Реформи австрійського абсолютизму в другій половині XVIII ст.

У XVIII ст. на хвилі Просвітництва стала популярною ідея, що мудрий монарх на престолі зможе стати гарантом проведення реформ в державі. Це отримало назву "освічений абсолютизм". Яскравим прикладом цього є реформи в Австрійській імперії.

Реформи в даній державі пов'язують з такими правителями як Марія-Терезія та Йосиф ІІ. 

З чого ж все почалося? Імператор Карл VI Габсбурґ (1711-1740) не мав синів, тому він видав "прагматичну санкцію" ― документ, який дозволяв передавати його титули по жіночій лінії. Тому, після його смерті успадкувати все мала дочка, яку звали Марія-Терезія. Але багато держав цього не визнали і почалася війна за австрійську спадщину (1740-1748). Зрештою, сторони домовилися, що за Габсбурґами збережеься імператорська корона, але вони втрачали Сілезію. Формально імператором був чоловік Марії-Терезії Франц Стефан Лотаринзький (1745-1765), але реальна влада була в неї. Подібна ситуація була і тоді, коли імператором став їхній син Йосиф ІІ (1765-1790), бо Марія-Терезія зберігала за собою владу аж до смерті в 1780р.

Реформи Марії-Терезії почалися ще під час війни за австрійську спадщину і тривали аж до її смерті. 

Адміністративні реформи
Заради посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд. Щоб покращити облік державних і адміністративно-правових грамот і актів, заснували центральний палацовий, надвірний і державний архіви.

Військова реформа
Для успішного ведення війни проти ворогів провели військову реформу, за якою остаточно відмовлялися від найманців і замінили їх рекрутськими наборами. Рекрутська служба ставала пожиттєвою. Набори до армії відбувалися в окремих округах в основному з бідних станів населення.

Судова реформа
Суди переходили під контроль держави, феодали втратили врлив на судочинство. В 1768 р. було розроблено новий кримінальний та цивільний кодекси. Було обмежено смертну кару та заборонено тортури. 

Податкова реформа
Все населення було обкладено податками, навіть дворяни і духовенство. Провели перепис населення та стали вести облік майна, що перебувало у власності. Внутрішні мита скасували. Разом з тим підвищили зовнішні мита, щоб захистити власне виробництво від іноземних товарів. Патент (так називався імператорський указ тоді) 1772 р. Марії-Терезії започаткував укладання інвентарів. У 1775 р. був введений "рустикальний" податок, тобто посімейний податок на кожне селянське господарство. Патентом 1775 р. Марія-Тереза забороняла панам вимагати у селян більше того, що зазначалось в інвентарях.

Церковна реформа
Імператори намагалися взяти церкву під контроль держави. Почали обмежувати діяльність монастирів та ордеру єзуїтів. Шлюб відокремили від церкви і держава взяла на себе функцію їх реєстрації. Подібне сталося із освітою.

Коли Йосиф ІІ нарешті став правити самостійно (1780-1790), реформи тільки посилилися. 

Адміністративна сфера
В 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосиф II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів. Проводилася уніфікація доволі строкатої Австрійської імперії. Йосиф ІІ намагався створити ефективний бюрократичний апарат в імперії.

Церковна сфера
1781р. ― патент про віротерпимість, яким гарантувалася свобода віросповідання та громадянська рівність християн-некатоликів з католицькою більшістю. На той час таке мало де можна було зустріти.
Провели секуляризацію ― в церкви забрали земельні володіння. Також було закрито багато монастирів. На колишніх монастирських землях утворилися домінії, підпорядковані віденському уряду.

Економічна сфера
Йосиф ІІ продовжив політику протекціонізму і намагався створити єдиний внутрішній ринок.

Судова сфера
Відбулося скасування смертної кари, яка була замінена іншими методами покарання. 

Соціальна сфера
1781р. ― скасування кріпацтва і заміна його "підданством". Селянам надавалися такі особисті свободи, як право одружуватися без дозволу пана, віддавати своїх дітей до школи або ремесла, право вільно пересуватися, шукати вільних заробітків. Патентом 1785 р. усі землі, що знаходились у користуванні селян, проголошувалися рустикальними, тобто селянськими, а решта – домініальними. Поміщики не мали права переділяти чи скорочувати селянські земельні наділи. Рустикальні землі переходили у спадкове користування. В селах організовувалися громади зі своїми виборними представниками.
Під кінець правління Йосиф ІІ хотів повністю звільнити селянство, але не встиг цього зробити.
Євреї хоч і не отримали через окреме розпорядження повного зрівняння в громадянських правах, все ж набули значних прав, в яких їм досі відмовляли — їх допустили до ремесел, промислів, промислової діяльності та здобуття вищої освіти, було скасовано дискримінаційні приписи щодо одягу. 

