Часто доводиться читати, що причиною окупації України більшовиками було те, що Директорія почала повстання проти гетьмана Скоропадського. Навіть були такі порівняння типу "план шатун 1918 року". Дані аналогії є просто притягнути так за вуха спробами виправдати ганебне завершення гетьманства Скоропадського, який фактично почав демонтаж української державності заради "відновлення Росії".
Не вдалося гетьману стати українським Маннергеймом, хоча шанси такі були. У Фінляндії колишній офіцер імперської армії став героєм і рятівником держави, в Україні — невдалим політиком, який не зміг врятувати державу. Чому ж так?
Читаючи книгу Михайла Шкільника "Україна у боротьбі за державність", що була видана в Торонто в 1971 році, я знайшов розділ "Наша трагедія". Слід зазначити, що автор був учасником подій 1917 — 1921 років, працював в українських міністерствах. Ця книга є скоріше його міркуваннями про ті події. Фактично — це розбір помилок, які призвели до поразки, що в свою чергу принесла скільки бід нашому народу.
Що ж він думав про гетьмана? А писав він наступне:
Скоропадський, визначний і багатий аристократ і високий царський достойник, належав до т.зв. культурної провідної верстви на Україні. Звичайно, ця верствам відіграє в кожному народі провідну ролю в культурному, господарському і державному розвитку свого народу. Як я згадав на вступі, давня наша княжо-боярська, козачо-старшинська провідна верства в ході кількасотлітньої неволі нашого народу була в цілости і раз-на-завжди втрачена та зірвала зв'язок з українською душею, традицією і любов'ю до рідного народу. Не мала інтересу повертатися на лоно рідного народу і віддано працювала на добро і славу придбаної батьківщини, а на шкоду свого покиненого народу.
Тут автор розповідає про те, як українська еліта перейшла на службу імперії у 18 столітті, обезголовивши таким чином народ. Не дивно чому в 19 столітті не було визвольних повстань на наших землях, на відміну від Польщі. А коли настав 1917 рік, майже ніхто з української шляхти не зголосився брати участь в державному будівництві. Звісно, є виправдання, ніби наявність там соціалістів робила це неможливим. Але дані претензії не мають жодних підстав, бо: "Для чесного і відданого члена народу не є міродайні ніякі партійні погляди, ані навіть різниця в соціяльному положенні, бо добро народу і його держава є для його найвищою ціллю".
Далі М.Шкільник говорить наступне: "Він був епіґоном і вицвітком козацького старшинського роду, що ще в часах Мазепи покинув свій нарід і зірвав з ним всякий зв'язок — як і ціла шляхетська наша верства..." І через все це сталося те, що сталося. Розмірковуючи над цим автор вважає, що: "І не було би х того великого нещастя, якби Скоропадський станув під знаменем російського прапору і чорного двоглавого орла — але наша трагедія була в тому, що П. Скоропадський надів на своє російське обличчя маску українця і свою мету прикривав синьожовтим прапором і державним тризубом." Повчальна історія, хіба не так?
Пізніше гетьман намагався виправдатися за свої дії. Але це було пізно. Навіть ідеолог гетьманського руху Липинський визнавав у праці "Хліборобська Україна" помилковість того кроку.
Такі от були в нашій історії події. Діяч, якого з Україною пов'язувало лише прізвище, вихований в думі відданості імперії, став правителем України. Його хвалять за те, що при йому було відносно стабільно. Звісно, бо війни не було, тому більш-менш непогана ситуація була в Україні. Також кажуть, що було багато зроблено для української освіти і культури. Так, бо в уряді на початку було багато українців, а не "єдинонеділимців". З часом пропорція змінилася на користь останніх, завдяки тій же "грамоті про федерацію".
І загалом, що це за "мудрий крок" такий, коли офіційно проголошується скасування державності? Це фактично і було проголошено в грамоті. Чесно кажучи, Скоропадський нагадує багатьох діячів сучасності, які проводили демонтаж України в угоду Московії. Так в нас і було до останньої революції. Добре, що народ схаменувся ледь не в останній момент і не допустив цього. А століття тому вдалося лише вигнати гетьмана, але не змогли відстояти державність. Так, причин того багато. Ось чому потрібно знати історію. І перш ніж робити з якогось із діячів героя, поцікавтеся його діяннями на всякий випадок.
