Фільм Крістофера Нолана "Дюнкерк" нещодавно переглянув. Що можна сказати - специфічний фільм. Напевно, не кожному його можна дивитися. Любителям пафосу і різних кінокліше - точно. Тут не має якихось архетипових героїв чи злодіїв.
Нолан нестандартно підійшов до зйомок воєнного фільму. Ворога тут взагалі не видно - ні персонажів, ні облич від Вермахту. Лише в кінці можна побачити безликі силуети кількох німецьких солдатів. Цікавий підхід, правда? Безликий ворог, якщо коротко сказати. Хоча й персонажів серед британців як таких немає. Не всі дійові особи названі по імені, про їхні історії життя годі й думати. Останні існують для того, щоб рухати сюжет.
Головне в цьому фільмі - це страх і розпач тих, хто потрапив в оточення між ворогом і морем. Всі намагаються врятуватися за будь-яку ціну. І не треба мені розказувати "боягузливі бриташки" - такі коментатори ще невідомо як би себе вели в таких умовах. А оскільки головною темою фільму є страхіття війни, тому й не дивно, що німці тут безликі. Так, ворог вже неподалік, хоч його й не видно. А оточеним британцям доводиться рятуватися. Багато хто ламається від такої обстановки, що не дивно.
Атмосферу страху підкреслює музика, яку написав сам Ганс Ціммер. Цей композитор завжди вдало складає саундтреки до фільмів. Спецефекти теж на висоті - повітряні бої, судна, що тонуть та ін.
Правда при перегляді треба уважно дивитися, бо тут трапляються часті перенесення в часі назад і те, що вже ми бачили, показується з іншого ракурсу. Дивний підхід, як на мене.
Такі от мої враження від фільму. Кому цікаво таке - той може подивитися. Свої застереження я сказав. Цікаво, які нагороди отримає цей фільм, коли почнуться церемонії вручення? Незабаром дізнаємось.
Немає коментарів:
Дописати коментар