Реформи в Австрії і Україна
Як відомо, з 1772р. після першого поділу Речі Посполитої, Галичина перейшла під владу Габсбурґів. Тому, реформи стосувалися і тих українських земель. Спроби скасувати кріпосне право мали позитивне значення, оскільки вони послаблювали владу шляхти, яка була в більшості польського походження, над українським селянством.

Важливе значення для подальшого розвитку Галичини мала церковна реформа, запроваджена австрійським урядом. Перше, що зробив австрійський уряд, це зрівняв у правах і статусі уніатську та католицьку церкви, від чого тривалий час відмовлявся польський уряд. У 1774 р. Марія-Тереза запровадила нову офіційну назву уніатської церкви – греко-католицька, чим стверджувалася ідея рівності грецького і католицького віросповідання. 

Для підвищення рівня духовної освіти Марія-Тереза у 1774 р. при церкві св. Варвари у Відні заснувала Барберіум – семінарію для уніатів, яка у 1784 р. була перенесена до Львова, і стала головною з підготовки греко-католицького духовенства в Австрійської монархії. 

Згортання реформ
Після смерті Йосифа ІІ в 1790р. на престол зійшов його рат Леопольд ІІ (1790-1792). Реформи починають уповільнюватися. А коли імператорм став Франц ІІ, син Леопольда ІІ ― реформи починають згортатися і відбуваться повернення до старих порядків.

Таким чином, в Австрійській імперії в другій половині  XVIII ст. було проведено ряд прогресивних реформ. Вони мали змінити державу і зробити її більш розвиненою. Однак, внутрішній спротив змінам та міжнародна нестабільність призвели до їх сповільнення, а потім і до згортання. Через це держава Габсбурґів буде все більше відставати від провідних держав у ХІХ ст. 

Утворення єдиної англійської держави та її боротьба з вікінгами в IX – XI ст.

На початку IXст. В Англії було 7 англосакських королівств: Нортумбрія, Мерсія, Східна Англія, Вессекс, Ессекс, Суссекс, Кент. В 829р. король Вессексу Екберт (802 – 839) об’єднав всі ці королівства. 

Однак саме в цей час вікінги починають робити свої набіги на Англію. Почалася боротьба англійців з вікінгами, які переважно були з Данії. В 851р. король Вессексу Етельвульф зібрав велику армію і завдав серйозної поразки вікінгам, які вже розграбували Кентербері і Лондон. З середини IX ст. нормани починають будувати опорні пункти на узбережжях і з них починають спустошувати внутрішні райони країн. В якості таких для нападів на Англію вони використовували острови Тенет і Шеппей. Але після поразки 851р. вони пішли іншим шляхом — через Східну Англію. 

Тут в 865р. висадилось величезне данське військо. Легенди говорять, що військом керували сини Раґнара Лодборґа — найзнаменитішого данського вікінга. На відміну від попередників, це військо вирушило вглиб Англії, спустошуючи її. В 866р.була окупована Східна Англія і Йорк. Так було знищено Нортумбрію — королівство на Півночі Англії. Скоро загинув і король Східної Англії Едмунд. В 870р. данське військо вторгнулося в Вессекс. Військові дії йшли з перемінним успіхом, хоча його правителі, брати Етельвульф і Альфред, завдали вікінгам поразки, становище було дуже складним.   

 В 871р., після смерті брата, Альфред став правити більша частина Англії була окупована. Довелося платити загарбникам  велику данину. В 878р. він розгромив данців в битві при Единґтоні в Вілширі. Їхній керівник Ґутрум покинув землі Вессексу і прийняв християнство. Але ця перемога не позбавила англосаксів від небезпеки. В тому ж році в гирло Темзи прибув новий флот з великою армією норманів, яку прозвали «велике військо». Частина його згодом відплила на континент і висадилася в нижній течії Шельди.    В цей час на окуповані вікінгами території було створене Денло — область данського права. Тут почалася норманська колонізація.

 Альфред в цей час продовжував боротьбу. В 886р. був звільнений Лондон. Приблизно, десь в цей час було укладено договір, за яким проводився кордон між володіннями англосаксів і норманів по Темзі. В 892р. Альфред відбив новий напад вікінгів, перед цим провівши ряд реформ, які зміцнили державу: військова, освітня та ін. Альфред Великий створив флот. Було проведено кодифікацію права. Однак в східній частині острова нормани досить сильно укріпилися, тому вона ще довго перебувала під їх владою. В 910р. вессекський король завдав данцям сильної поразки. Цим скористалися норвежці і захопили в 919р. Йорк. Король Етельстан пізніше захопив Йорк і поширив свою владу на всю Англію. Також він встановив дружні відносини з норвезьким конунгом Гаральдом Прекрасноволосим. Після смерті Етельстана норвежці тимчасово повернули собі Йорк, але були знову вигнані в середині 40-х рр. X ст. Остаточно вікінги були вигнані в 954р.

