Після смерті Александра Македонського в 323р. до н.е. його держава, створена в результаті довгої війни почала розпадатися. Будівництво цієї держави не було завершено остаточно, оскільки Александр на одних землях встановлював своїх намісників, на інших обмежувався лише визнанням своєї влади, тобто повністю уніфікувати державу за принципом імперії він не встиг. Проблем додала і відсутність спадкоємця. Зрештою все це призвело до кількох війн між діадохами, які почалися з 321р. до н.е. [1, с.87]. Під час цих війн відбувався поділ території держави між окремими полководцями, а також відбувалися постійні перерозподіли. Важливе місце в цих подіях займала битва при Іпсі, яка стала переломною в цих війнах. Незважаючи на важливість цієї події, до нас дійшло мало свідчень про неї. Найбільше відомостей про битву нам дає Плутарх в біографії Деметрія Поліоркета, однак цей опис дуже неповний на думку Й.Дройзена [2, с.420]. Ці дані можна доповнити відомостями з книги Діодора Сицилійського «Історична бібліотека», однак багато її розділів на жаль втрачені.
В 308р. до н.е. почалася нова війна. Антигону Одноокому, який боровся за збереження єдиної держави протистояли інші діадохи: Кассандр — в Македонії, Лісімах — в Фракії, Птолемей — в Єгипті, Селевк — в Месопотамії. Саме під час цієї війни вищезгадані проголосили себе царями на контрольованих ними територіях. Син Антигона, Деметрій Поліоркет, в 303р. витіснив Кассандра з Греції. На Істмі в Коринфі відбулася Загальна рада, де Деметрій був обраний гегемоном всієї Еллади, подібно до Філіппа Македонського (Plut.Demetrius, 25). Грецькі поліси вступали в союз з Антигоном і Деметрієм і зобов’язувалися спільно діяти проти ворогів [4, с.110]. Це поставило правителя Македонії Кассандра в скрутне становище. Він спробував почати переговори з Антигоном, але той заявив, що основою для врегулювання є передача йому всіх володінь (Diod., XX, 106). Через це Кассандр уклав союз з Лісімахом, а потім вони відправили послів до Птолемея і Селевка. Таким чином в 302р. до н.е. відновилася коаліція діадохів проти Антигона і Деметрія. [3, с.301]
Діадохи вирішили почати дії проти Антигона в його володіннях — в Малій Азії і Греції [4, с.111]. Кассандр відправив свого полководця Препелая разом з Лісімахом в Малу Азію, а сам почав дії в Греції проти Деметрія. Хоча останній мав чисельну перевагу, але Антигон невдовзі прислав наказ якомога швидше переправитись в Малу Азію. Причини такого вчинку невідомі [3, с.302]. Діодор писав, що Деметрій завжди вважав накази свого батька обов’язковими для виконання, тому і вирушив в Малу Азію (Diod., XX, 111). Селевк вирушив на з’єднання з Лісімахом. Птолемей почав завоювання Фінікії і Келесирії, але далі на північ не просувався.[2, с.412] Вважають, що Антигон вдало дезінформував його звісткою про свою блискучу перемогу. Птолемей вирішив повернутися до Єгипту [4, с.113]. Селевк, Лісімах і Препелай об’єднали свої сили і до них приєднався брат Кассандра Плістарх. До Антигона приєднався Деметрій, а також Пірр, який втратив незадовго до цього епірський престол [2, с.417].
