Рональд Вілсон
Рейган народився 6 лютого 1911 року в містечку Тампіко, штат Іллінойс, у родині
продавця взуттєвого магазину Джона Рейгана
та його дружини Неллі.
В роки
дитинства майбутнього президента періоди відносного матеріального добробуту
стрімко змінювалися абсолютним безгрошів’ям. До того ж родина була змушена
постійно змінювати місце проживання.
Коли
Рональд у 7-річному віці пішов до школи, з’ясувалося, що він страшенно
короткозорий. Рональд аж ніяк не був «заученим» відмінником. Він був радше
«міцним середняком». Він уникав читати підручники, втім, як і будь-які інші
книжки, і свої оцінки отримував за рахунок феноменальної пам’яті — уже тоді
міг, прослухавши кілька сторінок тексту, повторити їх без жодної помилки.
Головним його заняттям у ті роки був спорт. У віці 15 років йому вдалося
влаштуватися рятувальником на міському пляжі Діксона.
Час
закінчення Рейганом школи співпав із початком Великої депресії 1929—1933 рр.
Але Рональд таки став студентом. Він,
відшукавши дешевий коледж у крихітному містечку Юріка, домовився, що з
урахуванням його спортивних успіхів плату за навчання для нього буде знижено
вдвічі — до 90 доларів на рік. Рейган у студентські роки активно займався
спортом, грав у самодіяльному студентському театрі. Але він мало вчився. Та
незважаючи на це Рональд зрештою здобув ступінь бакалавра економіки.
Рейган
завжди пишався тим, що ані він сам, ані його родина навіть у найскрутніші часи
не користувалися ніякими видами соціальної допомоги. А пізніше він негативно
ставився до тих, хто «намагався сидіти на шиї» у федерального уряду чи влади.
Закінчивши
коледж, Рейган зіштовхнувся з проблемою пошуку роботи — Велика депресія тривала.
Рейган вирішив стати радіокоментатором.
Дебют вийшов вдалим і вже за кілька тижнів Рейган отримав постійну роботу з
платнею 100 доларів на місяць. А за півроку нову зірку ефіру запросили на радіо
найбільшого міста Айови Де-Мойн з платнею 75 доларів на тиждень.
1937
року життя Рейгана знову круто змінилося. Відправившись коментувати черговий
бейсбольний матч в Лос-Анджелесі, Рейган за протекцією Джой Ходжес, яка стала
на той час уже досить відомою голлівудською акторкою та співачкою, отримав
змогу пройти кінопроби на кіностудії «Ворнер бразерс».
Втім,
кінокар’єра Рейгана, хоч і розвивалася досить успішно, блискучою так і не стала.
За роки своєї артистичної кар’єри Рейган зіграв в 56 художніх фільмах.
26 січня
1940 року Рейган одружився. Його обраницею стала 24-річна голлівудська зірка
Джейн Вайман (справжнє ім’я — Сара Джейн Фулкс).
Через
два роки, у грудні 1941-го, Японія напала на Перл-Гарбор і Штати було втягнуто
в Другу світову. Рейган не міг служити в діючій армії, бо мав проблеми з зором.
І хоча він дійсно зголосився
добровольцем, після місячного «курсу молодого бійця» в Сан-Франциско отримав
призначення в Перший кінематографічний підрозділ армійського
військово-повітряного корпусу, який базувався в Голлівуді і виготовляв навчальні фільми для
льотчиків та аеродромних техніків. Відтак Рейган жив удома і щодня їздив на
службу власним автомобілем.
Ще 1938р., через кілька місяців після
початку своєї артистичної кар’єри, Рейган став членом — Гільдії кіноакторів. В
1941р. він уже був членом правління Гільдії. Після 1945р. Рейган дедалі більше
уваги приділяв роботі в Гільдії, президентом якої його було обрано 1947 року, і
дедалі менше часу — чисто сценічній діяльності. [1]
В друга половина 40-х в США було «полювання
на відьом», яке проводила Комісія
конгресу США по розслідуванню антиамериканської діяльності на чолі з сенатором
Джозефом Маккарті. В ході цієї «війни» з лівими він зайняв яскраво виражену
антикомуністичну позицію. Рейган давав свідчення на відповідних слуханнях у
Вашингтоні, за деякими даними негласно співпрацював із ФБР в антикомуністичній
боротьбі.[2]
Під час цих подій сталися зміни в його особистому житті: він розлучився в
1949р. з Джейн Ваймен. Але в 1951р. один із друзів Рейгана попросив його
зустрітися з молодою актрисою Ненсі Девіс, яку помилково було внесено до
списків співчуваючих комуністам. З’ясувалося, що існує ще одна актриса з таким
самим ім’ям та прізвищем, але ця Ненсі є цілком благонадійною. В березні 1952р.