    Восени 991р. на південно-східному узбережжі Англії висадилася армія. В битві під Меллоном нормани розгромили англосаксів. Згодом було укладено договір. Переможці отримали великий викуп. Серед норманських вождів найбільш відомим був Олаф Тюґгвасон, який згодом стане королем Норвегії. В 994р. він разом знов напав на Англію.

В 997р. данське військо знову вторглося в Англію і спустошувало її протягом кількох років. Далі йшло вторгнення 1003-1005 і 1009-1012рр. В 1013р. почався новий похід. Свейн захопив Денло, але на початку 1014р. помер. Етельред спробував відвоювати втрачене. Однак син Свейна, Кнуд  почав проти його воєнні дії, під час яких Етельред помер в 1016р., а його син Едмунд був розбитий і згодом помер. Таким чином Кнуд став королем всієї Англії. 

Через два роки він став королем Данії. Але центром його держави залишилася Англія, а Данією правили його намісники, які не раз бунтували, використовуючи норвезького конунга Олафа Гаральдссона. На боці Олафа був шведський конунг Анунд Якоб. Обидва вони хотіли напасти на Данію. Але в 1028р. Кнуд напав на Норвегію і підкорив її. Спроба Олафа повернути престол завершилася поразкою 29 липня 1030р. в битві при Стиклестаді, де він і загинув.

Після смерті Кнуда в 1035р. його держав розпалася. В Норвегії обрали конунгом сина Олафа — Маґнуса, якого викликали з Києва. В Англії сини Кнуда були скинуті з престолу і королем в 1042р. став Едвард Сповідник — син Ельреда II. Данію підкорив норвезький конунг Маґнус. Він прагнув відродити державу Кнуда і готувався до походу на Англію, але під час приготувань в 1047р. він помер. Норвегією став правити Гаральд Сіґурдарссон, який отримав прізвисько Гардрода (Жорстокий). Він воював проти данського конунга Свейна Естридссона і розгромив його. Після смерті Едварда Сповідника в 1066р. Гаральд вирушив в похід на Англію, але був розбитий новим королем Гарольдом під Стемфорбріджем 25 вересня 1066р. Серед норвежців загинув і їх конунг, останній вікінг на норвезькому престолі. Син загиблого, Олаф, поклявся ніколи не нападати на Англію. Дійсно, після цього  вікінги більше не нападали на Англію.

Походження румун. Виникнення князівств Валахії і Молдавії у ХІІІ- ХІV ст.

Походження румунів — це дискусійне питання, оскільки існують дві теорії їх походження: автохтонна і міграційна.

Прибічники міграційної версії вважають, що місцеве гето-дакійське населення було винищене Траяном і провінція була заселена римськими колоністами. Під тиском варварів в ІІІ ст. римляни евакуювали їх в сусідню Мезію. Там сформувалася східнороманська спільність, яка під тиском Другого Болгарського царства знову перейшла на лівий берег Дунаю в XII-XIIIст.. Підтвердженням цього використовують те, що в письмових джерелах до XIIIст. Згадок про романське населення на північ від Дунаю. Також наводять ідентичність східнороманських мов по обидва береги Дунаю.

Прибічники автохтонної теорії говорять про непереривність (континуїтет) проживання тут романізованого гето-дакійського населення. Відсутність письмових згадок пояснюється тим, що в часи переселень різних народів автохтони проживали в горах і не привертали до себе уваги.

Проміжною є теорія про те, що частина романізованого населення після евакуації тут залишилась і продовжила жити тут. Потім, в VII або в XII-XIIIст. Вони поповнилися новими романськими переселенцями з-за Дунаю. Археологічні дані підтверджують проживання романізованого населення тут після припинення римського панування. Мали вплив на етногенез і слов’яни. Їх взаємодія мала різний характер залежно від регіону. На північ від Дунаю стали переважати романи, яких поповнили переселенці з правого берега Дунаю, а на півдні стало переважати слов’яни. Слов’яни також вплинули на формування мови, оскільки в румунській мові є багато запозичень.

