Дискусії серед української еміграції з приводу можливості співпраці з московськими еміграційними організаціями

Переглядаючи старі номери журналу "Визвольний шлях", я знайшов цікаву статтю. Називається вона "Чому не співпрацюємо з москалями", автор — Б.Озерко. Знаходиться стаття в номері 10 за 1955 рік, сторінки 29-31. На початку автор говорить про нерозуміння того, чому представники українського визвольного руху не співпрацюють із білогвардійційською еміграцією. Такі запитання задавали навіть деякі українські видання.

Автор у відповідь пише:

"Українські самостійницькі організації не можуть співпрацювати з москалями в першу чергу тому, що нема ні одної політичної московської (чи, як звуть вони себе — російської) організації, яка не була б імперіялістичною і в своїй програмі обмежилася б до створення московської національної держави в етнографічних межах. Усі московські політичні організації обстоюють російську імперію, в якій були б поневолені інші нації."

Не зробили так звані "білі" уроків із своєї поразки у війні з більшовиками. Тоді вони налаштували проти себе різні народи своєю шовіністичною поведінкою. Згадаймо денікінський режим в Україні — це якийсь шабаш фанатів "єдиної і неділимої". Не дивно, чому навіть Юзеф Пілсудський зупинив в 1919 році наступ польських військ в Білорусі — щоб більшовики змогли перекинути звідти резерви і розгромити Денікіна. Програли білі війну та роботу на помилками не зробили. Все продовжили стояти на тих позиціях, які налаштовували проти них інші народи. Але то вже їхня справа.

Ще одна проблема того часу полягала в тому, що цих "білих" емігрантів підтримували деякі кола на Заході. "Таке становище московських еміґрантських імперіялістів скріплюють певні західні, офіційні й неофіційні, але сильні фінансово, кола, які також обстоюють збереження російської імперії." Із таких можна згадати відомого Д.Ф.Кеннана, який хоч і придумав стратегію стримування Москви, але був лише за зміну уряду там на демократичний (як наївно!). Але про цього персонажа якось розповім в іншому блозі.

А ось ця цитата ніби не в середині минулого століття написана, а в наш час:

"На Заході "дивуються", чому українці, білоруси, грузини і т.д. "не люблять" москалів, не хочуть з ними співпрацювати? Хіба ж можуть гноблені "любити" гнобителя? За що ж, напр., Марокко має "любити" Францію? Чи французи "любити" німців, які окупували їх землі? Чи Черчіл, під час другої світової війни не проповідував ненависти до німців?"

Дійсно, недалекоглядних любителів Москви на Заході було в різні часи.

Наступним моментом є намагання відвести звинувачення від московитів у комунізмі. На це автор відповідає: "Власне тому, що ментальність москалів створила пригожий ґрунт для комунізму. Духовність москалів — антиіндивідуалістична, отарна. Колективна власність на землю була в москалів ще перед комунізмом. Отже, як нацизм став продуктом німців, так комунізм став продуктом москалів." І як наслідок цього: "нашими союзниками в боротьбі проти комунізму не є москалі тому, що саме вони є носіями комунізму, підтримують його і поширюють його серед інших народів". 

Але наявність спільного ворога не завжди робить союзниками. "Яка ріжниця, як на місці Хрущова буде якийсь інший білий "царок" — гнобитель багатьох народів?" А все тому, що: "Московська ідея — це імперіялізм, українська — це самостійність і суверенність націй". 

І як загальний висновок із цієї дискусії:

"Москалі не є нашими "природними союзниками", як це дехто твердить, бо поневолювали нас не лише московські комуністи, але також Росія царська, Росія Керенського, а навіть і тепер на еміґрації усі московські (російські) політичні групи вповні погоджуються з комуно-большевиками в тому, що за всяку ціну треба зберегти імперію."

От така ситуація була в середині минулого століття. А що помінялося з того часу? Та мало що. Не важливо яких поглядів дотримується московит — головною рисою його буде бажання відновити імперію. Ніяк не відпустить "билоє вялічіє". Навіть якщо то так званий "ліберал" — ситуацію це не міняє. І не важливо, як звати їх нинішнього вождя, хто б ним не був, краще б не стало. А чому — читайте вищесказане.

