про яку варто тут згадати, буде війна за незалежність північноамериканських колоній 1775-1783 рр., в якій на боці новостворених США виступили Франція, Голландія та Іспанія. Велика Британія зазнала поразки і втратила великі володіння в Північній Америці. Втім, статус провідної держави світу британці зберегли. Ну а Франція, незважаючи на те, що отримала сатисфакцію від розгрому Британії, не змогла повернути втрачене в Семилітній війні. Кризові явища у французькому суспільстві збільшуватимуться і справа йтиме до революції. Велика французька революція значно змінить Європу. Але то вже зовсім інша історія...