Виникнення князівства Валахія

В XII-XIIIст. відбувається заселення рівнинних територій на лівому березі Дунаю. Цей процес проходив довго через те, що тут проживали половці, а з середини XIIIст. ці території опинились під контролем Золотої Орди. Після ослаблення монгольського впливу заселення продовжилось. Починають виникати невеликі державні утворення — кнезати.

В боротьбі з болгарами і ординцями Угорщина поступово здобула вплив на ці території. Угорці почали проводити колонізацію цих земель. В 1300р. центром угорського намісника стало місто Кимпулунг. Через деякий час починає формуватися Волоське князівство, яке очолив воєвода Басараб. Скориставшись вдалою міжнародною обстановкою Басараб об’єднав кнезати, встановив відносини з Золотою Ордою. Але його посилення привело до зіткнення з Угорщиною. Король Карл Роберт в 1330р. вирушив в похід, але під Посадом був розбитий. Ця перемога зміцнила владу Басараба. В 1344р. Лайош І затвердив його воєводою Валахії на правах васала і передав йому Кимпулунг.

Його наступник Ніколае Александру (1352-1364) розширив межі князівства. В 1359р. Валахія отримала свою власну митрополію. Владислав Вайку (1364-1377) продовжив зміцнення князівства. Але це не влаштувало Угорщину і у війні з нею Владислав загинув. Його наступники Раду І (1377-1383) і Дан І (1383-1386) продовжили боротьбу, але безуспішно — Валахія залишилась угорським васалом.

Створення князівства Молдавія

В результаті перемог Угорщини над татарами Східне Прикарпаття опинилося в складі королівства. Цими землями управляли намісники. Місцеве населення було незадоволене політикою угорців і коли почалося повстання в Марамуреші то Східне Прикарпаття підтримало його. Очолив повстання воєвода Богдан. В 1359р. він переселився з Марамуреша на схід і витіснив звідти угорського намісника Балка і проугорську знать. Розгромити Богдана угорцям не вдалося. Він скоро об’єднав все Східне Прикарпаття і в 1365р. домігся визнання незалежності. 

В Молдавії виникла сильна влада господаря. Князі діяли в напрямку централізації держави, спираючись на військово-служилий стан, який теж був зацікавлений у зміцнення князівської влади. Міста підтримували боротьбу з великими феодалами.

В 1387р. господар Петро І Мушат (1374-1392), засновник династії Мушатинів, визнав себе васалом Польського королівства. На ціле століття Молдавія стане польським васалом. 

Консолідація Молдовського князівства відбулася за воєводи Романа, який правив тут в 1392-1394рр. Він зміг розширити територію за рахунок колишніх золотоординських земель. Господарю Александру Доброму (1400-1432) вдалося забезпечити стабільність в державі. Він завоював порт Кілія. Правління виявилося відносно мирним. Але після його смерті почалася анархія в державі, яка тривала до 1457р. і за цей час змінилося 15 господарів.

Т чи Ф — що правильніше?

Зараз, у зв’язку із можливими змінами в українському правописі, можна зустріти чимало істерик з цього приводу. А одним з найбільших приводів для суперечок є те, що на думку тих, хто галасує з цього приводу, є хибна думка, що в нас хочуть виключити букву «Ф» з алфавіту. По-перше, цього ніхто не збирався робити. По-друге, зміна в написанні окремих слів повністю логічна. Розберемо все це детальніше.

Вся суть в одній літері з давньогрецького алфавіту. Ось вона – θ. Називається вона «тета» (θητα – theta). В стародавні часи вона читалася, як міжзубна «с», так як в англійській мові th. Коли римляни познайомилися з давньогрецькою мовою, то зрозуміли, що не всі звуки вони зможуть передати латинською мовою. Тому вони стали шукати замінники. Тому літера θ стала записуватися як th і читалася як «т». Кілька прикладів: Αθος – Athos, Κόρινθος – Corinthus, Αθηναι – Athenae, μυθος – mythos. Так виникло правило передавати ту букву як «т», що перейшло до інших європейських мов.

Але ж звідки тоді взялося все це «ф»? Причиною цього стали зміни у вимові літер у грецькому алфавіті в часи середньовіччя. Так β тепер стала читатися як «в», а не «б», η – як «і», а не «е». Ну а θ, як можна зрозуміти, стали читати як «ф». Це при тому, що стара літера φ (в латинській її записували як ph) зберегла свою вимову, таким чином звук «ф» стали передавати дві літери. А через Візантію дійшло все це до нас.

Втім, західноєвропейські впливи в Україні дали своє. Тому в працях столітньої давнини можна зустріти написання слів через «т»: патос, Атени, аритметика та ін. Це збереглося в середовищі української діаспори. В самій же Україні більшовики почали підлаштування української мови під московитську з ідеологічних причин. Ось так і нав’язали нам літеру «ф», де мали б говорити «т».

