Даний блоґ не є черговим нарисом із серії "злочинна Директорія розстріляла українського Наполеона". Тому для тих, хто шукав щось подібне, можу порадити перейти на інший сайт – зараз таких публікацій в мережі достатньо. Плюс, подивіться фільм "Таємний щоденник Симона Петлюри" – там теж ця історія з Болбочаном показується крізь призму всяких легенд. Ну а хто хоче дізнатися реальних фактів про цю подію – ласкаво просимо.
За що було П.Болбочана знято з посади командира Запорозького корпусу 22 січня 1919р.? У фільмі "Таємний щоденник" подається ніби то "він ставав занадто популярним". Не знаю звідки вони набрали цих вигадок, але все було зовсім не так. Як відомо, Запорозький корпус на чолі з П.Болбочаном здав більшовикам без бою Харків і відійшов до Полтави. А потім відійшов до Кременчука, з якого рушив до Знам'янки. Чи правомірні були його дії? Зараз сказати важко. Але цей відступ відкрив більшовикам дорогу на Київ. Частинам, які прикривали Бахмач і Конотоп довелося відступати щоб не бути відрізаними. Спроба зупинити більшовиків була аж на річці Трубіж. Тому П.Болбочан був знятий з командування.
В Києві П.Болбочан був під домашнім арештом. Під час евакуації його перевезли до Станіслава, де він вільно жив. Цим фактично справа була «зам'ята». Це йде в розріз з популярними розповідями про те, що його зняли з командування, а потім – розстріляли. Між першим і другим пройшло 5 місяців і сталося тоді чимало подій. Про них ми і поговоримо.
В Директорії УНР було багато нагальних справ тоді – оборонитися від більшовиків. Але це не заважало окремим політичним діячам плести інтриги проти керівництва держави. За словами Б.Мартоса до останніх належали соціалісти-самостійники, хлібороби-демократи та деякі соціалісти-федералісти. Також вів свою політичну гру керівник ЗУНР Євген Петрушевич. Втім, незважаючи на це, Директорія проявляла терпіння по відношенню до цього.
П.Болбочана після того, як справу проти його було закрито, планували відправити до Італії щоб він там сформував з українських полонених колишньої австро-угорської армії свіжі дивізії. Але невдовзі він був переконаний окремими політичними діячами залишитися. Вважається, що за Болбочаном стояв Сергій Шемет – лідер хліборобів-демократів. Також з Болбочаном ще в Станіславі мали зустрічі Лонгин Цегельський і Кость Мацієвич.
П.Болбочан 6 червня 1919р. прибув до Проскурова, де перебував Запорозький корпус. Там же «випадково» опинився і Сергій Шемет. Почалася агітація серед військових. Державний інспектор Микола Гавришко став на бік змовників і відсторонив від командування полковника Володимира Сальського і призначив П.Болбочана командиром. Це рішення було незаконним, оскільки державний інспектор міг відсторонити від командування лише у випадку зради. Ясно, що В.Сальський і його начальник штабу М.Воскобойников відмовилися підкорятися заколотникам.
9 червня 1919 р. С.Петлюра вислав до Проскурова головного державного інспектора Володимира Кедровського. Також туди був направлений Микола Чеботарів. Самі ж бійці Запорозького корпусу бажали пояснень від С.Петлюри. В.Кедровський переконував П.Болбочана, що самовільне захоплення частини – це заколот, за який треба буде відповідати. Але той і слухати не хотів.
В.Кедровський після того провів переговори з командирами окремих підрозділів Запорозького корпусу. Прихильників П.Болбочана було менше, ніж противників, а після аргументації державного інспектора прихильників заколотника стало ще менше. Знімати з посади полковника В.Сальского, в якого і досвіду було більше, і репутація була краща, ніхто не збирався.
Одночасно з цим делегати від Запорозького корпусу зустрілися з С.Петлюрою. Головний Отаман переконав їх в тому, що цей заколот до добра не доведе. Після цього представники Дорошенківського полку самі зголосилися арештувати Болбочана, на що отримали дозвіл.
В результаті Болбочана 10 червня 1919р. арештували, М.Гавришко схопили, але він невдовзі зміг втекти. С.Шемета не вдалося схопити. Над Болбочаном почався суд. За самовільне захоплення командування військовою частиною його засудили до смертної кари. Виконання кари затримали, оскільки Болбочан сказав, що може видати змовників. Втім, все що він сказав, вже і так було відомим. Тому 29 червня 1919 р. він був розстріляний. В народі ходить популярний міт, що варта генерала О.Осецького (начальника штабу армії УНР). Цей момент навіть у фільм потрапив. Але якихось доказів подібним легендам немає.
Таким чином, П.Болбочан став жертвою політиків, які вели свої брудні ігри в той час, як держава перебувала в скрутному становищі. Він взяв участь в заколоті сил, які хотіли змінити владу в УНР. Але українські бійці не підтримали його всупереч сподіванням змовників. Так само як і під час заколоту Оскілка армія не виступила проти С.Петлюри. Так, діячі, які керували Болбочаном, втекли від покарання. Згаданий Микола Гавришко в майбутньому буде одним із свідків на процесі Шварцбарда – на боці захисників вбивці, а це в свою чергу має привід для роздумів про те, на кого він працював.
А в чому полюбляють звинувачувати С.Петлюру? В тому, що він не помилував Болбочана. Так, він міг це зробити. Але що б це дало, коли заколотник уник покарання? В армії УНР і так були проблеми з непідконтрольними командирами, які часто зраджували своїй державі і перебігали до ворога або просто бунтували. Тому навряд чи поблажливість в даному випадку посприяла б зміцненню дисципліни в армії.
І наостанок. Вирок Болбочану був винесений судом УНР. В 20-х роках була спроба переглянути цей вирок, але в результаті Болбочан так і залишився винним в заколоті. До чого це я веду? А до того, що ми хочемо бути наступниками УНР, але чомусь не визнаємо ухвалених там рішень. Непослідовно якось виходить.
Ось такий мій блоґ про непросту історію.
Немає коментарів:
Дописати коментар