Революція 1848-1849 років на українських землях

В цьому блозі ми ознайомимося з подіями революції 1848-1849рр, що були на території України.

Революції 1848-1849 рр. (Весна народів) ― це низка революційних виступів в державах Європи, які мали антифеодальний, національно-визвольний характер та виступали за демократизацію державних устроїв.

Причини революції в Австрійській імперії:

1. Політична система не відповідала новим буржуазним реаліям, що активно розвивалися
2. Національні проблеми в імперії
3. Економічні проблеми після кризи 1846р.

В березні 1848р. в результаті повстання у Відні був повалений канцлер Меттерніх, а імператор Фердинанд І змушений був проголосити демократичні свободи.

Дуже швидко революційні події докотилися до Галичини. Першими активізувалися поляки, які виступили за широку автономію. Тому 13 квітня 1848р. вони створили представницький орган ― Центральну раду народову. 

Українці у відповідь на це створили свій представницький орган ― Головну руську раду (ГРР). Не дивуйтеся назві, бо в той час в тих краях ще був популярний етнонім "русин". Очолив ГРР Григорій Яхимович. Всього туди входило 30 осіб.

Вимоги ГРР:

1) Запровадження української мови в освіті і діловодстві

2) поділити коронний край на дві частини ― Західну і Східну Галичину

3) рівні можливості для українців при отриманні адміністративних посад.

Головна руська рада зробила великий вплив на національно-культурне життя західноукраїнських земель. Був створений Собор руських вчених. В Львівському університеті відкрили катедру української мови та літератури.

Польські сили протидіяли українському національному руху і на противагу ГРР створили "Руський собор", куди увійшли українські діячі з пропольською орієнтацією.

Слов'янський Конгрес у Празі 2-12 червня 1848р. для українського національного руху став важливим тому, що українська делегація від ГРР на цьому заході закріпив за українцями статус окремого народу. А це, як ви розумієте, важливо.

У червні 1848 р. відбулися вибори до рейхстаґу. Від Галичини українці здобули 39 місць із 100. Так, вперше український народ отримав свою фракцію в парламенті.

1-2 листопада 1848р. польські сили підняли повстання у Львові. ГРР не підтримала цей виступ, оскільки відносини з польським рухом були не в кращому стані. Повстання було придушене, а польські організації австрійська влада закрила. ГРР продовжила діяти аж до 1851р. 

Скасування кріпосного права в Австрійській імперії

Ще 22 квітня 1848 року імператорським указом скасовувалася залежність селян від поміщиків. Спочатку кріпосне право було скасоване в Галичині, а потім на Буковині і Закарпатті. Але поміщики мали отримати великий викуп за ділянки землі, що дісталися селянам. Більш того, у власності поміщиків залишилися ліси і пасовиська, за які селяни також змушені були платити. Звільнене селянство отримало мало землі і ця проблема з роками тільки посилюватиметься.

Висновки:

1. Революція 1848-1849рр. стала важливою для утвердження українців на політичній арені.

2. Українці утвердилися як окрема нація завдяки революції.

3. Селянство стало особисто незалежним від поміщиків.

Індустріальна революція та її значення в історії

Знайшов я цікаве чтиво і вирішив ним поділитися в своєму блозі. Даний матеріал отримано зі сторінки "Останній капіталіст":

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2522155824699999&id=2170688466513405

Передаю текст повністю:

Колись давніше, коли економікою і фінансами я вже цікавився, але історією ще не стільки, словосполучення "індустріальна (чи промислова) революція" єдине з чим у мене асоціювалося - це масовий переїзд селян до міст... не впевнений чому так, можливо колись в радянських шкільних підручниках історії якось так загально це подавали. І от знаючи вже на той момент, що у країні найбільшому експортері агропродукції у світі - США в агропромисловому секторі задіяно лише якихось 1,5% від загального населення, а в Україні 20%, до голови приходив жарт, що можливо промислова революція в Україні ще не відбулася.  :) 

І воно б у мене мабуть так і залишалося на рівні якось дотепного (чи ні) жарту, якби я не почав заглиблюватися у економічну історію і з великою прикрістю для себе не виявив, що попри зовнішні ознаки індустріальної країни, в Україні дійсно не відбулися певні фудаментальні процеси, що лежали в основі індустріальної революції, які зсередини роблять країни - сучасні економічні лідери саме такими, якими вони є. І з огляду на це можна таки казати, що Україна у свому економічному розвитку відстає не на 20-30 років, як це часами подають, а на цілих 200!  :(

Чи уявляєте собі життя пересічної людини у 18-му сторіччі? Порівняйте його з власним життям - між ними прірва майже у всіх аспектах повсякдення. Але якщо ви порівняєте життя цієї ж людини 200-от річної давнини до її попередника, скажімо, Неоліту (8 тисяч років тому) - різниці суттєвої нема у цьому контексті. Протягом тисячоліть люди у переважній більшості жили з землі на якій господарювали, вживали знарядь виготовлених ремеслениками локально, покладалися виключно на досвід успадкований від батьків, покращення інструментарію знарядь і власної продуктивності було дуже інкрементальним. Була невеличка частина еліт/феодалів і була вже якась міжнародна торгівля - за обсягами власне десь достатня аби рівень життя отих самих еліт був дещо вищим, аніж у решти 95%+ населення.

