Дивні способи виправдовування московської окупації

Нещодавно переглядів я випуски журналу "Вісті комбатанта". У номері 5-6 за 1967 рік є стаття, що написав Іван Кедрин з назвою "Українська держава чи ворожа окупація?". Причиною написання стало те, що Б.Галайчук і М.Маркусь написали статтю до "Енциклопедії українознавства", де говорилося, що УРСР є державою незважаючи на залежність від Москви. Фактично вони називають їх продовженням УНР, говорячи про тяглість української державності. Дивні твердження, враховуючи те, що українська державність була знищена більшовиками протягом кількох війн 1917 - 1921 років.

У виданні "Енциклопедії українознавства" за 1949 рік чітко говорилось, що УРСР - це "особлива форма окупаційної російсько-большевицької влади в Україні". Це вірний підхід. На йому стояла тоді вся українська еміграція. Про це Іван Кедрин пише так:

"Дивним дивом два шановні українські громадяни-науковці переочили в своїй статті факт, що на тому самому становищі - що УССР не є продовжником державности України, а формою ворожої окупації - стоїть не тільки Український Державний Центр на чужині, але й Український Конгресовий Комітет та Комітет Українців Канади."

А далі говориться наступне: "Коли мова про наукові підстави тієї теорії, то основною помилкою авторів є приймати акти совєтського законодавства за міродатні для формування української політичної думки і творення цілої української політичної ідеології". Тобто, вони взяли те, що було прописано в документах за основу написання статті. Ігноруючи той факт, що всі ті "найдемократичніші конституції в світі" були шматком паперу і не більше. Тому використовувати все це як основу - нерозумна ідея.

Є ще інший аргумент прибічників "континуїтету" державності: "бажання мати міжнородно-правий прецедент - коли треба буде старатися за міжнародне визнання тієї української держави, яка прийде після упадку большевизму". Але чомусь тим державам, які звільнилися в ті часи від колоніальної залежності такі прецеденти не знадобилися. Тому, говорить автор: "Українська народно-правна держава постане, коли український нарід на рідній землі матиме достатню силу відновити її й оборонити і коли зміниться в нашу користь міжнародна коньюктура".

От такі висловлювання були і серед української міграції. Але в наш час я не раз чув подібні висловлювання. І що ж вони хочуть довести? Що УРСР - це також українська держава. Ага, тоді Британська Індія - це теж держава, якщо судити за такою логікою. Чи може Алжир в часи, коли ним володіла Франція, теж держава? Ні, це були колонії. Так само, як Україна. І нічого мені говорити, що ми не могли такими бути, бо не відділені від Москви морем. Це аргументи для розумово відсталих.

Тому варто правильно оцінювати історію. Якщо хочемо мати свою державу - то треба поважати тих, хто боровся за її визволення. І не розхвалювати окупаційну владу. А то говорять деякі, що тоді було краще, давайте все повернемо. Щось я не пригадую щоб народи, що визволилися із колоніальної залежності, намагалися повернутися назад, навіть після того, як рівень життя там впав. Тільки в нас вистачає таких корисних ідіотів.

Держави Балтії не проголошували незалежність в 1989 - 1991 роках, а оголосили про відновлення своєї державності, яка була перервна в 1940 році. Жаль, що Україна не проголосила подібного. Відновлення перерваної в 1920 році державності - було б набагато кращим кроком.

От такі мої міркування з цього приводу. Подібні матеріали можна також почитати тут:
http://tyzhden.ua/History/65134