"Соло. Зоряні війни: історія" - враження від фільму (СПОЙЛЕРИ)

Мали ми сьогодні нагоду переглянути новий спін-офф по "Зоряних війнах". На цей раз про відомого всім персонажа, якого звати Хан Соло. Про фільм я можу сказати, що він хороший. Знято все в пригодницькому стилі, є гумор і екшн. Переглядати цікаво було нам. 

Події фільму відбуваються в 13 - 10 роках ДБЯ. Починаються події на планеті Кореллія. Нарешті офіційно підтверджений факт, що Хан Соло з цієї планети. Життя на тій планеті невеселе, тому Хан і його дівчина Кіра (Qi`ra) вирішили втекти звідти. Але при втечі вони були розлучені, після чого довго не бачилися. 

Кіра

Хан записується до імперської академії щоб вчитися на пілота. Вербувальник дає йому прізвище "Соло". Та з навчанням в академії на планеті Карида не склалося і його перевели в піхоту. Ех, в старому каноні Хан Соло завершив навчання і став офіцером імперського флоту. А в новому каноні він продовжив служити в піхоті. Під час битви за Мімбан він познайомився з Чубаккою. Обставини їх знайомства в новому каноні теж набагато відмінні.

Дезертирувавши з армії він приєднався до контрабандистів, яких очолював Тобіас Бекет. 

Нова компанія зайнялася викраденням важливого елементу пального, яке зветься коаксій. В Тобіаса був борг перед кримінальною організацією "Малиновий Світанок" (Crimson Dawn), який в нас чомусь переклали "Червоне Сонце". Чому невдалий переклад - бо в галактиці є кримінальна організація з назвою "Чорне Сонце" (Black Sun), тому це тільки плутає.

Там Хан зустрів нарешті Кіру.

Компанія вирушила на Кессель по коаксій. Також до нихприєднався Лендо Калріссіан з дроїдом L3. Шлях виявився непростим, оскільки пролягав через туманність, а поблизу була чорна діра. Здобувши вантаж, команда при цьому підняла повстання рабів. При відході від Кесселя довелося тікати від імперців. Хан Соло сів за штурвал і вивів всіх коротшим маршрутом - ось так і була здійснена "дуга Кесселя за 12 парсеків".

На планеті Саварін вони зустріли місцевих повстанців, які боролися проти "Малинового Світанку". Хан придумав не віддавати коаксій, але Тобіас проти. Тому останній і зрадив, видавши їх Драйдену Восу, лідеру кримінальної організації. Але Соло виявився хитрішим і бандити були переможені. Дочекавшись коли Соло пішов рятувати Чубакку, Кіра вийшла на зв'язок. І це був Дарт Мол! Після цього вона покинула Хана. А Соло в цей час вбив Тобіаса - "Хан знову вистрілив першим!" (як завжди).

Місцеві повстанці отримали непоганий прибуток і тепер планують створювати альянс проти Імперії. А Хан Соло і Чубакка вирушили до Лендо, де був виграний в сабакк "Тисячолітній Сокіл". Під кінець двоє друзів вирішують летіти на Татуїн.

Ось такий був фільм, який написав історію молодих років відомого контрабандиста. Спеціально перед фільмом я прочитав "Трилогію Хана Соло" від Енн Кріспін щоб було з чим порівнювати. І все таки фільм не поступається книгам, які вже не канон. Тим більше в новому каноні є повно посилань на старий. Зокрема, Лендо робить в щоденнику запис про храм народу шару, любовна історія Хана і Кіри чимось перегукується з староканонним його романом з Брією Тарен - там теж вони не змогли залишитися разом через різні обставини. Підтверджується вік Чубакки - в фільмі йому 190 років, що збігається із старим каноном.

Саундреки в фільму теж хороші. Є музика з класичної трилогії, є й нова.

