Албанія у ХVІІ – ХVІІІ ст. Криза військово-ленної системи

Албанія після османського завоювання була поділена на 6 санджаків: Шкодра, Дукагін, Елбасан, Охрид, Вльора, Дельвіна. Воєнні феодали тут були в основному албанського походження. Місцеві феодали для збереження своїх володінь перейшли в мусульманство.

Так виник стан албанських феодалів-мусульман через який турки управляли цією територією. Більшість населення називали райя (піддані) і на них накладалися податки. Це були: натуральна десятина — ашар, поземельний грошовий податок — іспендже. Немусульмани платили джизью. В містах також знімали податок з власності — вергі. З ослабленням Османської імперії в XVIIст. збільшувався податковий тиск на населення.

Військово-ленна система в Албанії відрізнялась від цього в інших провінціях. Збір податків нерідко заміняли збором воїнів. На гірські райони систему тімарів взагалі не поширювали, а обмежились збором данини. Організовував горців фіс — родоплемінне об’єднання, засноване на кровноспоріднених зв’язках. Фіс володів землею, водоймами, лісами общини. Головним органом фісу був кувенд — збір глав всіх сімей. Був також і спадковий голова фісу, значення якого постійно зростало. Керували суспільними відносинами кануни — неписані закони. В XVIIст. турки створили байраки — територіальні одиниці, які включали в себе кільке фісів. Керівник його — байрактар був як правило з гірської знаті.

У XVII-XVIIIст. військово-ленна система зазнала змін. Колись умовне володіння перетворилось на спадкове. Спадковими стали не тільки лени, а й адміністративні посади. Знатні роди фактично закріплювали за собою посади. Османській імперії ставало все важче контролювати сипахів і набирати в Албанії воїнів для бойових дій. Згодом почалося захоплення феодалами державних земель і перетворення їх на свої володіння — чифліки.

В цей же час пожвавилось економічне життя в Албанії. Приморські міста стали важливими центрами транзитної торгівлі. Значну роль в міській економіці стали займати феодали. З XVIIст. поширилась система відкупу податків. Ця відкупна система негативно вплинула на населення.

Чифліки протягом цього періоду збільшувалися. Це супроводжувалося конфліктами між знатними родами за право володіти землею, посадами та ін.

Османський адміністративно-територіальний устрій на той час був дезорганізований. На місці колишніх санджаків утворювалися пашалики, які фактично були спадковими

володіннями великих феодалів. Найвідомішими з пашаликів стали Шкодринський і Янінський.

Шкодринський пашалик у др. пол. ХVІІІ – пер. пол. ХІХ ст.

Крім Янінського пашалика було на території Албанії ще одне напівнезалежне утворення ― Шкодринський пашалик. 

В 1756р. владу в Шкодрі захопив Мехмед-бей Бушаті. Бушаті був знатний рід Північної Албанії, який походив від Дукагіні. Султан призначив Мехмед-бея пашою в Шкодрі. Мехмед-паша Бушаті зміг припинити чвари між феодалами і забезпечив відносний спокій на цій території. Потім він почав розширяти иежі свого пашалика за рахунок Дукагінського і Ельбасанського пашаликів. Зростання його могутності стривожило Порту і в 1775р. його отруїли турецькі агенти.

Але наступником Мехмед-бея став його син Махмуд. Він продовжив політику батька. В 1785р. він вторгся до Чорногорії, але підкорити цю країну не вдалося. Далі він напав на Бератський пашалик і завоював Ельбасан. Султан оголосив Махмуда бунтівником в 1787р. і сусіднім пашам сказали негайно виступити проти його в похід. Проти його спрямували значні сили. Махмуд після перших успіхів зазнав невдачі і турки зайняли більшість пашалика. Паша сховався в фортеці Розафат.

Врятувало Махмуд-пашу повстання, яке почалося 25 листопада 1787р. в Шкодрі. Паша перейшов в наступ і турки були розбиті. Після цієї перемоги були переговори з Росією. Однак в переовори втрутилась Австрія і Махмуд-паша уклав угоду з нею про спільні дії, оскільки в січні 1788р. почалася нова австро-турецька війна. Але угоду не реалізували через вбивство австрійських дипломатів по дорозі додому. Цим скористався султан і в 1789р. він пішов на примирення з Махмуд-пашою. Останнього визнали правителем Шкодринського пашалика і головнокомандуючого всіма силами в Албанії.