Ось чому зміни до правопису – це не забаганки окремих людей, а нормальне прагнення виправити помилки минулого. Тому не варто робити неправильних висновків, не розібравшись в чому суть цієї справи.

Албанські землі у давню добу

Перші людські поселення на території Албанії датуються добою середнього палеоліту. Неолітичні стоянки представлені печерами. Ці жителі займалися в основному полюванням. Судячи з залишків кераміки місцеві племена належали до балкано-анатолійського культурного комплексу. 

В епоху бронзи тут було поширеним скотарство і підсічно-вогневе землеробство. Населяли албанські землі в той час скоріш за все пеласги — догрецьке населення півдня Балкан. Пеласгів відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. 

В другій половині ІІ тисячоліття до н.е. відбулася консолідація таких племінних груп як іллірійці. Найшвидше розвивалися приморські території. Виникла соціальна і майнова диференціація серед населення. Розвивалось землеробство і скотарство. 

Мала вплив на ці землі велика грецька колонізація. Тут виникли такі міста як Бутрот (737р. до н.е.), Епідамн (627р. до н.е.), Аполлонія (588р. до н.е.). Бутрот і Аполлонія були важливими торговими центрами аж до кінця античності, коли вони були зруйновані. Епідамн римляни перейменували на Діррахій і він був важливим портом. Пізніше він став зватися Дуррес і продовжив зберігати своє значення як порт.

Грецький вплив був великим, що в іллірійських містах також почалося організовуватися життя за еллінським зразком. Такими містами були Амантія, Бюліс, Фойніке. 

В IV-IIст. до н.е. культура іллірійців перебувала на високому рівні. Знаряддя праці тепер були залізні. Оброблялось також золото і срібло. Сільськогосподарська продукція йшла на експорт. З’явилися і нові міста — Скодра (Шкодер), Дамастіон, Антипатрея (Берат), Антигонея та ін.. Велася торгівля з грецьким світом. Пантеон іллірійських богів злився з грецьким.

На поч. IVст. до н.е. відбулося об’єднання південно-східних іллірійських племен енкелеїв. Це плем’я довго воювало з македонцями.  В першій половині ІІІ ст. до н.е. ця держава впала під натиском кельтів. Також в IVст. до н.е. виникла держава в племені таулантів на півдні Іллірії. Деякий час вони контролювали навіть грецькі колонії, але згодом їх розгромив Епір. Також свої державні утворення мали аманти і бюліни. Але найбільшої могутності досяг Епір. Пік його могутності припав на ІІІ ст. до н.е. Західніше проживали ардіани, які створили свою державу. Ардіани проводили активну експансію доки не зіткнулися з римлянами. 

Всі іллірійські племена в підсумку були завойовані Римом в ІІІ-І ст. до н.е. Октавіан Август створив тут провінцію Далмація. За Римської імперії через Албанію проходили важливі торгові шляхи, як морські так і сухопутні. На цих землях створювалися військові табори, одним з яких був Скампа (Ельбасан), що виросте в місто. 

В 395р. албанські землі ввійшли до Візантії як провінції Пребаліда, Новий Епір і Старий Епір. 

Албанія у роки Першої світової війни

Початок війни був вдало використаний Італією і Грецією. Заручившись підтримкою обох ворогуючих блоків, вони почали встановлювати тут свій вплив.

 27 жовтня 1914р. Греція заявила про введення військ до Південної Албанії. Це мало носити тимчасовий характер, але греки почали встановлювати на окупованій території свою цивільну адміністрацію. Від цих земель до парламенту обирали депутатів від «Північного Епіру».

30 жовтня 1914р. Італія захопила острів Сазан біля Вльори. 25 грудня італійці влаштували у Вльорі заворушення і використали це як привід для захоплення міста.

В цей же час сусідні з Албанією балканські держави почали висувати територіальні претензії на ці землі. Почалися таємні переговори. Обидва ворогуючі блоки використовували Албанію як розмінну монету в переговорах. В результаті був укладений 26 квітня 1915р. таємний Лондонський договір. Його підписали Італія, Велика Британія, Франція і Росія. За цим договором:

1) Італія мала отримати Вльору, Сазан і прилеглі території у володіння;

2) За Грецією визнавали право на Південну Албанію, а за Сербією і Чорногорією — на Північну;

3) З решток албанських територій мала бути створена нейтральна мусульманська держава під протекторатом Італії.

