Про українських кукареотів

Ось таке я сьогодні знайшов в стрічці новин:

Не зважайте увагу на Джекі Чана в кутку — це я його спеціально там поставив щоб висловити своє ставлення до таких публікацій. Так, дожилися, так звані "патріоти" публікують Зека в себе на сторінці. Наступним в них з'явиться путлер, скоріш за все. А коментарі в них — це жах:

https://www.facebook.com/volodymyr.viatrovych/posts/10213059451780447

Якась суцільна русня в коментарях. Адекватних коментаторів там ще треба пошукати. Майже у всіх похвали Зеку. Хоча в українських гнид і герої відповідні. Щось забули всі, як той єнакієвський злодій проводив русифікацію України, як здавав національні інтереси московитам (Харківські угоди), як відмовився від руху до НАТО на догоду своїм господарям, а потім і до ЄС. Забули, як нав'язувалося всім українцям "пабєдобєсіє" — подивіться до якого дебілізму дійшло це діло за поребриком. Не пам'ятає ніхто, як всі силові структури були передані під керівництво аґентів з Москви, які їх і знищили. І це далеко не весь список його злодіянь. Більше можна дізнатися в одному з моїх колишніх блоґів:
https://eugene-shpargalo-articles.blogspot.com/2016/12/8.html

Але що із всього вищезгаданого "простий люд" пам'ятає? А нічого. Тільки "долар по 8". І дешеві тарифи. Ніхто не замислюється на чому все те трималося. Та й про що можуть думати ті, хто не бачить далі власного носа. Їм байдуже, що все то трималося на подачках з Москви. Дешеві ресурси плюс грошики "на лапу" Зеку і його банді. А ціна всього цього — це повна здача державних інтересів. Але "доларників по 8" національні і державні інтереси ніколи не хвилювали. Не дивно, що серед таких популярний диктатор Лукашенко — він теж здав суверенітет Білорусі в обмін на московські подачки, завдяки яким можна своїм холопам забезпечити дешеві тарифи. Але чи буде ця шара вічною? Навряд чи, враховуючи кремлівські імперські амбіції, які й не приховувалися.

Все мислення цих кукареотів навіть "хуторянством" не назвеш — бо навіть малий хутір їх не хвилює, лише власне пузо. Того й взяли вони нині в "експерти з тарифів" покидька, який за легкою відмашкою з Москви в один момент згорнув всю євроінтеграцію. Ні, то не було якесь "відкладення до кращих часів", то все було зроблено з метою втягнути Україну в Євразійський союз — нову форму Московської імперії. Але пересічного кукареота таке хвилювали — аби подачок кинули побільше, можна навіть рубликами. Добре, що знайшлися ті, кому не байдуже було майбутнє держави. Ціною великих жертв межигірський хряк був вигнаний. Але його господарі виявилися мстивими...

Дивлячись на все це починаєш краще розуміти нашу історію. Ми не раз втрачали свою державність. Але чому? Нам часто говорять, що це правителі не змогли захистити Україну. Але чи відповідає це дійсності? В 1659 році гетьман Іван Виговський був близький до звільнення України від Московії. Але простий народ під гаслами "не будемо з проклятими католиками жити" прогнав Виговського і запросив московитів. В часи Івана Мазепи народ теж виступив за "царя нашого православного" і забезпечив цим подальшу ліквідацію української державности і закріпачення селян. Протягом 1917-1921 років простий народ не хотів підтримати свій уряд. Так, тодішні політичні діячі не були ідеальними. Так, багато проблем не було вирішено. І що зробили тодішні кукареоти? — Стали бунтувати проти своєї держави і звати на допомогу більшовиків. Гасла "геть Директорію", "геть Петлюру", "геть буржуїв і поміщиків", "владу пролетаріату" охопили голови недалекоглядного люду. Українська Народна Республіка була розбита. Зрадникам більшовики навіть дозволили деякий час погратися в "українізацію". А потім стали винищувати всіх підряд, в тому числі тих, хто їм здав Україну. Мільйони смертей через от таких кукареотів.

І зараз в нас теж така проблема в суспільстві через тих, хто мислить лише про "долар по 8" і "ковбасу по 2,20". Чи зможемо ми хоч на цей раз не повторити старі помилки? Все таки, хочеться сподіватися на краще...

