Повстання Зеленого на Обухівщині в кінці 1918 року і подальша діяльність

В часи визвольних змагань було таке явище як отаманщина. Часто все це називають "махновщиною", що не зовсім правильним буде. Не всі були такими як Нестор Махно, якому було байдуже на українську державу. Не дивно, що він не раз ставав на бік більшовиків, які були проти України.

Але ж поважають отаманів Холодного Яру. Так, в них було інше погляди на майбутнє України, але чітка мета здобуття держави все таки була. Сьогодні моя розповідь буде про мого земляка - Данила Терпила (1886 - 1919), більш відомого як отаман Зелений.

Він народився в селі Трипілля, що розташоване над Дніпром. В 1914 році був мобілізований на фронт. Під час подій 1917 року брав участь у військових з'їздах від своєї частини. Додому він повернувся лише на весні 1918 року. Вже в той час правив гетьман Скоропадський. Так, останній - дискусійна постать в нашій історії, але не будемо на цьому зациклюватися, оскільки в нас інша тема.

За нової влади Данило Терпило був в немилості. Не раз йому доводилося переховуватися від облав. Невдовзі він почав збирати спільників. До жовтня 1918 року в його було близько двох сотень прибічників. В той час ситуація в Україні почала загострюватися. Проти гетьмана готувалося повстання, а він видав грамоту про федерацію з "білою Росією". Як відомо, 14 листопада біля Білої Церкви Директорія почала повстання.

Райони, в яких найбільше діяв отаман Зелений

А в цей час в Трипіллі Зелений розгромив гетьманців і захопив владу. Сталося це 20 листопада 1918 року. Наступного дня повсталі вирушили на Григорівку -  село на південь від Обухова, де знаходився цукровий завод. Сили Зеленого вже становили 600 чоловік. Гетьманці 22 листопада змушені були відступити до Обухова.

Те, що залишилось від цукрового заводу в Григорівці

В Григорівці Зелений проголосив створення Дніпровської дивізії. 23 листопада від здобув Обухів. Через деякий час повстанці намагалися піти на Кагарлик, але місцевий отаман Дьяків відбив їх наступ. Зелений повернувся до Трипілля і оголосив там мобілізацію. До його прибуло близько 4 тисяч селян із Обухівщини. Було вирішено йти на Київ.

Наступали зеленівці по обох берегах Дніпра, отаман вів свої сили правим берегом, а його заступник Олександр Данченко - лівим, через Бориспіль і Дарницю. 12 грудня Зелений взяв Софіївську Борщагівку, а 13 грудня - Святошин. Данченко 14 грудня витіснив гетьманців з Дарниці. В той день Зелений увійшов до Києва. Невдовзі підійшли Січові Стрільці.

Україна в листопаді-грудні 1918 року.

Сама ж Директорія увійшла до Києва 19 грудня. На Софіївській площі був парад. Але серед його учасників не було Дніпровської дивізії. Петлюра заборонив їм брати участь. Вже скоро стало ясно, що нова влада не здатна справитися із проблемами. Дисципліна в армії падала. Почалися конфлікти між Директорією і зеленівцями. Комендант Києва Євген Коновалець наказав Дніпровський дивізії відійти до Святошина. Цей наказ Зелений ще виконав.

Але згодом Петлюра видав провокативний наказ: Дніпровська дивізія мала вирушати до Галичини воювати з поляками. І це все при тому, що то була частина з добровольців, серед яких було повно учасників непризивного віку. Дивно, що не Січових Стрільців туди відправили. З невеликою частиною бійців Зелений вирушив на захід.

Його бійці були деморалізовані таким рішенням. Тому з під Львова зеленівці сіли на потяг і рушили назад. Ясно що Петлюра видав наказ про розформування Дніпровської дивізії.Зеленому і Данченку наказали прибути в штаб для "розслідування". Не треба бути генієм щоб здогадатися, що нічого крім розстрілу їх не очікувало. Тому й рушили вони до рідного Трипілля. А перед цим на Святошині забрали майно з військових складів.

В той час більшовики вели наступ проти України. Директорія довго не оголошувала їм війну, сподіваючись домовитись з "братами-соціалістами". Даремні сподівання, такі як в 1917 році. А стотисячна армія Директорії скоротилася в 5 разів. Такий от показник перших місяців їх правління.

22 січня 1919 року на Трипілля вирушили Січові Стрільці для того щоб роззброїти трипільців. Всього їх було близько тисячі. Очолив їх Осип Думін. Він не бажав битися із своїми. Так само і Зелений не хотів братовбивчої війни. Але 24 січня відбулась сутичка під Обуховом. Кілька загиблих було там. Зелений вирішив не розпалювати ситуацію і відійшов до Трипілля. Там було 25 січня скликане віче для обговорення подальших дій. Зелений вирішив віддати кілька сотень поламаних рушниць Думіну і уникнути битви. 26 січня Стрільці увійшли в Трипілля, забрали 600 складених рушниць і рушили на Київ. Так завершилось це протистояння.

Осип Думін

Невдовзі більшовики підступили до Києва. Українські сили відступали на захід. Зелений 7 лютого вступив до Василькова. Неподалік відступала Директорія. Отаман не став перекривати їм дорогу. Із більшовицьким керівником Антоновом-Овсієнком Зелений 8 лютого мав переговори. Ні до чого вони не привели, оскільки більшовики не визнавали ніяких альтернативних партій і сил. Втім, для отамана це було затягуванням часу до весни, коли повстанцям було б краще діяти в рідних краях.

Невдовзі почнеться повстання проти більшовицьких загарбників. Але про все те я розповім в наступних блогах.