Невдовзі сербському уряду стало відомо про цей договір і він вирішив закріпитися в Албанії. 2 червня 1915р. сербські війська почали вторгнення. Невдовзі були зайняті Ельбасан, Тирана, серби підійшли до Дурреса. Серби звільнили Есад-пашу, якого в Дурресі взяли в облогу повсталі селяни. Невдовзі це повстання було придушене.

8 червня 1915р. Чорногорія вторглась до Північної Албанії. 27 червня впав Шкодер.

В жовтні 1915р. Сербія зазнала поразки від Четвірного союзу і почала відступ. Серби пройшли через албанські землі до моря. За ними прийшли австрійці і німці, які зайняли північні і центральні райони Албанії. Болгарія зайняла кілька східних районів. На півдні Албанії восени 1916р. італійці і французи витіснили греків і поділили ці землі між собою: Корча і прилеглі — французька окупаційна зона, решта — італійська.

Лінія фронту стабілізувалася на лінії Вльора – Берат – Поградец і залишалася незмінною до кінця війни. На території Албанії, населення якої не перевищувало 800 тис.чол., було розміщено великі окупаційні контингенти, які мало утримувати місцеве населення. В албанців забирали СГ-продукцію, сировину, насаджували свої валюти.

Албанці боролися з окупантами. Після більшовицького перевороту 1917р. став відомим текст Лондонського договору. Австрійці поширили його серед албанців. Це мало певний ефект. В 14-ти пунктах Вільсона Албанія прямо не згадувалася, але говорилось про необхідність надання незалежності європейським націям.

В жовтні 1918р. австрійці залишили Албанію. Її зайняли італійці з французами.  Окупація Албанії продовжилась до 1920р. доки Ліга Націй нарешті визнала суверенітет даної держави.

Фултонська промова Черчілля та її значення

Переглядаючи свої старі блоґи, я помітив, що одним з найпопулярніших з них є Берлінська криза 1948 - 1949 років та її наслідки. Напевно, тема Холодної війни є популярною, раз там вже більше 4 тисяч переглядів. І тому виникла в мене ідея написати ще публікацій з даної тематики.

Отже, сьогодні я розповім про промову, яку зробив Вінстон Черчілль в американському місті Фултон 5 березня 1946 року. Офіційна її назва ― Sinews of Peace. Це можна перкласти як "м'язи миру" або ж "рушійні сили миру".

Як відомо, В.Черчілль влітку 1945р. програв вибори і втратив посаду прем'єр-мінстра. Але все таки він залишався популярним діячем завдяки активній діяльності в часи Другої світової війни. На початку 1946 р. його запросили до міста Фултон щоб отримати науковий ступінь в місцевому Вестмінстерському коледжі. Саме тут і відбулася відома промова.

Після вступних слів з подяками всім присутнім, Черчілль поступово переходить до тогочасних політичних проблем. 

Все це дає мені підстави, підкріплені досвідом усього мого життя, поміркувати про проблеми, які виникли перед нами сьогодні, відразу ж після нашої повної перемоги у війні, і зробити спробу переконати вас, наскільки це у моїх силах, що все, що було здобуто ціною таких жертв і страждань, не повинно бути втрачено, і в цьому я вбачаю запоруку безпеки і процвітання людства в майбутньому.

(I can therefore allow my mind, with the experience of a lifetime, to play over the problems which beset us on the morrow of our absolute victory in arms, and to try to make sure with what strength I have that what has been gained with so much sacrifice and suffering shall be preserved for the future glory and safety of mankind.)

В.Черчілль визнає, що тепер США стали світовим лідером. Але разом з тим, перевага в силі означає й неймовірну відповідальність перед майбутнім (primacy in power is also joined an awe-inspiring accountability to the future). Тому, на його думку, варто мати чітко продумані плани на майбутнє, з метою уникнення всього того, що було під час Другої світової війни. Наше першочергове завдання – більш того, наш обов’язок – захистити сім’ї простих людей від страхіть і потрясінь ще однієї війни (Our supreme task and duty is to guard the homes of the common people from the horrors and miseries of another war).

Далі розповідається про те, що вже почала діяти ООН, які відводить важливе значення. Ми зобов’язані забезпечити успіх цієї діяльності, щоби вона була реальною, а не фіктивною, щоби ця організація являла собою силу, здатну діяти, а не просто коливати повітря, і щоби вона стала справжнім Храмом Миру, в якому колись можна буде розвісити бойові щити багатьох країн, а не перетворилась на другу вавилонську вежу або на місце для зведення рахунків (We must make sure that its work is fruitful, that it is a reality and not a sham, that it is a force for action, and not merely a frothing of words, that it is a true temple of peace in which the shields of many nations can some day be hung up, and not merely a cockpit in a Tower of Babel). Для ефективнішого функціонування ООН Черчілль пропонував створення спільних збройних підрозділів, які б мали підтримувати мир. 

