Лекція до сторіччя гетьманату

В ці дні Україна буде відзначати прихід до влади Павла Скоропадського. Про ті події повно міфів існує, які варто спростувати. Також слід зазначити, що не все так просто було тоді, як може здатися на перший погляд. Тому й слід проводити подібні заходи:

https://www.facebook.com/events/895134294007789/

На сьогоднішньому заході було два виступи. Доповідали: д.і.н. П. Гай-Нижник і д.і.н Г.Папакін. Їхні виступи я записав у двох відео. Їх я опублікував на YouTube і продублюю тут.

П.Гай-Нижник:

Г.Папакін:

Цікаво було послухати їх і дізнатися чимало нового про ті події.

Микола Міхновський. Самостійна Україна — праця, яку варто прочитати

На початку 20 століття з'явилася невелика книга, яка називалася "Самостійна Україна". Автором був Микола Міхновський.

Починається все із опису тодішньої ситуації в світі: підкорені народи вели боротьбу за визволення, а імперії протистояли між собою. Далі говориться, що українці є поневоленим народом і заслуговує на власну державу.

"Отже коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріяльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальности можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальности є метою, — тоді стане зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин."

На думку автора, занепад України почався із 1654 року, коли було укладено угоду з Московією. "З того часу українська нація політично і культурно помалу завмирає, старі форми життя зникають, республіканська свобода нівечиться, нація знесилюється, гине, але потім знов відроджується, з-під попелу старовини виникає ідея нової України, ідея, що має перетворитись у плоть і кров, прибрати конкретні форми."

Ставляться слушні запитання, на яких підставах царат проводить русифікацію України, експлуатує населення. Щоб спростувати аргументи про те, що не варто нарікати, оскільки Україна "добровільно" приєдналася до Московії в 1654 році, Міхновський аналізує ті угоди.

"Держава наших предків злучилася з московською державою "як рівний з рівним" і як "вільний з вільним", каже тогочасна формула, цебто дві окремі держави, цілком незалежні одна від другої щодо свойого внутрішнього устрою, схотіли з'єднатися для осягнення певних міжнародніх цілей."

На думку Міхновського, в 1654 році відбулася "спілка держав", за сучасною термінологією — конфедерація. Як зразки вищезгаданого наводяться Швейцарія, США і Німецька імперія, яка в той час була союзом 22 держав.

"Аналізуючи ці постанови Переяславської конституції, приходимо до висновку, що в ніч є всі прикмети, які характеризують "спілку держав". Таким чином, головніший закид, який роблять нам наші суперники, пильнуючи донести нам безвиглядність наших стремлінь, закид, ніби ми не ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави, — є тільки випливом неуцтва й незнання ані історії, ані права."

Після цього спростовується твердження, що козацька держава не була такою бо платила данину. Даний аргумент є безглуздим. Україна тоді вільно проводила свою зовнішню політику, чим не кожна залежна держава могла похвалитися. А з приводу сплати данини: "З цього погляду та "данина" має значення вкладу до спільної скарбниці, призначеної для міжнародних зносин спільної ваги".

Наголошується, що Переяславська угода була ствердження обома сторонами: царем і українським народом. Але царі не дотрималися угод, таким чином порушивши договір. Але: "Переяславська умова є обов'язкова для обох контрагентів: монархії московської і республіки української на підставі засади, що ніяка умова не може бути знищена або змінена однобічною волею одного контрагента без виразно висловленої згоди другого." Але, оскільки угода була порушена, то треба шукати вихід із даної ситуації. "Коли один із контрагентів, каже право, переступив контракт, то другому контрагентові лишається на вибір: або вимагати від свого контрагента виконання контракту в тому розмірі й напрямку, в якому він був прийнятий обома ними, або узнавши контракт зломаним у всіх його частинах, зірвати усякі зносини з контрагентом." Таким чином, оскільки Переяславська угода була порушена, Україна має повне право на свою незалежну державу. Міхновський обґрунтував все з юридичної точки зору.