Так що фільм вартий того щоб подивитися. Чекаємо нових фільмів по "Зоряних війнах". І хай буде з нами Сила! 😊

Про неправильні аналогії

На просторах соцмереж знайти чимало інформації. Але її необхідно фільтрувати. Особливо, коли публікують відверту маячню і маніпуляцію. Ось вам приклад такого:

Хтось мені скаже: так це ж Лариса Ніцой. І що, скажу я вам, це не виправдання для публікування маячні. Моя реакція на все це ось:

Так, саме фейспалм - краще реакцію на цей ідіотизм не назвати. А чому я так вважаю буде пояснено в цьому блозі.

Загалом, можна сказати, що публікація Ніцой в стилі "савєцких учебнікав", де індіанська тема активно використовувалася для дискредитації "злочинного капіталізму". Комуняцькі холуї із Східної Німеччини навіть серію фільмів зняли на цю тему. От так народу і розповідали, що десь за океаном "страждають червоношкірі", в той же час коли в самій Совдепії життя людей було гіршим за індіанців (паспортизацію було вирішено провести лише в 1974 році, якщо хтось не знає).

Звідки взялася цифра 234 тисячі сказати не можу. Наприкінці ХІХ століття індіанців в США було приблизно 250 тисяч. За даними перепису 2010 року в США близько 5 мільйонів "корінних народів" - саме так їх називають. Загалом налічується 565 племен. Щось не сходяться дані, хіба не так?

А звідки взялося "колись їх було 15 мільйонів"? Напевно з тих же джерел, що й попередня. Явно, що це перебільшення. На думку венесуельського дослідника Анхеля Розенблата, населення обох Америк до Колумба становило близько 13 мільйонів. Фернан Бродель приблизно так оцінював чисельність населення Америки в ті часи. Також говорилось, що цифри в 80-100 мільйонів не мають під собою реальних основ, тобто вони в рази перебільшені. Слід зазначити, що найбільшою концентрація населення була на території Центральної Америки, де вже існували більш-менш розвинені суспільства. З приходом європейців багато індіанців загинули від епідемій, від яких в них не було імунітету. Були загиблі від війн. Скільки ж "індіанців" було на території США наприкінці XVIII століття точних даних немає, але це точно не 15 мільйонів, як говорить Л.Ніцой.

Та до чого вся ця аналогія? Де логіка? Дані історичні паралелі не мають сенсу, бо історія в нас і в них зовсім різна. Чи було українців колись 60 мільйонів - теж дискусійне питання. Я розумію, що метою публікації був захист державної мови. Але ж індіанці тут при чому?

Та будь-який школяр в наші часи зможе спокійно знайти інформацію, потім порівняє цифри, а далі найцікавіше - висновки. До чого прийдуть в такій ситуації? А до того, що вважатимуть всіх активістів, які за захист української мови, звичайними брехунами, які використовують фальшиву інформацію задля агітації. Брехня спливе рано чи пізно з усіма наслідками. 

Тому думайте перед тим як писати щось подібне.

Лекція до сторіччя гетьманату

В ці дні Україна буде відзначати прихід до влади Павла Скоропадського. Про ті події повно міфів існує, які варто спростувати. Також слід зазначити, що не все так просто було тоді, як може здатися на перший погляд. Тому й слід проводити подібні заходи:

https://www.facebook.com/events/895134294007789/

На сьогоднішньому заході було два виступи. Доповідали: д.і.н. П. Гай-Нижник і д.і.н Г.Папакін. Їхні виступи я записав у двох відео. Їх я опублікував на YouTube і продублюю тут.

П.Гай-Нижник:

Г.Папакін:

Цікаво було послухати їх і дізнатися чимало нового про ті події.

Микола Міхновський. Самостійна Україна — праця, яку варто прочитати

На початку 20 століття з'явилася невелика книга, яка називалася "Самостійна Україна". Автором був Микола Міхновський.

Починається все із опису тодішньої ситуації в світі: підкорені народи вели боротьбу за визволення, а імперії протистояли між собою. Далі говориться, що українці є поневоленим народом і заслуговує на власну державу.

"Отже коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріяльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальности можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальности є метою, — тоді стане зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин."