Згадується і питання ядерної зброї. Не думаю, що ми спали би сьогодні так спокійно, якби ситуація була прямо протилежною і монополією на цей жахливий засіб масового знищення заволоділа – нехай би на певний час - яка-небудь комуністична або неофашистська держава (I do not believe we should all have slept so soundly had the positions been reversed, and some Communist or neo-Fascist State monopolized for the time being these dread agencies). Втім, Черчілль сподівається, що доклавши зусил  можна відвернути небезпеку застосування ядерної зброї.

Далі в промові йдеться про права людини. Водночас ми повинні невпинно і безкомпромісно проголошувати великі принципи демократичних прав і свобод людини, котрі є спільним надбанням усіх англомовних народів і які знайшли найбільш яскраве втілення в американській Декларації незалежності, що вмістила в себе традиції таких основоположних актів, як Велика хартії вольностей, Білль про права, «Габеас Корпус», положення про суд присяжних і, нарешті, англійське загальне право (But we must never cease to proclaim in fearless tones the great principles of freedom and the rights of man which are the joint inheritance of the English-speaking world and which through Magna Carta, the Bill of Rights, the Habeas Corpus, trial by jury, the English common law find their most famous expression in the American Declaration of Independence). Наголошується, що в кожній державі громадяни мають право обирати собі владу, мати свободу думки і незалежні суди. В цьому полягає і суть послання англійського і американського народів, з яким вони звертаються до всього людства.

Після промови про права людини, Черчілль переходить до британсько-американського співробітництва, які він називає "особливі відносини" (special relationship). На його думку, цей союз принесе велику користь обомдержавам і сприятиме миру. Такого роду братній союз означає не тільки зміцнення дружби і взаєморозуміння між нашими двома схожими за політичними і суспільними системами народами, але й продовження тісного співробітництва між нашими військовими радниками з переходом у подальшому до спільного виявлення потенційної воєнної загрози, вироблення схожих видів озброєнь та інструкцій з поводження з ними, а також обміну офіцерами і курсантами військових і військово-технічних навчальних закладів. Це також означало би використання вже наявних засобів для забезпечення взаємної безпеки шляхом спільного користування усіма військово-морськими і військово-повітряними базами, що подвоїло б мобільність як американського, так і британського флоту і авіації, а також дало б значну економію коштів. Вже зараз ми спільно користуємося цілою низкою островів, і у близькому майбутньому й інші острови можуть перейти у спільне користування (Fraternal association requires not only the growing friendship and mutual understanding between our two vast but kindred systems of society, but the continuance of the intimate relations between our military advisers, leading to common study of potential dangers, the similarity of weapons and manuals of instruction, and to the interchange of officers and cadets at technical colleges. It should carry with it the continuance of the present facilities for mutual security by the joint use of all Naval and Air Force bases in the possession of either country all over the world. This would perhaps double the mobility of the American Navy and Air Force. It would greatly expand that of the British Empire forces and it might well lead, if and when the world calms down, to important financial savings. Already we use together a large number of islands; more may well be entrusted to our joint care in the near future).

За словами британського прем'єра, такі союзи не заважатимуть ООН, а тільки сприятимуть. Нашою єдиною метою в таких договорах є взаємна допомога і співробітництво (We aim at nothing but mutual assistance and collaboration).