Друга частина праці присвячена тому, як реалізувати все те, що було аргументовано в першій частині. А це не так вже й просто, враховуючи те, як імперський режим придушував все українське, як приклад згадаймо Емський указ. "Таким чином українська нація платить "данину" не тільки матеріяльними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробився чужинцем і не вміє української мови. Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні. І через 247 років по Переяславській конституції "вільний і рівний" українець відграє ще гіршу ролю ніж колишній ілот, бо в ілота не вимагали принаймні інтелектуальної "данини", бо в ілота не вимагали любови й прихильности до своїх гнобителів, бо ілот розумів свій гніт, українець же тільки відчуває його."

І задається Міхновський питанням чи зможе народ все зробити. Народ автор визнає некультурним і неосвіченим. Але це не від хорошого життя прийшло. "Це правда, що нація наша в загальній культурно ті з часу конституції з 1654 року поступила дуже мало наперед, а з багатьох поглядів вона мусіла вернутись до нижчих форм життя, як політичного, так і соціяльного." Але дану некультурним можна використати як підставу для необхідності створення української державності. "Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі!?" Це завдання має виконати інтелігенція. Зауважу, що вжите в тексті це слово має дещо ширше значення, тому тут слід розуміти, що мається на увазі еліта. 

А з елітою в Україні були проблеми. В 16-17 століттях українська знать прийняла польську ідентичність. Але невдовзі виникла нова еліта — козацтво. Правда у 18-19 столітті більшість козацької старшини стали вірнопідданими царів, зрадивши свій народ. Незважаючи на все це: "український народ здобув у собі досить сили, щоб навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтеліґенцію". Засновником нового політичного українства Міхновський вважав Шевченка. Але в той же час діяли так звані "українофіли", яких Міхновський зневажає за їхнє бутафорство і небажання боротися за визволення України. "Час вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться" — слушно зазначає автор.

Девізом українського визвольного руху Міхновський проголошує: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ". Досягнути цього можна тільки шляхом боротьби. "Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації".

І наостанок наведу ще одну цитату: "Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але відняти в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби".

Ось таке було сказано більше ста років тому. Багато чого з того ще й досі не було досягнуто. Але це не причина відмовлятися від подальшої розбудови української державності.

Аргументи з табору гетьманців щодо "грамоти про федерацію"

В цьому блозі я не раз публікував перекази критиків Гетьманату Скоропадського в українській діаспорі. 

Ось пару посилань:

http://eugene-shpargalo-articles.blogspot.com/2017/04/blog-post_21.html

http://eugene-shpargalo-articles.blogspot.com/2018/01/blog-post.html

Основними претензіями є загравання гетьмана з проросійськими шовіністичними групами, а також грамота про федерацію. За останнє Скоропадський поплатився гетьманською булавою, як відомо. Я не являють прибічником гетьманства чи інших форм монархізму, але для цікавості праці прибічників гетьманату можу почитати. І от нещодавно попався мені збірник "За всенаціональну єдність", присвячений 110 річниці народження Павла Скоропадського та 65 річниці відновлення гетьманства. Видано це було в Торонто в 1983 році.

Чимало там є статей на різні теми. Одною з них є стаття "Історичні паралелі". Тут Скоропадського порівнюють з Богданом Хмельницьким. Останньому також дісталося за Переяславський договір від нащадків. Автор же говорить, що Хмельницький в той час не мав вибору. Але навіть після угоди він не полишив своїх планів створення східноєвропейської коаліції держав, в якій Україна мала відігравати велику роль. Але смерть гетьмана не дала цим амбітним планам втілитися в життя. І тим не менш: "сто літ валили українські люди те, що Гетьман Богдан створив за неповних 10 літ".