Але війна з Росією завершилась і в 1792р. султан знову оголосив Махмуд-пашу бунтівником. В 1793р. почалися воєнні дії. Махмуд знову сховався в фортеці Розафат. Турки не змогли здобути фортецю і невдовзі Махмуд-паша зробив вилазку і розбив їх. В березні 1795р. султан знову визнав за пашею його повноваження.

Шкодринський пашалик фактично став незалежним. Махмуд-паша мав свою армію і флот, сам збирав податки, був віротерпимий щодо християн. Розширяв він межі своїх володінь. В 1794р. він завоював Охридський і Ельбасанський санджаки. Восени 1795р. він завоював Косово. Але спроба підкорити Чорногорію завершилася невдачею: 3 жовтня 1796р. Махмуд-паша зазнав нищівної поразки і був вбитий.

Його наступником став брат Ібрагім-паша, який правив до 1809р. і був лояльним до султана. Шкодринський пашалик втрачав свій вплив. Виступ проти Янінського пашалика завершився поразкою під Охридом у вересні 1805р. Після смерті Ібрагіма до влади прийшов його племінник Мустафа.

Мустафа-паша спробував вести напівнезалежну політику. Він деякий час відмовлявся

посилати свої війська на допомогу султану. Під час російсько-турецької війни 1828-1829рр. він спробував вести переговори з російським командуванням.

В січні 1831р. султан наказав йому залишити Охрид, Ельбасан, Дібру, Дукагін, а в Шкодру мали ввести турецький гарнізон. Мустафа-паша спробував чинити опір. Він вирушив проти великого візира Мехмеда Решид-паші. Але 3 травня 1831р. незважаючи на величезну перевагу він був розбитий біля Бабуни. Мустафа-паша втік в фортецю Розафат, де вів оборону. За посередництвом Австрії почалися переговори. Мустафа-паша капітулював, його вивезли в Стамбул, де він помер через 30 років на посаді чиновника.

Янінський пашалик у др. пол. ХVІІІ – пер. пол. ХІХ ст.

Продовжуємо серію блоґів про Албанію. Дана публікація буде про той період, коли Османська імперія вступила в період занепаду і контроь султана над провінціями ослаб. Цим користувалися міцеві чиновники, які все більше стали вести самостійну політику. Яскравим прикладом цього є Янінський пашалик. (Пашалик - адміністративна одиниця Османської імперії)

Цей пашалик створив Алі-паша Тепелена (1740-1822). Його батько деякий час управляв Дельвінським санджаком. Після смерті батька Алі займався розбоєм. В 1782р. він розгромив Курд-пашу, намісника султана в Південній Албанії. Порта вирішила залучити Алі на свою сторону і в 1784р. його загін включили до складу турецької армії. В 1786р. він став правителем Триккальського санджаку в Фессалії. В 1787р. він став пашею в Південній Албанії.

Скориставшись відволіканням уряду на війну з Росією, Алі-паша в 1787р. здобув Яніну, зробивши її своєю столицею. Його володіння охопили Епір, Фессалію і частину Південної Албанії. В 1789р. проти його виступила коаліція албанських феодалів, але він переміг їх.

У внутрішній політиці Алі-паша упорядкував систему управління і покращив становище християнського населення. Зовнішня політика: спробував заручитися підтримкою європейських держав. Вів переговори з Росією, однак підписати союзний договір не вдалося.

В 1797р. Алі-паша звернувся до Наполеона Бонапарта. Вони вели переговори. Через невдачу Наполеона в Єгипті і через створення нової антифранцузької коаліції Алі-паша вирішив підтримати султана у війні проти Франції. В 1798р. він захопив ряд міст на узбережжі. Продовжилось зміцнення Янінського пашалика.

В 1805р. проти Алі-паші виступив Ібрагім-паша Бушаті. Але під Охридом у вересні Алі-паша переміг. В 1806р. він спробував вести переговори з Росією, але на початку російсько-турецької війни виступив на боці султана. Після Тильзитського миру Франція отримала Іонічні острови. Також французи закріпились в Далмації, підступивши таким чином до кордонів Албанії. В 1808р. Наполеон почав вимагати порт Бутринт. Алі-паша різко виступив проти. Йому надала підтримку Велика Британія. Але він використав це для зміцнення свого впливу в Південній Албанії.

