Нещодавно попався мені збірник статей із назвою "Україна проти Москви", що вийшов в 1955 році у Виданні Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів. На 69 сторінці є стаття "Похід Карла ХІІ на Україну". Автор - Дмитро Донцов. Завдяки цьому матеріалу багато чого пояснюється.
А починається все епіграфом із слів, що сказав прусський король Фрідріх Великий:
"Закидають Карлові ХІІ, що він здався на обіцянки Мазепи, та козак зрадив його, навпаки, Мазепа сам був зріджений несподіваним збігом обставин, яких не міг ані передбачити, ані оминути".
Все це дуже точно підмічає те, що тоді відбувалось. А саме - все тоді відбулося хаотично і неузгоджено. Тому й не дивно, що спіткала невдача.
На початку статті Донцов описує тодішні ситуацію. Московія рвалася до Балтійського моря. Домовитися в такій ситуації було практично неможливо - тільки розгром ворога. Як сказав Карл ХІІ на початку війни: "Я постановив ніколи не починати несправедливої війни, але також постановив я не скоріше покінчити справедливу війну, аж остаточно поб'ю мого ворога."
Це означало, що король розумів, що двом імперія не місце на Балтійському морі. Тому й мав він план закінчити війну в Москві. Продовжувати оборонятися в приморських регіонах не було виходом, оскільки це лише б ненадовго спинити ворога, але не завдати йому вирішальної поразки. Тому розцінювати його похід як авантюру недоречно.
Тепер щодо України. Вона, як відомо мала ще деяку автономію. Правда, її з кожним гетьманом обмежували. І це не могло не викликати невдоволення. Щодо самого гетьмана Мазепи то про його Донцов пише таке:
"Не був він ані "чорний характер", як описують його російські історики, ані авантурник, як і його королівський союзник. Також недоречно казати, що кермувався у своїм ділі він особистими мотивами. Які ж особисті мотиви могли склоняти цього, царською ланкою обсипаного, бездітного, нежонатого старця (мав тоді понад 60 літ), до зради цареві? Ні не те, але журка про добро народу і загальна на Україні туга за з'єднанням рідного краю, розірваного Андрусівським договором, спонукали гетьмана розлучитися до діл Карла. Мазепа хотів Правобережну Україну, що була під Польщею, прилучити до Гетьманщини. Але цьому противились не тільки поляки, але й цар, який обіцяв цю область залишити при ній."
Нагадаю, що Мазепа зайняв Правобережжя в 1704 році. Але офіційно воно належало Речі Посполитій і після війни мало б бути поверненим.
До 1706 року Карл ХІІ розгромив Річ Посполиту і посадив там королем Станіслава Лещинського. В лютому 1708 року він був поблизу Вільна в Литві, де розробляв план походу. Відповідно до цього, Левенгаупт з Риги мав вийти на зустріч з силами короля. Лещинський з польською армією мав йти на Київ, а сили Великого князівства Литовського - на Смоленськ. Мазепа мав підняти повстання і віддати шведам фортеці Млин, Стародуб і Новгород-Сіверський. З всіма цими силами Карл мав йти на Москву. Інших варіантів не було, оскільки прямі шляхи контролювалися Петром. Тому, взявши влітку 1708 року Могилів, шведи восени рушили в напрямку України.
Далі автор аналізує, чому цей план не вдався. Головна причина - все почалося занадто пізно. Ще у вересні 1707 року послав Мазепа посла до Лещинського, обіцяючи допомогу. Тоді в Україні було лише 7 тисяч московського гарнізону. Гетьман пропонував рушити тоді через Україну. Це дозволило б обійти московські сили, які стояли в Білорусі. Але Карл ХІІ цей план не прийняв і рушив в сторону Литви.
Тому й довелося гетьману вичікувати слушної миті. А ситуація ускладнювалась. Московські гарнізони посилювались, а козацькі - були розсипані по фронтах. 6 тисяч відправили на Литву, 7 тисяч - на Польщу, 3 тисячі - до Смоленська. А реєстр тоді був обмежений до 30 тисяч, хоча навіть скількох тоді не набралося.
А Карл ХІІ в той час цілий місяць простояв в Могилеві. А час сплив, оскільки укріплені міста на Стародубщині були зайняті московитами. Хоча комендант Стародуба був втаємничений в плани гетьмана і чекав приходу шведів. Але московські сили підійшли швидше і в його не було вибору. В той же час був розбитий Левенгаупт під Лісною. Після цього Карл ХІІ опинився в скрутному становищі: відступати тим самим шляхом було неможливо, а похід на Москву став небезпечним. Тому й рушив він в сторону Мазепи. В жовтні 1708 року вони об'єднали сили.
Та зручний час був втрачений. В Україні вже було повно московських сил, козацьке військо було розпорошене. А в листопаді відбулась Батуринська різанина, яка позбавила короля і гетьмана важливого міста. Союзники опинилися в непростій ситуації.
Карл ХІІ в кінці 1708 року викликав сили, що стояли в Польщі і Лещинського. Їм було наказано йти через Волинь на Київ і з'єднатись із головними силами. Але вони навіть не вирушили на підмогу. Османська імперія також не захотіла допомагати. Відступати на захід Карл відмовився. Зима 1708-1709 років виявилась дуже холодною. Шведські сили танули - до Полтавської битви залишилося трохи більше 20 тисяч. А що було далі - всі знають.
От так, внаслідок дії багатьох факторів зазнала поразки Швеція. Як пише Донцов: "Ряд тактичних помилок, які можна було б оминути, спричинили, що план, який міг повестися, не повівся."
В завершальній частині статті автор розмірковує над наслідками провалу походу Карла ХІІ. Історія могла б піти іншим шляхом. Але сталося інакше. Ось як все це Донцов описує:
"Завдяки нерішучости одних (Туреччина!), короткозорости других, що або запряглися до московського тріюмфального воза (Данія, Польща!), або побідному походові царя приглядалися з незрозумілою байдужістю (Англія!) - не вдався один з найвідважніших і найрозумніше придуманих політичних плянів в всесвітньої історії." Далі йдуть розмірковування про тодішню Східну Європу, яка стала об'єктом експансії Москви. А наостанок Донцов говорить наступне: "Удари ззовні і повстання всередині великанської держави, ось ці чинники, що сподіваємося - нададуть розв'язанню східно-європейської проблеми інший характер... Те, що не вдалося в 17 столітті, може вдатися в 20-му".
Такі от міркування Дмитра Донцова. Тепер поділюсь своїми. Що таке для України вся та кампанія і битва під Полтавою? Це був останній шанс зберегти козацьку державу, що заснував Богдан Хмельницький. Після поразки шведів Гетьманщина поступово почала занурюватися в Лету. Імперській владі не були потрібні автономії. До кінця того століття не стало ні козацької держави, ні Запорозької Січі. В Україні затвердили кріпосне право і рекрутські набори. Тому скажу коротко - то була велика поразка для України. Наступний шанс звільнитися нашому народу випав аж в 1917 році. Тобто через 200 років. Двісті років! От чому варто цінувати ті моменти, коли випадає нагода звільнитися від загарбників і використовувати нагоди.
Немає коментарів:
Дописати коментар