Індустріальна революція - найважливіша подія в історії людства мабуть від часу одомашнення людиною перших тварин і рослин. Озирніться довкола: де ви живете, чим харчуєтесь, у що вдягаєтеся, на чому пересуваєтеся, як розважаєтеся, яку маєте освіту, скільки маєте дітей... - усе це наслідки індустріальної революції. Для кращої уяви магнитуди трошки загальної статистики:

У 1750-му британська текстильна промисловість обробляла 2,5млн. фунтів бавовни, а у 1850-му вже 588млн. фунтів.

У 1720-му Британія виробляла 21тис. тон чавуну, а вже у 1806-му 260тис. тон.

У 1800-му британська промисловість отримувала від парових двигунів загалом потужностей еквівалентних 10тис. кінських сил, а лише 15 років по тому у 1815-му - 210тис. кінських сил.

Від всього лише 300 миль доріг (турнпайків) у 1706-му до 15тис. миль вже збудованих у 1775-му, рівно ж як і тисячі миль транспортних водних каналів, а на пізніших етапах і залізничних полотен.

У 1750-му доля Європи і США від загальносвітового промислового виробництва складала всього лише 23%, а у 1900-му - 85% (!)

У 1750 лише 15% населення Британії проживало у містах, а у 1900-му - 85%, тобто баланс змінився на дзеркально протилежний.

Розмір населення Англії, який був доволі сталим до цього коло 4млн., почав подвоюватися у періоди: 1740-1801 до 8.3млн., 1801-1850 до 16.8млн., 1850-1900 - 30.5млн. Населення ж Європи в цілому збільшилось зі 100млн. у 1700-му до 400млн. у 1900-му.

Разом з цим вперше в історії не тільки населення і доходи на душу почали зростати - одночасно, але й стабільно. З’явився великий суспільний прошарок знаний як середній клас.

Тож чому відбувся такий вибух продуктивності, іновацій і змін саме у 18-му сторіччі? І чому саме у Британії, яка стала найбільшою імперією в історії зі світовим економічним лідерством, котре в свою чергу перейняли США у 20-му сторіччі разом з британською суспільно-економічною моделлю? Чому саме Західна цивілізація стала домінантною силою у світі на сторіччя уперед, а не скажімо Китай, Індія чи Середній Схід? Адже у 18-му сторіччі це були принаймні рівноцінно потужні цивілізації, а за деякими показниками розвитку і технологічними ноухау навіть випереджали Європу.

Я не буду вам тут розповідати про речі які ви самі мабуть добре знаєте: і про вугілля, як джерело, яке дає в 3 рази більше енергії аніж деревина, що слугувала до цього, ані про літаючий човник Джона Кейя і подальші модифікації ткацького верстату, що підвищило продуктивність у сотні разів, ані навіть про парові двигуни Томаса Нюкомена чи Джеймса Ватта... Все це безумовно важливі винаходи, але як на мене - це лише тригери конкретних напрямків розвитку чи скажімо: послідовності розвитку тих чи інших індустрій. Не було б їх, то були б інші, змінилася б певна послідовність у розвитку подій, але результат був би той самий. Куди важливішим було загальне соціальне підґрунтя, в якому власне плідно проросли ці зерна, впавши на нього. На піску чи камені насіння не проросте.

Тож що являла собою Британія у 18-му сторіччі, чим не були інші країни на той час? У минулому тематичному дописі я писав про Реформацію у Християнстві, тож заглиблюватися знову тут не буду, але це перша дуже важлива складова комплексного підґрунтя, бо Британія була однією з країн, що тоді постала як Протестантська. Окрім цього, важливою подією була Славетна Революція 1688-го року завдяки якій Британія також постала як парламентська монархія, і прийняття Біллю про Права наступного 1689-го року, який серед іншого забороняв королю без згоди Парламенту змінювати закони, стягувати податки, утримувати армію у мирний час, а також гарантував свободу слова у парламентських дебатах, виборів, подачі петицій і вільне володіння зброєю. Цей білль і устрій, який він гарантував був дуже позитивно сприйнятий суспільством, бо резенував з шанованою тоді філософією Джона Локка - його трактатом про Природні Права. 

Таким чином Реформація і Революція 1688-го за фактом позбавили Британію від концентрації влади, цензу, певних монополій і регуляцій як від Церкви так і монархії. Тож майже 100 років до початку індустріальної революції британці на відміну інших тогочасних країн прожили у мирній і правовій державі. Це достатній час аби хороше встигло сподобатися і закріпитися ментально.

Цікавим породженням такого суспільства стали клуби/товариства інтелектуалів того часу: науковців, винахідників, філософів і підприємців, що збиралися регулярно у певних місцях аби ділитися баченням суспільних та економічних викликів і ідеями щодо їх вирішення, налагоджуючи партнерські відносини споміж себе. Яскравим класичним прикладом є синергія шотландського винахідника-інженера Джеймса Ватта і англійського підприємця-інвестора Метью Бултона з Місячного Товариства Бірмінгему. Іх роль була ключовою у створенні і виробництві ефективних парових двигунів. Але насправді таких товариств по країні було сотні, а продуктивних партнерств - тисячі. Вони були генераторами поступу.

Надзвичайно важливим стало переосмислення британськими елітами у той час (парламентарів у тому числі) домінантної на ті часи у світі ідеї того, що "світове багатство є великим пирогом, і отримати більше можливо лише забравши у інших долю". Британці збагнули, що багато ефективніше створювати "нові пироги" аніж виснажувати свої ресурси у боротьбі за існуючий, чим власне займалися у ті часи інші європейські країни. Трохи оффтоп, але як бачимо деякі країни і в наш час не вибралися ментально з тієї архаїчної парадигми, до прикладу - Росія. Для британського ж уряду вже тоді було зрозумілим і важливим сприяти створенню якнайширших вільних ринків для обміну товарами, капіталом, ідеями. Парламент усіляко підтримував підприємництво і приватну ініціативу, що були творцями нових благ.

