Думки після виборів

От і пройшли в нас вибори президента. Результат очевидний. І багато хто розказує, що "це свідчення демократії в Україні". Ні, панове, це свідчить тільки про те, що в нас народ не готовий до демократії. Так, не готовий, бо суспільство ще не доросло до того.

А чому я так вважаю? Бо більшість голосувала емоціями. А якщо конкретніше, то з одною спільною емоцією — ненавистю. Ненависть до Порошенка не дала їм побачити, кого ж вони обирають. Їх не хвилювало, що БлаЗЕнь — це українофоб, москвофіл і повний нуль в політиці. Всю свою кар'єру він побудував на висміюванні всього українського. І нічого — "піпл хаває", як то кажуть.

Ні, це не демократія. Для неї треба щоб був демос, а в нас є тільки охлос, якому треба тільки хліба і видовищ. Тому й такий результат.

Я не раз публікував в блозі думки про те, що загальне виборче право — це не завжди добре. І був правий.

Чим взагалі була демократія в початковому значенні слова? Згадуємо історію Стародавньої Греції. Поліс Атени, який в нас полюбляють називати Афіни. Так от, там обирати владу могли приблизно чверть населення. Новоприбулі і раби були відмежовані від політики. Бо політика вважалася обов'язком кожного справжнього громадянина. І система функціонувала. Звісно, траплялися і збої не раз, але про них детальніше розкажу в іншому блозі, якщо буде натхнення.

Але залишимо в спокої Атени, повернімося в Україну. В нас охлос не раз спричиняв втрату державності. Пригадуємо історію. Гетьман Іван Виговський прагнув визволитися від Москви. Був прийнятий Гадяцький договір, який мав стати основою української держави. Вороги були розбиті під Конотопом. Але невдовзі почалося повстання проти "злочинного гетьмана". Чорна рада в Германівці восени 1659 року завершилася бійкою. Виговський був скинутий. В Україні почалася Руїна, яка спустошила нашу землю. І все це через те, що простий народ був не здатний оцінити далекоглядних планів гетьмана.

В козацьку добу ще було багато подібних подій. Але ми перенесемося в ХХ століття, в часи визвольних змагань. Український народ отримав шанс здобути державу. Але знову народні маси підвели. Вони повелися на популістські гасла більшовиків і відвернулися від УНР. А потім вмирали від голоду і винищувалися репресіями. От така була розплата за небажання боротися за свою державу. Так, то була помилка всього народу. Бо в нас в підручниках тільки те й пишуть, що "політичні діячі були погані". Так, можливо й не найкращі, але ж свої. Народ цього не оцінив.

Так от було сто років тому. Нічому ми не навчилися. Обираємо главою держави того, хто над нами півтора десятиліття глумився. Не нація, а якісь мазохісти. Дуже жаль, що так склалося все в нас. Але що ж вдієш з народом, який полюбляє ставати на ті самі граблі?