А тепер конкретно по Скоропадському. Як відомо: "Фасадним приводом до нього послужив т. зв. акт федерації з неіснуючою небольшевицькою Росією". Мається на увазі плвстання листопада–грудня 1918 року. Після цього дії Скоропадського порівнюють з вимушеним кроком Хмельницького в Переяславі, який: "Зробивши цим актом перший крок своєї державної політики, за ним, як нам відомо, мав прийти другий крок — Коаліція Держав Східної Европи". Подібне мав зробити, на думку автора, і Скоропадський. "Цим актом, щоб виграти час, щоб заручитися приязню альянтів царської Росії — Англії і Франції — щоб створити всі передумови розгрому перед кордонами України московських большевиків — Гетьман Павло Скоропадський пішов на цей вимушений обставинами крок." Як аргумент наводиться наступне: "Або самоізоляція після розвалу Німеччини і Австрії і в найкоротший час знищення большевиками чи білою ґвардією, підтримуваною Альянтами, або нічого не зобов'язуючий акт федерації і виграш в часі, щоб самому вбратися в сили".

Далі йдуть звинувачення інтелігенції в тому, що вона не пішла на співпрацю з гетьманом. Говориться, що Скоропадський, на відміну від Хмельницького, не страчував своїх опонентів.

Ось така аргументація. З одним можна погодитися, з іншим — ні. Все таки не варто забувати, як гетьман призначив командувати збройними силами українофоба Келлера, а невдовзі більшість військових частин перейшла до Директорії. Ні білогвардійці, ні Антанта не допомогли Скоропадському. Багато хто каже, що Директорія своїм повстанням відкрила шлях більшовикам. Це формулювання не вірне, оскільки вторгнення було неминучим. Директорія встигла перехопити ініціативу, тому більшовики не йшли під прапорами "визволення від гетьмана". Так, далі Україну чекала довга війна, але то вже інша історія.

Та й сама ідея відмови від суверенітету держави як тактичного кроку виглядає не дуже. Не дивно чому це було використано як привід до повстання, бо самих причин за кілька місяців накопичилося чимало. А з приводу паралелей з Хмельницьким — то його "багатовекторність" в зовнішній політиці теж мала негативні наслідки для України.

Ось такі аргументи прибічників гетьманату, а висновки хай кожен робить сам.

Складнощі транслітерації

При написанні статей нині вимагають обов'язкової транслітерції списку використаних джерел. Ніби й нічого складного, але довелося повозитися із всім цим мені. В такій ситуації приходить думка, а чи не краще ввести в Україні латинську абетку. Хоча б як паралельну до кириличної. А що, навіть в китайській чи корейських мовах є затверджені правила написання єрогліфів латинськими літерами. І ніхто ніби не казав "єрогліфи — наші духовні скрепи".

Хоча й довелося повозитися із тим, як правильно записати українські слова латинськими літерами, все таки непогано вийшло. До речі, цей нині прийнятий варіант непогано підходить для паралельного алфавіту. Ось продемонструю тут два списки літератури із статті (тема — про Крути, до речі): один український, інший — транслітерований із англійським перекладом.

Бібліографічні посилання:

1. Довбня, В. Січові Стрільці київського формування у визвольних змаганнях 1917 – 1920 років: організація та правові засади діяльності. К.: Текст, 2002. 218 с.

2. Дорошенко, Д. Історія України 1917-1923 рр. Т.1. Доба Центральної Ради. Нью-Йорк : Булава, 1954. 437 с.

3. Збаразький, С.  Крути: у 40-річчя великого чину 29 січня 1918 – 29 січня 1958. Мюнхен – Нью-Йорк. 1958.  104 c.

4. Іванис, В. Симон Петлюра – президент України: 1879 – 1926. Торонто : Накладом 5-ої станиці Союзу бувших українських вояків, 1952. 257 с.

5. Історія українського війська. Опрац. І.Крип'якевич та ін. 2-е вид., доповнене. Вінніпег : Видав Іван Тиктор, 1953. 832 с.

6. Крутянець. Думки в 55-ліття українських Термопілів. Вісті комбатанта, 1973. №1. С. 13 – 20.