До прикладу проблема "британського бездоріжжя" (так-так, і таке словосполучення колись існувало  :) ) було вирішено наданням права на побудову приватних платних доріг - турнпайків, які підприємці і інвестори будували в першу чергу для сполучення своїх підприємств: як з постачальниками сировини з одного боку, так і ринками збуту з іншого, але в процесі за помірну плату надавали можливість користуватися ними усій країні. В подальшому інфраструктурне покращення так само з допомогою приватного сектору відбувалося за рахунок побудови водних каналів, що були в рази ефективнішими транспортними артеріями, а згодом і залізниць. Лише доріг-турнпайків таким чином було побудовано коло 25тис. км(!) - інфраструктурна сітка, що поєднала країну у єдиний великий вільний ринок. Порівнюючи скажімо з історичним конкурентом і найближчим переслідувачем - Францією, де правлячий монарх і його уряд також намагалися будувати дороги, але збудували не тільки менше (у двічі більшій за населенням і територією країні), але й будовані дороги сполучали в основному військові об’єкти, а не торгові - у процесі стратегічного планування "розподілу єдиного пирога".

Говорячи про тогочасну Францію, вартує мабуть тут принаймні згадати безуспішні намагання братами Перріє - представниками "придворної Академії наук" скопіювати і покращити паровий двигун Ватта для закачування води до Парижу. Прийшлося купувати в Англії. У бажанні одноосібно контролювати "пиріг" французький монарх і придворна академія монополізували в країні право на наукові винаходи, усі з яких перед втіленням мусіли бути дослідженні і дозволені до вжитку. Ця бюрократична рутина неймовірно сповільняла технологічний розвиток на роки, а часами й десятиліття. Франція до сих пір повною мірою так і не наздогнала Британію.  :)

Звичайно ж неможливо тут не згадати і про славетний Британський флот. У той час, коли інші країни посилювали і утримували все більші армії для захисту і захоплення земель, Британія на власні доходи будувала кораблі: як для транспортування і розширення ринків, так власне і для захисту цих торгових шляхів. Цікавий фан-факт: фортифікована Англійська гавань на Антігуа, яку я навідував  :) , надавала природній захист і можливість британцям утримувати весь рік свою флотилію у Карибському басейні. В той час як французькі кораблі були змушені повертатися додому у сезон ураганів. З подібних тактичних пазлів і складався британський успіх в процесі розширення власних ринків і створенні "нових пирогів", критичним фактором став саме флот - наймогутніший від 18-го сторіччя аж до часу Другої Світової.

Невипадково мабуть, що США, переймаючи британський досвід і успадковуючи статус наймогутнішої економіки світу також створили неперевершений флот, хоч звісно з розвитком авіації його значення дещо зменшилося, але не суть потреби розширення і захисту власне ринків.

Хтось вважає Індустріальну революцію триваючим процесом, інші ділять на Першу ("парову"), Другу("електричну"), Третю ("комп’ютерну") і Четверту ("інформаційну") в часи якої живемо, революції. Звісно, що усіляка фундаментальна зміна несе з собою також і нові виклики та проблеми, рівно ж як мусимо розуміти що Перша Індустріальна успадкувала багато існуючих проблем від феодалізму і колоніалізму, але навіть Фрідріх Енгельс, що написав у 1844-му книгу "Положення робочого класу в Англії", якою був дуже вражений Маркс і яка надихнула останнього на власний блуд у творчості  :), вже у 1894 під час Другої Індустріальної визнавав, що проблеми описані ним тоді - вже великою мірою вирішені.

Тож можна безкінечно аргументувати і контраргументувати безліччю позитивних речей на негативні, але якщо взяти до уваги лише один факт того, що до цієї революції середня тривалість життя людини тисячоліттями коливалася довкола 35 років, а зараз у постіндустріальних країнах маємо цей показник близький до 75 років, то скажіть мені чесно, якби я вам запропонував замість одного життя прожити два і ще трошки... скільки усіляких життєвих негараздів ви були б готові стерпіти на заміну? Так отож.  ;)

Зоряні війни. Епізод 9. Скайвокер: сходження - про фільм (СПОЙЛЕРИ!)

Переглянувши завершальну частину нової трилогії "Зоряних війн", я вирішив поділитися враженнями. Хто не прочитав до кінця заголовок, попереджаю ― попереду будуть багато спойлерів.

Фільм продовжує "Останніх джедаїв". Титри говорять нам, що вдалося отримати сигнал від імператора Палпатина. Кайло Рен, тепер вже очільник Верховного Порядку, вирушає на його пошуки. Він знаходить річ, схожу на голокрон, яка йому вказує шлях на планету Ексеґол. Там він і зустрічає Палпатина, який на даний момент підключений до апаратів життєзабезпечення. Лунає вітання: "Нарешті. Сноук добре тебе навчив". Там ми і дізнаємося відповідь на запитання "хто такий Сноук?". Виявляється, що він був маріонеткою імператора щоб контролювати Верховний Порядок і перетягнути Кайло на темну сторону Сили. Ну хоч щось стало відомим, все таки. А з приводу того, що "як це так ― імператора оживили, що вони собі дозволяють", поговоримо нарикінці блоґу.