Роман Рахманний про важливість вживання букви "ґ" в українській мові

В сучасній Україні було прийнято правильне рішення повернути до вжитку букву "ґ". Я часто читаю діаспорну літературу ― там ця літера завжди активно використовувалася. Ось цікава таблиця, де її варто вживати: 

Все це нагадало мені хорошу статтю, яку написав Роман Рахманний (1918-2002) "Хіба гуси врятують українську гідність", яка вийшла ще в далекому 1965 році (журнал "Український голос" №43, Вінніпеґ). Автор говорить: "однією із суттєвих дрібниць є справа уживання (чи не вживання) літери "Ґ" в українському письмі". Так, зміни в правописі не раз ставалися, але викидання літер з алфавіту – це вже намагання кардинально змінити мову. Це було фактично підлаштовування  української мови під московитську. "Однак найбільшим його недоліком є те, що літеру і звук "Ґ" викинено з абетки в УРСР під тиском сталінського терору — цебто, із-за російських політичних мотивів. Таким чином, принаймні в цьому відношенні, силоміць "наближено" українську мову до російської".

Хтось може сказати "а хіба це проблема?". Так, це викликає, наприклад, неправильну передачу слів іноземного походження. Р.Рахманний влучно це зазначає: "Внаслідок цього постає неймовірна плутанина зокрема з чужомовними словами, термінами, назвами і прізвищами. В українських радянських виданнях зустрінете таку дивовижу, як "Ейзенхауер" або "гоу-хоум" (замість "Ґов говм"); взимку прочитаєте в київській газеті, що в Канаді дуже популярний спорт "хокей" (замість "гокей" чи "гакі"); онтарійська місцевість Ґвелф перетворюється на "Гуелф".
"Можна подавати безліч подібних прикладів з інших мов. Неграмотність транскрипції та вимови чужоземних слів така велика, що починаєте сумніватися: знають вони якусь чужоземну мову крім російської чи ні? Бо там усі назви чужомовні переписуються з російських словників. А водночас навіть російські назви і прізвища подається перекручено саме внаслідок помилкового правописного правила: росіянин Ґромико в українському радянському виданні зветься "Громико", а Ґрібоєдов — "Грибоєдов".
Ось до такого перекривляння довели маніпуляції Москви з українською мовою. В нас навіть переклади з іноземних мов в нас не бралися безпосередньо, а вже з російських словників.  Так, в них немає звуку "г", тому всі іноземні слова з літерою "h" вони передають через "х", іноді через "ґ". Але яке це має відношення до нас? В нас звуки "г", "ґ" і "х" розрізняються і мають відповідні літери. 

"Українська людина знає звук "Ґ" з давніх давен, як і інші народи. Але ті народи народи не мали "доброзичливого старшого брата" (росіянина), який заборонив би їм уживати той чи інший звук, або ту чи іншу літеру. А втім, усі народи мають учених з людською гідністю і справжнім науковим сумлінням; вони не дозволили б чужинцеві викривляти їхню мову чи правопис на свій лад". І це абсолютно вірно, скажу я вам. Тому переписування вже готових перекладів з російського словника не має ніякого сенсу.

А чому в цитованої мною статті така дивна назва? А ось чому:
"Тож є надія, що врешті одної днини теж мовознавці з Академії Наук УРСР побувають на якійсь колгоспній птахофермі та почують, українські гуси "ґеґають", а не "гегають" (як це написано в усіх радянських словниках).
Іти в школу до гусей, ніякий сором, якщо іншого виходу немає.
Може й справді гуси врятують українську гідність."

Колабораціонізм - подвійні стандарти в "обвинувачувачів"

Сьогодні в знайомого знайшов ось таку публікацію:

І справді: чому тих, хто воював на боці Третього Райху вважають колаборантами, а тих, хто на боці московського окупаційного режиму - ні. Що за подвійні стандарти? Бо тільки те й роблять, що звинувачують в колабораціонізмі тих, хто боровся з більшовизмом в союзі з Райхом - так останній теж був тоталітарною імперіалістичною державою, але проти такого ворога, як московський більшовизм, можна хоч з чортом об'єднатися. І комуняцький режим знищив скільки українців, що й гітлерівцям не снилося таке. Так хто ж з тих двох режимів більший ворог нашому народу?