Як ми сприймаємо деякі історичні події

На просторах соцмереж я знайшов ось таку картинку:

А знаєте що найбільше мене здивувало в цій світлині? Ні, не сам факт того, що український мігрант використовує синьо-жовтий прапор. В діаспорі українські символи поважалися, на відміну від совкової України. А дивують мене сучасні коментарі, такі як "він учасник імперіалістичної агресії проти народу В'єтнаму". Такі коментарі яскраво демонструють, що наше суспільство ще й досі не позбулося повністю комуняцького бачення історії. А що ж було насправді в Південно-Східній Азії?
Сталося так, що в результаті війни В'єтнаму за незалежність 1946-1954 років утворилося дві держави — Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ) на півночі і Республіка В'єтнам (РВ) на півдні. Фактично відбулося як в Кореї, але була одна відмінність — ці дві держави були визнані за результатами Женевських угод 1954 року.
Невдовзі ДРВ почала підтримувати комуністичних повстанців в РВ посилаючи їм припаси та "іхтамнетів". Так почалася довга боротьба. Враховуючи, що холодна війна йшла повним ходом кількість учасників конфлікту невдовзі стала чимала. Уряд РВ звернувся за допомогою до США і, як відомо, вони допомогу надали. Це ж зрештою законне право керівництва держави просити про військову підтримку від інших держав. Так що тут фактично йшла війна між двома ворожими блоками холодної війни.
На жаль керівництво Республіки В'єтнам було корумпованим і постійно там були чвари за владу. Це тільки зменшувало його підтримку і робило В'єтконґ сильнішим. Якось США не дуже намагалися втрутитися в їхні розбірки і боротьбу за владу. Втім, таке трапилося в Афганістані, коли комуняки ліквідували Хафізуллу Аміна, який, до речі, і запросив "обмежений контингент" для своєї підтримки — не дуже допомогло.
А чим завершився конфлікт в Південно-Східній Азії всім відомо. Комуністичний блок здобув перемогу. Мир в цьому регіоні не настав бо продовжилися конфлікти за сфери впливу між Москвою і Пекіном. Але ми вже занадто відхилилися від початкової теми.
Тому досить сприймати на віру все те, що писали "савєцкіє учєбнікі". Так, міфи, які вони вбили в голови, ще й досі тримаються там. Даний випадок тільки це підтверджує.

Трохи повчальних історій

Скопіюю сюди свою публікацію із Google+:

https://plus.google.com/u/0/114294746604573181814/posts/Gj8VxBC7UAv

Про українських коріоланів. Хто не знає значення цього слова зараз поясню. Гай Марцій Коріолан - римський діяч V ст. до н.е., який відзначився у війнах із сусідами республіки. Але він виступав проти надання прав плебеям, яким не подобалось те, що за Рим воюють всі разом, а права дістаються лише патриціям. Коли Римська республіка вирішила піти на поступки, Коріолан перейшов на бік ворогів, проти яких недавно воював, і повів війська на Рим. Таких зрадницьких дій не підтримали навіть ті, за кого він виступав. Коріолан зазнав невдачі і вважається, що був вбитий тими, до кого перебіг. З того часу і символізує слово "Коріолан" зрадників своєї батьківщини. Німецький історик Теодор Моммзен влучно зазначав: "Історія не любить коріоланів". І це правильно. А тепер перенесемося в Україну столітньої давності. Тоді група лівацьких діячів пішла служити більшовикам. За таке підлабузництво їм навіть створили фікцію з назвою УСРР. І дозволили також погратися в "українізацію". Але невдовзі потреба в них відпала і "конторку прикрили". Хто не встиг накласти на себе руки був репресований. І що в нас зараз? Чимало хто пише дифірамби тим діячам, навіть в наш час. Розхвалюють Скрипника, Шумського та інших діячів, які допомогли більшовикам знищити українську державність і посприяли збереженню влади Московщини над Україною. Виявляється, люди два з половиною тисячоліття тому були набагато розумнішими. А наостанок наведу цитату, яка надихнула мене на написання вищезазначених міркувань: "Скрипник і інші, були зненавиджені народом, бо далися використати Москві для підбиття України, заведення колективізації і т.п. Коли ж Москва вже їх використала в боротьбі проти українських націоналістів і армії С. Петлюри, тоді й зліквідувала. Отямившися, деякі українські комуністи почали завертати з тої дороги, але це було запізно. ҐПУ сиділо вже твердо в Україні. І їм не осталося нічого іншого як кінчати самогубством." Знайшов я це в журналі "Визвольний шлях", 1950, №5, ст. 9. Цікаво перечитувати, що писали представники українського визвольного руху в середині минулого століття.