Вступ
Серед представників російської науки і культури - багато українських прізвищ. Через колізії історичного розвитку, часом драматичні для нашого народу, українським вченим доводилося працювати на теренах чужих держав, і тому їхній талант не був належним чином поцінований у власній вітчизні.
Памфіл Данилович Юркевич - видатний український філософ, педагог, професор Київської духовної академії, професор філософії Московського університету - тридцять п'ять років (із 48 відпущених йому долею) жив і творив в Україні. Філософія та педагогіка цього мислителя укорінені в національному ґрунті. Він стояв біля підвалин оригінальної російської філософії. Його праці вводили російського читача до тогочасної проблематики європейської філософської думки. Велика заслуга вченого й у формуванні російської філософської лексики. Памфіл Юркевич - глибокий християнський антрополог, людина, яка упродовж життя прагнула здійснення ідеї, закладеної в основу свого етичного вчення - ідеї "миру з ближнім як умови християнського співжиття". На жаль, світ поставився до нього не по-християнськи, і в житті його миру було мало...
Розділ 1. Життєвий шлях П.Юркевича.
Народився Памфіл Данилович Юркевич у с. Ліпляве Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Канівський район Черкаської області) 16(28) лютого 1826р. у багатодітній сім'ї священика. Древо родини Юркевичів сягає глибоких етнічних коренів в українському козацтві. Дід і батько Памфіла були священнослужителями православних парафій у самому серці України - колишній Гетьманщині. Хлопчик зростав і виховувався в атмосфері обрядово-релігійних традицій рідної домівки, українського козацького села[1].
Після закінчення Переяславського духовного училища (1841) та Полтавської духовної семінарії (1847) пішов тим шляхом, до якого був майже приречений своїм походженням: вступив до Київської духовної академії (1847). Навчався у П.Авсенєва, С.Гогоцького, Д.Поспєхова. По завершенні академічного курсу (1851) його залишили на викладацькій роботі. І він зробив вельми стрімку наукову кар'єру. 1852 р. П.Юркевич - магістр богослов'я і бакалавр академії, 1853-го удостоєний почесної нагороди Священного Синоду "За відмінну наполегливість і надто корисну працю", упродовж 1854-1857 рр. обіймав посаду заступника декана академії, яку залюбки облишив, очоливши 1857 р. кафедру філософії й водночас німецької мови. [2]
У стінах академії Памфілу Даниловичу судилося провести чотирнадцять років, які стали, поза всяким сумнівом, найбільш плідними в його житті. Київським періодом датуються основні філософські праці ученого: "Ідея", "Серце і його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого", "З науки про людський дух", "Матеріалізм та завдання філософії", "Мир з ближнім як умова християнського співжиття", "З приводу статей богословського змісту, вміщених у філософському лексиконі", "Докази буття Божого" (1859-1861).[3] В них П.Юркевич виявляє величезну філософську ерудицію. Він ідеально обізнаний із сучасним станом світової філософської думки й водночас - абсолютно самостійний, оригінальний філософ, чиї думки повністю відповідають світовим стандартам свого часу.
Все це робить зрозумілою ту зміну в біографії вченого, що сталася 1861 р. За рішенням Міністерства народної освіти П.Д.Юркевич посів місце професора кафедри філософії Московського університету. Наш земляк виявився єдиним фахівцем у Росії, здатним після десятилітньої заборони філософії у світських освітніх закладах очолити цю кафедру (без закордонного стажування).[4]
Викладав П.Д.Юркевич історію філософії, логіку, психологію, а з 1864 р. - педагогіку. За його пропозицією Рада Московського університету зробила цю дисципліну обов'язковою для студентів, які по закінченні навчання готувалися до педагогічної діяльності. Професор читав цей предмет студентам різних курсів майже всіх факультетів університету й, крім того, - слухачам учительської семінарії військового відомства. Педагогіці він присвятив книги: "Читання і виховання", "Загальні підстави методики" (1865), "Курс загальної педагогіки з додатками" (1869), "План і сили для початкової школи" (1870), "Ідеї та факти з історії педагогіки" (1870), "Майбуття звукової методи" (1872). Великим педагогом-теоретиком назвав Памфіла Юркевича наприкінці 60-х років XIX ст. журнал "Гимназия". [5]
Стрімка й успішна академічна кар'єра (зазначимо, що з 1869 року і до кінця життя П.Юркевич працював деканом історико-філологічного факультету), численні учні, буквально закохані у свого вчителя (з-поміж них - російський філософ В.Соловйов, історик В.Ключевський, український письменник І.Нечуй-Левицький), і водночас - багаторічне цькування у так званій "демократичній" пресі, передчасна смерть, і... майже повне забуття впродовж довгих десятиліть потому. [6]
Памфіл Юркевич залишив по собі порівняно невелику літературну спадщину. За життя він здійснив 12 публікацій, з них лише п'ять припадає на московський період (переважно, праці з питань педагогіки). Головною причиною філософського мовчання вченого після 1861 р. була та ганебна кампанія погроз, наклепів, образ, що її розгорнули проти нього представники табору російських радикалів у відповідь на критику ним М.Чернишевського й репрезентованого останнім матеріалістичного напряму в філософії.