Ненсі та Рональд побралися.[3]
1954р. Рейган вкотре
змінив професію. Він став ведучим щотижневої телевізійної програми «Театр
Дженерал електрик». Ця компанія мала 139 заводів у 38 штатах. І щотижня Рейган
привозив яку-небудь зірку кіно, театру чи естради на якийсь завод «Дженерал
електрик». Виступ зірки транслювався на всю країну, але він доповнювався
бесідами цієї ж зірки та ведучого Рейгана з працівниками заводу, які теж
транслювалися в ефір і мали на меті «утвердження американських цінностей». За 8
років роботи в «Театрі» Рейган об’їхав усі ці заводи, провів перед мікрофоном
загалом 40 тисяч годин, здійснюючи часом по 14 виступів на день.
У 1960 р. Рейган усе ще продовжував залишатися
формально демократом, але, як і в попередні два роки президентських виборів,
голосував за кандидата республіканської партії в президенти США Річарда
Ніксона. Він заявив про свою готовність зареєструватися як республіканець ще в
1960 р., але представники каліфорнійського комітету республіканської партії
переконали його в тім, що він принесе більше користі республіканцям,
залишаючись формально демократом і ведучи пропагандистську роботу у своїй
партії на користь Ніксона. Але згодом сталися зміни.
У 1962 р. Рейган оголосив себе республіканцем. 27
жовтня 1964р. виголосив свою відому промову на підтримку консервативного
кандидата в президенти США Гаррі Голдвотера. Саме в цей день Рейган ще раз
змінив професію — став політиком. А вже 8 листопада 1966р.
республіканець-консерватор Рейган завдав нищівної поразки демократу-лібералу
Брауну на виборах губернатора Каліфорнії. 3 січня 1967р. Рейган став
губернатором Каліфорнії.[4]
Рейган провів у ній вісім років,
очолюючи найбільший і найрозвинутіший штат Америки, який за обсягами
промислового виробництва випереджав уже тоді переважну більшість країн світу.[5]
Чи ледве не наступного дня після завершення свят з
нагоди вступу на посаду Рейган оголосила, що адміністрація, що пішла у
відставку, Брауна "розкрала і спустошила" скарбницю штату, залишивши
в спадщину адміністрації республіканців дефіцит бюджету штату, що досягає майже
200 млн. дол. (насправді дефіцит складав 158,5 млн. дол.). "Більш похмурої
картини Каліфорнія не бачила із суворих часів Великої депресії, коли наш штат
був змушений прийняти настільки запеклі міри, що наш кредит випробував на собі
їхній вплив протягом декількох десятиліть, - обвинувачував Рейган свого
попередника. - Торік Каліфорнія витрачала щодня на 1 млн. дол. більше, ніж
могла собі дозволити". [6]
У числі мір, покликаних сприяти "відновленню" економіки Каліфорнії і
ліквідувати "катастрофічне положення" Рейган назвав 10-відсоткове
скорочення бюджетів всіх адміністративних відомств штату, заморожування чисельності
персоналу установ, скорочення засобів, виділених з бюджету штату університету
Берклі й окремим коледжам, ліквідацію створених після великих расових
заворушень у "чорному" передмісті Лос-Анджелеса центрів по реалізації
програм соціальної допомоги чорному населенню штату, закриття психіатричних
лікарень і ряду інших медичних установ, що надавали безкоштовну медичну
допомогу нужденним і старим жителям Каліфорнії.[7]
Розмови про економію припинилися з внесенням на
затвердження бюджету штату на черговий фінансовий рік: цим бюджетом були
передбачені витрати в розмірі 5,06 млрд. дол. - на 440 млн. дол. більше, ніж
передбачалося останнім бюджетом губернатора Брауна. (Бюджет, внесений на
твердження в останній рік губернаторства Рейгана, перевищив 10 млрд. дол.)