Далі Палпатин показує Кайло Рену величезну армаду "зоряних руйнівників", за допомогою якої він встановить в галактиці "абсолютний порядок". 

Фінн і По Демерон отримують від невідомого шпигуна важливу інформацію і змушені тікати від переслідування використовуючи короткі гіперстрибки. Останнє пошкодило "Тисячолітній сокіл". А тим часом Рей проходить джедайське тренування на базі Руху Опору.

Але щось йде не так і вона починає сумніватися. Її підбадьорює Лея. Але в цей час повертаються зі спецзавдання Фінн і По, тому треба приймати рішення. Тим більше, що залишилося близько 16 годин до почаку атаки.

Рен передає ці слова офіцерам. При цьому за прикладом свого діда демонструє на одному з них силове задушення. І до речі, йому виготовили нову маску.

Рей, Фінн, По, Чубакка, ВВ-8 і С-3РО вирушають на планету Пасаана. Полюбляєть же в цих "Зоряних війнах" пустельні планети! На тій планеті проходить місцевий аналог фестивалю Burning man. Але то не важливо, оскільки наша компанія зустрічає Лендо Калріссіана. Він і розповідає про адепта темної сторони на ім'я Очі, якогоо Лендо і Люк переслідували колись на цій планеті. Команда знаходить рештки того мисливця за головами і серед речей є кинджал із ситськими символами. До речі, незадовго до цього Рей демонструє здібність зцілювати рани. 

Але в цей же момент прибуває Кайло Рен і послідовники Верховного Порядку. Їм вдається схопити Чубакку. Під час протистояння з Кайло Рей силовою блискавкою збиває імперське транспортне судно і здається, що Чубакка загинув. Цікавий був би поворот, але ні, вукі вижив і утримується на імперському крейсері.

А наша "команда А" вирушає в новй квест. На планеті Кіджимі є той, хто зможе перепрограмувати С-3РО, бо золотолобий не хоче перекладати ситські симоли на кинджалі через якусь "заборону Сенату". Там ми дізнаємося, що По Демерон колись був перевізником спайсу (місцеві наркотики). Цікавою, напевно, була біографія цього персонажа. Загалом, золотолобому зробили рестарт і він переклав текст. Але через це він втрачає всю пам'ять.

Після цього "команда А" починає нову місію ― проникнути на імперський крейсер. Був звільнений Чубакка. Рей пішла за кинджалом, але тут на зв'язок завдяки такій здібності Сили як Force-Skype (відома з попереднього епізоду) виходить Кайло Рен. Вони починають віртуальний поєдинок. А Фінн, По і Чубакка після невеликого екшну схоплюють імперці і вирішують розстріляти їх. Але рятує їх генрал Хакс, який і виявився тим самим шпигуном. Просто йому не подобається те, що Кайло Рен став правити, от і причини його поведінки.

Щоб його не запідозрили, Хакс просить себе поранити і отримує постріл в ногу. Але це не подіяло ― генерал Енрик Прайд хапає бластер і вбиває його. 

А ми нарешті підійшли до відповіді на запитання "хто ж така Рей?". Кайло Рен відкриває правду ― вона внучка Палпатина. Вищезгаданий Очі мав діставити її до діда, але батьки заховали Рей. Власне це було у видінні, коли вона бачила корабель, що відлітав. Її батьків схопили і доставили імператору, але вони не видали дочку. От такий от поворот.

Але нічого відволікатися ― для нашої "команди А" відкрилася нова місія для проходження. Прошу всіх вітати систему Ендор! Не пам'ятаєте? Це те місце, де в 6-му епізоді була розбита Галактична Імперія. Уламки "Зірки Смерті-2" впали на один із супутників, який називається Кеф Бір. Супутник вкритий океанами, якими рухаються величезні хвилі. Рей все таки проникиє на уламки. Там вона знаходить такий же голокрон, як і Кайло на початку. Але раптово являється у видінні темна Рей.

А відразу після видіння приходить Кайло Рен і знищує голокрон зі словами "ти попадеш туди тільки зі мною". Починається ефектний поєдинок на фоні океанського шторму.

В цей час Лея за допомогою Сили змогла встановити зв'язок із своїм сином і це врятувало Рей від смерті. Кайло Рен отримує смертельне поранення, але Рей його зцілює. Після цього внучка Палпатина бере винищувач Рена і тікає. Для Леї таке використання Сили стало смертельним.

Рей ховається на планеті, де до цього жив Люк Скайвокер. Вона спалює коребель, щоб не можна було вирватися звідти. І вже отіла знищити світловий меч, але привид Люка Скайвокера його ловить. Після невеликої розмови привид видягує свій X-wing з моря і дає його Рей разом із світловим мечем Леї. 

А в цей же час Кайло Рен бачить у видіннях свого батька. Сцена ця нагадує ту, що була в 7-му епізоді. Але в цьому випадку він слухає батька і відмовляється від темної сторони викидаючи світловий меч в океан. Він знову стає Беном Соло.

Палпатин наказує знищити планету Кіджимі. Кожен крейсер оснащений подібною суперзброєю. Галактику чекають темні часи. Але в цей час Рух Опору ловить сигнал від Рей і знаходить базу імператора. Вони вирішують завдати удару. По Демерон очолює Рух Опору. Лендо Калріссіан летить за підмогою. Починається битва за Ексеґол.

