Громадянська війна в США - дивні інтерпретації та їх спростування

Під час подій в Шарлотсвіллі я помітив одну цікаву деталь: те, як представники деяких українських правих сил активно демонструють симпатії до Конфедеративних Штатів Америки, більше відомим як "Південь". Публікували різні дописи в соцмережах, разом із світлинами. Щось типу цього:

В мене такі аналогії нічого крім сміху не викликають. Знайшли, що порівнювати. Поясню просто: південні тоді були чимось схожими до наших "сепарів". Детальніше треба було вчити історію. Дивно, що не почали публікувати на аватарках прапор Конфедерації - він так схожий на прапор наших сепарів. Який символічний збіг.

Не знаю за чим вивчали історію вищезгадані симпатики, напевно за фільмом "Віднесені вітром". Ех, краще б подивилися "Джанґо вільний" - там хоч не має ідеалізації "старого Півдня". Чи може вони расисти, яким подобається рабство для одної з рас. Ну тоді я так розумію проти кріпосного права в них теж претензій немає - то ж теж було на благо кріпаків. Чи ні? Але аргументи расистів я не збираюся коментувати в цьому блозі.

Тим більше, рабство не було головною причиною громадянської війни в США. Так, вам не почулося. Хоча ще зі школи нам розповідають про таке. Втім то не вірно. Це питання було використане лише як привід. Головні причини були в іншому.

Протягом першої половини ХІХ століття сформувалися відмінності між північною і південною частиною. На півночі активно розвивалася промисловість, на півдні процвітало плантаторське господарство. Південні штати вирощували бавовну, яку експортували до Великої Британії для потреб текстильної промисловості. Торгівля була вигідною. Але це створювало відмінне бачення щодо митної політики держави. Північним для того, щоб захистити свою промисловість від конкуренції, необхідні були високі митні тарифи - протекціонізм. На півдні ж виступали за вільну торгівлю. Останнім було вигідно постачати сировину до Європи, а звідти завозити товари. 

Вся перша половина ХІХ століття характеризувалася протистояннями між двома частинами держави. Сторони часто укладали компроміси, першим з яких був Міссурійський 1820 року. Було вирішено віднині приймати до союзу по два штати: один вільний і один рабовласницький. 

Ведення високих тарифів в 1828 році ледь не призвело до виходу Південної Кароліни із союзу. Лише у 1833 прийняли компромісні тарифи, який звільнив від мита деяку експортовану Півднем сировину. Але в 1842 р. були прийняті більш протекціоністські тарифи. 

Після американсько-мексиканської війни 1846-1848 рр. виникли суперечки за нові території. Новий компроміс був укладений у 1850 р., за ним Каліфорнія стала вільним штатом, а південні отримали право винести питання про території Юта і Нью-Мексико на референдумі. В 1854 р. був прийнятий акт Канзас-Небраска, де всупереч Міссурійському компромісу Канзас не став вільним штатом, а там мав бути референдум. Це невдовзі викликало війну в штаті.

Незважаючи на те, що Північ переважала за населенням і промисловим потенціалом, довгий час президенти США були вихідцями з Півдня. Або контрольованими останніми. Із 12 президентів між 1809 і 1861 роком 7 були вихідцями з "південних". Але восени 1860 року на виборах здобуває перемогу Авраам Лінкольн, противник рабовласництва і прибічник єдності держави. Південні відразу почали готуватися до сецесії - виходу із складу держави. 20 грудня 1860 року приклад подала Південна Кароліна, за якою послідували: Міссісіпі (9 січня 1861), Флорида (10 січня 1861), Алабама (11 січня 1861),Джорджія (19 січня 1861), Луїзіана (26 січня 1861). Президент Б'юкенен нічого не зробив для запобігання сецесії. 