А причиною написання вищезгаданої публікації стала ця новина:

Ось посилання:

https://www.facebook.com/Hryckiv/posts/2429097037101291

Приїхали, одним словом. Знову нам хочуть нав'язати комплекс провини за "співпрацю з Гітлером". А нічого, що з ним активно співпрацювали різні держави, навіть ті, що пізніше стануть ворогами. І не займається ніхто через те самобичуванням. Так, багато хто серед представників українського визвольного руху робив ставку на Третій Райх. І що в цьому такого? Хіба були тоді якісь альтернативи? На держави Західної Європи після того, як вони кинули УНР під час визвольних змагань 1917 - 1921 років, сподівання були марні. Так що залишався єдиний варіант.

А тим, хто розкидається звинуваченнями з приводу колабораціонізму, можна порадити спочатку розібратися з причинами того явища. А вона проста - комуністичний окупаційний режим призвів до всього того. Згадаймо перші місяці війни війни Німеччини з Московщиною - люди сотнями тисяч здавалися Вермахту, бо не бажали гинути за більшовиків. Не забуваймо про Голодомор і репресії щоб зрозуміти, якими категоріями могли мислити ті люди. Згадайте про бійню в тюрмах Західної України в 1941 році перед тим, як засуджувати добровольців до дивізії "Галичина". Так, Третій Райх виявився занадто недалекоглядним щоб використати антибільшовицькі настрої народів задля своєї перемоги - вдалася взнаки його шовіністична політика до інших націй.

От такі арґументи у відповідь всяким надокучливим "антифашистам". Тому якщо ми вважаємо сучасну Україну наступницею УНР, то УРСР - це фактично окупаційна адміністрація на українських землях, якій просто надали право погратися у "державність". Гітлерівці створили райхскомісаріат "Україна", більшовики - УРСР. Різниця невелика. І якщо співпраця з гітлерівцями - це колабораціонізм, то співпраця з комуністами - те саме. Це логічний висновок.

Про так зване "різноманіття альтернатив" для держави

Коли в наш час всякі нитики розповідають про "неправильний зовнішьополітичний вибір України", хочеться відповісти їм так:

Подерев'янський, як завжди, коротко і ясно. І доступною простому народу мовою. 

А тих, кому це треба сказати, зараз чимало розвелося в Україні. Все їм "не так". На їхню думку, в нас 5 років тому було безліч варіантів. Насправді — лише два. Або європейський вибір або "русский мир". Є, правда, ще любителі так званого "власного шляху", тобто ні сюди і ні туди. В сучасному світі яскравий приклад останнього — це Північна Корея. Цікаво, чи погодилися б прибічники "третього варіанту" на життя як в КНДР? Не думаю що вони б погодилися землю гризти заради подібного.

Але повернемося до того, що було на початку, до вибору між західним шляхом і участю в черговому імперському проекті Москви. Наше щастя, що багато хто зрозумів, що це і є той вибір за Подерев'янським — між морозивом і лайном. Хоч любителів останнього в Україні немало, більшість, а що найголовніше — активна частина населення, зрозуміла в чому справа і не допустила нового втягування нашої держави у всякі імперські проекти.

В чиєму інформаційному полі перебувала Україна перші два десятиліття незалежності?

Ось знайшов я цікавий журнал за 1999 рік. Із змістом номера знайомити вас не буду, але зверніть увагу на обкладинку:

Журнал цей з діаспори. Тут ви побачите новини з Балкан. 20 років тому Сербія вела війну проти Косова. Війна була жорстока, десятки тисяч місцевих жителів стали біженцями. Зрештою, навесні 1999 року авіація НАТО завдала ударів по Сербії і війна невдовзі завершилася. Ефективніше будь-яких "миротворців ООН" виявився Північноатлантичний Альянс, чесно кажучи.