В космосі зійшлися сили Руху Опору та імперці. Але не буду переказувати ― це краще побачити самому, бо ефектно знято. А Рей в цей час зустрічається зі своїм дідом, який каже їй вбити його в гніві і очолити ситів. На задньому плані за цим спостерігають адепти темної сторони. Рей відмовляється перейти на темну сторону Сили. Її хочуть вбити. Але в цей час прибуває Бен Соло. Він вбиває лицарів Рен і тепер вони вдвох постають перед Палпатином.

Але імператор витягує з них Силу і цим зціляє себе. Тепер йому не треба прилади життєзабезпечення. Він викидає Бена в яму, як "його дід мене" і випускає шторм Сили в атмосферу, що починає знищувати флом. Рей чує голоси джедаїв з минулого і це додає її сил. Вона знову протистоїть Палпатину і це рятує флот. Двома світовими мечами Рей відбиває блискавки імператора назад і останній від цього гине. Після цього приміщення руйнується і уламки вбивають ситів.

На орбіті сили Руху Опору знищують імперський флот. Рей лежить без свідомості. Бен Соло в цей час вилізає з ями. Він підходить до Рей і зцілює її. Піля цього він вперше за трилогію посміхається, а далі падає на землю і помирає. Його тіло розчиняється в Силі, в цей же час подібне стається із Леєю.

Повстанці повертаються на базу і святкують. В цей час по всій галактиці громлять імперські сили. Чубакка отримує медаль від Маз Канати. Рей відправляється на Татуїн до ферми Ларсів. Там вона бере мечі Люка і Леї і за допомогою Сили зариває їх у пісок. Тепер у неї є свій власний меч з жовтим лезом.

Прохожу питає у Рей хто ж вона така. На це отримує відповідь: "Рей Скайвокер". В далечині видно привиди Люка і Леї. Після цього Рей подібно до Люка в 4-му епізоді дивиться на подвійні сонця Татуїна...

Ось таким виявивися 9-й епізод "Зоряних війн". Звісно, недоліків він має, але подібне можна заявити стосовно будь-якого з епізодів. Так, Сноук був фактично був помножений на нуль однією фразою Палпатина. Очевидно, що історія даного персонажа не раз переписувалася. Але, для "Зоряних війн" це звична справа ― згадайте хоча б як в класичній трилогії Лукас тільки тим і займався, що робив всіх персонажів родичами, хоча до цього ніяких натяків не було. Остаточний варіант біографії Сноука виявився саме таким. Ну що ж, не виправдалися чисельні фанатські теорії, які ким тільки не робили того любителя великих голограм.

З приводу того, що Рей ― внучка Палпатина. Ну так традицію робити всіх родичами започаткував не "Дисней", а Лукас. Так, це питання поребує деталізації, але рано чи пізно на це будуть дані відповіді. Згадайте, що тему того, як діти Вейдера опинилися в різних прийомних сім'ях, а також хто їх мати була розкрита тільки в трилогії приквелів. А до цього також були тільки фанатські теорії. Так, мені б теж хотілося щоб в "Зоряних війнах" поменше старалися робити всіх родичами, але по ходу це вже не зупинити. Традиції, що ж ви хотіли. Спробує хтось це змінити ― фанати закидають томатами.

Також ми тепер розуміємо, звідки Верховний Порядок брав всю ту суперзброю ― все завдяки запасам колишньої Галактичної імперії. Палпатин зосередив в Невідомих регіонах галактики купу ресурсів. Поки Нова Республіка загрузла у внутрішніх протиріччях, імперці готувалися до помсти. Це не є чимось новим для франшизи ― в сторому каноні подібне траплялося й не раз. То якийсь імперський воєначальник нападе з Невідомих регіонів, то знайдеься секретна база, де знаходилися імперські вундервафлі. Тому, нічого нового.

З приводу "оживлення" Палпатина ― в старому каноні це також було. Згадуйте трилогію "Темна імперія". Не читали? Там, імператор повернувся в галактику і став насаджувати свій порядок. І було в його на озброєнні ціла серія вундервафлів на фоні яких "Зірка смерті" відпочиває. Та й навички Сили у відродженого Палпатина були такі, що й суперзброї не треба ― все як і у 9-му епізоді. Недарма я часто проводив аналогії між новою трилогією та "Темною імперією". До речі, в "Темній імперії" Палпатина довелося вбивати кілька разів щоб позбавити галактику від його остаточно. Фактично, нова трилогія реалізувала одну з ідей старого канону.

З приводу решти, то фільм має чудові спецефекти. Космічні битви і дуелі на світлових мечах відзнято на високому рівні. Гра акторів, як на мене, була хорошою. А що ще треба для гарного фільму?

Ось така моя думка про "Зоряні війни. Епізод 9". Так, підозрюю, що вона буде в меншості, враховуючи які оцінки доводилося читати в мережі. Тому вирішуйте самі, дивитися чи не дивитися новий фільм.

May the Force be with you!

Слуга народу зразка 1663 року

У попередніх публікаціях я вже писав про те, як "нарід" своєю недалекоглядністю похоронив шанс визволитися від Московії в часи Івана Виговського, а потім обрав невмілого керівника, який відразу ж підписав угоди, які обмежили права української козацької держави. Та не затримався при владі Юрій Хмельницький. На Правобережжі в 1663 році обрали гетьманом Павла Тетеря, але Лівобережжя його не визнавало. Там вирішили обрати собі свого керівника. От про це і буде наш блоґ.

На Лівобережжі вели боротьбу за владу Яким Сомко та Іван Золотаренко. Але на політичній арені з'явився новий діяч 👇

Це був Іван Брюховецький.

