Три роки тому я написав ось такий блоґ:
А якщо бути точнішим — скопіював свій реферат 2011 року з деякими невеликими доповненнями. Тоді я давав Кеннану доволі позитивні оцінки. Точніше його твору, який на початку холодної війни був дуже актуальним. Але нещодавно я, переглядаючи номери журналу "Визвольний шлях", які були видані на початку 1950-х років, я знайшов деяку інформацію про того дипломата. Виявляється, що Дж. Кеннан був ще тим москвофілом. Прочитавши його статтю "Американське і російське майбутнє" (American and Russian future), яка була видана в журналі Foreign Affairs №3 за квітень 1951 року написав наступне:
Україна без сумніву заслуговує повного визнання самобутнього генія і здібностей її народу так і потреб і можливостей в області розвитку власної мови і власної культури; але в економічному відношенні Україна в тій же мірі складова частина Росії, як Пенсильванія складова частина Сполучених Штатів Америки.
Так що промова "котлета по-київськи", на якій зашкварився Дж.Буш-старший, була далеко не першою подібною заявою. І все це при тому, що в тій же статті говориться, що держави-сателіти Східної Європи і балтійські республіки мають отримати незалежність. Що за подвійні стандарти. Але історія показала, що цей москвофіл Кеннан був неправий.
А далі йде ще більша порція наївності: але і вони не забезпечать своїй стійкості і майбутнього процвітання, якщо вони стануть на хибний шлях, віддавшись почуттю помсти й ненависті до російського народу, який разом з ними поділяв їх трагічну долю, і будуть намагатися побудувати своє майбутнє на корисливому використанні первинних труднощів нового російського режиму, який керуватиметься добрими намірами і бореться зі спадщиною більшовизму. Сміх — та й годі. Від наслідків більшовизму московити так і не позбавилися ще й досі. Та й імперіалізм в них процвітає в небачених масштабах. Так що не там він шукав "хибний шлях".
От такий от "той, хто привів до перемоги в холодній війні". Насправді це був не Дж.Кеннан, а правильно обраний зовнішньополітичний курс США по відношенню до СРСР. Почалася розбудова НАТО та інших військово-політичних союзів. А Кеннан виступав проти цього, бо він мав на увазі не військове стримування. Ще один прокол "великого дипломата" — не можливо стримувати мирними засобами тих, хто поважає лише силу. Напевно, не таким вже він був і обізнаним в психології московитів. Щоб там не було, але новий держсекретар США Дін Ачесон звільнив його з посади директора з планування політики в 1949 році. Подальшу його діяльність можна охарактеризувати як постійне невдоволення зовнішньою політикою США. А щодо самої "доктрини стримування" він говорив, що його не вірно зрозуміли. А я скажу вам, що це велике щастя для багатьох народів, що "його не вірно тоді зрозуміли".
Із всього того варто згадати, що Кеннан був противником входження східноєвропейських держав до НАТО — бо це шкодило інтересам його улюбленої Рашки. А як щодо інтересів інших держав, які не хочуть знову опинитися під владою Московщини? От саме через таких політичних діячів Захід часто виглядає слабким і безпорадним.
От так нова інформація змінює попередні оцінки. Спочатку вважаєш одне, але отримані нові факти можуть все кардинально поміняти. Ну що ж, таке життя.
P.S. До речі, донедавна в Україні діяв офіс Інституту Кеннана. На початку цього року він зі скандалом був закритий. Причина: проросійська діяльність цього інституту. Втім, після того, як ми дізналися на честь кого він був названий, такі новини не дивують. Правильно зробили, що прикрили це. Детальніше можна дізнатися тут:
Немає коментарів:
Дописати коментар