Але розмова не про саму війну в Косово, а те, як всі ті події подавалися в нас. Позицію авторів журналу ми побачили, а тепер перейдемо до українських новинних ресурсів. І тут можна сказати, що наші ЗМІ зайняли позицію, абсолютно ідентичну позиції на Московії. Ті ж самі страшилки про "агресивний блок" і про "нещасних братів сербів". Чомусь ніхто не згадав про те, що Сербія протягом 90-х років розв'язала 4 війни. Це були такі війни: в Словенії (1991), Хорватії (1991-1995), Боснії (1992-1995) і Косово (1998-1999). Ніяк не могли змиритися із розпадом своєї імперії. В цьому плані серби самі знаєте кого нагадують.

А в українських новинах панувала повна солідарність з московськими. Тому нічого дивуватися, що вати в суспільстві занадто багато. Бо не зробили нічого протягом 1991-2014 років для інформаційної безпеки держави. Замість цього робили новини в унісон Москвою, знімали спільні фільми і серіали, про шоу-бізнес я взагалі мовчу. Цілковите пропагування "мишебратства", якщо коротко.

Звісно, після 2014 року зрушення в цій сфері відбулися, але ще багато чого треба надолужити.

Логічні міркування з приводу виборчого права

На своїй сторінці Антін Мухарський написав публікації з приводу загального виборчого права.

https://www.facebook.com/AntinMykharskyi/posts/858910861164449?__tn__=C-R

Ось текст:

Я - ЗА ОБМЕЖЕНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО

Кожен, хто хоче кермувати автомобілем, не піддаючи своє життя і життя подорожніх смертельній небезпеці, має пройти систему іспитів, аби отримати подібне право. 

То чому ж всі без розбору, досягнувши 18-ти річного віку без жодних іспитів, автоматично отримують право керувати таким складним механізмом як держава, беручи участь у виборах і прирікаючи суспільство нестися хтозна куди без правил і дорожньої карти?

Одним з варіантів вирішення кризової ситуації з інститутом виборів (підкупи, маніпуляції з підрахунком голосів, вкиди бюлетенів, тощо…) в Україні могла б стати система добровільно обмеженого виборчого права, згідно якої кожен громадянин після настання повноліття (а краще після 21-го року), для доступу до участі у виборах має пройти іспит із знання державного устрою України, її історії, культури, ну і, звичайно, мови. Іспит автоматизований. І за умови його складання громадянин отримує сертифіковану картку виборця, яка і надає йому право брати участь у виборах (хоч дистанційно, хоч особисто на дільниці), завдяки електронній системі обліку і підрахунку голосів. 

Подібна система значно покращить якість пересічного виборця, який свідомо (і це ключове слово) прагне брати участь у розбудові власної держави, дозволить мінімізувати ризики шахраювання на виборах, а головне – усуне від керування державою різних дебілів і маргіналів, що готові продавати свій голос за кіло гречки і консервовану сайру - основну електоральну базу вилупків, що й досі жирують у парламенті завдяки старанням неосвічених рабів.

Хтось може сказати, що це "недемократично". Можливо, але я нагадаю, що демократичний устрій не створювався для того щоб поголовно роздати всім виборче право. В стародавніх Атенах, де власне й виник цей устрій, право голосу мала відносно невелика частина його жителів. В стародавньому Римі повноправними були тільки ті, хто мав громадянство. А вони не становили більшість населення республіки, а потім імперії. 

Якщо проглянути більш сучасну історію, то загальних виборчих прав не роздавали всім направо і наліво. США, коли стали незалежною державою, надали право обирати владу лише окремим категоріям населення. А для підстрахування при виборах президента ввели колегію виборщиків, яка із деякими змінами існує і в наш час.

Але повернемося до України. Всі знають, скільки в нас населення байдуже ставиться до національних і державних питань. Та таким просто байдуже на все вищезазначене. Аби тільки поїсти, а після них хоч потоп. Тому логічно поставити питання "а чи варто в руки таким давати можливість впливати на курс держави?". Якщо їх цікавить питання, як напхати власне пузо — то нехай цим і займаються. Хай ті, кому небайдуже до майбутнього держави хай обирають владу. А виборче право треба заслужити, напевно в такому випадку не стане продавати голос за гречку, бо те, що здобув сам цінується набагато більше, ніж те що дали просто так.

Національний музей історії України

Як відомо з попереднього блоґу, сьогодні я був в цьому музеї. Після відвідання виставки ми мали можливість подивитися і на інші експонати. Ось світлини їх, коментувати не буду, бо це просто непотрібно.