На думку автора, занепад України почався із 1654 року, коли було укладено угоду з Московією. "З того часу українська нація політично і культурно помалу завмирає, старі форми життя зникають, республіканська свобода нівечиться, нація знесилюється, гине, але потім знов відроджується, з-під попелу старовини виникає ідея нової України, ідея, що має перетворитись у плоть і кров, прибрати конкретні форми."

Ставляться слушні запитання, на яких підставах царат проводить русифікацію України, експлуатує населення. Щоб спростувати аргументи про те, що не варто нарікати, оскільки Україна "добровільно" приєдналася до Московії в 1654 році, Міхновський аналізує ті угоди.

"Держава наших предків злучилася з московською державою "як рівний з рівним" і як "вільний з вільним", каже тогочасна формула, цебто дві окремі держави, цілком незалежні одна від другої щодо свойого внутрішнього устрою, схотіли з'єднатися для осягнення певних міжнародніх цілей."

На думку Міхновського, в 1654 році відбулася "спілка держав", за сучасною термінологією — конфедерація. Як зразки вищезгаданого наводяться Швейцарія, США і Німецька імперія, яка в той час була союзом 22 держав.

"Аналізуючи ці постанови Переяславської конституції, приходимо до висновку, що в ніч є всі прикмети, які характеризують "спілку держав". Таким чином, головніший закид, який роблять нам наші суперники, пильнуючи донести нам безвиглядність наших стремлінь, закид, ніби ми не ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави, — є тільки випливом неуцтва й незнання ані історії, ані права."

Після цього спростовується твердження, що козацька держава не була такою бо платила данину. Даний аргумент є безглуздим. Україна тоді вільно проводила свою зовнішню політику, чим не кожна залежна держава могла похвалитися. А з приводу сплати данини: "З цього погляду та "данина" має значення вкладу до спільної скарбниці, призначеної для міжнародних зносин спільної ваги".

Наголошується, що Переяславська угода була ствердження обома сторонами: царем і українським народом. Але царі не дотрималися угод, таким чином порушивши договір. Але: "Переяславська умова є обов'язкова для обох контрагентів: монархії московської і республіки української на підставі засади, що ніяка умова не може бути знищена або змінена однобічною волею одного контрагента без виразно висловленої згоди другого." Але, оскільки угода була порушена, то треба шукати вихід із даної ситуації. "Коли один із контрагентів, каже право, переступив контракт, то другому контрагентові лишається на вибір: або вимагати від свого контрагента виконання контракту в тому розмірі й напрямку, в якому він був прийнятий обома ними, або узнавши контракт зломаним у всіх його частинах, зірвати усякі зносини з контрагентом." Таким чином, оскільки Переяславська угода була порушена, Україна має повне право на свою незалежну державу. Міхновський обґрунтував все з юридичної точки зору.

Друга частина праці присвячена тому, як реалізувати все те, що було аргументовано в першій частині. А це не так вже й просто, враховуючи те, як імперський режим придушував все українське, як приклад згадаймо Емський указ. "Таким чином українська нація платить "данину" не тільки матеріяльними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови. Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. І через 247 років по Переяславській конституції "вільний і рівний" українець відграє ще гіршу ролю ніж колишній ілот, бо в ілота не вимагали принаймні інтелектуальної "данини", бо в ілота не вимагали любови й прихильности до своїх гнобителів, бо ілот розумів свій гніт, українець же тільки відчуває його."

І задається Міхновський питанням чи зможе народ все зробити. Народ автор визнає некультурним і неосвіченим. Але це не від хорошого життя прийшло. "Це правда, що нація наша в загальній культурно ті з часу конституції з 1654 року поступила дуже мало наперед, а з багатьох поглядів вона мусіла вернутись до нижчих форм життя, як політичного, так і соціяльного." Але дану некультурним можна використати як підставу для необхідності створення української державності. "Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі!?" Це завдання має виконати інтелігенція. Зауважу, що вжите в тексті це слово має дещо ширше значення, тому тут слід розуміти, що мається на увазі еліта. 

