В одному з попередніх блоґів ми дізналися про становище територій Київського і Переяславського князівств після навали монголів. І як вже відомо, з тими двома князівствами було фактично покінчено. Більше пощастило Галицько-Волинському князівству, де князь Данило Романович зберіг свою владу і відновлював державу після спустошень. Та було ще одне князівство на українських землях, яке змогло зберегтися – Чернігівське.
Чернігівське князівство було одним з провідних удільних князівств. Любецький з'їзд закріпив його за Олегом Святославичем та його потомками, які увійшли в історію як Ольговичі. Воно займало великі території від Дніпра до Оки. Місцеві князі не раз захоплювали владу в Києві, змагаючись за його з Мономаховичами. Однак все це було зупинене монголами. 18 жовтня 1239 року Чернігів був захоплений і розорений. Після цього загарбники пройшлися вздовж Десни, захоплюючи місто за містом.
Чернігівський князь Михайло Всеволодович в цей час був відсутній на своїй вотчині, оскільки ще в 1239 (або в 1238) залишив недавно взятий ним Київ і поїхав до Угорщини та Польщі шукати допомогу в боротьбі з монголами. В 1241 році він зміг повернутися до Києва та Чернігова і зайнявся відновленням своїх володінь. Однак, в 1246 році Бату-хан викликав його в свою ставку, де Михайло Чернігівський був вбитий. Точні причини його загибелі невідомі, але легенди роблять з його мученика за віру.
Після спустошення Чернігів продовжував вважатися адміністративним центром князівства. В 1246-1263 роках правив там князь Андрій Всеволодович. Ось що писав про його М.Грушевський: «Андрій Всеволодич уважав ся одним з визначнїйших князїв: доньку за нього видав такий поважний князь як Василько волинський». Шлюбом тим він намагався зміцнити зв’язки з Галицько-Волинським князівством. Разом з Андрієм відомі ще 4 удільні князі: в Брянську – Роман, в Глухові – Семен, в Карачеві – Мстислав, в Тарусі – Юрій. Останніх чотирьох часто називають синами Михайла Всеволодовича, однак це питання доволі дискусійне. М.Грушевський називає такі волості Сіверщини: Збераючи разом звістки наших джерел, знаємо в Чернигівщинї другої половини XIII і початку XIV в. такі князївства: Новгородське, Трубчевське, Брянське, Глухівське, Путивльське, Рильське, Курське, Липовецьке. Однак, разом з цим він визнає, що дізнатися конкретніше про них неможливо, бо так припадкові й бідні наші відомости. Крім вищезгаданих, були ще уділи в басейні Оки.
Найвідомішим з удільних князів став Роман, князь брянський, який в 1263-1288 роках був чернігівським князем. Однак столицею князівства за його правління став Брянськ. Напевно, причинами цього було спустошення столиці монголами, а також через активність литовців, які робили набіги на ті землі. Ось які відомості про Романа «Старого» зібрав Михайло Грушевський з джерел:
Галицько-волинська лїтопись описує Романа як воєвничого рицаря, звістного своїми воєнними здібностями, й дбалого князя. Нпр. під час весїля його доньки напала на його землю Литва; він зараз серед весїльних приготовань виступив против неї, й прогнав, але сам при тім дістав рану; незважаючи на те він вернув ся до Брянську, „не помня раны на тЂлеси за радость”, і докінчив весїлє. Під час похода Льва з Татарами на Литву 1275 р. перед рішучою битвою Татари конче чекали, аби наспів Роман, і без нього не хотїли приступати під Новгородок. Коли з того походу його зять Володимир запрошував його до себе в гостину, Роман не згодив ся: „сину мій Володимире; не можу полишити свого війська: ходжу по землї ворожій, хто ж доведе моє військо до дому? нехай уже замість мене поїде з тобою мій син Олег!” (На сина свого війська Роман видко не хотїв полишити). З усього видко, що він мав чимале поважаннє і значіннє між князями; лїтописець каже його зятеви Володимиру кликати Романа: „господине отче”.
Як бачимо, князь був вмілим полководцем і правителем. І мав повагу інших князів.
Після Романа правив його син Олег. Однак його правління не було довгим, через кілька років він став монахом передавши престол своєму брату Михайлу. Про них відомостей не так вже й багато. Але саме в той час, наприкінці ХІІІ століття Брянськ потрапив під владу смоленських князів. Вважається, що це відбулося не без впливу Орди.
Як відомо, в той час там йшла боротьба за владу, яку вели Тохта і Ноґай. Залежні від Орди князівства розбилися на два табори. Чернігово-Брянське князівство було на боці Ноґая. Під час тієї війни і був захоплений Брянськ союзниками Тохти. Найсильніше з удільних князівств Чернігово-Сіверщини було нейтралізоване. А це в свою чергу зробило неможливим нове об'єднання володінь Ольговичів в одну державу. Майже одночасно з падінням Чернігівського князівства починає набирати силу Москва. Цікавий збіг. Ну а з іншого боку набирало силу Велике Князівство Литовське. В 1355-1356 роках Чернігів і Брянськ були зайняті литовським князем Ольґердом. Рештки уділів в долині річки Оки стали так званими "Верховськими князівствами", які зрештою поглине Московія.
Ось такою була історія Чернігівськогокнязівства в другій половині ХІІІ століття.
Немає коментарів:
Дописати коментар