Я продовжую ознайомлення із номерами журналу "Визвольний шлях". На цей раз я переглядаючи номер за вересень 1968 року знайшов статтю з назвою "Чи довго ще на сім світі катам панувати?". Написано це у зв'язку з вторгненням комуністів до Чехословаччини. З того часу минуло 50 років, а проблема та сама залишилася.
Прочитайте ці рядки:
"Глухі не чують, сліпі не бачать! — так можна схарактеризувати реакцію "сильних світу цього" на нові злочини Москви, зокрема в Україні, Чехо-Словаччині та в інших країнах поневолених нею народів. Щоправда, московський збройний напад на Чехо-Словаччину, себто на одну з "соціялістичних, братніх республік", викликав у світі великий розголос і обурення. Але разом із тим треба сказати, що московська розгнузданість і безкарність є одним із наслідків жорстокої лицемірности політики західніх держав, яка великою мірою сприяє московським злочинам."
Все так само, як і в наші часи. Московії дозволили вести себе так, коли закривали очі на її злочини останніх десятиліть. Згадайте хоча б вторгнення в Грузію, але це лише верхівка айсберга. А в чому причина такої поблажливості? Як не дивно, але тут можна помітити схожість з тим, що було в кінці 60-х. Наведу вам цитату з тої статті.
"Крім обурення і масових протестів, московська інвазія на Чехо-Словаччину викликала на Заході, особливо в дипломатичних колах, і велике розчарування, докори та жаль, що "Росія за минулі двадцять років нічого не змінилася і нічого не навчилася". Адже наївні псевдогуманісти і псевдопроґресисти чекали тих "змін в Росії", як каня дощу. Великодушно браталися з московськими тиранами, торгували з ними волею і життям мільйонів, відрікалися усіх моральних принципів співжиття між людьми і народами. Для т. зв. стабілізації "мирного співжиття" між східнім і західнім таборами топтали правду і справедливість, визнали стан "стан посідання" Російської імперії, як стабілізовану політичну й соціяльну систему "російської частини світу". Вершки цинізму й лицемірства виявилася і псевдогуманність "сильних світу цього": вони проти розрухів і визвольних війн у московській тюрмі народів, бо це — мовляв — може привести до термоядерної війни і знищення світу. Тому кажуть, що всі конфлікти з Москвою і напруження в "соціялістичному таборі" треба розв'язувати "мирним шляхом", не "дражнити Росії", не втручатися до "її внутрішніх справ". Концепція визволення поневолених Москвою народів шляхом революції, як єдина альтернатива до термоядерної війни, видається їм також "загрозливою", бо може "спровокувати" Росію до небезпечної реакції. Словом, "мирно співжити" можна навіть з канібалами, якщо вони, покищо, пожирають тільки інших."
Якщо замалювати в тексті всі згадки про Чехословаччину, то можна сприйняти, що це про наші часи пишуть. І щось в цьому є. Не треба думати, що продажні і недалекоглядні політичні діячі на Заході були лише в часи "умиротворення Гітлера" пере Другою світовою. Нікуди діячі даного типу не дівалися, вони продовжували діяльність в часи холодної війни, коли хотіли "мирного співіснування" з державою, в ідеології якої прописаний курс на знищення будь-яких альтернатив комунізму (так звана "світова революція"). Завдяки такій поступливості, в 1970-х роках сфера впливу Москви значно розширилась. Добре, що у 1980-х роках на Заході з'явилися більш рішучі політичні діячі, які зупинили комуняків.
Така от історія. І от вона вкотре повторюється. Москва продовжує загрожувати багатьом державам, а в цей час політики-холуї з Західної Європи хочуть "нормалізації відносин" з нею. Не навчила їх історія, на жаль. Часи змінилися, а старі біди залишилися.
Немає коментарів:
Дописати коментар