Останні діяння отамана Зеленого і пам'ять про його

Цей блог є завершальним. Тут буде розказано, як завершився життєвий шлях отамана.

Становище восени 1919 року

В кінці літа 1919 року українські сили наступали в сторону Києва. Та до одного ворога - більшовиків, додався новий - денікінці. В серпні 1919 року вони були вже на Київщині. Петлюра прийняв рішення не вступати в бої з білими. Рішення невдале: це тільки спричинило падіння бойового духу в українській армії та втрату більшості звільнених територій. Так, 27 серпня 1919 року без бою була віддана Біла Церква. Але отаман Зелений не погодився з такою політикою Директорії. 29 серпня почалися бої проти денікінців.

Наступ українських сил на Київ

Зелений бився проти білих в районі Фастова. 6 вересня 1919 року він вибив білих з Устимівки, зо на Васильківщині. Невдовзі після цього отаман пішов на захід і навідався до Кам'янця-Подільського, тодішньої столиці УНР. Там мав зустріч з Петлюрою. Потім повернувся до свого війська в Козятин. Там йшла підготовка до походу на Трипілля.

Невдовзі зеленівці вирушили на схід, в той час як армія УНР відступала на захід. У жовтні 1919 року Зелений звільнив від денікінців Кагарлик. На заклик отамана відгукнулися багато селян. Повстання проти білих поширювалось.

Після Кагарлика зеленівці рушили на Канів. Але 30 жовтня 1919 року отаман пішов в розвідку і отримав смертельне поранення. Його відвезли в село Стрітівка. Вважається, що там він і помер. Поховали його в Трипіллі. Точне місце поховання не відоме - трипільці добре заховали могилу свого видатного земляка.

Село Стрітівка (внизу карти справа) - місце смерті отамана. Неподалік рідного Трипілля він помер. 

Про обставини загибелі Зеленого ходять різні версії. Одні говорять, що його вбили люди кагарлицького отамана Дьякова, інші - що був поранений осколком під час обстрілу. Щоб там не трапилось, а повстанці залишились без видатного керівника.

Тим не менш на Обухівщині продовжували боротися проти більшовиків аж до кінця 1921 року. Повстанці створили загін імені отамана Зеленого, який ще не раз бив окупантів.

Вже після здобуття Україною незалежності ще довгий час в Трипіллі не встановлювали отаману пам'ятник. Виготовленням погруддя Зеленому зайнявся скульптор Михайло Горловий із села Щербанівка, що неподалік Трипілля. У жовтні 2007 року його майстерню разом з погруддям отамана спалили. Невже комуняцьким недобиткам правда спокою не дає.

Погруддя отамана Зеленого в Трипіллі

Пізніше, все таки погруддя встановили. Та є одне "але": неподалік ще стоїть пам'ятник пролетарському бидлу, що палило Трипілля в липні 1919 року. І нічого влада з ним не зробила - лиш зірку на шпилі замінила на тризуб. Ідіотизм. Не можна сидіти на двох стільцях одночасно. Україні треба справжніх героїв, а не прислужників окупантів. Чи може місцева влада все ще вірить в "мышебратство"? Жаль, що таких в Україні залишилось ще дуже багато.

Ось він - пам'ятник катам українського народу. Тільки зірку на йому замінили на тризуб. А це вже реальне знущання над нашою історію. Пам'ятникам окупантів надівають наш герб. Що курять ті, що зараз там при владі?

А що ж нам робити? Не забувати тих, хто боровся за Україну і не дозволяти ворогам нав'язувати нам чужу історію. От це ми зробити можемо - сучасні засоби це дозволяють робити.

P.S. 24 грудня 2016 року в Обухівському будинку культури відбулися заходи, присвячені 130-й річниці з дня народження отамана Зеленого. Я був там присутній і можу сказати, що людей було чимало. Ось кілька світлин:

Був присутній Роман Коваль - автор книги про отамана Зеленого та інших діячів того часу. Також був там Сергій Василюк - лідер гурту "Тінь Сонця". Ось пара пісень в його виконанні наостанок.