Переглядаючи літературу про в українську революцію 1917 - 1921 років, я знайшов цікаве оповідання від Симона Петлюри. Назва його промовиста - "Московська воша". Написано все це було ще в 1925 році.
Оповідання це ведеться від імені дядька Семена, який розповідає своєму кумові Лавріну історію визвольної боротьби. За сюжетом 1925 рік і двоє вищезгаданих скаржаться на своє життя. Немає чим платити більшовикам податок. І зрештою Лаврін питає кума, коли все те почалося.
І почав Семен довгу розповідь. Спочатку йшлося про повалення монархії і розлад на фронті. І от тоді почалися визвольні змагання. Був створений український уряд. В військових частинах почалась українізація. Але не так сталося, як гадалося. Семен говорить так: "А через те, що на перешкоді стала московська воша!"
І тут наводяться слова московських агітаторів. Цитату цю я скопіюю повністю. "Таваріщі українци! Што ето ви дєлаєтє? Зачєм атдєляєтєсь ат нас? Ведь адно горє у нас. Развє на фронтєми нє із аднаво катєлка щі хлєбалі? Алі нас нє адна вош в акопє єла? Как хатітє, а ви нє харашо дєлаєтє. Ми на ета нє сагласни! Коль скоро їжерлі адна вош єла да с аднаво катєлка ми с вамі щі хлєбалі, то нам і дальше жіть надо вмєстє. Українізація воська нас раздєляєт, а єта нє харашо. Ми на єта сваго сагласія нє дайом."
Нічого не нагадує. Ніби й не сто років тому все це було. Так нагадує нинішніх адептів "братства народів". На жаль, дурнів, помішаних на цьому серед нашого народу ще багато залишилося.
А далі розповідь про тодішніх дурнів, які на "воші і казанки" повелися. І почала українська сила слабнути. І почалися розбігатися всі ті, хто наслухався ворожої агітації.Багато хто перебіг до більшовиків.
А в той час в українського уряду не було сил щоб стримати більшовицькі банди. Багато хто оголошували "нейтралітет" - "моя хата з краю, нічого не знаю". Вони вважали, що це їх врятує. Даремні були сподівання.
Далі Семен говорить про селянство: "Українське село розділялось, задурене, спантеличене московськими агітаторами, на різні, часто ворожі, угруповання і тримало "нейтралітет" або просто більшовикам помагало".
А про так званий пролетаріат говориться таке: "Коли про робітників на Україні говорити, то вони майже всі були в цей час збольшевичені. Та й не диво: це здебільшого були кацапи-москалі, що прийшли на Україну у наших людей-робітників хліб відбирати. Вони косити оком дивилися на український національний рух, бо боялисьяк би їм не довелось їхати назад у Московщину, і що українці-робітники повиганяють їх, як зрозуміють, чий хліб їдять оті зайди-приблуди та у кого заробіток відбирають. Отож, робітники по великих містах, як то Київ, Харків, Одеса, Катеринослав тощо, - стали за большевиків."
Так воно і було. Люмпен-пролетаріат слугував п'ятою колоною на наших землях, які "робили заколоти та в спину били нас, коли плходом на Україну йшли московські військові банди".
І про російську інтелігенцію не забули згадати. Ті теж не сприймали українську ідею. Тому "і ці людці теж на большевиків дивились як на "своїх людей" і разом з російськими робітниками провадили то явну, то тайну, але ворожу-гадючу роботу проти української справи".
Але й дісталося критики українському уряду. А все тому, що "наш уряд панькався з ворогами, не мав в собі ні сили, ні мужности дати раду з ними". Багато говорили, але мало діяли.
Потім розповідається про падіння Центральної Ради і прихід Скоропадського. Наголошується на тому, як лояльне ставлення до московщини погубило гетьмана. Тому повстання й скинуло його з посади.
Але зразу ж починається вторгнення більшовиків. І знову байдужість народу дала про себе знати. Далася в знаки і небажання Антанти допомогти, і війна на три фронти. І тим не менш українське військо сміливо протистояли переважаючим силам ворогів. Але завершилось все поразкою...
Семен сумно констатує: "Покутуємо ми: - може за наші гріхи, а може за помилки і дідів, І прадідів наших. Покутуємо і за свою темноту, і за свою незрячість, і за те "моя хата зкраю, нічого не знаю".
Один із останніх розділів називається "Московські воші і свої гниди". Суть цього зрозуміла - це про всіх тих запроданців, які переметнулись до окупантів. Такі ще гірші за московських вошей. От звідки знаменита цитата Симона Петлюри.
Наприкінці повісті автор висловлює сподівання на майбутнє, коли Україна буде звільнена від окупантів. От такий цікавий твір був прочитаний мною. Для опису історичних подій було обрано доволі цікаву форму. І це була вдала ідея. Так що варто почитати оповідання Симона Петлюри "Московська воша".
Немає коментарів:
Дописати коментар