7. Крутянець. Думки в 55-ліття українських Термопілів (закінчення). Вісті комбатанта, 1973. №2. С. 28 – 42.

8. Мірчук, П.  Українсько-московська війна (1917-1919). Торонто : Ліга Визволення України, 1957.  80 с.

9. Млиновецький, Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1922 рр.: Про що історія мовчить. Т.1. Б.м : 1966. 126 с.

10. О., Т.  Визвольна боротьба українського народу 1917-1921 рр. Лондон : Об’єднання бувших вояків українців, 1950. 51 с.

11. Панченко О. Командир героїв-крутянців Аверкій Гончаренко. Вісті комбатанта, 2012. №1. С. 39 – 42.

12. Петрів В. Військово-історичні праці. Спомини. К., 2002. 640 С.

13. Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918). К.– Львів, 1996

14. Удовиченко, О. Україна у війні за державність: історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Вінніпег: Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1954. 178 с.

15. Щусь О. Й. Всеукраїнські військові з’їзди. К.: Ін-т історії України АН України, 1992. 86 с.

References:

1. Dovbnya V. (2002) Sichovi Striltsi kyivskoho formuvannya u vyzvolnukh zmahannyakh 1917 – 1921 rokiv: orhanizatsiya ta pravovi zasady diyalnosti [Sich Rifleman formad in Kiv during liberation struggle 1917 – 1921: organization and legal principles of activity]. Kyiv: Tekst [in Ukrainian].

2. Doroshenko D. (1954) Istoriya Ukrayiny 1917 – 1923 rr. T.1. Doba Tsentralnoyi Rady [History of Ukraine 1917 – 1923. Volume 1. Period of Central Council]. New York: Bulava [in Ukrainian].

3. Zbarazkyi S. (1958) Kruty: u 40-richchya velykoho chynu 29 sichnya 1918 – 29 sichnya 1958 [Kruty: on the 40th anniversary of the great battle 29 of January 1918 – 29 of January 1958]. Munich, New York [in Ukrainian].

4. Ivanys V. (1952) Symon Petlyura – prezydent Ukrayiny: 1879 – 1926 [Symon Petlyura – president of Ukraine: 1879 – 1926]. Toronto: Edition of Former Ukrainian Soldiers Union [in Ukrainian].

5. Istoriya ukrayinskoho viyska (1952) [History of Ukrainian army]. Edited by I.Krypyakevych. Second edition. Winnipeg [in Ukrainian].

6. Krutyanets. (1973) Dumky v 55-littya ukrayinskykh Termopiliv [Thoughts on the 55th anniversary of Ukrainian Thermopyles]. Visti kombatanta, issue 1, pp. 13 – 20. [in Ukrainian].

7. Krutyanets. (1973) Dumky v 55-littya ukrayinskykh Termopiliv (zakinchennya) [Thoughts on the 55th anniversary of Ukrainian Thermopyles (ending)]. Visti kombatanta, issue 2, pp. 28 – 42. [in Ukrainian].

8. Mirchuk P. (1957) Ukrayinsko-moskovska viyna (1917 – 1919) [Ukrainian–Moscow war (1917 – 1919)] Toronto: League for the Liberation of Ukraine [in Ukrainian].

9. Mlynovetsky R. (1966) Narysy z istoriyi ukrayinskykh vyzvolnykh zmahan 1917 – 1922 rr. : pro shcho istoriya movchyt. T.1 [Essays on history of Ukrainian liberation struggle 1917 – 1922: what about history silent. Vol.1] [in Ukrainian].

10. O.T. (1950) Vyzvolna borotba ukrayinskoho narodu 1917 – 1921 rr. [Liberation struggle of Ukrainian nation]. London: Association of Ukrainian Former Combatants [in Ukrainian].