Пославшись на необхідність пошуку засобів для погашення бюджетного дефіциту,
отриманого в спадщину від минулої адміністрації штату, і покриття витрат бюджету,
Рейган оголосив про підвищення податків на жителів Каліфорнії — найбільше
підвищення податків за всю її історію. Це підвищення стало першим із трьох
значних і декількох невеликих підвищень податків за вісім років перебування
Рейгана на губернаторській посаді, у результаті чого з 1967 по 1974 р.
практично всі категорії податкових зборів у штаті змінилися убік підвищення і
склали в середньому 7,6 % особистого доходу (у порівнянні з 6,6 % при Брауні).
У середньому податки штату на душу населення
виросли з 426 дол. до 768 дол. За ці вісім років загальна сума податкових
надходжень у казну Каліфорнії зросла з 3,4 млрд. дол. до 9,6 млрд. дол., тобто
в 2,8 рази, удвічі перевищивши темпи росту податків у будь-якому іншому штаті
країни. За цей же період в умовах росту населення штату на 10,5% число
адміністративних відомств збільшилося на 28,5%. [8]
Рейган продовжував призивати до скорочення адміністративного апарата і
зменшенню непродуктивних витрат на його зміст, але вже до кінця свого першого
чотирирічного терміну перебування на посаді губернатора значно підвищив ставки
заробітної плати службовцям адміністративних відомств штату, включаючи
співробітникам свого апарата і самому собі. (Платня губернатора виросла з 44100
дол. у рік до 49100 дол.) Значно збільшився штат апарата губернатора, у тому
числі і за рахунок помітного росту кількості співробітників губернаторської
охорони.
Губернатор запровадив у своїй роботі
стиль принципово відмінний від стилю попередників — замість того, щоб особисто
займатися всіма, навіть третьорядними проблемами роботи адміністрації штату,
він зосередився лише на ключових питаннях. За 8 років губернаторства Рейгана
Каліфорнія не просто «вижила», а перетворилася на найважливіший фактор впливу
на політичне та економічне життя всього американського суспільства.
Рейган дуже швидко став визнаним лідером
консервативних сил в загальноамериканському масштабі. І вже 1968р. був реальним
кандидатом у президенти США від Республіканської партії. Проте він програв тоді
досвідченому Річарду Ніксону. Перемога Ніксона на президентських виборах у
листопаді 1968р. означала, що він автоматично буде висунутий кандидатом від
республіканців і 1972р., а наступний шанс Рейган отримає лише 1976р, коли йому
виповниться вже 65 років, а в такому солідному віці ще нікому не вдавалося
стати президентом США.[9]
Проте сам Рейган із цим був категорично не згодний.
13 листопада 1979 р. Рейган зробив офіційну заяву
про вступ у боротьбу за посаду президента, ставши десятим і останньої за
рахунком претендентом на президентську посаду від республіканської партії. Хоча
до цього часу він захопив лідерство серед інших кандидатів, багато хто як і
раніше відмовлялися приймати його кандидатуру всерйоз.[10]
Тим часом наближалася дата скликання з'їзду
республіканської партії, але в Рейгана не було ще чіткої позиції у відношенні
того, хто буде запропонованим з'їзду кандидатом партії на посаду
віце-президента США. Рейган мав різні варіанти. Напередодні збору делегатів у
Детройті залишилися лише два прізвища — Форд і Буш. В останній момент Форд
відмовився, і реальної залишалася лише кандидатура Буша, що не викликала
особливого ентузіазму в Рейгана через критичні зауваження Буша на адресу
Рейгана. Але за Буша виступали багато членів рейганівської команди і цілий ряд
видатних діячів республіканської партії. У день відкриття роботи з'їзду
республіканської партії, 14 липня 1980 р., вибір Рейгана зупинився на
кандидатурі Джорджа Буша, а вже 17 липня Рейган був висунутий на посаду
президента США.[11]
4 листопада 1980р.
Рейган завдав Джиммі Картеру нищівної поразки. 20 січня 1981 р.