А з елітою в Україні були проблеми. В 16-17 століттях українська знать прийняла польську ідентичність. Але невдовзі виникла нова еліта — козацтво. Правда у 18-19 столітті більшість козацької старшини стали вірнопідданими царів, зрадивши свій народ. Незважаючи на все це: "український народ здобув у собі досить сили, щоб навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтеліґенцію". Засновником нового політичного українства Міхновський вважав Шевченка. Але в той же час діяли так звані "українофіли", яких Міхновський зневажає за їхнє бутафорство і небажання боротися за визволення України. "Час вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться" — слушно зазначає автор.

Девізом українського визвольного руху Міхновський проголошує: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ". Досягнути цього можна тільки шляхом боротьби. "Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації".

І наостанок наведу ще одну цитату: "Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але відняти в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби".

Ось таке було сказано більше ста років тому. Багато чого з того ще й досі не було досягнуто. Але це не причина відмовлятися від подальшої розбудови української державності.

Аргументи з табору гетьманців щодо "грамоти про федерацію"

В цьому блозі я не раз публікував перекази критиків Гетьманату Скоропадського в українській діаспорі. 

Ось пару посилань:

http://eugene-shpargalo-articles.blogspot.com/2017/04/blog-post_21.html

http://eugene-shpargalo-articles.blogspot.com/2018/01/blog-post.html

Основними претензіями є загравання гетьмана з проросійськими шовіністичними групами, а також грамота про федерацію. За останнє Скоропадський поплатився гетьманською булавою, як відомо. Я не являють прибічником гетьманства чи інших форм монархізму, але для цікавості праці прибічників гетьманату можу почитати. І от нещодавно попався мені збірник "За всенаціональну єдність", присвячений 110 річниці народження Павла Скоропадського та 65 річниці відновлення гетьманства. Видано це було в Торонто в 1983 році.

Чимало там є статей на різні теми. Одною з них є стаття "Історичні паралелі". Тут Скоропадського порівнюють з Богданом Хмельницьким. Останньому також дісталося за Переяславський договір від нащадків. Автор же говорить, що Хмельницький в той час не мав вибору. Але навіть після угоди він не полишив своїх планів створення східноєвропейської коаліції держав, в якій Україна мала відігравати велику роль. Але смерть гетьмана не дала цим амбітним планам втілитися в життя. І тим не менш: "сто літ валили українські люди те, що Гетьман Богдан створив за неповних 10 літ".

А тепер конкретно по Скоропадському. Як відомо: "Фасадним приводом до нього послужив т. зв. акт федерації з неіснуючою небольшевицькою Росією". Мається на увазі плвстання листопада–грудня 1918 року. Після цього дії Скоропадського порівнюють з вимушеним кроком Хмельницького в Переяславі, який: "Зробивши цим актом перший крок своєї державної політики, за ним, як нам відомо, мав прийти другий крок — Коаліція Держав Східної Европи". Подібне мав зробити, на думку автора, і Скоропадський. "Цим актом, щоб виграти час, щоб заручитися приязню альянтів царської Росії — Англії і Франції — щоб створити всі передумови розгрому перед кордонами України московських большевиків — Гетьман Павло Скоропадський пішов на цей вимушений обставинами крок." Як аргумент наводиться наступне: "Або самоізоляція після розвалу Німеччини і Австрії і в найкоротший час знищення большевиками чи білою ґвардією, підтримуваною Альянтами, або нічого не зобов'язуючий акт федерації і виграш в часі, щоб самому вбратися в сили".

Далі йдуть звинувачення інтелігенції в тому, що вона не пішла на співпрацю з гетьманом. Говориться, що Скоропадський, на відміну від Хмельницького, не страчував своїх опонентів.

Ось така аргументація. З одним можна погодитися, з іншим — ні. Все таки не варто забувати, як гетьман призначив командувати збройними силами українофоба Келлера, а невдовзі більшість військових частин перейшла до Директорії. Ні білогвардійці, ні Антанта не допомогли Скоропадському. Багато хто каже, що Директорія своїм повстанням відкрила шлях більшовикам. Це формулювання не вірне, оскільки вторгнення було неминучим. Директорія встигла перехопити ініціативу, тому більшовики не йшли під прапорами "визволення від гетьмана". Так, далі Україну чекала довга війна, але то вже інша історія.