11. Panchenko O. (2012) Komandyr heroiv-krutyantsiv Averkiy Honcharenko [Commander of Kruty`s battle heroes Averkiy Honcharenko].  Visti kombatanta, issue 1, pp. 39 – 42. [in Ukrainian].

12. Petriv V. (2002) Viyskovo-istorychi pratsi. Spomyny [Military history works. Memoires] Kyiv [in Ukrainian].

13. Tynchenko Y. (1996) Persha ukrayinsko-bilshovytska viyna (hruden 1917 – berezen 1918) [First Ukrainian-Bolshevik war (December 1917 – March 1918)] Kyiv, Lviv [in Ukrainian].

14. Udovychenko O. (1954) Ukrayina u viyni za derzhavnist: istoriya orhanizatsiyi i boyovykh diy Ukrayinskykh Zbroynykh Syl 1917 – 1921 [Ukraine during the war for sovereignty: history of organization and military actions of Ukrainian Armed Forces 1917 – 1921]. Winnipeg [in Ukrainian].

15. Shchus O. (1992) Vseukrayinski viyskovi zyizdy [All-Ukrainian military congresses] Kyiv: Institute of history National Academy of Science of Ukraine [in Ukrainian].

І на додаток — трохи таблиць із правилами транслітерції. Знайдено тут:

http://m.gloss.ua/citynews/109450-Ukrajinskiy-alfavit-otrimav-oficiynu-transliteraciyu-latiniceyu-Tablicya

Відкритий науковий семінар "Крути.Після бою".

31 січня 2018 року в приміщенні Будинку Вчителя відбувся цей семінар. Чимало цікавого можна було дізнатися. Але замість купи тексту, я краще прикріплю сюди мої два відео, зняті сьогодні. Можна буде самим продивитися і все дізнатися.

Ось перша частина:

Також можна переглянути за посиланням:
https://youtu.be/0TogeYk6C60

А ось друга частина:

Можна також глянути тут:
https://youtu.be/Ip3A0N1PzzQ

Загалом можу сказати, що цей захід був вартий того, щоб туди завітати.

"Наша трагедія" — уривки із спогадів Михайла Шкільника про визвольні змагання

Часто доводиться читати, що причиною окупації України більшовиками було те, що Директорія почала повстання проти гетьмана Скоропадського. Навіть були такі порівняння типу "план шатун 1918 року". Дані аналогії є просто притягнути так за вуха спробами виправдати ганебне завершення гетьманства Скоропадського, який фактично почав демонтаж української державності заради "відновлення Росії".

Не вдалося гетьману стати українським Маннергеймом, хоча шанси такі були. У Фінляндії колишній офіцер імперської армії став героєм і рятівником держави, в Україні — невдалим політиком, який не зміг врятувати державу. Чому ж так?

Читаючи книгу Михайла Шкільника "Україна у боротьбі за державність", що була видана в Торонто в 1971 році, я знайшов розділ "Наша трагедія". Слід зазначити, що автор був учасником подій 1917 — 1921 років, працював в українських міністерствах. Ця книга є скоріше його міркуваннями про ті події. Фактично — це розбір помилок, які призвели до поразки,  що в свою чергу принесла скільки бід нашому народу.

Що ж він думав про гетьмана? А писав він наступне:

Скоропадський, визначний і багатий аристократ і високий царський достойник, належав до т.зв. культурної провідної верстви на Україні. Звичайно, ця верствам відіграє в кожному народі провідну ролю в культурному, господарському і державному розвитку свого народу. Як я згадав на вступі, давня наша княжо-боярська, козачо-старшинська провідна верства в ході кількасотлітньої неволі нашого народу була в цілости і раз-на-завжди втрачена та зірвала зв'язок з українською душею, традицією і любов'ю до рідного народу. Не мала інтересу повертатися на лоно рідного народу і віддано працювала на добро і славу придбаної батьківщини, а на шкоду свого покиненого народу.

