Як українці стають на ті самі граблі протягом історії

Попалася мені ось така картинка нещодавно 👇

Як правдиво все намальовано. В цьому році український народ повторив цю традицію. Але, на жаль, більшість історії не знає, тому їм ці порівняння не треба. Та яка там історія ― люди вже не пригадують, що було 5-6 років тому. А для тих, хто хоче дізнатися, як народ ставав на ті само граблі, я розповім.

Перша вказана дата ― 1659 рік. Народ всадив ножа в спину гетьману Івану Виговському, який здобув перемогу під Конотопом. Шанс вирватися із сфери впливу Московії, шанс залишитися європейською країною був втрачений. Простому ж народу не треба Гадяцького трактату ― документу, суть якого не всі збагнули. А почалася "зрада" і Виговського прогнали.

Далі був 1663 рік і чорна рада під Ніжином. Досвідченому політику Якиму Сомку протистояв популіст Іван Брюховецький, який тільки те й робив, що обіцяв "всім ― все". На тій раді голота вирішила, що Сомко якийсь не їхній, не простонародний, тому обрали Брюховецького. Хм, як нагадує сучасність. Свій вибір вони супроводжували бійками і грабуванням. Сомко і його прибічники були невдовзі страчені, а Іван Брюховецький за 5 років свого правління доклав зусиль щоб інтегрувати Лівобережжя до складу Московського царства. 

1709 рік, гетьман Іван Мазепа робить спробу покінчити з московським пануванням в Україні. Його мало хто підтримує. Лише Кость Гордієнко і січовики, які до цього не були в хороших відносинах з гетьманом, приєдналися до його. А от багато представників старшини та простолюду не підтримали. Царя їм захотілося православного. Тому й поразка була тоді. А простий народ лише жартує "як шведа під Полтавою" ― чому ж радіють ідіоти, тоді не лише Швеція програла, а й Україна. Бо після того почалася поступова ліквідація козацької держави, яка розтягнулася до кінця XVIII століття. А їм аби пожартувати...

Після поразки Мазепи, спроби визволення України довелося чекати понад два століття. Але 1917-1921 роки стали цілою серією граблів, на які народ радо ставав. Описувати все те довго, тому постараюсь зробити це лаконічно. Народ не підтримав свою державність, а продався більшовикам, яких вітав з червоними ганчірками. Бо останні ж так гарно обіцяють "всім ― все" та "відняти і поділити". Тому не дивно, що за державність боролася відносно невелика кількість людей. А решта пішла "грабувати награбоване". Звісно, коли більшовики стали чистити простолюду комори, то було повстань немало, але тоді вже було пізно пити "Боржомі", коли допомогли ворогу розбити УНР.

На картинці вказана дата 1994 рік. Я б краще домалював би 1991-й, коли Україна обрала президентом комуняку Кравчука. В східноєвропейських державах в ті часи комуняки вже були позбавлені влади і новообрані лідери стали проводити реформи. В нас В.Чорновіл не пройшов, бо комунізований народ вважав його "занадто радикальним". В 1994 році помилка повторилася, коли був обраний Кучма. Все це фактично законсервувало УРСР на наших землях і це тривало аж до 2014 року.

Звісно, спроба нарешті зробити Україну Україною, а не продовженням совка була. Так, це був період президенства Віктора Ющенка. Але ж яка була йому шалена протидія ― проти його виступали всі, кому не лінь. І як результат ― нові граблі 2010 року. Про їх наслідки маєте пам'ятати, якщо звісно не адепт секти "долар по 8". Ця помилка була виправлена із жертвами.

А що ж зараз? А зараз наступив народ на ті ж граблі. Ну це я коментувати тут не буду ― все відбувається зараз на ваших очах...

Про заздрість "простолюду" до державників. На прикладі із стародавніх Атен

А в цьому блозі ми згадаємо історію Стародавньої Греції, а конкретніше ― розповідь буде про поліс Атени (Афіни) VI-V ст. до н.е. і відомого діяча тих часів Аристіда (530-468).

