Сьогодні виповнюється 100 років від часу цієї події. До неї підходи були діаметрально протилежні. Особливо критикують все це представники гетьманського руху, для яких це трагедія, бо їхній гетьман втратив можливість перемогти повстання і після того тільки те й робив, що сидів в Києві під захистом німецького гарнізону.
Як приклад, наведу вам слова відомого гетьманця Петра Солухи, який вважає, що повстанці «виграли бій під Мотовилівкою, а все повстання в цілому і війну за самостійність України – програли, завалили державу, що ми мали, а край сплюндрували». Подібні думки я нещодавно зустрічав в коментарях до свого блоґу. Але чи дійсно це так?
Для початку згадаємо, що робив Павло Скоропадський, коли в Білій Церкві Січові Стрільці виступили проти його. Наведу цитату із праці Петра Мірчука "Україно-московська війна": "На вістку про повстання гетьман Скоропадський назначив головним комендантом своїх військ ген. графа Келлера. Але це назначення головним комендантом гетьманських військ голосного чорносотенного україножера, який в першу ніч свого командування улаштував дикий погром українців московськими шовіністами, відразу скасував всі статути, вироблені для української армії і завів російські і, в решті, проголосив себе підлеглим Денікінові, ― припечатали гетьманську владу. Шовіністичні оргії російської офіцені, зневаження українського національного прапора і вивішення на його місці російського трикольорного у Києві, надали протигетьманському переворотові виразний характер українського національного повстання проти московських зайд. Українські частини гетьманської армії перейшли на бік повстанців."
От такий от "гетьман-патріот", який дозволив московським шовіністам вбивати українців в своїй державі. А от Коновалець, Петлюра, Осецький та інші, які проти цього виступили ― це, на думку гетьманців, "зрадники". Наперед забігаючи скажу, що того Келлера стратили, як Директорія увійшла до Києва.
Про саму битву деталізувати не буду ― матеріалів про неї ви в мережі знайдете достатньо. Січові Стрільці перемогли, вбивши близько 600 ворогів і втративши лише 17. Падіння гетьмана-малороса стало невідворотним.
Хтось може сказати, що це була "громадянська війна", але чомусь в цій битві з боку гетьмана найактивнішою частиною були сотні російських офіцерів. Тому дані пред'яви звучать якось дивно ― ніби знову заговорили про "адіннарод".
Серед тієї літератури, яку я прочитав з даного приводу, мені найбільш сподобалися висновки про битву, які записані в "Історії українського війська". "Бій під Мотовилівкою мав вирішне значіння в дальшому розвитку повстання. Він був відповіддю на гетьманську грамоту з 14 листопаду, а блискуча перемога стрілецької зброї залунала по цілій Україні, піднімаючи громадян до повстання. В українській воєнній історії Мотовилівка одержала почесну назву українського Маратону, подібно як Крути стали Термопілями".
Немає коментарів:
Дописати коментар