Вся діяльність останнього була популістичною, якщо називати все сучасними термінами. Простому "наріду" обіцяв "все хороше" і зарплату 4000 золотих монет, напевно. Ех, нічого з тих часів в нас не змінилося. А паралельно з тими обіцянками Брюховецький заручився підтримкою Московської держави. Справа йшла до "чорної ради", на якій би такий популіст мав би незаперечну перевагу. Як писав Григорій Грабянка: "Він був певен, що коли вона збереться, то запорожці піднімуть бунт, заб'ють Сомка і Васюту, а його силою оберуть на гетьмана."

17—18 (27—28) червня 1663 року на околицях Ніжина відбулася Чорна рада. Туди прибули Сомко і Золотаренко, московитське військо і Брюховецький з компанією. А збирав своїх послідовників тодішній "слуга народу" за словами Грабянки наступним чином: "А водночас він розіслав своїх запорожців у всі міста України і порадив всьому поспільству збиратися в Ніжин, нібито для пограбування міста. Тому не дивно, що туди чимдуж поспішали не тільки козаки, а й селяни."

Результат вже очевидний ― рада переросла в бійку. Сомко, Золотаренко та їх прибічники були заарештовані московським воєводою Великоґаґіним, а Брюховецького проголосили гетьманом. Ну а "нарід" під гаслами "зробимо їх разом" почав безчинствувати. А в час, коли останньому вручали гетьманські відзнаки, сірома побила чимало знатних козаків та пограбувала їхні маєтки; дісталося також і Сомковому таборові, що перебував під охороною князя і що його розтягнула запорізька голота. І весь оцей нелад, що почався з під'южування Брюховецького, тривав кілька днів, аж поки у людських хатах уже нічого не було виносити. У ті дні не один заможний чоловік полишив свою домівку, замінив пристойну одіж на дрантя і страху ради бідний ховався, де міг, а всі інші жителі, по містах і селах пробуваючи між смертю та життям і знеможені томливим чеканням, кожен думав, до чого приведе оця ненаситна жадоба крові і коли цьому лиху настане кінець.

Ось так люмпен порозважався після обрання "слуги народу" гетьманом.

Ставши гетьманом Іван Брюховецький посадив на місцях своїх людей. В принципі, все як і зараз. А потім наказав стратити своїх опонентів.

В 1665 році "слуга наріду" став першим гетьманом, який побував в Москві. Там він підписав Московські статті, які обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. В усіх полкових містах розміщувалися московські гарнізони і їх мав утримувати гетьманський уряд. Збирання податків тепер проводили московські воєводи. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана.

За здачу інтересів України Брюховецький отримав в дружини дочку боярина. Також Брюховецький і полковники, що його супроводжували, отримали боярські титули. Тепер до мосоковського царя "слуга наріду" звертався так: «Вашего царского пресвитлого величества благодетеля мого милостивого боярин й гетман верного войска вашего царского вирньїй холоп й найнижший подножок пресвитлого престола, пресвитлого величества запорозкого Ивашка Брюховецкий». От кого обрала голота на "чорній раді" під Ніжином в 1663 році.

Минуло багато часу, а в Україні так нічому і не навчилися...

Як вибір недосвідченого керівника може згубити державу. Юрій Хмельницький

У попередніх блоґах я писав міркування з приводу битви під Конотопом та чорної ради 1659 року. Там я проводив паралелі із сучасністю. Тут я приведу ще одне порівняння. І буде це Юрій Хмельницький.

Після того як повсталі козаки вигнали "злочинного шляхтича" Виговського, гетьманську булаву отримав син Богдана Хмельницького Юрій (1641-1685). Радості тих, хто повалив Виговського, напевно, не було меж. Як вдало вони скинули "злочинну владу" і привели "слугу народу".

Але ейфорія їх тривала недовго. Вже 17 жовтня 1659 року в Переяславі відбулася рада, яку організував московитський князь Алєксєй Трубєцкой. На раді були відсутні правобережні полковники, основну масу становила старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя. Гетьман мав малий супровід, тому козаки опинилися в оточенні 40-тисячного московського війська.

На тій раді затвердили нового гетьмана і запропонували йому підписати новий договір з Москвою. Трубєцкой заявляв, що то є ті самі "статті Богдана Хмельницького" 1654 року, але в реальності то був абсолютно інший договір. Враховуючи своє становище, Ю.Хмельницький пристав на умови Москви. Договір був підписаний.

Переяславські статті складалися з 19 пунктів, вони містили низку суворих обмежень самоврядування. Документ зміцнив позиції Московії в Україні. Статті передбачали:

• Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.
• Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московських урядом.
• Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.
• Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.
• Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.
• Скасування компанійських полків, гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку військового суду або згоди старшинської ради.
• Розквартирування московських гарнізонів і воєвод у Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.
• Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.

Ось такі були наслідки повстання проти гетьмана Івана Виговського. Борючись проти його та проти проєкту союзу з Річчю Посполитою, недолугі діячі втягнули Україну в рабство Москви. Хотіли "тільки б не цей шляхтич" ― отримали собі московського царя. Зробили в 1659-му себе разом. Минули століття з того часу, а в Україні нічому так і не навчилися.

Захар Беркут: про фільм

Переглянули ми фільм "Захар Беркут", тому можна поділитися міркуваннями з приводу нового українського фільму. Ось мої враження відразу ж після перегляду 👇

Як відомо, знято за однойменним твором Івана Франка, але тут додано багато чого нового. Постараємося розглянути детальніше. Заздалегідь попереджаю, що буде багато спойлерів.

