Ці тези я написав на одну з конференцій, яка вже минула. Присвячена вона журналу "Вісті комбатанта", статті якого ви можете прочитати за посиланнями:
Ось мій текст:
«Вісті комбатанта» – це квартальник, що видавався з 1961 по 2014 р. ветеранськими організаціями українців в Америці. До останніх належать «Об’єднання бувших Вояків Українців в Америці», «Братство колишніх вояків Першої української дивізії УНА», «Українська стрілецька громада в Канаді», «Об’єднання колишніх вояків УПА», «Братство Українських січових стрільців». Редактор журналу Іван Кедрин-Рудницький: «Сутнє значення цієї події в тому, що саме колишні вояки доказали у практиці, що вони таки мають почуття дійсности і знайшли в собі мужність зректися своїх партикулярних амбіцій, щоб кожна з отих організацій мала обов'язково "свій власний" журнал.» (Вісті комбатанта, 1961. – №1–2 – С. 5; далі – посилання в тексті). Так відбулося об’єднання українських ветеранських організацій за кордоном.
Вищезгадані ветеранські організації уклали між собою угоду, де були прописані принципи діяльності журналу. Це сталося 13 травня 1961 р. в Нью-Йорку. Вирішили, що організації припиняють видавати свої окремі журнали і встановлюють спільну редакцію. Третій пункт документу прописував таке: «Журнал "Вісті Комбатанта" має бути загально-українським комбатантським періодиком і, як такий, не може заторкувати ніяких партійно-політигних справ» (1961. – №1–2. – С. 91) На той час в українській еміграції було багато політичних партій, відносини між якими залишали бажати кращого. Гетьманці виступали проти прибічників УНР, між фракціями ОУН не припинялися конфлікти, праві виступали проти лівих і навпаки. Тому у першому ж номері журналу було заявлено наступне: «… не можна на його сторінках пропагувати, поширювати, одобрювати ані опрокидувати політичні позиції будь-якого чи будь-якої з існуючих на еміґрації українських середовищ, центрів, партій чи груп» (1961. – №1–2. – С. 91).
Квартальник містить у собі статті здебільшого на військову тему. Там подаються матеріали про УПА, 1-шу дивізію Української Національної Армії (вона ж – дивізія «Галичина»), події обох світових воєн. Є чимало аналітичних статей про тодішню обстановку в світі – про холодну війну. Достатньо велике місце серед публікацій займають статті про визвольні змагання 1917– 1921 рр. Цінності цим відомостям додає те, що багато з них були написані безпосередніми учасниками Української революції – як представниками командного складу, так і рядовими бійцями армій України того часу.
Багато із статей про військові події писалися очевидцями. Я.Зозуля, політичний і військовий діяч тих часів, написав «Всеукраїнський Військовий З’їзд 1917р.» (1967. – №4 – С. 29-34), а В.Зарницький – «Відродження збройних сил України 1917/1918р.» (1979. – №2 – С. 74–79). Учасник визвольної боротьби Володимир Кедровський описував, як в 1917 р. проводилась українізація військових частин: «Початки українізації в російській армії і Перший Український Військовий З’їзд» (1967. – №1 – С. 24–31), «Українізовані частини і регулярна армія» (1968. – №2 – С. 37–39). Полковник армії УНР Степан Лазуренко описує заснування української військової частини – полку імені Б. Хмельницького, у створенні якого він брав участь («Перший Козацький імені Богдана Хмельницького Полк», 1967. – №2 – С. 19–29).