Тут автор розповідає про те, як українська еліта перейшла на службу імперії у 18 столітті, обезголовивши таким чином народ. Не дивно чому в 19 столітті не було визвольних повстань на наших землях, на відміну від Польщі. А коли настав 1917 рік, майже ніхто з української шляхти не зголосився брати участь в державному будівництві. Звісно, є виправдання, ніби наявність там соціалістів робила це неможливим. Але дані претензії не мають жодних підстав, бо: "Для чесного і відданого члена народу не є міродайні ніякі партійні погляди, ані навіть різниця в соціяльному положенні, бо добро народу і його держава є для його найвищою ціллю".

Далі М.Шкільник говорить наступне: "Він був епіґоном і вицвітком козацького старшинського роду, що ще в часах Мазепи покинув свій нарід і зірвав з ним всякий зв'язок — як і ціла шляхетська наша верства..." І через все це сталося те, що сталося. Розмірковуючи над цим автор вважає, що: "І не було би х того великого нещастя, якби Скоропадський станув під знаменем російського прапору і чорного двоглавого орла — але наша трагедія була в тому, що П. Скоропадський надів на своє російське обличчя маску українця і свою мету прикривав синьожовтим прапором і державним тризубом." Повчальна історія, хіба не так?

Пізніше гетьман намагався виправдатися за свої дії. Але це було пізно. Навіть ідеолог гетьманського руху Липинський визнавав у праці "Хліборобська Україна" помилковість того кроку.

Такі от були в нашій історії події. Діяч, якого з Україною пов'язувало лише прізвище, вихований в думі відданості імперії, став правителем України. Його хвалять за те, що при йому було відносно стабільно. Звісно, бо війни не було, тому більш-менш непогана ситуація була в Україні. Також кажуть, що було багато зроблено для української освіти і культури. Так, бо в уряді на початку було багато українців, а не "єдинонеділимців". З часом пропорція змінилася на користь останніх, завдяки тій же "грамоті про федерацію".

І загалом, що це за "мудрий крок" такий, коли офіційно проголошується скасування державності? Це фактично і було проголошено в грамоті. Чесно кажучи, Скоропадський нагадує багатьох діячів сучасності, які проводили демонтаж України в угоду Московії. Так в нас і було до останньої революції. Добре, що народ схаменувся ледь не в останній момент і не допустив цього. А століття тому вдалося лише вигнати гетьмана, але не змогли відстояти державність. Так, причин того багато. Ось чому потрібно знати історію. І перш ніж робити з якогось із діячів героя, поцікавтеся його діяннями на всякий випадок.

Зоряні Війни: Останні джедаї - про фільм

Не так давно я переглянув новий епізод "Зоряних війн". Враження в мене були сильні. Ось я відразу після завершення сеансу:

Як ви зрозуміли, фільм я оцінюю позитивно. І не просто позитивно - я вважаю цей фільм одним з найкращих у франшизі. Взагалі, трилогія сиквелів, з якої вийшло вже два фільми, перевершила приквели по повній програмі. Хм, фанатам Джа Джа Бинкса це явно не сподобається. :-)

А поки перейдемо до розбору самого фільму. Тут будуть СПОЙЛЕРИ, при чому дуже багато. Тому, хто ще не дивився - може не читати далі.

Починається все, як завжди з титрів, які говорять, що Нова Республіка впала і тепер Верховний Порядок керує. Враховуючи, що попередньому епізоді пострілом "Старкіллера" була знищена столиця республіки Госніан-Прайм разом із всім керівництвом, то такий перебіг подій не дивний. Решта планет була скоріш за все сильно залякана, що й опору не чинили. І тепер залишилось добити Рух Опору, який очолює Лея.

Повстанці евакуюються із своєї бази на планеті Д'Кар. І в цей момент прибуває флот Верховного Порядку, який очолює генерал Хакс. Складається з кількох крейсерів і одного суперкрейсера. В космосі починається битва. По Демерон не виконує наказ про відступ і веде сили в атаку. Суперкрейсер знищений, але багато повстанців загинуло. За це Лея понижує його в званні, що закономірно.