Учений підтримував ті позитивні начала, на яких зростало просвітництво. Він поціновував пов'язаний з цим підвищений інтерес до природознавства і науки взагалі, але для нього неприйнятний був нігілізм стосовно філософської традиції, прагнення до ототожнення філософії з природознавством, оскільки це призводить до знищення філософії як такої. Чужим П.Д.Юркевичу є прагнення зробити буття прозорим для людського розуму, намагання всю дійсність розкласти, довести, розрахувати і наперед визначити майбутнє з математичною точністю.[7]
У своєму розумінні вищої моральної метафізики та безпосередності моральнісного буття Юркевич залишається актуальним та життєздатним і понині. Розроблені ним ідеї відповідали високому рівню світової філософської думки, залишаючись і сьогодні гідним взірцем філософського аналізу складних проблем людського духу.
Дослідники довго не підозрювали про існування рукописної спадщини Памфіла Юркевича, за обсягом значно більшої за видруковану. Вперше перелік рукописів П.Д.Юркевича подав бібліограф і археограф, випускник Київської духовної академії О.Лебедєв у праці "Рукописи Церковно-Археологічного музею імператорської Київської Духовної Академії" (1916 р., м. Саратов). Ця книга - результат майже десятилітньої копіткої праці - є своєрідним каталогом рукописних текстів, документів, листів та інших матеріалів, які потрапили до зазначеного музею з 1877 по 1911 р. Нині вони зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.
Фонд П.Д.Юркевича досить значний - понад сто одиниць зберігання. Серед них - не надруковані статті філософа, тексти та програми лекційних курсів, прочитаних ним у Київській духовній академії та Московському університеті, численні конспекти, нотатки, виписки з книг, переклади, щоденники (німецькою та російською мовами), унікальні матеріали до біографії мислителя.[8]
Помер видатний філософ 4(16) жовтня 1874р. на 48-му році життя.
Розділ 2. Погляди на навчання і виховання.
У своїх філософських поглядах мислитель відтворив українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм української світоглядної ментальності. Це виявилось в акцентуванні уваги на унікальності духовного єства людини, визнанні особистості вищою цінністю буття, розгляді "серця" як основи духовного життя людини.
Змістом його антропології є "філософія серця" - оригінальна філософська система, в центрі якої знаходиться вчення про "серце" як символ внутрішнього світу, людських переживань. Філософ стверджував, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем (центром усіх "пізнавальних дій").[9] За П.Д.Юркевичем, розум - вершина, а серце - коріння духовного життя. Філософ сформулював надзвичайно важливу думку про те, що знання тільки тоді засвоюються людиною, коли вони зігріті її почуттями, переживаннями, "падуть на її серце". Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини[10].
На думку авторитетних дослідників, в останнє десятиліття своєї творчості П.Юркевич дещо відійшов від філософії й зосередився на проблемах педагогіки. З огляду на його публікації тих років це міркування видається зовсім не дивним, а з огляду на рукописи -- не відповідає істині. Останні переконливо свідчать не тільки про зміцнення філософських інтересів мислителя, а й про розширення їхнього кола, залучення до нього нових галузей, зокрема філософії права. Про зацікавленість філософа і його обізнаність у цій галузі виразно свідчить здійснений ним на сторінках "Современной летописи" ґрунтовний аналіз "Підручника карного права" В.Д.Спасовича (1864 р.). Не випадково Рада Московського університету запросила очолити щойно відкриту на юридичному факультеті кафедру історії філософії права (1867) саме професора П.Юркевича. Не залишаючи університетської кафедри філософії, він відтоді незмінно викладав цей предмет аж доки страшна хвороба не звалила його в ліжко.