Ні, ми не будемо детально описувати тут його біографію ― це вже зроблено в праці Плутарха, тому можете почитати. Ми зосередимося на одному моменті його життя ― в наш час дуже повчальному.

За свою політичну кар'єру Аристід здобув славу справедливого діяча. Ось як це подає Плутарх: Із всіх його якостей справедливість більше за інших привертала увагу народу: бо користь, яку вона приносить, відчувається кожним і дає себе знати протягом довгого часу. Але його заслуги не були оцінені і не врятували від вигнання. Ось що було далі: Прізвисько Справедливого, яке спочатку дало Аристіду любов атенян, пізніше перетворилось на джерело ненависті до його, головним чином тому, що Темістокл поширював чутки, ніби то Аристід, який розбирав і вирішував справи сам, ліквідував суди і непомітно для громадян став одноосібним правителем.  Як бачите, поливання брудом ― то давня політична технологія. І люди на таке велися як тоді, як в наш час.

Подивіться, що писав Плутарх про тодішніх людей: І народ, похваляючись своєю перемогою і вважаючи себе достойним найвеличніших почестей, з невдоволенням дивився на кожного, кого підносила над натовпом слава або відоме ім'я. Ну що тут сказати ― за два з половиною тисячоліття люди не змінилися.

Внаслідок всього того потрапив Аристід під остракізм. Є одна цікава легенда про це. Розповідають, що коли надписували черепки, якийсь безграмотний, грубий селянин простягнув Аристіду ― першому, хто йому попався, ― черепок і попросив написати ім'я Аристіда. Той здивувався і запитав, чи не образив його якимось чином Аристід. "Ні, ― відповів селянин, ― я навіть не знаю цього чоловіка, але мені набридло чути на кожному кроці 'Справедливий' та 'Справедливий'!" Аристід нічого не відповів, написав своє ім'я і повернув черепок. 

От бачите, як буває. Звісно, це може бути спеціально придумано для того, щоб вкотре показати справедливість Аристіда. Але суть не в тому. Тому безграмотному вищезгаданий політичний діяч нічого злого не заподіяв. Просто набрид і все, нехай буде вигнаний. І головне, той селянин мав право таке зробити, так як і  жителі Атен, які повірили сфабрикованим звинуваченням проти "злочинного Аристіда". От бачте, що буває коли розкидатися виборчим правом на всі боки.

Ну прямо як в нас ― видумують фейкові звинувачення, розповідають різні страшилки, а легковірні, яких більшість радо оберуть іншого, типу "кращого" кандидата, який за пару днів показує, як жорстко вони помилилися. І саме тому я вибрав цей момент з життя Аристіда. Ні, я не проводжу паралелі між тим діячем і сучасними, я хочу показати, як може демократія негативно впливати на держави, коли право голосувати отримує абихто. Наші вибори тому доказ. Спочатку люди мають навчитися користуватися головою, а тоді вже мати змогу голосувати. Це жорстко сказано, але справедливо.

Щодо самого Аристіда, він через кілька років повернеться до Атен і прийме активну участь у захисті Греції від перського вторгнення. Він знову прославиться і обійматиме важливі державні посади. Але то вже інша історія...

Найрезультативнійший мій твіт насьогодні

Одного разу я знайшов картинку і написав разом з нею один твіт. І от що вийшло 👇

409 ретвітів і 329 лайків на сьогоднішній день. Такої популярності я ще не мав. Звісно, за мірками відомих блоґерів, це мізер, але за моїми ― досягнення. 

Напевно це тому, що актуальне в наш час там написано. Коли через небажання людей думати може настати біда в майбутньому. Тому й така велика кількість поширень. Навіть той факт, що є там одна помилка не завадив багатьом зробити ретвіт. Замість слова "балу" мало бути "біду". Ох ця ж клята автозаміна!

Такі от справи. Сподіваюся, що хоч когось та інформація змусила задуматися.