А тепер ми переходимо до того, що найбільше цитують із даної промови ― "залізної завіси". Про що ж власне йшлося в даній заяві? А звучала вона так:
Через увесь континент від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці на Європу опустилася залізна завіса. По той бік завіси опинилися усі столиці древніх держав Центральної і Східної Європи – Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест, Софія. Усі ці відомі міста і мешканці в цих районах опинилися в межах того, що я називаю сферою радянського впливу. Вплив цей проявляється у різних формах, однак уникнути його не може ніхто. Більш того, всі вони зазнають відчутного зростаючого контролю з боку Москви. Лише Атени, столиця стародавньої та вічно прекрасної Греції, з їх безсмертною славою мають можливість визначати своє майбутнє на вільних і рівних виборах за участю британських, американських і французьких спостерігачів. Польський уряд, який знаходиться під контролем Росії, заохочується нею до величезних і здебільшого несправедливих санкцій щодо Німеччини, що призведе до масових вигнань мільйонів німців у прикрих і небачених масштабах за межі Польщі. Комуністичні партії східноєвропейських держав, які завжди були вельми нечисленними, набули величезної ролі в житті своїх країн, що явно не пропорційно кількості членів партії, а тепер прагнуть встановити усюди тоталітарний контроль. Уряди в усіх цих країнах інакше як поліцейськими назвати не можна, й до сьогодні, за винятком Чехословаччини, у них немає справжньої демократії.
From Stettin in the Baltic to Trieste in the Adriatic an iron curtain has descended across the Continent. Behind that line lie all the capitals of the ancient states of Central and Eastern Europe. Warsaw, Berlin, Prague, Vienna, Budapest, Belgrade, Bucharest and Sofia, all these famous cities and the populations around them lie in what I must call the Soviet sphere, and all are subject in one form or another, not only to Soviet influence but to a very high and, in some cases, increasing measure of control from Moscow. Athens alone -- Greece with its immortal glories -- is free to decide its future at an election under British, American, and French observation. The Russian-dominated Polish government has been encouraged to make enormous and wrongful inroads upon Germany, and mass expulsions of millions of Germans on a scale grievous and undreamed-of are now taking place. The Communist parties, which were very small in all these Eastern States of Europe, have been raised to preeminence and power far beyond their numbers and are seeking everywhere to obtain totalitarian control. Police governments are prevailing in nearly every case, and so far, except in Czechoslovakia, there is no true democracy.

В.Черчіль говорить про те, що СРСР користуючись своєю військовою присутністю в державах Центральної і Східної Європи починає нав'язувати комуністичну тоталітарну ідеологію цим дердавам. Власне, до 1947-1948 рр. у всіх цих державах будуть встановлені прорадянські комуністичні режими. Черчілль правильно все передбачив ще в 1946-му. Тому, ми бачимо сьогодні не ту демократичну Європу, за яку ми воювали  (this is certainly not the liberated Europe we fought to build up).

Втім, небезпека існує не лише для держав за "залізною завісою", а й для тих, що опинилися поза нею. Однак у багатьох країнах в усьому світі далеко від кордонів Росії створені комуністичні п’яті колони, що діють у цілковитій єдності і в абсолютному підпорядкуванні директивам, які вони отримують із комуністичного центру. Комуністичні партії, або п’яті колони в усіх цих країнах становлять велику і, на жаль, зростаючу небезпеку для християнської цивілізації, й винятком є лише Британська Співдружність і Сполучені Штати, де комуністичні ідеї поки що не отримали значного поширення (However, in a great number of countries, far from the Russian frontiers and throughout the world, Communist fifth columns are established and work in complete unity and absolute obedience to the directions they receive from the Communist center. Except in the British Commonwealth and in the United States where Communism is in its infancy, the Communist parties or fifth columns constitute a growing challenge and peril to Christian civilization. These are somber facts for anyone to have recite on the morrow a victory gained by so much splendid comradeship in arms and in the cause of freedom and democracy; but we should be most unwise not to face them squarely while time remains).

Втім, пряме військове зіткнення В.Черчілль вважає малоймовірним. СРСР, за його словами, прагне скористатися наслідками Другої світової війни з найбільшою для себе користю. Тому, західним державам потрібно бути сильними і єдиними.
З того, що я спостерігав у поведінці наших російських друзів і союзників під час війни, я виніс переконання, що більш за все вони поважають силу, і ні до чого не мають менше поваги, як до воєнної слабкості. Тому ми маємо відмовитися від доктрини рівноваги сил, або, як її ще називають, доктрини політичної рівноваги між державами, яка вже своє віджила. Ми не можемо і не повинні будувати свою політику, виходячи з мінімальної переваги, яка може спокусити будь-кого помірятися з нами силами. Якщо західні країни будуть єдині у своїй твердій відданості принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй, то вони своїм прикладом навчать цих принципів інших. Якщо ж вони будуть роз’єднанні у своїх діях або почнуть нехтувати своїм обов’язком і втратять дорогоцінний час, то нас і справді може очікувати катастрофа.
From what I have seen of our Russian friends and Allies during the war, I am convinced that there is nothing they admire so much as strength. And there is nothing for which they have less respect than for weakness, especially military weakness. For that reason the old doctrine of a balance of power is unsound. We cannot afford, if we can help it, to work on narrow margins, offering temptations to a trial of strength. If the Western democracies stand together in strict adherence to the principles of the United Nations Charter, their influence for furthering those principles will be immense and no one is likely to molest them. If however they become divided or falter in their duty, and if these all-important years are allowed to slip away, then indeed catastrophe may overwhelm us all.

Ось така вона Фултонська промова Черчілля. Як бачимо, розумні речі говорив цей британський діяч. Багато чого із сказаного ще й досі актуальне в наші часи.