Петро Мірчук про причини поразки Центральної Ради

Читаючи книгу Петра Мірчука "Українсько-московська війна (1917 - 1919)", яка була видана ще в 1957 році, знайшов кілька цікавих міркувань. Одне з них стосувалося причин невдач Центральної Ради. Починається все з того, що описується те, як на Київ йшла банда Муравйова і не було кому захистити столицю. А до цих подій була ліквідація більшовицького виступу в Києві та нейтралізація збільшовичених частин в Жмеринці 1-м Українським корпусом. Це було наприкінці 1917 року. Але в січні 1918 року українізовані частини особливого ентузіазму не проявляли. Чому ж все так сталося?

Петро Мірчук (1913 - 1999)

А головною проблемою, на думку Мірчука, було те, що в українському уряді порядки правили соціалісти. В них питання самостійності України не стояли на першому плані. Коли був прийнятий 4-й універсал ЦР, який проголосив незалежність? 22 січня 1918 року. Тобто, цілих десять місяців Центральна Рада обстоювала ідею обмеженої автономії з "братами". Навіщо ж будувати власну державу, коли скоро на руїнах колишньої імперії настане соціалізм і всі тоді заживуть в злагоді? Яка наївність.

Микола Міхновський (1873 - 1924)

До слів Миколи Міхновського тоді не хотіли прислухатися. І даремно. І вже 19 грудня 1917 року "брати-соціалісти" фактично почали війну проти УНР. А що ж соціалісти на чолі з Винниченком? 16 січня 1918 року був прийнятий закон про демобілізацію. Генеральний секретар військових справ Порш фактично ліквідовував регулярну армію. В історії аналогів подібному важко було знайти.

Тепер про дещо інше. Після придушення більшовицького повстання в Києві в 1917 році було заарештовано багато їхніх діячів. Винниченко випустив їх на волю. Тому нічому дивуватися, що невдовзі люмпен-пролетаріат повстала на Арсеналі. До речі, таке поблажливе ставлення до п'ятої колони так нагадує те, що в наш час. Хіба не так?

А ось цікава цитата:

І коли українська нація, приспана в перших місцях національної революції лукавими "українськими" соціялістами, прокинулась у січні 1918 року від гуку московсько-большевицьких гармат, спрямованих на золотоверхий Київ, то пробудилась вже окраденою зі своїх збройних когорт, з патосу свого національного відродження і, врешті, навіть з віри в свою Правду.

От до чого довели москвофіли при владі. Робимо висновки, панове.

Українсько-московська війна 1917-1918 років

Для порятунку держави треба були власні збройні сили. Але регулярної армії завдяки вищезгаданим в України не було. Боротьбу вели недавно сформовані сили. Це були: Вільне Козацтво, Український Гайдамацький Кіш Слобідської України і Січові Стрільці. Але це були незначні сили. Повстання зрадників в Києві було придушене, але банду Муравйова зупинити не вдалося - сили були не рівні. 9 лютого 1918 року Київ був залишений.

Українські сили відступили до Житомира. Було здійснено реорганізацію. Вільні козаки об'єднали з Гайдамацьким Кошем і сформували "Окремий Запорозький Загін", який очолив генерал Прісовський. В Житомирі в той час стояв Чехословацький корпус, але він проголосив нейтралітет. Із Житомира частина українських сил рушила на Коростень, звідки були вибиті більшовики та їх прихвостні. Таким чином під контролем УНР залишилася важлива залізниця Сарни - Київ.

Підписання Берестейського мирного договору

А в той час велися переговори в Бресті-Литовському. Питання відносин з Центральними державами було довгий час не визначеним. Рятувало лише те, що німці і австрійці після літа 1917 року не вели активних бойових дій. А вони могли, враховуючи розпад російської армії, вже восени спокійно просуватися на схід.

Микола Міхновський ще в березні 1917 року пропонував укласти від імені України мир з Центральними державами і забрати українські частини з фронту для захисту від московських імперців. Але ж рішучих політиків тоді було дуже мало. Лише 28 грудня 1917 року ЦР прийняла резолюцію про участь в переговорах. 3 січня в Берестя виїхала українська делегація. 9 лютого 1918 року був підписаний мирний договір.

Ось влучно цитата Петра Мірчука:

Берестейський мировий договір був великим політичним осягом української держави. Тільки ж, він приходив запізно. Його підписано в моменті, коли уряд УНР та українська армія були змушені опустити Київ і коли небезпека захоплення большевиками всієї України стала аж надто реальною й для всіх очевидною. І тому всі ті користі, що їх би дав мировий договір з центральними державами, якщо б він був заключений бодай місяць раніше, не говорячи вже про перші місяці після розвалу царської Росії, були безповоротно змарновані. Перед захопленням Києва большевиками уряд УНР міг повністю зберегти свою суверенність у практиці в відношенні до Німеччини й Австрії, як і в відношенні до альянтів, а перекинувши свої військові частини з фронту на північно-східні кордони, міг запевнити Україні безпеку перед московсько-большевицькими ордами. Тепер же ж, в обличчі дуже серйозної загрози бути викиненим большевицькими ордами поза межі України, уряд УНР опинився в безвиглядній ситуації, яка заставляла його проїхати Німеччину й Австрію про допомогу і, тим самим узалежнювали Україну від ласки й неласки Німеччини й Австрії.

Точніше і не скажеш. Німецькі сили звільнили Україну від більшовиків. Але ситуація була складною. А Центральна Рада ніяк не могла розв'язати тодішні проблеми. Тому її безславний фінал 29 квітня 1918 року був цілком закономірним.