Філософ сформулював надзвичайно важливу для педагогічної науки і практики думку про те, що процес формування людської особистості тісно пов'язаний зі становленням системи ставлень до дійсності. Із "серцем" Юркевич пов'язує унікальність, неповторність розвитку кожної людської особистості. Завдяки серцю уявлення, почуття і вчинки людини набувають особистісного спрямування та індивідуального забарвлення. Не тільки людська індивідуальність, а й моральна діяльність визначається найтоншими порухами серця. "Серце" - основа діяльності душі й морального вчинку. Не може бути людина моральною без переконань і без героїзму - готовою йти назустріч усім тим силам, що стають на перешкоді її духовного розвитку.
Педагогічна теорія П.Юркевича є органічною частиною його плану влаштування людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії. Учений переконаний у перетворюючій силі виховання у житті суспільства. Для нього виховання є такою духовною силою, яка робить можливим як існування людства, так і його вдосконалення. Виховання та освіта народу - умова розвитку держави.[11]
Виховання здійснюється родиною, школою, церквою, суспільством. На першому місці - родина, оскільки вона завжди була і залишається природним середовищем перебування дитини: "дитя відроджується до життя морального під впливом сімейного Духу"[12]. Думки мислителя щодо унікальності кожної людини, її саморозвитку відзначаються своєрідністю і випереджають час. Людина своїм духом, вважає педагог, справді відображує діяльність і такі форми самовиявлення родини й суспільства, як поняття, припущення, прагнення, почування тощо. Водночас феномен особистості не підлягає діям зовнішніх сил. Тому, згідно з Юркевичем, людина ніколи не може бути ні виявленням, ні органом суспільного чи родинного духу. Доля кожної людини унікальна. Слова людини, її думки, справи зароджуються не в суспільній чи родинній душевній субстанції, а тільки в її особистому, розвиненому й уособленому духовному житті, за яке людина сама і відповідає.
Виховний ідеал П.Д.Юркевич розв'язує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки. Мету виховання він визначає на основі врахування "трьох начал": особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов'язку щодо церкви, родини, держави; його майбутнього покликання. Юркевич уточнює мету виховання: виховай людину так, щоб у зрілому віці вона знала добро, любила добро, мала сили чинити добро, - тобто людину розумну, моральну і творчу. Отже, мета виховання обґрунтована П.Юркевичем з позиції загальнолюдських християнських цінностей. Він показує шлях до розв'язання цього завдання з позицій "філософії серця". Учений робить висновок про національну зумовленість людського світосприймання, яке у свою чергу пов'язане із системою освіти й виховання. Разом із тим, існують загальнолюдські цінності, що засвоюються через виховання й освіту - народність, релігія, моральність.
П.Юркевич досяг найвищих для свого часу узагальнень у питаннях єдності виховання і навчання у формуванні особистості. Між розумом і волею, головою і серцем, мудрістю і любов'ю, знаннями і характером існує взаємозв'язок, але одне лише знання доброго й справедливого ще не робить саме такою людину. Тому необхідна єдність виховання і навчання: "Виховання надає вихованцеві найкращих якостей, навчання - правильних відомостей".[13] Взаємозв'язок виховання та навчання тоді досягне найбільшої ефективності, коли навчання буде залежати від виховання, від морального спрямування, від турботи про чистоту серця, про зміцнення й ушляхетнення характеру.
Поняття виховання духу і формування вільної людини нероздільні. В усіх своїх педагогічних творах філософ незмінно підкреслює: "Де дух, там і свобода" й називає цю тезу "керуючим правилом для вихователя". [14]
Думка про необхідність релігійного виховання, потребу виховати у дитини глибоку віру проходить лейтмотивом через усю наукову спадщину філософа. Наповнити серце вихованця невикоріненною вірою в Добро й Бога - так визначає Юркевич одне з головних завдань виховання.