Та й сама ідея відмови від суверенітету держави як тактичного кроку виглядає не дуже. Не дивно чому це було використано як привід до повстання, бо самих причин за кілька місяців накопичилося чимало. А з приводу паралелей з Хмельницьким — то його "багатовекторність" в зовнішній політиці теж мала негативні наслідки для України.

Ось такі аргументи прибічників гетьманату, а висновки хай кожен робить сам.

Складнощі транслітерації

При написанні статей нині вимагають обов'язкової транслітерції списку використаних джерел. Ніби й нічого складного, але довелося повозитися із всім цим мені. В такій ситуації приходить думка, а чи не краще ввести в Україні латинську абетку. Хоча б як паралельну до кириличної. А що, навіть в китайській чи корейських мовах є затверджені правила написання єрогліфів латинськими літерами. І ніхто ніби не казав "єрогліфи — наші духовні скрепи".

Хоча й довелося повозитися із тим, як правильно записати українські слова латинськими літерами, все таки непогано вийшло. До речі, цей нині прийнятий варіант непогано підходить для паралельного алфавіту. Ось продемонструю тут два списки літератури із статті (тема — про Крути, до речі): один український, інший — транслітерований із англійським перекладом.

Бібліографічні посилання:

1. Довбня, В. Січові Стрільці київського формування у визвольних змаганнях 1917 – 1920 років: організація та правові засади діяльності. К.: Текст, 2002. 218 с.

2. Дорошенко, Д. Історія України 1917-1923 рр. Т.1. Доба Центральної Ради. Нью-Йорк : Булава, 1954. 437 с.

3. Збаразький, С.  Крути: у 40-річчя великого чину 29 січня 1918 – 29 січня 1958. Мюнхен – Нью-Йорк. 1958.  104 c.

4. Іванис, В. Симон Петлюра – президент України: 1879 – 1926. Торонто : Накладом 5-ої станиці Союзу бувших українських вояків, 1952. 257 с.

5. Історія українського війська. Опрац. І.Крип'якевич та ін. 2-е вид., доповнене. Вінніпег : Видав Іван Тиктор, 1953. 832 с.

6. Крутянець. Думки в 55-ліття українських Термопілів. Вісті комбатанта, 1973. №1. С. 13 – 20.

7. Крутянець. Думки в 55-ліття українських Термопілів (закінчення). Вісті комбатанта, 1973. №2. С. 28 – 42.

8. Мірчук, П.  Українсько-московська війна (1917-1919). Торонто : Ліга Визволення України, 1957.  80 с.

9. Млиновецький, Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1922 рр.: Про що історія мовчить. Т.1. Б.м : 1966. 126 с.

10. О., Т.  Визвольна боротьба українського народу 1917-1921 рр. Лондон : Об’єднання бувших вояків українців, 1950. 51 с.

11. Панченко О. Командир героїв-крутянців Аверкій Гончаренко. Вісті комбатанта, 2012. №1. С. 39 – 42.

12. Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. К., 2002. 640 С.

13. Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918). К.– Львів, 1996

14. Удовиченко, О. Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Вінніпег: Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1954. 178 с.

15. Щусь О. Й. Всеукраїнські військові з’їзди. К.: Ін-т історії України АН України, 1992. 86 с.

References:

1. Dovbnya V. (2002) Sichovi Striltsi kyivskoho formuvannya u vyzvolnukh zmahannyakh 1917 – 1921 rokiv: orhanizatsiya ta pravovi zasady diyalnosti [Sich Rifleman formad in Kiv during liberation struggle 1917 – 1921: organization and legal principles of activity]. Kyiv: Tekst [in Ukrainian].

2. Doroshenko D. (1954) Istoriya Ukrayiny 1917 – 1923 rr. T.1. Doba Tsentralnoyi Rady [History of Ukraine 1917 – 1923. Volume 1. Period of Central Council]. New York: Bulava [in Ukrainian].