Кожен штат, що оголосив вихід, згадував в своїх документах про необхідність збереження рабства. Наприклад, в декларації штату Міссісіпі говорилось наступне: Our position is thoroughly identified with the institution of slavery – the greatest material interest of the world - Наша позиція чітко визначається інститутом рабства - найбільшим матеріальним інтересом всього світу.

https://www.civilwar.org/learn/primary-sources/declaration-causes-seceding-states

4 березня 1861 року Авраам Лінкольн став президентом. Він намагався вирішити мирно цю кризу. Слід зазначити, що не всі рабовласницькі штати підтримали сецесію. Делавер, Кентуккі, Міссурі та Меріленд не увійшли до Конфедерації. Також західні райони Вірджинії залишились на боці Союзу і в 1863 р. там був створений штат Західна Вірджинія.

12 квітня 1861 року південні атакували форт Самтер, який належав федеральному уряду. Почалася війна, яка тривала чотири роки.

Детально переказувати хід бойових дій в цьому блозі сенсу немає. Можна зазначити, що на початку південні успішно діяли і здобули кілька перемог. Але промисловий потенціал Півночі був в рази більшим. А у війні на виснаження в Конфедерації, в якої все було сфокусовано на бавовні, шансів не було. В 1863 році настав перелом у війні, а навесні 1865 року конфедерати капітулювали. Так, війна була жорстокою. Одна кількість загиблих більша ніж втрати США в обох світових війнах. 

Слід зазначити, що перші півтора роки війни Лінкольн не порушував питання рабства. Лише 22 вересня 1862 р. він видав прокламацію про звільнення з 1 січня 1863 р. рабів. Також в той рік був прийнятий "Акт про гомстеди", який дозволяв тим, хто служив в армії США займати неосвоєні земельні ділянки.

Щодо Конфедерації, то там намагалися знайти підтримку в європейських держав, особливо в Британії і Франції. Нічого не нагадує? Вони вважали, що їх бавовна незамінна. Та це виявилось не так - знищення плантацій на півдні США посприяло розвитку вирощування бавовни в Британській Індії. 

Джефферсон Девіс, президент Конфедерації, визнав англо-французьку інтервенцію до Мексики (1861-1868) і всіляко сподівався на те, що його самопроголошена держава буде визнана. А після цього мала бути інтервенція до США. Нікого цей "сепаратистенфюрер" вам не нагадує? 

Тому крок Лінкольна із скасування рабства був дуже вдалим - в очах міжнародної спільноти він тепер ставав борцем проти рабства. В такому випадку інтервенція європейських держав могла б викликати осуд власних жителів - бо протягом першої половини ХІХ століття Західноєвропейські держави на законодавчому рівні заборонили рабство. Вдалий хід на дипломатичній арені.

От такі були тоді реалії. Що скажуть на це захисники "благородного лицарства півдня, що виступили проти злочинного Лінкольна, який хотів замахнутися на їх спосіб життя"? Все ще вважаєте, як один з українських мутних діячів, що "генерал Лі - це американський Шухевич" - так є й такі ідіоти серед наших діячів, які проводять абсолютно нелогічну аналогію. Якщо вищесказані аргументи вас не переконують, то продовжуйте жити міфами, тільки не дивуйтесь, якщо через багато десятиліть почнуть складати подібні байки про українських сепарів. Зніме хтось, скажімо, фільм "Понесені алкоголем" і будуть розповідати про захисників "данєцкага спосаба жизні". Вам буде це приємно? Отож...

А ми підведемо висновки на основі того, що я написав.

1. Громадянська війна в США головною причиною мала протистояння двох економічних систем, які фактично не могли співіснувати.

2. Південні довгий час мали своїх президентів на чолі держави, але обрання Лінкольна призвело до того, що південні штати почали сепаратистський рух.

3. Північні довго намагалися вирішити конфлікт шляхом компромісів. Але на південних така поступливість ніяк не вплинула. Тому й розв'язка була жорстокою.

4. Конфедерація з нетерпінням чекала на інтервенцію Британії і Франції, радо торгуючи державою заради своїх торгових інтересів.

5. Скасування рабства посприяло міжнародному авторитету Лінкольна і в очах сторонніх спостерігачів зробило війну "боротьбою проти рабовласництва".

Такі мої міркування з цього приводу.