А в цей же час в Верховному Порядку Сноук відчитує Хакса за те, що втратив повстанців. Той говорить, що вони прослідкували траєкторію їх руху. І його відпускають. Після заходить Кайло Рен, якому Сноук теж влаштовує виховну роботу за те, що "програв якомусь дівчиську". А після цього говорить, що далеко йому до Вейдера. В ліфті Кайло в приступі гніву розбиває свою маску. Імпульсивність - це його характерна риса, як відомо з першого епізоду.

Фінн приходить до тями нарешті на кораблі Леї. А що ж Рей? Знайшовши Скайвокера, вона дає йому меч. І дана пафосна сцена в один момент множиться на нуль, бо Люк викидає меч в сторону і закривається в своїй хатині. Ні Рей, ні Чубакка не можуть його переконати прийти на допомогу сестрі.

Флот послідовників Галактичної Імперії наганяють повстанців. З'явилась технологія відстежування тих, хто зробив гіперстрибок. До речі, в них з'явився ще один суперкрейсер - "Верховенство" (Supermacy), флагман Сноука шириною 60 кілометрів. Ось він:  

Нехило так. Взагалі, така кількість гігантських крейсерів і суперзброї нагадує мені нині не канонічну "Темну Імперію", де Новій Республіці довелося протистояти відродженому Палпатину, в якого було повно суперзброї і неймовірні можливості Сили. Ледь не програли тоді республіканці. Це варто було б знати тим, хто не задоволений нещасливим поворотом подій для героїв класичної трилогії - в старому каноні теж було не райдужно.

Повстанці розуміють, що втекти в них шансів немає. Стається битва в космосі. Кайло Рен у винищувачі тримає на прицілі командний місток, де його мати перебуває. Він вагається. Але інші винищувачі в цей час запускають ракети і командування Руху Опору гине. Серед загиблих - адмірал Акбар. Лею теж викидає в космос, але завдяки Силі вона потрапляє на корабель і її кладуть на лікування. Повстанців очолює адмірал Холдо.

Amilyn Holdo

Згідно з новим планом повстанці триматимуть дистанцію. По Демерону не подобається це зволікання. В Маз Канати він дізнається, що є один хакер, який може зламати систему стеження на "Верховенстві". Фінн і Роуз, новий персонаж, відправляються на планету з казино шукати хакера. Зрештою вони знайшли його.

Люк Скайвокер все таки вирішив трохи навчити Рей. Дав її кілька уроків. А цей же час між нею і Кайло Реном встановлюється телепатичний зв'язок. Вони не раз розмовляють між собою. Нарешті стає відомо, що сталося між Беном і Люком. Скайвокер, бачачи, що Соло тягнеться до темряви, вирішив вбити його під час сну. Та не зміг зробити цього. Бен в цей час прокинувся і зав'язалась битва. Люк опинився під завалом, а коли виліз - побачив палаючу академію джедаїв. Після того він відправився у вигнання.

Вигнання тривало, скоріш за все, довго. Можливо, років з 10. Якщо врахувати, що Кайло 29 років, а його конфлікт з Люком відбувся ще коли перший був юним учнем, то Скайвокер після такого провалу на все забив і йому стало байдуже на галактику.

До речі, концепція балансу, про яку говорили в трейлерах, не знайшла розвитку в фільмі. Лише згадки про це в уроках від Скайвокера були. А щодо фрази із трейлера "час джедаїв підійшов до кінця", то вона просто вирвана з контексту. Люк просто розчарований у всьому і згадує, як колись орден допустив прихід до влади Палпатина.

Рей залишає Люка. Але до того приходить привид Йоди і починає говорити з ним. А в повстанців на кораблі стається бунт - По Демерон захоплює владу. Але ненадовго - Лея, що вийшла з коми, припинила це. Повстанці залишають корабель і висаджуються на планеті Крейт, де знаходиться закинута база. Послано сигнал про допомогу, але ніхто не хоче йти на порятунок. Фінн, Роуз і хакер проникли на "Верховенство", але їх схопили. Рей також попадає на той суперкрейсер і Кайло Рен веде її до Сноука. 