В 1809-1810рр. був завойований Бератський пашалик. 1 серпня 1811р. він завоював Вльору.

Згодом розбивши об’єднані сили південноалбанських феодалів, до весни 1812р. завоював всю південну частину Албанію. Султан визнав ці захоплення. Подальші спроби просування на північ були невдалими через опір Шкодринського пашалика і султана.

Після миру з Росією султан вирішив покінчити з непокірними васалами. Алі-паша спробував заручитися підтримкою Великобританії, але після 1815р. вона виступала за цілісність Османської імперії. Росія не збиралася починати нову війну з турками. Алі-паша обіцяв народу проведення реформ і навіть конституцію. Але всі його дії виявились безуспішними.

В червні 1820р. турецькі війська почали вторгнення. Алі-пашу зрадило багато прибічників. Він відступив до Яніни, де вів оборону. Лише в січні 1822р. Яніна впала. Алі-пашу стратили. Янінський пашалик припинив своє існування.

Ось так завершилася одна із спроб створити албанську державність в ХІХ ст. Внутрішні та зовнішні перешкоди заадили цьому. Втім, існування напівнезалежного Янінського пашалика в 1788-1822 рр. мало вплив на подальшу історію Албанії.

В той же час було ще одне подібне державне утворення на території Албанії...

Албанські землі у давню добу

Перші людські поселення на території Албанії датуються добою середнього палеоліту. Неолітичні стоянки представлені печерами. Ці жителі займалися в основному полюванням. Судячи з залишків кераміки місцеві племена належали до балкано-анатолійського культурного комплексу. 

В епоху бронзи тут було поширеним скотарство і підсічно-вогневе землеробство. Населяли албанські землі в той час скоріш за все пеласги — догрецьке населення півдня Балкан. Пеласгів відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. 

В другій половині ІІ тисячоліття до н.е. відбулася консолідація таких племінних груп як іллірійці. Найшвидше розвивалися приморські території. Виникла соціальна і майнова диференціація серед населення. Розвивалось землеробство і скотарство. 

Мала вплив на ці землі велика грецька колонізація. Тут виникли такі міста як Бутрот (737р. до н.е.), Епідамн (627р. до н.е.), Аполлонія (588р. до н.е.). Бутрот і Аполлонія були важливими торговими центрами аж до кінця античності, коли вони були зруйновані. Епідамн римляни перейменували на Діррахій і він був важливим портом. Пізніше він став зватися Дуррес і продовжив зберігати своє значення як порт.

Грецький вплив був великим, що в іллірійських містах також почалося організовуватися життя за еллінським зразком. Такими містами були Амантія, Бюліс, Фойніке. 

В IV-IIст. до н.е. культура іллірійців перебувала на високому рівні. Знаряддя праці тепер були залізні. Оброблялось також золото і срібло. Сільськогосподарська продукція йшла на експорт. З’явилися і нові міста — Скодра (Шкодер), Дамастіон, Антипатрея (Берат), Антигонея та ін.. Велася торгівля з грецьким світом. Пантеон іллірійських богів злився з грецьким.

На поч. IVст. до н.е. відбулося об’єднання південно-східних іллірійських племен енкелеїв. Це плем’я довго воювало з македонцями.  В першій половині ІІІ ст. до н.е. ця держава впала під натиском кельтів. Також в IVст. до н.е. виникла держава в племені таулантів на півдні Іллірії. Деякий час вони контролювали навіть грецькі колонії, але згодом їх розгромив Епір. Також свої державні утворення мали аманти і бюліни. Але найбільшої могутності досяг Епір. Пік його могутності припав на ІІІ ст. до н.е. Західніше проживали ардіани, які створили свою державу. Ардіани проводили активну експансію доки не зіткнулися з римлянами. 

Всі іллірійські племена в підсумку були завойовані Римом в ІІІ-І ст. до н.е. Октавіан Август створив тут провінцію Далмація. За Римської імперії через Албанію проходили важливі торгові шляхи, як морські так і сухопутні. На цих землях створювалися військові табори, одним з яких був Скампа (Ельбасан), що виросте в місто. 

В 395р. албанські землі ввійшли до Візантії як провінції Пребаліда, Новий Епір і Старий Епір. 

Албанія у роки Першої світової війни

Початок війни був вдало використаний Італією і Грецією. Заручившись підтримкою обох ворогуючих блоків, вони почали встановлювати тут свій вплив.