Душа, вважав педагог, має три основні здатності: перша - пізнання, друга - почування, третя - воля. Ці три здібності відповідають покликанню до істини, краси й добра. Юркевич називає їх Розум, Серце, Воля. Узгодженість цих сфер людської особистості Юркевич виражає формулою "знання розуму, натхнення серця й енергія волі". [15]
Висновки
Памфілу Даниловичу Юркевичу належить заслуга привнесення у педагогічну думку нових ідей, які були сприйняті не тільки вітчизняною, а й зарубіжною педагогічною теорією та практикою. "Філософія серця" доводить, що абсолютизація розумного начала в людині, заперечення значущості її внутрішнього світу, намагання зробити його наскрізь прозорим для педагогіки неминуче ведуть до формалізму й догматизму у вихованні. П.Юркевич осмислив педагогіку як науку про виховання; усвідомив справжнє значення самовиховання у житті людини; сформулював закон розвитку вільної особистості. Цілі, зміст, методи навчання і виховання обгрунтовані вченим з загальнолюдських позицій та християнських цінностей, що існують поза часом.
Світоглядні ідеї П.Юркевича тому й набули особливого значення у вітчизняній філософській культурі, що органічно поєднали глибинну спорідненість з православною традицією, а життя у цій традиції з глибоким переосмисленням і переживанням світового досвіду філософування.
Підірване здоров'я, втрата близьких, нескінченні переживання і виснажлива праця вкоротили життя П.Д.Юркевича на десятки років. Передчасна смерть залишила нереалізованими чимало задумів. Утім, зроблене ним для розвитку філософії на теренах як України так і Російської імперії важко переоцінити. Творчість ученого заклала те підґрунтя, на якому зусиллями його талановитого учня Володимира Соловйова відкрито найважливіші сторінки російської релігійної філософії.
За життя Юркевича окремими виданнями виходили тільки його педагогічні твори.. "Відкриття" Юркевича в 90-ті роки XX ст. спричинилося до конституювання "юркевичезнавства" у своєрідний напрям української гуманітаристики, представлений істориками філософії, педагогами, психологами, релігієзнавцями.
Неприйнятий, недостатньо поцінований сучасниками, Памфіл Юркевич стає близьким і зрозумілим нам тільки сьогодні.
Література
1. Емельянов Б. В. Христианская педагогическая антропология П. Д. Юркевича /Национальная идея: образование и воспитание. Вып.1. — Чита,1998. — С.64-75.
2. Розвиток української філософської думки в Україні. Львів,1991.
3. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага 1931.
4. Ярмусь С. Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина. Вінніпег, 1979.
5. П.Д.Юркевич. Философские произведения.- Г., 1990.
[1] Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага 1931.
[2] Ярмусь С. Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина. Вінніпеґ 1979.
[3] Розвиток української фiлософської думки в Українi. Львiв,1991.- Частина 1. - С. 91
[4] Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага 1931.
[5] Ярмусь С. Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина. Вінніпеґ 1979.
[6] Розвиток української фiлософської думки в Українi. Львiв,1991.- Частина 1. - С. 92.
[7] Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Прага 1931.
[8] Розвиток української фiлософської думки в Українi. Львiв,1991.- Частина 1. - С. 91
[9] П.Д.Юркевич. Философские произведения.- Г., 1990.-С. 82.
[10] Емельянов Б. В. Христианская педагогическая антропология П. Д. Юркевича /Национальная идея:образование и воспитание. Вып.1. — Чита,1998. — С.64.
[11] П.Д.Юркевич. Философские произведения.- Г., 1990.-С. 82.
[12] Емельянов Б. В. Христианская педагогическая антропология П. Д. Юркевича /Национальная идея:образование и воспитание. Вып.1. — Чита,1998. — С.68.
[13] П.Д.Юркевич. Философские произведения.- Г., 1990.-С. 84.
[14] Емельянов Б. В. Христианская педагогическая антропология П. Д. Юркевича /Национальная идея:образование и воспитание. Вып.1. — Чита,1998. — С.71.
[15] П.Д.Юркевич. Философские произведения.- Г., 1990.-С. 88.
Немає коментарів:
Дописати коментар