Після короткої розмови верховний лідер наказує Кайло вбити Рей. В цей момент Кайло Рен за допомогою Сили керує мечем, що лежав біля Сноука і проколює його. От так поворот. Після цього він разом з Рей вступає в бій з охоронцями Сноука і це виглядає ефектно. Охорона перебита.

Після того починається розмова. Рей переконує Кайло повернутися на світлу сторону і зупинити атаку на рештки повстанців. Але він у відповідь пропонує приєднатися до його і створити нове майбутнє. Нарешті розкриваються батьки Рей - вони були звичайними жителями Джакку, які продали свою дочку за випивку. Добре хоч, що не зробили її родичкою Соло або Скайвокера - досить вже всіх в "Зоряних війнах" робити родичами. Після цієї розмови починається протистояння - обоє намагаються притягнути до себе меч Скайвокера. Але падають обидва непритомними.

Адмірал Холдо вирішує допомогти повстанцям і йде на таран із "Верховенством". Корабель розколюється. Це рятує Фінна і Роуз, яких вже хотіли стратити. Фінн вступає в двобій з Фазмою і остання гине. Далі вони тікають до повстанців на Крейт. Генерал Хакс заходить в тронний зал і бачить розрубаного Сноука. Кайло Рен приходить до тями і говорить, що це Рей вбили його. Після чого проголошує себе верховним лідером і віддає наказ висаджуватися на планету.

Повстанці розуміють, що на тій базі вони в пастці. Наступає імперська техніка, спроба її зупинити невдала. І тут з'являється... Люк Скайвокер. Він трохи говорить із сестрою, а потім іде назустріч армії. Кайло наказує стріляти по йому з усіх танків. Але Люк залишається неушкодженим. Кайло виходить на двобій з ним. Теж добре поставлений поєдинок. Невдовзі виясняється, що це не справжній Люк, а його проекція, здійснена за допомогою Сили. Сам Скайвокер в цей час сидів на тій само планеті і медитував. Такі можливості Сили були у "Розширеному всесвіті", до речі. Кайло розуміє, що це був відволікаючий маневр щоб повстанці могли втекти. 

Повстанці виходять із печер, де їх підбирають Рей і Чубакка на борт "Тисячолітнього Сокола". Небагато їх все таки залишилося, раз всі помістилися на невеликий космічний корабель. Вони відлітають з Крейта. А в цей час Люк помирає - схоже, що застосування такої можливості Сили смертельне. На фоні заходу сонця його тіло розчиняється в Силі. 

Ось таким виявився цей фільм. Тепер чекати будемо на новий епізод, який вийде через два роки. Звісно, буде чимало хейтерів, які будуть вставляти свої коментарі, в яких все буде не так. А що вам не так? Чого ви хотіли? Чи знову будете розповідати, що "Дісней губить франшизу". Останні фільми дали "Зоряним війнам" нове життя. "Пробудження Сили", Бунтар-Однин", "Останній джедай" - це лише початок. І почток був успішним. Я на початку порівнював сиквели із приквелами. Так от, перші явно випереджають других. А приквели, між іншим, знімав сам Джордж Лукас. І на Заході їх просто терпіти не можуть. Це в нас до них ставляться поблажливо, оскільки по цю сторону "залізної завіси" знайомство із сагою почалося із виходом приквелів. Тому й такі відмінності у поглядах. В дитинстві я теж полюбляв трилогію приквелів. Але з віком розумієш, які вони нелогічні з точки зору оригінальної трилогії. Скільки сюжетних дір було створено ними. Нові фільми повертають нас до класичного варіанту, до джерел, як то кажуть. Звісно є й нововведення - без них ніяк. 

Ось такі мої думки з цього приводу.