 27 жовтня 1914р. Греція заявила про введення військ до Південної Албанії. Це мало носити тимчасовий характер, але греки почали встановлювати на окупованій території свою цивільну адміністрацію. Від цих земель до парламенту обирали депутатів від «Північного Епіру».

30 жовтня 1914р. Італія захопила острів Сазан біля Вльори. 25 грудня італійці влаштували у Вльорі заворушення і використали це як привід для захоплення міста.

В цей же час сусідні з Албанією балканські держави почали висувати територіальні претензії на ці землі. Почалися таємні переговори. Обидва ворогуючі блоки використовували Албанію як розмінну монету в переговорах. В результаті був укладений 26 квітня 1915р. таємний Лондонський договір. Його підписали Італія, Велика Британія, Франція і Росія. За цим договором:

1) Італія мала отримати Вльору, Сазан і прилеглі території у володіння;

2) За Грецією визнавали право на Південну Албанію, а за Сербією і Чорногорією — на Північну;

3) З решток албанських територій мала бути створена нейтральна мусульманська держава під протекторатом Італії.

Невдовзі сербському уряду стало відомо про цей договір і він вирішив закріпитися в Албанії. 2 червня 1915р. сербські війська почали вторгнення. Невдовзі були зайняті Ельбасан, Тирана, серби підійшли до Дурреса. Серби звільнили Есад-пашу, якого в Дурресі взяли в облогу повсталі селяни. Невдовзі це повстання було придушене.

8 червня 1915р. Чорногорія вторглась до Північної Албанії. 27 червня впав Шкодер.

В жовтні 1915р. Сербія зазнала поразки від Четвірного союзу і почала відступ. Серби пройшли через албанські землі до моря. За ними прийшли австрійці і німці, які зайняли північні і центральні райони Албанії. Болгарія зайняла кілька східних районів. На півдні Албанії восени 1916р. італійці і французи витіснили греків і поділили ці землі між собою: Корча і прилеглі — французька окупаційна зона, решта — італійська.

Лінія фронту стабілізувалася на лінії Вльора – Берат – Поградец і залишалася незмінною до кінця війни. На території Албанії, населення якої не перевищувало 800 тис.чол., було розміщено великі окупаційні контингенти, які мало утримувати місцеве населення. В албанців забирали СГ-продукцію, сировину, насаджували свої валюти.

Албанці боролися з окупантами. Після більшовицького перевороту 1917р. став відомим текст Лондонського договору. Австрійці поширили його серед албанців. Це мало певний ефект. В 14-ти пунктах Вільсона Албанія прямо не згадувалася, але говорилось про необхідність надання незалежності європейським націям.

В жовтні 1918р. австрійці залишили Албанію. Її зайняли італійці з французами.  Окупація Албанії продовжилась до 1920р. доки Ліга Націй нарешті визнала суверенітет даної держави.

Особливості тоталітарного режиму Енвера Годжі в Албанії

Енвер Ходжа

Енвер Годжа (Enver Hoxha) (1908 - 1985) очолив тимчасовий уряд Албанії ще в травні 1944 року. Він взяв курс на зближення з СРСР. У внутрішній політиці він копіював радянський досвід, оголосивши про колективізацію та індустріалізацію. За це він отримував з СРСР допомогу. В 1945 р. була проведена аграрна реформа. 11 січня 1946 року установчі збори проголосили Албанську Народну Республіку. 18 січня Годжа сформував свій уряд.

Карта Албанії

Годжа і його прихильники, підтримувані Москвою, в листопаді 1948 року закріпились в керівництві партії. Енвер став першим секретарем ЦК, а М. Шеху - його першим заступником. Пізніше, в 1954 році, Шеху був призначений прем'єр-міністром.

Мехмед Шеху

Влітку 1947 року Годжа знову приїхав в СРСР. Албанії був наданий пільговий кредит на закупівлю різноманітних радянських товарів. У 1950 році Албанія вступила в РЕВ (раду економічної взаємодопомоги), а в 1955 - у Варшавський договір.

