Первородний гріх гетьмана Скоропадського

Не дивуйтеся назві цього блогу - тут йтиметься не про релігійні аспекти життя Павла Скоропадського. Є в Петра Мірчкука книга "Українсько-московська війна", а в ній - розділ з такою назвою. Так про що ж ця публікація буде?

Павло Скоропадський

А про те, чому гетьман не протримався при владі довго. Багато хто шукає причину в тому, що діячі майбутньої Директорії рвалися до влади і цим погубили Україну. Всі, хто з табору гетьманців так вважають. Втім, вони чомусь не звертають увагу на те, що гетьман деякими своїми діями сам наблизив своє падіння. Можна навіть сказати, що він заклав бомбу уповільненої дії, яка і спрацювала наприкінці 1918 року.

Молебень на Софіївській площі на честь проголошення гетьманства

А почалося все після перевороту 29 квітня 1918 року. Перед гетьманом постало питання на яку політичну силу опиратися. Про соціалістів із Центральної Ради і мови не могло бути, що цілком справедливо - вони вже продемонстрували свою безпорадність на протязі цілого року. Залишалися праві партії, яких були дві: Українська Демократично-Хліборобська партія (УДХП) і Союз Землевласників. Розглянемо їх детальніше.

УДХП була партією українських самостійників, на головних ролях там були М.Міхновський і С.Шемет. Партія була відносно новою і ще не набрала широкого розмаху.

Сергій Шемет

Союз Землевласників, а точніше "Союз Земельных Собственников", був організацією великих власників землі, що давно існувала. Вона мала з самого початку становий характер.

Різниця між УДХП і СЗ була в тому, що перша складалася з в основному хліборобів, а друга - з поміщиків. УДХП виступали за самостійну Україну, а в СЗ були самі "єдінонєділімци", яким було вороже все українське. Єдине, що було схоже в них - це обстоювання ідеї приватної власності на землю.

Скоропадський ще до перевороту хотів об'єднати ці дві партії. Ясно, що це було просто неможливо, тому й ідея не вдалася. Довелося робити вибір.

Гетьман обрав Союз Землевласників. От це і називає Петро Мірчук "первородним гріхом гетьмана", що "фатальним проклоном затяжіло і над гетьманщиною, і над Українською Державою".

Українська держава гетьмана Скоропадського

І ще одна цитата:

Бо цим рішенням передано керування будівництвом української державности тим, які були й залишились непримиримими ворогами тієї української державности.

От це і вилізло боком восени 1918 року. На керівні посади пройшло багато імперських шовіністів, для яких все те було лиш початком відновлення "єдінонєділімой". Звісно, були серед гетьманців і українські патріоти, які робили багато корисного для української справи. За період правління Скоропадського було зроблено набагато більше, ніж за Центральної Ради. З цим варто рахуватися. Але наслідки вибору гетьмана давали про себе знати.

А наслідки були такими:

Скинувши після 250 літ важкого гнету московське ярмо, український народ був дуже вразливим на кожний протиукраїнський виступ московських шовіністів. І, коли він побачив, що в гетьманському уряді та в державному апараті гетьманської держави закишіло від московських чорносотенців, явних україноненависників, які висмівали українські національні стремління, прозиваючи їх погірдливо "мазепинством" та "хахлацтвом", проводились так, наче б Україна знову стала російською провінцією і навіть українську мову демонстративно висмівали, то це зразу мусіло відштовхнути український народ від гетьмана.

А що ж робив гетьман? А ось що:

Скоропадський бачив все те. Але, замість послідовно вкорочувати сваволю україноненависницьких міністрів і урядовців гетьманської держави і заступати їх ступнево свідомими українськими патріотами, гетьман мовчки погоджувався з якраз протилежним процесом, - з тим, що владу в гетьманській державі переймають в свої руки все цупкіше московські чорносотенці, почуваючись справді ніби царські намісники в якійсь ґубернії російської імперії.

В Києві діяли проросійські організації, які вели пропаганду. Прибувало все більше фанатів імперії, що тікали від більшовиків. І цих укаїнофобів все збільшувалось. Це визнає навіть прибічник гетьмана історик Дмитро Дорошенко.

Скоропадський втратив підтримку народу. Завершальним актом братання з чорносотенцями стала грамота про федерацію з небільшовицькою Росією 14 листопада 1918 року. Так, цей акт був нав'язаний Антантою і був маневром гетьмана, пізніше вияснилось, ще невдалим. Це лише дало додаткові козирі тим, хто готував повстання. Через місяць з гетьманатом було покінчено.

От так сумно завершилась історія правління того, хто міг би стати українським Маннергеймом або Пілсудським. Прагнення "і нашим, і вашим" завершилось тим, що для обох сторін він не став своїм. Сумна історія.