Починається все з красивих карпатських краєвидів. Захар Беркут, якого зіграв Роберт Патрік, навчає своїх синів. Після цього відразу ж показують вже дорослих синів. Надворі вже 1241 рік, але в селі Тухля не знають, що в світі твориться. Втім, це й не дивно, враховуючи той факт, що в ті часи інформація до віддалених поселень довго доходила. Тому й було б добре все у тухольців, якби не боярин Тугар Вовк, якого зіграв Томмі Фленаґан. Як типовий феодал він хоче зробити жителів Тухлі своїми підданими, Але громада села цього не хоче. Тому й виникають певні конфліктні ситуації.

Захар Беркут

Тугар Ворк

Щодо самої Тухлі, то там за сюжетом фільму проживають язичники, в яких чомусь доволі часто зустрічаються християнські імена. Скоріш за все, не догледіли автори фільму. Як і у творі Івана Франка, біля села є великий кам'яний ідол. Але на відміну від оригіналу, село знаходиться на схилі гори, а не в долині. На самій горі знаходиться озеро, яке відгороджене від села дерев'яною дамбою. А над цією дамбою стоїть той ідол.

Сини Захара Беркута - Петро і Максим

Сини Захара направляються провідниками на полювання боярина. Під час цього молодший з них, Максим, рятує дочку боярина, яку звати Мирослава. Ну і як можна здогадатися, починається у фільмі і любовна лінія. Тугар Вовк само собою проти, але вони зустрічаються таємно.

Мирослава і Максим

Але все це порушується появою "демонів на конях", як прозвали місцеві жителі монголів. Сини Захара відправляються в розвідку. Під час цього вони звільняють полонених, серед яких був Богун ― доволі яскравий персонаж всього фільму. По ходу сюжету з'ясується, що його сім'ю вбили монголи і він прагне помститися їм. Під час цього був вбитий син хана. Але разом з тим, мати Максима і Петра отримала смертельне поранення.

Богун

Після цього з'являється монгольський командир, який тепер прагне за будь-яку ціну помститися за смерть свого єдиного сина. У Франка такого не було, але в принципі такі додавання до сюжету виглядають доволі добре. Бурунду після того хвилює найбільше не похід на захід, а особиста помста. Тому його воїни починають палити навколишні села щоб дізнатися звідки були вбивці.

Хан (той, що без шолома) і його компанія

І тут Тугар Вовк стає на бік ворога. Вважаючи, що здавши хану Тухлю, він зміг би врятувати свої володіння. І хоча боярин допоміг хану влаштувати засідку на загін тухольців, під час якої багато з них загинуло, Максим, Петро і Богун змогли вирватися. А допомогла їм в цьому Мирослава, яка покинула свого батька. Після цього хан говорить, що їхня домовленість вже не в силі. Урок всім зрадникам, скажімо так.

Після повернення Петро Беркут помирає через те, що хан поранив його отруйною стрілою. Але загроза з боку монголів нікуди не поділася, тому громада Тухлі збирається на раду. На ній Захар та Максим виголошують промови, після яких люди вирішують боротися. Вирішено було заманити монголів до дамби, а потім скинути на неї кам'яного ідола, після чого ворога б змило водою. Прикриваючи відступ з Тухлі Максим потрапляє в полон. Монголи продовжують наступ і біля дамби відбувається вирішальна битва.

Слід зазначити, що бої поставлені в фільмі добре. Екшн нормальний в даних епізодах. Незважаючи на великі втрати тухольці повалюють зрештою ідола, який руйнує дамбу. Монгольське військо змите, залишилися в живих тільки хан, двоє його воїнів, Тугар Вовк і полонений Максим, бо вони заховалися на високому камені. За цим спостерігають Захар Беркут, Мирослава і Богун зі скелі. Хан наказує боярину вбити Максима, та він навпаки звільняє його від мотузок і вбиває двох монголів. Хан вбиває Тугара, після чого вступає в двобій з Максимом. Після напруженого поєдинку Максим перемагає.

У фіналі поранений Захар Беркут помирає на руках рідних і земляків. Після чого можна почути цитату з твору Івана Франка: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. "

Ось такий фільм був знятий. Я вважаю, що так і варто знімати подібні фільми. Бо після провального фільму "Крути-1918" в мене були побоювання, що знову можуть зіпсувати такий перспективний сюжет. Але мої побоювання виявилися марними і фільм перевершив всі сподівання. Все, що треба є: хороший сюжет (актуальний, до речі, для наших часів), цікаві персонажі, добре поставлені бойові сцени, сюжетні повороти та інше. Тому, ще раз можна подякувати авторам фільму за їх твір. А від себе додам, що цей фільм варто переглянути.

Родезія: як загальним виборчим правом погубити державу

Не раз в попередніх блоґах я говорив про те, що українському суспільству рано ще отримувати загальне виборче право. Останні виори тому доказ. В історії є приклади того, коли поширення даного права на всіх жителів призводило до дуже трагічних наслідків. І яскравим прикладом цього є Родезія.

Що ж це за держава так, можете ви мене запитати. Зараз на картах її ви не знайдете. На її місці тепер є така держава, як Зімбабве, відома своєю гіперінфляцією та економічним занепадом.

А почалася історія з відомого британського діяча на ім'я Сесіл Родс (1853 - 1902).

Цікавий персонаж був. Він зміг піднятися кар'єрними сходинками завдяки алмазам. Спочатку він добував їх як звичайний старатель, а потім став скуповувати копальні. Зрештою Родс став одним із засновників алмазної компанії De Beers в 1888 році. Завдяки цим успіхам він став депутатом в колоніальному парламенті, а в 1890-1896 роках був прем'єр-міністром Капської колонії (нині це західна частина ПАР). 

