З кінця XVIII ст. Галичина, Північна Буковина й Закарпаття, на території яких
проживало понад 2 млн українців, потрапили до складу Австрійської держави Габсбургів. Головну роль в
економіці цих земель відігравало сільське господарство, певний розвиток мали
промисли, діяла невелика кількість мануфактур. Селянам належало менше ніж половина всіх земельних угідь.
Господарське життя мало екстенсивний характер, переважала відстала трипільна
система в землеробстві. Невеликі ділянки, гористий рельєф ускладнювали обробіток землі,
зумовлювали невисоку їх продуктивність. За право користування цими убогими
наділами селяни відробляли по 5-6 днів панщини на тиждень, відбували багато інших повинностей, ще й платили натуральний оброк. До того ж володарі панських
маєтків постійно урізали й так незначні селянські наділи. Відтак злиденне
галицьке селянство споживало вдвічі менше продовольства від норм західноєвропейського селянина. Галицькі міста були відрізані від традиційних ринків в Україні,
українство в них ледь животіло. Провадилась політика онімечення населення,
українцям було заборонено обіймати посади в органах державного управління. Постійні війни, іноземна окупація, занепад зовнішньої торгівлі, соціальний і національний гніт
довели край до повного економічного занепаду, зубожіння людей.
Західноукраїнські землі було
поділено на округи на чолі з австрійськими чиновниками - старостами. Очолював управління губернатор, який перебував
у Львові. У містах створювались магістрати на чолі з бургомістрами і радниками,
яких призначав австрійський уряд. Галичина разом з частиною польських земель, що дісталися
Австрії після поділів Польщі, була виділена в окремий коронний край — "Королівство Галіції і Лодомерії" з
центром у Львові. Східний кордон нового австрійського краю проліг по річці Збруч,
яка понад півтора століття була рубежем розчленування українського народу двома імперіями.
Буковина з центром у Чернівцях на правах окремого Округу входила до складу
Галичини, а з 1849-го по 1918 pp. мала статус окремого коронного краю.
Закарпаття, на території якого компактно проживала більшість українців
Угорщини, входило до складу Пожонського намісництва, ділилось на 4 комітати. Отже, в межах Австрійської імперії Західноукраїнські землі були розмежованими й не становили єдиного
адміністративного цілого.
Напруження в соціальних і міжнародних відносинах зумовило Габсбургів провести часткові реформи. Марія-Терезія та
Йосиф II під час свого спільного правління (1765-1780) та самодержавної влади
останнього (1780-1790) намагалися змінити аграрне законодавство. 1782 р. було скасовано особисту залежність
селянина від землевласника, а 1786 р. — частково обмежено панщину.
Певні зміни було внесено в духовне життя. Зокрема 1781 р. було скасовано
обмеження й дискримінацію некатолицьких конфесій. Шкільну освіту було
переведено на державне утримання. Згідно зі шкільною реформою 1774 р. у
містечках і великих селах було створено початкові ("тривіальні")
школи, в окружних центрах — "головні", в центрах провінцій —
"нормальні", в яких велася підготовка вчителів. Колишні монастирські
середні школи було перетворено на гімназії. Робота освітніх закладів велась на
основі державних навчальних програм та обов'язкових підручників. Це сприяло
розвиткові національно-культурного життя в краї.
Але ці реформи наштовхнулися
на опір консервативних сил, бюрократичних структур державного управління й
пізніше частина з них, насамперед у сфері аграрних відносин, була скасована
Йосифом II та його наступниками. Проте й за цих умов населення земель не
втрачало своєї історичної, етнічної та культурної самобутності. Значної уваги культурно-освітнім і національним питанням надавало українське духівництво, представники якого на чолі з каноніком І. Могильницьким заснували
1813 р. "Клерикальне товариство"
з метою перекладу, видання й розповсюдження серед віруючих релігійної літератури українською мовою. Активна діяльність цього товариства була спрямована проти експансії
римо-католицької церкви, мала позитивні наслідки, незважаючи на запеклий
опір польського духівництва.
Велику роль у розвитку освіти на Західноукраїнських землях
відігравав Львівський університет. При
ньому діяв Руський інститут з 3-м україномовним курсом навчання. Праці науковців й
лекції сприяли формуванню й піднесенню національної свідомості серед
студентської молоді. У 30рр. ХХ ст. у Львівській семінарії студенти М. Шашкевич, І.