Згодом ім'я Годжі було присвоєно багатьом заводам, колгоспам, вулицям, школам, гірським вершинам, а також столичному університетові. I з'їзд Албанської компартії (незабаром перейменованої в партію праці), що відбувся в 1948 році, декларував прихильність досвіду СРСР і ВКП (б), солідаризувався з Комінформбюро і закликав албанців виконувати «сталінські п'ятирічки». У 1948-1951 роках в країні і партії розгорнулася кампанія «боротьби з ворогами народу і агентурою Тіто». Згідно з кримінальним кодексом Албанії (1948) максимальний термін заслання або тюремного ув'язнення становив 30 років.

Східнонімецька карикатура на Тіто.

II з'їзд Албанської партії праці (1952) оголосив про завершення відновлення країни і її планомірному розвитку. Перший 5-річний план Албанії був розроблений в радянському Держплані. Сталін і Годжа внесли в цей план ряд коректив, після чого його направили до Албанії, де розгорталися колективізація сільського господарства, будівництво електростанцій та підприємств, переробних різноманітне албанське сировину. Почали розвиватися зв'язку Албанії з Китаєм, В'єтнамом, НДР та іншими країнами народної демократії.

У промові на XIX з'їзді КПРС Годжа висловився про позитивну роль Сталіна, успіхи СРСР, критикував США, Захід і Тіто. Ще будучи в Москві, Годжа схвалив чергову «чистку» в Албанії, яка тривала до 1955 року.

Герб тодішньої Албанії

Внутрішня політика Годжі відповідала «сталінської моделі», яку він визнавав найбільш прийнятною, а культ особистості Годжі в Албанії нагадував культ особи Сталіна, якого він вважав зразком керівника. Зокрема, військова форма та знаки розрізнення в Албанії були скопійовані з радянських зразків сталінських часів. Усередині країни албанська таємна поліція «Сіґурімі» використовувала репресивні методи, запозичені у КДБ і східнонімецького міністерства держбезпеки. Щоб викорінити активність внутрішньої опозиції, влади вдавалися до систематичних «чисткам» - противників режиму звільняли з роботи, направляли на каторжні роботи і навіть страчували.

До кінця 1980-х років в Албанії зберігався культ Сталіна, його ім'ям називався сучасний місто Кучова, твори Сталіна перевидавалися (в тому числі російською мовою), дні народження та смерті Сталіна офіційно широко відзначалися (як і ленінські дні, і річниця Жовтневої революції) . Вже після смерті Годжі, в 1986 році, з нагоди кончини В. М. Молотова в Албанії був оголошений національний траур.

В умовах конфронтації з іншими соцкраїнами Східної Європи Годжа закликав «жити, працювати і боротися як в оточенні», виходячи з тези «будівництва комунізму в оточенні ревізіоністів і імперіалістів». На озброєння було взято радянські гасла і методи тридцятих-сорокових років.

Бункер в Албанії часів Ходжі. Всього було побудовано 700 тисяч малих бункерів.

В Албанії все було підпорядковане «блокадній» життя. Проводилися « «чистки» партапарату. У країні прискорено впроваджувався продуктообмін, що заміняв товарно-грошові відносини. Громадянам було заборонено мати автомашину, дачу, слухати рок-музику, джаз, носити джинси, користуватися «ворожої» косметикою і т. п.

Ще пару албанських бункерів

У 1967 році, після двох десятиліть, відбувалися все більш жорсткі гоніння на церкву, Годжа урочисто проголосив свою країну перші атеїстичною державою в історії. Натхненні китайської культурної революцією, він піддав конфіскації майно та будівлі мечетей, церков, монастирів і храмів. Багато хто з цих будівель були демонтовані, в інших розміщували майстерні, склади, стайні і кінотеатри.

Годжа вважав, що якщо політичні діячі, а тим більше комуністи мають привілеї, то партія не може вважатися комуністичної, а країна - соціалістичної. З середини восьмидесятих років за його вказівкою знижувалася заробітна плата працівників партійного і державного апарату. Це дозволило заощадити гроші на збільшення пенсій і допомоги, оплати праці в сільському господарстві, збільшення окладів робітників і службовців.

У 1960 році був скасований прибутковий податок, а в 1985 році скасовано податок на холостяків і малосімейних. З середини сімдесятих років до 1990 року включно в країні щорічно знижувалися роздрібні ціни на багато товарів і послуги.
У 1981 році Годжа провів нову чистку, стративши кількох партійних і державних чиновників.