Наступні кілька місяців в джерелах недостатньо описуються, оскільки від XXI книги «Історичної бібліотеки» Діодора збереглися лише уривки. Влітку 301р. до н.е. біля міста Іпс в Фрігії відбулася вирішальна битва. Згідно з даними джерел сили були приблизно рівними. Антигон мав під своїм командуванням 70 тис. піхоти, 10 тис. кінноти і 75 слонів, а союзники виставили проти його 64 тис. піхоти, 10,5 тис. вершників, 400 слонів, 120 колісниць (Plut.Demetrius, 28) (За Діодором було 480 слонів — Diod., XX, 113). Розташування війська Антигона нагадувало диспозицію Александра Македонського при Гавгамелах. Він мав добре укомплектовану армію європейського типу, в той час як його вороги змушували поповнювати свої загони жителями Азії, які погано розбиралися в грецькій тактиці бою.[4, с.114-115]
Антигон діяв подібно до Александра: головну частину кінноти він зосередив на правому фланзі, який мав завдати головного удару. Однак на цей раз повторити Гавгамели було набагато важче, через кращу організацію ворожої армії, незважаючи на її доукомплектування вихідцями з країн Азії. [4, с.115] З твору Плутарха ми можемо дізнатися про хід самої битви. Деметрій командував правим флангом. Він почав успішний наступ і переміг Антіоха, сина Селевка. Але після цього він захопився переслідуванням і був відрізаний від Антигона за допомогою бойових слонів (Plut.Demetrius, 29). Фаланга залишилась без прикриття. Селевк почав тіснити ворогів, здійснюючи вдалі обманні маневри, внаслідок чого частина з них перейшла до його, решта почала тікати.[1, с.87] Після цього був вбитий Антигон Одноокий, який все ще надіявся, що Деметрій зможе прийти на допомогу (Plut.Demetrius, 29). Тіло Антигона було поховане з царськими почестями [2, с.421].
Деметрій зміг втекти з 4тис. кінноти і 5 тис. піхоти. Але держава, якою правив Антигон, була, за словами Плутарха, «ніби велике тіло» поділена між переможцями, які «приєднували нові провінції до своїх попередніх володінь» (Plut.Demetrius, 30). Переможці уклали договір, за яким Кассандр отримував Македонію і Грецію, Лісімах — Фракію, Фрігію, Віфінію, Пафлагонію, а Селевк — всі території на просторах від Малої до Середньої Азії, а також Сирію [3, с.305-306]. Деметрій ще деякий час вів боротьбу проти діадохів, але зазнав невдачі. Птолемей, який не брав участі в битві, захопив частину Сирії, яка мала перейти до Селевка. Це в подальшому приведе до нових протистоянь між Селевкідами і Птолемеями.[2, с.424]
Таким чином, битва при Іпсі остаточно поставила крапку в існуванні держави Александра Македонського. Ця битва була однією з найбільших в IV ст. до н.е.. Наслідки її були значні для всього елліністичного світу. Вона показала можливості азіатського способу ведення бою, а також слабкість фаланги перед кіннотою на відкритій місцевості. Антигон і Деметрій не змогли використати свої переваги для здобуття перемоги, чим і скористались їх вороги.
Але більш значними були наслідки битви з політичної точки зору. Разом з Антигоном Однооким загинула ідея збереження цілісності створеної Александром Македонським держави. Переможці почали розбудовувати свої держави залежно від специфіки того регіону, яким вони володіли. Так виник ряд елліністичних держав, які відіграватимуть важливу роль в Східному Середземномор’ї і на Близькому Сході. Кожна з цих держав по-різному поєднувала в себе західні і східні досягнення. Однак невдовзі ці новостворені держави перетворяться на запеклих суперників і почнуть вести між собою війни. Все це ослабить їх, а в подальшому всі вони впадуть під тиском сусідніх держав, що й завершить епоху еллінізму.
Література
- Вэрри Дж. Войны античности. — Москва, Эксмо, 2004.
- Дройзен И. История эллинизма. Т.2. — Ростов-на-Дону, Издательство «Феникс», 1995.
- Королев К. «Войны античного мира: Македонский гамбит» — Москва, ООО «Издательство АСТ», 2003.
- Шофман А. С. Распад империи Александра Македонского. — Изд-во Казанского университета, 1984.
Джерела
1. Διόδωρος Σικελιώτης. Ιστορικη Βιβλιοθήκη (Діодор Сицилійський. Історична бібліотека)
2. Πλούταρχος. Βίοι Παράλληλοι (Плутарх. Порівняльні життєписи)
Немає коментарів:
Дописати коментар