Вагилевич та Я. Головацький створили гурток демократичної української молоді, що
дістав назву "Руська трійця".
Своєю просвітницькою діяльністю гуртківці сприяли пробудженню національної свідомості
народу, розвиткові й поширенню української мови. Вони писали статті з історії, збирали
українські народні пісні та думи, друкували їх. Коли цензура заборонила видання
збірки творів під назвою "Зоря", "Руська трійця" уклала
другу книжку-альманах — "Русалка Дністровая", що вийшла 1837 р.
в Угорщині. Це був Серйозний виклик поневоленого українського народу колоніальній
політиці Австрійської імперії "Русалка Дністровая" посіяла зерна, що дали буйні
сходи в період українського національного відродження.
Революційно-визвольний рух 1848 p., що
охопив країни Західної і Центральної Європи і розгорнувся в Західноукраїнських землях, примусив австрійського імператора Фердинанда І декларувати демократичні свободи. Ця "весна народів"
прийшла в Східну Галичину, Буковину та Закарпаття, де 17 квітня 1848 р. було скасовано феодальну залежність селян і панщину.
Демократизація суспільного життя сприяла пожвавленню польського визвольного руху, для
керівництва яким було створено у квітні 1848 р. Польську раду народову;
розпочалося формування національної гвардії. Поляки
домагалися перетворення Галичини на свою автономну провінцію, нехтуючи прагненням
українців, що становили більшість населення краю. На противагу екстремістському польському рухові 2 травня 1848 р. у
Львові було засновано Головну руську
раду як координаційний орган українського відродження. До неї увійшли
священики, інтелігенція та студенти, а очолив її єпископ Г. Яхимович. Головна
руська рада відкривала філії, організовувала відділи та комісії, що опікувалися
освітою, займалися селянським питанням, а також видавала (з травня 1848 р.)
першу в Галичині українську газету "Зоря галицька". В містах
формувалися підрозділи Української національної гвардії. Невдовзі монархія
кинула їх на придушення повстанців в Угорщині. У жовтні 1848 р. Головна руська
рада скликала у Львові з'їзд українських діячів науки та культури, Собор руських учених, який ухвалив заснувати в західноукраїнських
землях господарське й історичне товариство, народні читальні, хорові та музичні
колективи, видавати популярні підручники з історії України, налагодити охорону
пам'яток історії та культури. Рада відкрила Народний дім у Львові з
бібліотекою, музеєм, клубом і книгарнею. При Львівському університеті почала діяти
кафедра української мови та літератури. Створювалися україномовні народні школи й
гімназії.
Значним надбанням визвольної боротьби стала участь українського населення у виборах до
австрійського парламенту в червні 1848 p., — українці тоді здобули
39 депутатських місць. Вони рішуче виступали за остаточну ліквідацію кріпацтва,
а також соціальних політичних утисків українства з боку влади, захищали його
право на освіту, свою державну мову й урядові посади.
Долю Галичини поділяла й
Буковина — ще одна частина української землі. Тут керівником
антикріпосницького руху був Лук'ян
Кобилиця, якого селяни обрали до австрійського парламенту. Восени 1848
р. він розгорнув кампанію протесту проти відокремлення Буковини від Галичини,
якого домагалися поміщики, й очолив народний виступ за повне проведення
аграрної реформи. Селяни округів організували збройні загони; громади самочинно
захоплювали поміщицькі землі, ліси й пасовиська, відмовлялися виконувати
повинності. На початку 1849 року австрійський уряд на вимогу румунських феодалів відокремив
таки Буковину від Галичини. У травні 1849 р. російські війська на прохання
австрійського імпеатора придушили угорську революцію. А 1850-го був заарештований ватажок
селянського повстання в Буковині Л. Кобилиця. Влітку 1851 р. розпустили Головну
руську раду. Революційні події 1848-1849 pp., хоча й зазнали невдачі, але все таки дали поштовх зростанню
національної свідомості українського народу, зміцнили його прагнення до свободи
й об'єднання українських земель.
Немає коментарів:
Дописати коментар