3. Zbarazkyi S. (1958) Kruty: u 40-richchya velykoho chynu 29 sichnya 1918 – 29 sichnya 1958 [Kruty: on the 40th anniversary of the great battle 29 of January 1918 – 29 of January 1958]. Munich, New York [in Ukrainian].

4. Ivanys V. (1952) Symon Petlyura – prezydent Ukrayiny: 1879 – 1926 [Symon Petlyura – president of Ukraine: 1879 – 1926]. Toronto: Edition of Former Ukrainian Soldiers Union [in Ukrainian].

5. Istoriya ukrayinskoho viyska (1952) [History of Ukrainian army]. Edited by I.Krypyakevych. Second edition. Winnipeg [in Ukrainian].

6. Krutyanets. (1973) Dumky v 55-littya ukrayinskykh Termopiliv [Thoughts on the 55th anniversary of Ukrainian Thermopyles]. Visti kombatanta, issue 1, pp. 13 – 20. [in Ukrainian].

7. Krutyanets. (1973) Dumky v 55-littya ukrayinskykh Termopiliv (zakinchennya) [Thoughts on the 55th anniversary of Ukrainian Thermopyles (ending)]. Visti kombatanta, issue 2, pp. 28 – 42. [in Ukrainian].

8. Mirchuk P. (1957) Ukrayinsko-moskovska viyna (1917 – 1919) [Ukrainian–Moscow war (1917 – 1919)] Toronto: League for the Liberation of Ukraine [in Ukrainian].

9. Mlynovetsky R. (1966) Narysy z istoriyi ukrayinskykh vyzvolnykh zmahan 1917 – 1922 rr. : pro shcho istoriya movchyt. T.1 [Essays on history of Ukrainian liberation struggle 1917 – 1922: what about history silent. Vol.1] [in Ukrainian].

10. O.T. (1950) Vyzvolna borotba ukrayinskoho narodu 1917 – 1921 rr. [Liberation struggle of Ukrainian nation]. London: Association of Ukrainian Former Combatants [in Ukrainian].

11. Panchenko O. (2012) Komandyr heroiv-krutyantsiv Averkiy Honcharenko [Commander of Kruty`s battle heroes Averkiy Honcharenko].  Visti kombatanta, issue 1, pp. 39 – 42. [in Ukrainian].

12. Petriv V. (2002) Viyskovo-istorychi pratsi. Spomyny [Military history works. Memoires] Kyiv [in Ukrainian].

13. Tynchenko Y. (1996) Persha ukrayinsko-bilshovytska viyna (hruden 1917 – berezen 1918) [First Ukrainian-Bolshevik war (December 1917 – March 1918)] Kyiv, Lviv [in Ukrainian].

14. Udovychenko O. (1954) Ukrayina u viyni za derzhavnist: istoriya orhanizatsiyi i boyovykh diy Ukrayinskykh Zbroynykh Syl 1917 – 1921 [Ukraine during the war for sovereignty: history of organization and military actions of Ukrainian Armed Forces 1917 – 1921]. Winnipeg [in Ukrainian].

15. Shchus O. (1992) Vseukrayinski viyskovi zyizdy [All-Ukrainian military congresses] Kyiv: Institute of history National Academy of Science of Ukraine [in Ukrainian].

І на додаток — трохи таблиць із правилами транслітерції. Знайдено тут:

http://m.gloss.ua/citynews/109450-Ukrajinskiy-alfavit-otrimav-oficiynu-transliteraciyu-latiniceyu-Tablicya

Відкритий науковий семінар "Крути.Після бою".

31 січня 2018 року в приміщенні Будинку Вчителя відбувся цей семінар. Чимало цікавого можна було дізнатися. Але замість купи тексту, я краще прикріплю сюди мої два відео, зняті сьогодні. Можна буде самим продивитися і все дізнатися.

Ось перша частина:

Також можна переглянути за посиланням:
https://youtu.be/0TogeYk6C60

А ось друга частина:

Можна також глянути тут:
https://youtu.be/Ip3A0N1PzzQ

Загалом можу сказати, що цей захід був вартий того, щоб туди завітати.