відбулася інавгурація Рональда Рейгана.[12]
У листопаді 1984 Рейган був
переобраний, перемігши в 49 з 50 штатів. Волтер Мондейл
переміг тільки в
своїй рідній Міннесоті і окрузі Колумбія. Рейган
зробив історичний рекорд, досягнувши 525
(з 538) голосів виборщиків, такої кількості ще не
отримував жоден кандидат у
президенти США. Всього
за Рейгана проголосувало
58,8% виборців, за
Мондейла 40,6%.[13]
Рейган мав реальні здобутки за часів
президентства, перш за все в економічній політиці, що з легкої руки журналістів
отримала назву «рейганоміки». Сам Рейган називав її «економікою, орієнтованою
на пропозицію». У своїй економічній політиці Рейган спирався на ідею класичної ліберальної
філософії і принципу laissez faire (невтручання). Рейган стверджував, що
потенційне зростання економіки після скорочення податків компенсує втрати
доходів. Рейганоміка стала предметом політичних дискусій, прихильники вказували
на поліпшення ключових економічних показників як доказ успіху, критики
посилалися на збільшені дефіцит бюджету і національний борг. І
справді — в перші три роки свого президентства він щороку знижував прибутковий
податок на 10 відсотків. При цьому це стосувалося і бідних, і багатих. Було
запроваджено податкові пільги на інвестиції у високі технології, що дозволило
Америці суттєво посилити свій технологічний відрив від решти країн світу,
включно з найближчими «переслідувачами» — Японією та Західною Європою. Було
створено привабливі умови для іноземного капіталу і в країну хлинув потік інвестицій
з усього світу.
За роки правління Рейгана Америка
перетворилася з найбільшого в світі експортера на найбільшого імпортера
капіталу. Рейган збільшив державний борг США, ігноруючи похмурі застереження,
що він перекладає сьогоденні проблеми на плечі наступних поколінь. Лише в
перший рік свого правління Рейган скоротив витрати державного бюджету на 35
мільярдів доларів і взяв під контроль інфляцію, рівень якої за рік зменшився
вдвічі —з 12,5% (1980 р.) до 4,5% (1988
р.). Рівень безробіття також впав з 7,5% до 5,3%,
досягаючи максимумів в 9,7% в 1982 і 9,6% в 1983 роках, але все-таки в
середньому склав рівень в 7,5%.
Водночас Рейган різко урізав усі соціальні
програми бюджету. «Це злочин, коли людина, здатна прогодувати себе сама, живе
за рахунок податків своїх співгромадян», говорив президент. Унаслідок цього
чисті доходи 10 відсотків найбагатших американців за перші три роки правління
Рейгана зросли більше як на 20 відсотків і настільки ж скоротилися реальні
доходи 10 відсотків найбідніших. Журналісти негайно охрестили президента «Робін
Гудом навпаки, який відібрав гроші в бідних і віддав їх багатим». Проте
більшості американців, вихованих у традиціях індивідуалізму та розрахунку на
власні сили, цей курс сподобався.[14]
Також в внутрішній політиці Рейган здійснив
зміни в еміграційному законодавстві, коли було надано амністію 3 млн.
нелегальним емігрантам, проводилась боротьба з наркотиками та ін..
Єдине, на що президент не шкодував
бюджетних коштів — військові витрати. Президентська
політика «світ через зміцнення» (також описується як «тверда, але справедлива»)
породило рекордна для мирного часу збільшення (на 40%) асигнувань на потреби
оборони у період з 1981 по 1985р.Рейган відкинув досягнуті урядом Картера
домовленості з Радянським Союзом про обмеження стратегічних озброєнь і
натомість почав «зоряні війни» проти «Імперії зла», як він публічно (і вельми
недипломатично) охрестив СРСР[15].
Суть Стратегічної оборонної ініціативи,
яка коштувала десятки мільярдів доларів, зводилася до створення ефективної
системи протиракетного захисту над всією територією Штатів, яка б позбавила
СРСР можливості гарантовано знищити США у випадку виникнення ядерної війни.
Новий виток гонки озброєнь, з одного боку, сприяв стрімкому розвиткові в
Сполучених Штатах нових технологій, з іншого, — призвів до того, що Радянський
Союз надірвався економічно. А це стало однією з причин горбачовської перебудови
і, зрештою, краху СРСР.