У 1983-1985 роках здоров'я Годжі різко погіршився. 11 квітня 1985 року, після крововиливу в мозок, Енвер Годжа помер у віці 76 років. Після смерті диктатора комуністичний режим в Албанії протримався до початку 90-х років, після чого впав під тиском громадських протестів.

Визвольна боротьба Скандербега проти османського панування

Скандербег, він же Георгій Кастріоті (1405-1468) - національний герой Албанії

В середині XIV століття турки-османи проникли на Балканський півострів. До кінця століття вони підійшли до кордонів Албанії. Слабкі балканські держави були не здатні зупинити їх експансію. В 1396 році була повністю захоплена Болгарія, Сербія стала османським васалом, Візантія, точніше - те, що від неї лишилось, була оточена з усіх сторін турецькими володіннями. В 1417 році турки захопили важливий албанський порт Вльора. Албанія в цей час являлася конгломератом різних князівств. І саме в ті часи розпочалася визвольна боротьба албанців, яку очолив Скандербег.

Мурад ІІ

Мехмед ІІ Фатіх

Георгій Кастріоті народився близько 1405р. Його батько Гьон Кастріоті вислав як заручника до султана. Перебуваючи там Георгій досяг значних успіхів у військовій справі, за що його прозвали Іскандер-бей. Якщо хто не знає, то Іскандер - це ім'я, яким мусульмани називали Александра Македонського. А звідси і пішло слово "Скандербег". Він займав високі посади в Османській імперії і мав перспективи кар'єрного росту. Однак в битві біля Ніша 3 листопада 1443р., коли турки були розбиті, Кастріоті ще до битви відступив до Дібри. Георгій перейшов в християнство. Там він почав боротьбу з турками. Згодом він здобув Крую. 28 листопада він в Круї проголосив себе правителем князівства Кастріоті.

Повернення Скандербега до Круї

Скандербег почав створювати армію. Вже в червні 1444р. в долині Торвіолі він розгромив 25-тисячну турецьку армію. Успіхи албанців стривожили Венецію, яка стала підкупляти окремих князів. Але в 1447р. Лежська ліга почала війну проти Венеції. Албанці почали перемагати і венеціанці почали переговори про перемир'я, одночасно пообіцявши нагороду за голову Скандербега і пославши посольство до султана. В 1448р. Мурад ІІ вирушив в похід. Скандербег розбив венеціанців поблизу Шкодри, але турків спинити не зміг. Правда султан вирішив не заглиблюватись в албанські території, обмежившись захопленням прикордонних фортець. 4 жовтня Скандербег уклав мир з Венецією.

Перша облога Круї (1450р.)

Однак проти турків тепер боротись стало важче через поразку Хуньяді на Косовому полі. Допомога албанцям була незначною. В такій ситуації султан в 1450р. почав вторгнення. Турки захопили Берат і взяли в облогу Крую, але так і не здобули її. Албанці перемогли, однак Лежська ліга в 1451р. припинила своє існування. Скандербег уклав угоду з Неаполітанським королівством, визнавши себе васалом в обмін на грошову допомогу. Турки в цей час спрямували свої сили на Візантію, що дозволило албанцям відновитися. Османські експедиції 1452-1453рр. були розбиті.

Приблизна карта Лежської ліги та її сусідів в 1444-1451 роках

Скандербег їздив до Риму і Неаполя щоб заручитися допомогою. В 1455р. він вирушив в похід на Берат, але зазнав нищівної поразки. Однак в травні 1456р. біля Дібри Скандербег здобув перемогу, а у вересні 1457р. — на північ від Круї. Після цього на деякий час війна затихла. В 1462р. Скандербег здобув нові перемоги над турками, в результаті чого Венеція уклала союз з ним. Однак запланований європейськими державами хрестовий похід проти османів 1464р. не відбувся. Албанці вели війну з перемінним успіхом. В 1466р. султан Мехмед ІІ вторгся в Албанію. Круя знову була взята в облогу. Скандербег їздив до Риму за допомогою, але безуспішно. В 1467р. він звільнив Крую від облоги. В цьому  році Мехмед ІІ знову вирушив в похід на Албанію, але зазнав невдачі.

Битва під Охридом (1464р.) - перемога над турками

Скандербег спробував відновити лігу князів. Він прибув в Лежу, однак 17 січня 1468р. він помер від лихоманки. Його справу продовжив Лека Дукагіні. Албанці продовжили боротьбу, але до 1479р. їхня країна перейшла до рук Османської імперії.