В. Клодницький, західноукраїнський громадський і церковний діяч, опублікував спогади «Моя служба в УГА» (1969. – №2 – С.24–31), а В. Ілащук із УГА – «В денікінському полоні на Дарниці» (1973. №4 – С. 15–31 і 1973. – №5–6 – С. 25–57). Ф. Мелешко у статті «В Єлизаветській залозі» (1969. – №6 – С. 21–26) подає свої спогади про події антигетьманського повстання. В. Сім’янців описує окремі епізоди Першого Зимового походу в статті «В Зимовому поході» (1965. – №1 – С. 22–23). Полковник армії УНР Гриць Маслівець у своїй публікації «Правда про Тютюнника» приділяє увагу подіям 1920–1921 рр., зокрема Другому Зимовому походу, який власне і очолив Юрко Тютюнник. Про ті події також писав сотник української армії І. Козак: «Перший зимовий похід» (1963. – №1 – С. 6–8). Михайло Курах (сотник армії УНР) в статті «Чи Січові Стрільці брали участь у Зимовому поході?»пояснює, чому Січові Стрільці були розпущені наприкінці 1919р., спростовуючи звинувачення в зраді.
Генерал-хорунжий Генштабу Петро Самутин написав серію статей про 6-ту січову стрілецьку дивізію, яка відіграла важливу роль під час «дива на Віслі» 1920 р. (1970. – №3–4 – С. 14–20 і 1970. – №5 – С.12–17). Павло Дубровський детально написав про Першу козацько-стрілецьку дивізію Армії УНР, більш відому як «сірожупанники» в статтях «Сірожупанники» (1962. – №3–4 – С.44–46) та «Сіра дивізія і література до неї» (1967. – №1 – С. 18–23). Також про «сірожупанників» писав В. Прохода: «Бої Сірожупанників на польському фронті» (1969. – №6 – С. 41–49). Санітарний поручник Української Галицької Армії Іван Рижій видав цікавий матеріал з назвою «Санітарна Служба в Листопадових Днях у Львові» (1965. – №3 – С. 14–22 і 1965. – №4 – С. 17–24).
Окремі статті описують суспільно-політичні аспекти часів визвольних змагань. До таких відносяться наступні: М.Сулима – «В роковини Української революції» (1978. – №2 – С. 30–34), В.Федорович – «Від нинці воєдино…» (1979. – №2 – С. 19–29), Ф. Кордуба – «З перспективи 50-річчя Листопадового зриву» (1968. – №5–6 – С. 90–99), Л.Ганкевич – «Заприсяження першого уряду ЗУНР у Львові» (1961. – №4 – С. 9–11). Відомий український громадський діяч діаспори, історик, журналіст і редактор Василь Верига написав кілька статтей по даній тематиці, зокрема: «Лютнева революція 1917 року» (1969. – №1 – С. 13–15), «Українська національна революція» (1977. – №5–6 – С. 61–70), «Хто завинив» (1979. – №1 – С. 21–25).
У деяких номерах «Вістей комбатанта» можна знайти інформацію про зовнішню політику України тих часів. Василь Федорович аналізує Берестейському мирному договору 9 лютого 1918 р. в статті «Берестейський мир у світлі міжнародного права» (1975. – №2 – С. 26–30). Історик із діаспори В.Трембіцький описує різні аспекти зовнішньої політики часів Директорії УНР в наступних статтях: «Про українсько-польське перемир’я 1 вересня 1919 року». (1973. – №4 – С. 32–33), «Заходи українських урядів у справі звільнення українських вояків з італійського полону» (1973. – №4 – С. 55-64), «Червоно-хресні взаємини з сумежними державами» (1973. – №3 – С. 87-93 і 1973. – №4 – С. 8–14), «Розміщення консульських бюр для червоно-хресних представництв Української держави» (1975. – №3-4 – С. 33–35).
Є також у «Вістях комбатанта» згадки про повстанський рух в Україні. Правда, їх не так багато. Про них писав Л. Полтава: «Повстанські загони на Півдні України» (1967. – №3 – С. 32–35) і «Українські повстанські загони в 1919/1922 роках» (1967. – №5-6 – С. 26–33).
Таким чином, журнал «Вісті комбатанта» за період 1961–1985 рр. є цінним джерелом інформації про події доби визвольних змагань, особливо зважаючи на той факт, що більшість статей написані очевидцями. Звісно, матеріали специфічні, оскільки квартальник видавався комбатантськими організаціями української діаспори. Тим не менш, такі особливості не зменшують важливості журналу «Вісті комбатанта» як історичного джерела.
