Важливим
для розвитку автохтонної теорії є дослідження Я.М.Марковича (1776-1804) «Записки про
Малоросію, її жителів та виробництва», 1798 року, видану в Петербурзі. Це перша частина
задуманої автором детальної «Історії України», але трагічна смерть 1804р. не
дала здійснити цей задум. Перший розділ називається «Історичне зображення країни,
яка називається нині Малою Росією з древніх часів до одинадцятого століття». В
основу про історичне минуле стародавньої Русі Маркович поклав численні
вітчизняні та іноземні джерела. На основі достовірних джерел, використовуючи
всі засоби, вироблені тодішньою історичною критикою він доходить до висновку,
що слов'яни – автохтони східної Європи, а Русь – туземного походження. Автор
стверджує, що слов'яни – споконвічні жителі межиріччя Дону і Дунаю, а «руси»,
«роси» - автохтони нашої землі. Походження слов'ян Я. Маркович вважає
автохтонним, а джерела Київської держави – національними, тобто місцевими.
Дослідження Я.М.Марковича були першими штрихами у розвитку національно-державницької концепції.
Серед сучасних східнослов'янських дослідників (після розпаду СРСР)
питань генезису концепції про давньоруську народність фрагментарно торкнулися
В. Баран (Давні слов'яни. (Серія „Україна крізь віки”, 1998.),
Л.Залізняк (Давньоруська народність: імперський міф чи історична
реальність, 1996; Залізняк Л. "Де,
як і коли виникла давньоруська народність").
Традиційно ж засновником національно-державницької концепції походження Київської Русі вважають М.С.Грушевського. У своїй відомій «Звичайній схемі руської історії й справа
раціонального укладу історії Східного Слов'янства» ґрунтовно й обширно описує
дану проблему. Грушевський визнав звичайну, загальноприйняту в ті часи схему
«руської» історії нераціональною. Він вважав, що Київська держава, право,
культура були утворенням однієї народності, українсько-руської;
Володимиро-Московська - другої, великоруської. Порогом історичних часів для
українського народу Грушевський вважав IVст. (від антів). Д.Наливайко зазначає, що
М.Грушевський в своїй концепції Київській Русі як походження історії
українського народу на початкових етапах спирався на глибинну національну
традицію, від якої відійшли українські історики першої половини ХІХст. Певне
повернення до неї спостерігається в українських учених другої половини ХІХ ст.,
зокрема у М.Драгоманова.
За концепцією М.Грушевського, Київська
держава була утворена частиною східнослов'янських племен, тих племен, із яких
сформувався руський (український) народ, передовсім полянами. Цей висновок
вчений підтверджує всім текстом «Повісті минулих літ». Щодо
російського народу, то він, за Грушевським, почав формуватися в межиріччі Оки й
Волги дещо пізніше, в процесі слов'янської колонізації цієї території,
заселеної угро-фінськими племенами.
У радянський період концепція переживала складні часи тому, що українські дослідники не мали можливість вільно висловити свою думку, національно-державницька концепція
не могла бути розвинена, адже вона пропонувала автохтонність і окремішність
українського народу. Серед праць радянського часу насамперед варто виділити
дослідження М. Брайчевського «Походження Русі», а також нариси вчених діаспори.
М.Ю.Брайчевський продовжував свої дослідження і в новітній час. У своїй праці
«Конспект історії України» зазначає, що дискусія щодо питання походження Русі
почалася ще у XVIIIст., коли було висунуто концепцію норманізму. Автор
критикує цю теорію і зазначає, що початки Київської Русі слід шукати ще задовго
до ІХ ст. і що її утворення є наслідком органічного розвитку східного слов'янства. Це був складний і тривалий процес, що розвивався в рамках
загальноєвропейської традиції, його ознаки виявляються ще в першій половині І
тис. н.е. (Антське царство).
 |
| М.Брайчевський |
З
проголошенням незалежності України у 1991 р. почала активно розроблятися
національно – державницька концепція. Основні положення даної теорії
ґрунтуються на тому, що Київська держава мала своїм головним осередком
території, які включали всі нинішні етнічні українські землі. Саме на цих
землях витворилися й діяли державні органи влади й управління з центром у
Києві. Київські князі поширювали й зміцнювали свою державу, спираючись
передусім на сили подніпровського населення. Назва «Русь» відносилася
насамперед до Середнього Подніпров'я, а в термін «Руська земля» вкладався
швидше державний, ніж етнічний зміст. До питання походження Русі зверталися не
лише вчені – історики, а й філологи. Зокрема Григорій Півторак –
член-кореспондент Національної Академії наук України – видав дослідження
«Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов». Г.Півторак вважає, що Київська Русь виникла як рання українська
держава. Лише значно пізніше вона стала величезною й типовою
середньовічною імперією від Сяну до Волги, але її державотворчим і консолідуючим етносом були південні русини, тобто
праукраїнці. В умовах спільної держави, цілком природно, відбувалися
помітне руйнування племінної замкнутості, зближення і консолідація різних
племен і народів. Проте ступінь цієї консолідації та її наслідки і досі
викликають жваві дискусії. Відомий сучасний вчений Леонід Залізняк також
досліджував проблему походження Русі та українського народу. Л.Залізняк вважає українців автохтонним населенням
Середньої Наддніпрянщини, і також беззаперечно творцями Києївської держави.
Немає коментарів:
Дописати коментар