Сесіл Родс був прихильником колоніальної експансії на континенті. Тому в 1889 році була створена Британська Південно-Африканська Компанія, яка зайнялася поширенням своєї влади на північ від річки Лімпопо. В результаті були зайняті великі території, які отримали назву Родезія (на честь самого Родса: Rhodes - Rhodesia).

В 1923 році британський уряд поділив Родезію на дві частини: Північну (нині - Замбія) і Південну (нині - Зімбабве). Остання була більш освоєна за рахунок притоку туди колоністів. Загалом в на середину ХХ століття білих поселенців нараховувалося більше 250 тисяч. Також в Південній Родезії проживало два місцевих племені ― шона і матабеле.

Коли після Другої світової війни стали розпадатися колоніальні імперії, дійшла черга й до Родезії. В 1963-му північна її частина отримала незалежність і стала називатися Замбія. Уряд Південної Родезії почав вимагати незалежності для себе. Але британський уряд проголосив принцип NIBMAR: No Independence Before Majority African Rule (Ніякої незалежності до надання влади африканській більшості). Слід зазначити, що тоді вже встигли ознайомитися з наслідками передачі влади місцевій більшості: це часто призводило до громадянських війн між кланами та винищенням білих поселенців. Яскравим прикладом останнього було колишнє Бельгійське Конґо, яке після звільнення від метрополії занурилося в хаос. 

11 листопада 1965 року Південна Родезія проголосила свою незалежність. Очолив самопроголошену державу Ян Дуґлас Сміт. Велика Британія не визнала цього, як і більшість держав світу. На Родезію були накладені санкції.

В тому ж 1965-му починається війна між Родезією та повстанськими загонами шона і матабеле. Шона, лідером яких був Роберт Муґабе, створили Африканську народно-визвольну армію Зімбабве (ZANLA). Матабеле, яких очолив Джошуа Нкомо, мали Народно-революційну армію Зімбабве (ZIPRA).  ZANLA підтримував Китай, а ZIPRA - СРСР. Війна тривала аж до 1979 року. В бойових діях отримували перемогу в основному урядові сили, але міжнародний тиск зробив становище родезійців таким, що вони були змушені йти на переговори. В результаті Ланкастерських угод Південна Родезія тимчасово стала під владу Британії, а через рік були проведені вибори, на яких переміг Роберт Муґабе, після чого була створена нова держава ― Зімбабве.

Під час війни уряду Я.Сміта закидали звинувачення в расизмі та апартеїді. Хоча, на відміну від Південної Африки, в Родезії не існувало расових законів, а був майновий ценз для отримання виборчого права. Однак більшість населення не турбували дані питання, оскільки білий уряд забезпечував їх необхідним: будував школи, лікарні, надавав роботу. Самоуправління часто здійснювалося за допомогою місцевих вождів та адміністрацій. Економіка Південної Родезії в основному була представлена сільським господарством, продукція якого навіть йшла на експорт. 

Однак, провідні держави хвилювало тільки те, що більшість населення не має право голосувати. Тому й активно обстоювали принцип One man, one vote ― одна людина, один голос. Ян Сміт доповнив цей вислів словами one time ― один раз. І в принципі так і сталося.

Коли Муґабе отримав владу, першим ділом було усунення Нкомо і його прибічників від політичної діяльності. За допомогою інструкторів з Північної Кореї він підготував збройні сили і провів операцію проти матабеле. Загинуло десятки тисяч жителів. Хоча Джошуа Нкомо і отримав згодом помилування, але його політична сила була нейтралізована. Чомусь світове співтовариство не відреагувало належним чином на такі дії ― можливо, через те, що це творив "загальнообраний лідер", а не "клятий расист" Сміт.

Покінчивши з політичними опонентами, Муґабе взявся за білих поселенців, які мали землеволодіння. Результат політики "відняти і поділити" говорить сам за себе ― Зімбабве із держави, яка відправляла сільськогосподарську продукцію на експорт, стала державою, залежною від міжнародної продовольчої допомоги. Ось до чого приводять комуняцькі експерименти. 

Проти Зімбабве зрештою ввели санкції, але це вже мало що змінило. Ну а Ян Дуґлас Сміт виявився правим ― загальне виборче право в тій державі стало "одна людина, один голос, один раз", оскільки Муґабе закріпився при владі на цілих 38 років (1980-2018) і його постійно "переобирали".

Ось такий був приклад того, як загальне виборче право може погубити державу. Принцип one man one vote погано себе зарекомендував на прикладі Зімбабве. Але якщо ви думаєте, що таке можливо тільки в Африці ― ви помиляєтеся. В Україні ситуація в цьому плані не краща, оскільки більшість суспільства просто не готова до загального виборчого права. Бо голосує не за майбутнє держави, а за красиві обіцянки, які ніколи не будуть реалізовані. Тому й випливає логічне запитання: навіщо давати право визначати майбутнє держави тим, кого хвилює лише те, що "на хліб намажеш"? Чому обирати мають ті, хто ніколи не відчуває відповідальність за свій вибір? Спочатку оберуть некомпетентних людей у владу, а потім розповідають, що "вони за його не голосували" або "я внє палітікі". Ось чому я привів такий приклад. Хотів би сказати, щоб вчилися на чужих помилках, але з цим завжди проблеми, тому доведеться Україні вчитися на своїх помилках, на жаль.