Також, крім СОІ, Рейган на міжнародній
арені провід багато вдалих заходів. В 1983р. відбулось вторгнення на Гренаду,
де до влади прийшов прокубинський режим. В 80-рр. здійснювалось постачання
афганських моджахедів, нікарагуанських контрас та ін.. В 1985р. за сприяння
Рейгана Саудівська Аравія збільшила видобуток нафти, що вдарило по економіці
СРСР, оскільки ціни на нафту впали. В 1986р. відбулися бомбардування Лівії.
З кінця 1950-х років і до 1989 року
головною ідеєю Рейгана було звільнення Східної Європи від комуністичного
панування. Відомим є те, що під час візиту до Західного Берліну, Рейган
промовив таке: Пане
Генеральний
секретар Горбачов, якщо ви шукаєте миру, якщо ви шукаєте процвітання для Радянського Союзу та Східної Європи, якщо ви шукаєте лібералізації, приїжджайте сюди до цих воріт, пане Горбачов, відкрийте ці ворота. Пане Горбачов, знесіть цю
стіну! (General Secretary Gorbachev,
if you seek peace, if you seek prosperity for the Soviet Union and Eastern
Europe, if you seek liberalization, come here to this gate. Mr. Gorbachev, open
this gate. Mr. Gorbachev, tear down this wall!)[16]
І
хоча остаточний крах СРСР і «світової системи соціалізму», відбувся вже за
президента Буша-старшого, як слушно зауважив член Ради національної безпеки США
Джордж Блуер, «саме в період Рейгана світ переконався, що демократичний
капіталізм здолав соціалізм».
Висновки
Таким чином, за часів Рейгана в США
сталось багато змін як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Рейгану вдалося
провеста кардинальні реформи в економіці, що мало наслідком покращення життя
більшості американців. В зовнішній політиці він зміг привести США до перемоги в
холодній війні. Незабаром припинив своє існування сам Радянський Союз, а Штати
стали єдиною в світі наддержавою, абсолютним лідером у сфері високих
технологій. І якщо до президентства Рейгана можна було вести мову про
скорочення відриву між США та іншими світовими центрами сили в сфері економіки
та політики, зокрема Євросоюзом та Японією, то нині цей розрив тільки
збільшується. І не в останню чергу завдяки потужному поштовху, який Америка
отримала в епоху Рейгана і який відчувається досі.
Але життя Рейгана після завершення
президентських повноважень склалася трагічно. У 1994р. йому було поставлено страшний діагноз —
хвороба Альцгеймера. Ця невиліковна хвороба мозку веде до поступового розпаду
особистості. Тому Рейган прийняв важке рішення — попрощався з нацією і усамітнився
разом із Ненсі в своїй каліфорнійській резиденції. Він хотів, щоб Америка і
цілий світ запам’ятали його сильним та розумним. Так Рейган прожив ще 10 років.
6 червня 2004р. Рональд Вілсон Рейган помер, а його тіло
поховано за його волею біля будинку Президентської бібліотеки та музею Рональда
Рейгана в містечку Сімі-Веллі, штат Каліфорнія. Попрощатися з покійним прийшли за цей час близько 90 тисяч чоловік. Приблизно
220 колишніх і діючих офіційних осіб із приблизно 165 країн взяли участь у
церемонії прощання з Рейганом. Серед них - 25 глав держав і урядів, а також
щонайменше 14 глав зовнішньополітичних відомств і 11 колишніх глав держав і
урядів. Пам'ять покійного
вшанували тодішній президент США Джордж
Буш, а також
Маргарет Тетчер і
Михайло Горбачов в
якості офіційного представника Росії та багато інших. Президент США Джордж Буш сказав, що Рейган
очолював країну в
одне з вирішальних десятиліть ХХ століття.
Література
3.
Иванян Э.А. Рональд Рейган: Хроника
жизни и времени. - Москва: Мысль, 1991.
4.
Гарбузов B.H. «Рейгановская революция»:
теория и практика американского
консерватизма (1981-1988 гг.). - Спб, 1999
6.
Речь Рейгана 12-го июня 1987г. в Западном Берлине// http://www.coldwar. ru/raegan/wa ll.php
Немає коментарів:
Дописати коментар